Війна без визначеного терміна: які справжні мотиви ховаються за намірами загарбників?

Нещодавно газета The Financial Times, посилаючись на інформацію з українських розвідувальних джерел, повідомила, що Росія планує нову атаку на сході України, зосереджуючи свої резерви та збільшуючи чисельність військових підрозділів.

Для підвищення наступальних можливостей Кремль має намір перемістити близько 20 тисяч військових із стратегічних резервів. Загальна чисельність російських сил, які перебувають на території України, за оцінками видання, вже становить близько 680 тисяч осіб.

Терміни та масштаби наступальних дій, про які повідомляє FT, викликають численні запитання. Хоча супротивник дійсно володіє ресурсами для продовження конфлікту, питання щодо "дедлайнів" і швидкості просування виглядає набагато більш складним.

Потужності супротивника набагато більші, ніж зазвичай відображається в медіа, а стратегія російських дій не має обмежень у часі.

Заяви, що з'являються в українських медіа про можливий "кадровий колапс" в російській армії через значні втрати, є неточними. Країна-агресор має розгалужену систему поповнення своїх військових ресурсів. Це стосується як примусової мобілізації на окупованих територіях Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей, так і залучення так званого "спецконтингенту" — ув'язнених, кількість яких може досягати 500 тисяч осіб.

Крім того, активно триває вербування найманців за кордоном -- наразі їхня кількість, за оцінками Головного управління розвідки МОУ, оцінюється приблизно у 30 тисяч.

Окремий аспект – це контрактна служба: включаючи як добровольців (за російськими оцінками, близько 400-450 тисяч щорічно), так і примусові контракти для тих, хто проходить строкову службу. В сукупності ці фактори формують автономні канали поповнення військових сил, що дозволяє супротивнику відшкодовувати втрати без необхідності оголошення часткової чи повної мобілізації.

Сподівання на те, що значні втрати можуть призвести до краху російських збройних сил, виявилися несправдованими ще раніше. Наприклад, навіть якщо кількість загиблих та поранених досягала 200-300 тисяч, що вважалося критичним для армії агресора, це не спричинило стратегічного зламу.

Згадаю слова генерала Валерія Залужного: "Це була моя помилка. Росія понесла втрати не менше 150 000 загиблих. У будь-якій іншій державі такі цифри зупинили б конфлікт". Але не в Росії, де людське життя не має великої цінності, а Путін черпає досвід з Першої та Другої світових війн, під час яких країна втратила десятки мільйонів своїх громадян.

У той же час Росія має можливість ініціювати новий етап часткової мобілізації — ймовірно, після завершення внутрішньополітичних процесів, зокрема виборів. Це може пояснити активізацію військових дій: Кремль прагне продемонструвати хоча б умовні "успіхи" для своєї внутрішньої аудиторії.

Говорити про конкретні строки захоплення Донбасу некоректно. Офіційні представники країни-окупанта не оперують "дедлайнами" -- їх стратегія полягає у досягненні цілей незалежно від часу. Натомість в українському публічному просторі такі "дедлайни" постійно з'являються як інтерпретації, а не як реальні плани Кремля.

Тривала конфліктна ситуація приносить вигоду Росії - державі, населення якої утричі перевищує українське, а економічна потужність вдесятеро більша. Країна-агресор є феодальною системою, де людське життя є найдешевшим ресурсом.

На сьогодні стратегічні цілі Російської Федерації зосередилися на досягненні контролю над принаймні Донецькою областю. При цьому це завдання вважається лише етапом на шляху до більш масштабних планів, і від нього країна не має наміру відмовлятися.

Хотів би окремо спростувати інформацію про нібито масоване перекидання російських резервів виключно на Донецький напрямок. Насправді, активізація бойових дій також спостерігається і на Запорізькому фронті, куди, навпаки, направляються додаткові сили, включаючи найбільш боєздатні підрозділи морської піхоти з Балтійського та Тихоокеанського флотів. Зокрема, в райони Приморська та Степногірська були передислоковані підрозділи 120-ї дивізії морської піхоти Балтійського флоту, а також 40-ва окрема бригада морської піхоти Тихоокеанського флоту.

Ситуація на фронті залишається напруженою в усіх секторах. Найбільш запеклі бої спостерігаються на Донецькому напрямку, зокрема в районах Покровська, Костянтинівки та Лиману. У деяких зонах російські підрозділи досягли тактичних успіхів, проте українські військові успішно стримують їхній наступ і не дозволяють ворогу утримувати позиції.

Хочу підкреслити, що можливе перекидання ще 20 тисяч солдатів може бути орієнтоване на Лиманський напрямок, де спостерігається передислокація резервів, що підвищує ризик для Слов'янська та Краматорська.

Незважаючи на складні обставини, українські Сили оборони реалізують концепцію "активної оборони". Вони не лише утримують позиції, але й, за сприятливих умов, переходять у контратаку. Це дозволяє запобігти розширенню територій, підконтрольних російським військовим.

Я застерігаю від переоцінки окремих ділянок фронту, зокрема Сумського чи Харківського напрямків. Там активізація бойових дій має радше відволікальний характер і є частиною тактики "тисячі порізів", спрямованої на розтягування українських резервів.

Отже, ситуація залишається складною, але під контролем: немає причин для паніки, проте і недооцінювати сили та тактики супротивника не слід.

Нагадаю, 3 квітня президент Володимир Зеленський заявив, що ситуація на фронті є найкращою для України за останні 10 місяців. За його словами, такий висновок, зокрема, ґрунтується на аналізі британської та української розвідки.

Своєю чергою головнокомандувач ЗСУ Сирський заявив, що зі зміною погодних умов російські окупанти активізували наступальні дії і проводять їх майже на всій лінії бойового зіткнення довжиною 1200 кілометрів, а "найгарячішими" протягом місяця були Олександрівський, Покровський, Костянтинівський і Лиманський напрямки.