В авторитетному американському виданні Politico вийшла стаття під назвою "Трамп може виявитися корисним для України, насправді", в якій йдеться про можливі наслідки завершення війни Росії проти України. Автори підкреслюють, що це може серйозно підірвати довіру до західних країн. Вони висловлюють жаль з приводу того, де ми опинилися, зазначаючи, що якщо протягом десятиліть зменшувати військові сили та виробництво озброєнь, нехтувати встановленням чітких червоних ліній і не ставити складних запитань перед тим, як робити обіцянки, результат буде сумним. Відзначається, що це призведе до винагороди агресивної поведінки президента Росії Володимира Путіна, що не передбачає жодної відповідальності за жорстокі дії його армії та незаконні депортації з окупованих територій України до Росії. Крім того, автори зазначають, що автократи отримають впевненість у своїй здатності підірвати старий глобальний порядок. На думку авторів, альтернативи цьому немає, окрім "вічної війни" або того, що західні держави самі вступлять у конфлікт, або принаймні переведуть свої економіки на військовий лад, щоб надати Україні значно більше підтримки, ніж це робиться зараз. Це є жорсткою реальністю, з якою доведеться зіткнутися.
Коли Politico говорить про "жорстку реальність", в яку потрапила Україна через невиконані обіцянки тих, хто колись щедро їх роздавав без наміру їх реалізувати, чому ж цей аспект українсько-західних відносин залишається поза увагою? Схоже, що західні країни все ще не розуміють, що ослаблена Російська Федерація, як і Радянський Союз у 1991 році, має потенціал для відновлення і знову спробує встановити свій вплив на міжнародній арені.
Протягом 370 років Росія, незалежно від своїх назв — будь то Московське царство, Російська імперія, Радянський Союз чи сучасна Російська Федерація — не полишає спроб переслідувати Україну. Втім, зараз Україна має безпрецедентну можливість здобути перемогу та захистити свою відновлену незалежність у боротьбі з жорстоким агресором-сусідом. Для цього країнам колективного Заходу важливо не лише висловлювати "глибоке занепокоєння" щодо геноциду, що його здійснює Путін проти українського народу, а й перейти до конкретних дій, підвищивши рівень допомоги Україні до відповідного її потребам масштабу.
Дорогі друзі, коли ви вже понад тисячу днів живете під постійними атаками ракет, дронів, КАБів, "градів" та інших знарядь цієї терористичної загрози XXI століття, просте "глибоке занепокоєння" явно не є достатнім. Порожні слова та обіцянки не перетворюються на необхідну зброю, яка сьогодні життєво важлива для українського народу, аби захистити свій суверенітет.
Велика кількість дискусій, але обмаль реальних дій і недостатня підтримка у постачанні озброєння стали причинами, чому Україна знову опинилася в надзвичайно складній ситуації. Незалежно від того, що говорять по різні боки, Америка та Європа, не втручаючись безпосередньо у цю жахливу війну, фактично спостерігають за агресією Росії проти України так, як колись світ спостерігав за нищенням Польщі нацистською Німеччиною. Проте 90 років тому західні держави знали, як діяти в подібних обставинах.
Схоже, що сьогодні численні західні лідери втрачають свої основні цінності і готові жертвувати Українською державою задля досягнення власних цілей. Вони зовсім не усвідомлюють, які катастрофічні наслідки можуть настати для Європи та всього світу, якщо Росії вдасться здійснити свої геноцидні плани в Україні.
"Вина" українського народу перед Путіним та його поплічниками полягає в їхньому бажанні 40 мільйонів громадян України жити в мирі, інтегруватися в Європейський Союз і НАТО, ставши невід'ємною частиною демократичної західної цивілізації. Приголомшує байдужість західних політиків, які не усвідомлюють, що трагедія України може мати катастрофічні наслідки для всього людства, якщо країна стане жертвою агресії московських варварів. В такій ситуації українці опиняться перед жахливим вибором: залишити свої домівки й батьківщину, жити під тиранією або загинути.
Діючий президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден має ще певний період, щоб виправити свої прорахунки стосовно України. Йому необхідно невідкладно видати наказ про постачання значних партій ракет дальнього радіусу дії, здатних уразити військові цілі на території Росії.
Москва поступово втрачає свої позиції. Хоча агресори здобули деякі незначні досягнення на сході України, їхні втрати в живій силі та техніці можуть незабаром досягти критичного рівня. Прибуття погано підготовлених і недостатньо оснащених солдатів з Північної Кореї свідчить про відчай Путіна. Спільними зусиллями можливо завдати серйозного удару по російських військах. Однак США, Європа і НАТО продовжують обережно підходити до питання надання необхідної допомоги Україні, усвідомлюючи, що Путін вже готується до подальшої агресії в Європі.
