Олена Омельченко є партнером у юридичній компанії "Ілляшев та Партнери" та очолює відділ міжнародної торгівлі.
Україна вже одинадцятий рік протистоїть збройній агресії Російської Федерації. Причому ця війна йде не лише на полі бою, але й гібридно.
Зокрема, це стосується і економічної сфери.
На початкових етапах війни економічна стратегія держави в основному характеризувалася інерційним підходом, проте після 24 лютого 2022 року ситуація зазнала суттєвих змін. Виникли яскраво окреслені пріоритети: забезпечення стабільності бюджету, підтримка вітчизняного виробництва та налагодження співпраці з партнерськими країнами. Проте, питання все ще залишається відкритим.
Або з державами, які нехтують цим, аби не втратити співпрацю з агресором?
Україна зробила перші кроки в цьому напрямку. Зокрема, повністю заборонена торгівля з РФ. Де-факто унеможливлена торгівля і з її найближчими союзниками: Білоруссю, Іраном та КНДР.
Але як бути з іншими державами? З тими, хто або відкрито підтримує, або бездіяльно спостерігає за російською агресією?
Обмеження імпорту з цих країн стає не лише питанням економіки, а й національної безпеки.
Найголовніше - у Києва існують абсолютно законні засоби для досягнення цієї мети.
Сьогодні всі витрати на військові потреби фінансуються з державного бюджету України. Кожна гривня, сплачена у вигляді податків, стає бронежилетами, дронами або автомобілями для евакуації.
Кожна гривня, витрачена на імпорт товарів з країн, що не є нашими союзниками, - це втрата цінного ресурсу. Вона не залишається в Україні, не сприяє створенню робочих місць, не приносить податків і не підсилює економічну стабільність.
Глава держави України запустив проект "Вироблено в Україні" - це стратегічна програма, спрямована на підтримку місцевих виробників та активізацію внутрішніх ресурсів.
Проте цю ціль ставить під загрозу неконтрольований імпорт з так званих нейтральних країн, які насправді є недружніми. Вони не лише не засудили агресію, але й не підтримали санкції проти Росії та не надали Україні жодної підтримки.
Виробники в Україні не вимагають особливих умов чи привілеїв. Вони сподіваються на справедливі та рівні умови для змагання, що є неможливим без обґрунтованої торговельної стратегії.
Продукція з країн, які співпрацюють з Росією або залишаються байдужими до її агресії, часто потрапляє в Україну за зниженими цінами. Вона виготовляється в комфортних умовах, за рахунок дешевих фінансових ресурсів та з доступом до енергоресурсів.
У цьому контексті особливо виразно виглядає ситуація, коли українські компанії, що продовжують функціонувати незважаючи на війну, блекаути та мобілізацію кадрів, змушені змагатися з імпортом з країн, які не вважають за потрібне навіть надати дипломатичну підтримку Україні.
Ще у 2015 році Україна заборонила імпорт з Росії. Але досі немає жодних обмежень щодо поставок з країн, які:
Це породжує парадоксальну ситуацію: держава, яка не надала Україні жодного патрону, не підтримала введення санкцій і не надіслала жодної тонни гуманітарної допомоги, отримує безмежний доступ до українського ринку. В той же час вітчизняні виробники зазнають втрат у частці ринку, а державний бюджет недоотримує фіскальні доходи.
Це не просто економічна нерівність. Це – істотне зменшення оборонних можливостей.
Може виникнути враження, що, будучи частиною Світової організації торгівлі (СОТ), Україна повинна підтримувати відкритість у торгівлі, навіть під час війни. Проте це уявлення є помилковим.
Стаття XXI(b)(iii) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) чітко надає державам право вживати заходів, які вони вважають необхідними для забезпечення своїх основних інтересів у сфері безпеки, зокрема:
Цей принцип вже не раз застосовувався різними країнами, зокрема Сполученими Штатами та Європейським Союзом. І навіть якщо теоретично держава, до якої були введені санкції, вирішить оскаржити це рішення в рамках Світової організації торгівлі, практика свідчить про таке:
Захистити інтереси українських виробників у воєнний час - це не тільки право, а й обов'язок держави.
Йдеться не про загальні обмеження, а про адресні заходи, які стосуватимуться конкретних товарних груп, щодо яких українські підприємства можуть забезпечити виробництво; існує конкуренція з імпортом із недружніх країн; імпорт підриває національні інтереси і несе ризики для зайнятості, бюджету та промисловості.
Ці заходи можуть охоплювати введення тимчасових мит на імпорт, ліцензування продукції з певних країн, встановлення квот або застосування технічних перешкод.
Адже обмеження ввезення товарів з недружніх країн не є актом ізоляції. Це крок, спрямований на реальне підкріплення українських виробників, на забезпечення економічної стабільності та стратегічної незалежності держави, що перебуває в стані війни.
Український ринок повинен бути доступним для співпраці з партнерами. Проте він не може бути відкритим для тих, хто бездійно спостерігає за тим, як Росія завдає ударів по нашим містам, інфраструктурі та життю людей.
Підприємства, які не зупинилися ні на день з 24 лютого, очікують не лише подяки. Вони очікують політичної волі на захист внутрішнього ринку.
І саме зараз час довести, що економічна безпека - це не другорядне питання, а невід'ємна складова національної оборони.
#бюджет #Українська гривня #Податок #Європейський Союз #Росія #Економіка #Імпорт #Україна #Київ #Мобілізація #Президент України #Товари #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Конкуренція (економіка) #Російська мова #Політика #Національна безпека #Північна Корея #Іран #Білорусь #Агресивна війна #Державний бюджет України #Світова організація торгівлі #Міжнародна торгівля #Підприємницька діяльність #Мито (податок) #Генеральна угода з тарифів і торгівлі