Війна триває, і зрозуміти глибину трагедії українського народу можуть лише ті, хто не обмежується простим переглядом новин на телевізійних екранах. Лише спостерігаючи за реальними подіями, можна усвідомити, що теракти Росії проти України відбуваються щодня, кожної години, щохвилини. Коли ісламістські екстремісти вчиняють напади в європейських столицях, це викликає величезний резонанс і співчуття у провідних світових ЗМІ. Водночас терористичний геноцид, який здійснює Росія в Україні, став для західних країн настільки звичним, що його сприймають як щось буденне.
Те, що Україна більше тридцяти років залишалася на грані вступу до Європейського Союзу та НАТО, стало однією з причин, чому в Москві ухвалили рішення про нове вторгнення в 2022 році. Попри те, що Українська держава мала таке ж законне право на приєднання до цих впливових європейських організацій, як і країни, що раніше входили до радянського блоку та отримали визнання від Західних держав, Україні постійно відмовляли в реалізації цього права.
Ніхто з європейських країн не пережив такого кривавого шляху, як Україна на Заході. Але ми повинні його здолати, і ми здолаємо. Ця війна проти російських колонізаторів є екзистенційною боротьбою. Іншого виходу немає — або ж існування Української держави, українського народу та кожного громадянина, або їх загибель. Після перемоги Україна виявиться спустошеною й виснаженою, але вільною.
Якщо провести аналогію, агресія путінської Росії нагадує напад озброєного злочинця на вулиці вночі. З Путіним так само неможливо "погодитися", як і з бандитом, який спочатку забирає все, що у вас є, а потім планує вас вбити. Які можуть бути умови для переговорів у такій ситуації?
Існує також варіант "узгодити" свої дії з вбивцею українського народу, Путіним. Він давно сприймає Україну як власну приватну власність, а українців — як своїх підлеглих. Його дивує, що ті, кого він безжально грабує і знищує, чинять такий запеклий опір цьому міжнародному злочинцю.
Неможливо досягти примирення з особою, яка вважає вашу самість джерелом конфлікту. Тому усі спроби задовольнити терористичні прагнення Путіна, віддаючи йому значну частину суверенної території України, не принесуть жодних позитивних результатів.
Він та його спільники, немов за інструкцією, постійно твердять, що чотири українські області, які незаконно окуповані, вже стали їхньою законною територією, а питання Криму для них взагалі не підлягає обговоренню. З такою людиною неможливо знайти спільну мову. Мир можна встановити лише через перемогу над терористами та їхнє знищення.
Кремль намагається представити війну в Україні як звичайний прикордонний конфлікт. Вони стверджують, що в Європі протягом століть відбувалися численні війни і зміни кордонів, тож нічого дивного немає в тому, що Російська Федерація прагне "відновити свою історичну справедливість".
У Пентагоні та НАТО усвідомлювали, що обмежене постачання зброї Україні не дозволить досягти перемоги над Москвою. Проте Джейкоб Салліван, радник президента США з питань національної безпеки, переконав Байдена, що справжня підтримка України, про що неодноразово говорив колишній американський генерал Бен Годжес з початку російської агресії, може призвести до розгортання Третьої світової війни.
Таким чином, було обрано варіант підтримки, при якому Україна вимушена була вести бойові дії, маючи одну руку зв'язану за спиною, хоча всім було очевидно, що це призводить до численних жертв і руйнувань серед українців. Цих втрат можна було б уникнути, якби наші західні партнери реагували відповідно до вимог, які ставила поточна ситуація на фронтах російсько-українського конфлікту.
Слід підкреслити, що протягом усієї тривалості Великої війни, яка стартувала в лютому 2024 року, Україна жодного разу не отримала навіть близько до необхідного обсягу військової техніки. Захід, що прагне до свободи, застряг у нескінченних дискусіях на цю тему, які, на жаль, майже не принесли жодних суттєвих результатів.
Вірно підібрані слова мають величезну силу, проте сучасні трагедії українського народу важко передати словами. Сьогодні в Україні ніхто не застрахований від загибелі чи руйнації. Ані безстрашні військові, які віддають свої життя, захищаючи свою батьківщину від зникнення з глобальної карти, ані мирні жителі, які намагаються жити своєю буденністю під загрозою ракетних атак московських агресорів. Адже країна не може просто евакуюватися.
Росія виступає як символ ілюзій, які панували в 1970-х роках, у які беззастережно вірив Захід. Путін є наслідком зусиль Європи та США, спрямованих на перетворення колишніх комуністів, які вдавалися до насильства, на прозахідних демократів. Конфлікт між Росією та Україною є трагедією українського народу, що за своїм потенціалом до геноциду не поступається Голодомору 1932-1933 років. На жаль, людство, здається, усвідомлює цю правду лише з великим запізненням.
Руйнування українських міст і сіл, безперервні атаки на житло мирних жителів, а також жорстокі вбивства дітей, жінок та безпорадних літніх людей — це не просто конфлікт. Це терористичний акт, що є злочином проти людства, якого світ ще не бачив. Його необхідно зупинити якомога швидше, але жодним чином не за рахунок поступок московському диктатору Путіну.
