Вплив нафтової кризи на прагнення колишнього СРСР та сучасної країни-агресора.

#Політика

Період трансформацій. Хроніка економічних катастроф в історії людства.

Як зниження світових цін стало вагомим чинником спершу занепаду, а потім і розпаду СРСР? Наскільки критичним подібне рішення зараз могло би бути для економіки росії? Як це могло вплинути на позицію нашої держави у російсько-українській війні?

1980-ті роки стали вирішальними для компанії Texaco, яка на той час була одним з провідних нафтових гігантів Сполучених Штатів. Енергетична криза, спричинена різким падінням цін на нафту, стала критичним моментом в історії корпорації, що сильно залежала від високих цін на цей ресурс. Зниження вартості з 40 до 10 доларів за барель суттєво скоротило її доходи. У сучасних цінах, враховуючи інфляцію, це відповідало б понад 100 доларам на початку 80-х і близько 20 доларів у 1986 році. Це призвело до різкого зменшення прибутків компанії, що, у свою чергу, викликало серйозні проблеми з ліквідністю та ускладнило виплату боргів. Texaco не лише переглянула всі свої витрати, але й значно зменшила інвестиції в нові родовища та модернізацію існуючих. Додатково, ситуацію ускладнив відомий судовий процес, що мав місце в США.

Texaco була засуджена до виплати $10,5 мільярдів на користь іншої нафтової компанії - Pennzoil, через порушення угоди про купівлю активів Getty Oil. Це стало найбільшим на той час судовим штрафом в історії США. Внаслідок фінансових труднощів, через два роки Texaco подала заяву про банкрутство. Передовсім, це було зроблено для того, щоб захистити себе від кредиторів і отримати можливість реструктуризувати борги. До слова, це було одне з найбільших банкрутств у корпоративній історії США. Але компанія змогла не тільки вистояти, а й вийти переможцем зі складної ситуації. Цьому сприяли три головні моменти: домовленість з компанією Pennzoil про виплату $3-х мільярдів штрафу замість $10,5 мільярдів, відновлення інвестування в розробку нових родовищ і вдосконалення наявних технологій, а також злиття у 2001-му з компанією Chevron. Усе це дало змогу значно посилити позиції Texaco на глобальному ринку нафти, який мало не знищив велику корпорацію.

Економічна фінансова криза 80-х років, яка виявилася катастрофічною для Радянського Союзу, була передумовлена світовою нафтовою кризою 70-х. Тоді СРСР зміг суттєво підвищити свої доходи. У відповідь на підтримку США та європейських країн Ізраїлю під час війни Судного дня в 1973 році, в яку втрутилося Єгипет і Сирія, країни-члени ОПЕК вирішили ввести ембарго на постачання нафти до країн, які не підтримали знищення Ізраїлю. Це призвело до стрімкого зростання цін на нафту — з 3 до 12 доларів за барель. Радянський Союз фактично виграв велику нагороду, адже його нафта стала надзвичайно затребуваною та значно поповнила державний бюджет. Проте, як відомо, нічого не триває вічно, і вже в 80-х ситуація зазнала радикальних змін. Хто ж був зацікавлений у таких перетвореннях?

Історик-американіст Антон Процюк висловлює свою думку: "США, безумовно, прагнули зниження цін на нафту, оскільки це пов'язано як з міжнародною, так і внутрішньою політичною стабільністю. Крім того, це також слугувало меті ослаблення Радянського Союзу як їхнього геополітичного суперника".

Перш ніж заглибитися в аналіз того, хто і як сприяв зниженню цін на нафту, важливо усвідомити, наскільки продажі цих ресурсів були критично важливими для функціонування Радянського Союзу. У СРСР існувала амбіційна політична мета — забезпечити європейські країни залежністю від нафтогазових ресурсів, які були життєво необхідні для багатьох європейських економік. Цей стратегічний підхід надав СРСР додаткові важелі впливу на світовій арені та зміцнив його позиції. Варто зазначити, що погрози щодо припинення постачання нафти і газу часто супроводжувалися угодами про їх постачання, що підвищувало важливість цього ресурсу в міжнародній політиці.

Кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, Іван Ус, продовжує свою діяльність.

Існує жарт, що радянську економіку можна порівняти з автомобілем, у якого є лише дві педалі: одна для газу, інша для нафти. Це не випадково, адже основою радянської економіки були вуглеводні, на яких вона й трималася. Цікаво, що ця аналогія залишається актуальною і сьогодні. Російська економіка також значною мірою залежить від доходів від нафти й газу. Наприклад, у проекті бюджету на 2025 рік в Росії вказано, що доходи від нафтогазового сектора становлять 73% від усіх державних надходжень. Подібна ситуація спостерігалася й у Радянському Союзі, де економічне благополуччя значною мірою базувалося на експорті вуглеводнів. Коли говорять про застій радянської економіки, важливо зазначити, що він частково виник через усвідомлення, що країна володіє значними запасами газу та нафти, які можна продавати. Чому ж займатися чимось іншим, якщо можна просто експортувати ці ресурси? Дослідження нових видів продукції виявились неактуальними, адже з наявними ресурсами все можна було купити. Крім того, вважаю, що ключовою причиною розпаду Радянського Союзу стало перекладання питання забезпечення продовольством на інші країни. Радянська влада вирішила, що, маючи долари від продажу вуглеводнів, немає сенсу інвестувати в сільське господарство. Однак, коли ціни на нафту впали, Союз опинився у складній ситуації без грошей на закупівлю пшениці. Якщо порівняти виробництво та споживання пшениці на початку існування Радянського Союзу і в Росії наприкінці 2003 року, стає очевидним, що обидві країни більше купували, ніж вирощували. Сьогодні це може здаватися дивним, адже Росія є провідним експортером пшениці, але до 2003 року ситуація була зовсім іншою. Саме ця залежність від імпорту пшениці, на мою думку, стала однією з причин розпаду СРСР, оскільки без грошей на продовольство країна опинилася у критичній ситуації. На момент 1991 року Радянський Союз стояв перед вибором: або немає грошей на харчі, або потрібно терміново щось змінювати. Розпад Союзу відкрив можливість звернутися до західних партнерів за допомогою. І, до речі, Захід відгукнувся. Люди старшого покоління, напевно, пам’ятають термін "ніжки Буша". Це допомога від США, яку ми так називали, дійсно врятувала країну, адже забезпечила можливість отримати необхідні продукти.

Як це могло трапитися в Радянському Союзі, який мав всі ресурси для вирощування пшениці та забезпечення населення хлібом? Тим більше, з урахуванням наявності України, що вважається житницею Європи? На це питання відповідає економіст Іван Ус.

Пшеницю потрібно вирощувати, і якість насіння на Заході значно перевищує те, що постачав Радянський Союз. Україна, безумовно, була спроможна виробляти достатньо сільськогосподарської продукції. Ось цікавий факт: у 1989 році, коли мій батько займав посаду в партійній структурі Дніпропетровської області, він запам'ятав слова: "Радянський Союз ми не витримаємо, але Україну можемо підтримати!" Тоді Дніпропетровська область виготовляла велику кількість технологічної та харчової продукції. За оцінками керівництва, вони могли утримати Українську РСР. Це стало сигналом до роздумів: навіщо нам Радянський Союз, якщо ми можемо жити самостійно і без цього тягаря? Дійсно, Україна могла забезпечити себе харчами. Як частина СРСР, ми змушені були постачати хліб в інші регіони Союзу. Але інші області стикалися з серйозними проблемами через нестачу ресурсів для власного виживання. Ситуація з падінням доходів від нафти і газу призвела до браку коштів для імпорту. Тоді стало зрозуміло, що або настане глобальний голод, або нам слід нормалізувати відносини із Заходом. А як ми можемо це зробити? Можливо, шляхом розпаду Союзу, що дозволить нам почати нові стосунки з чистого аркуша.

В середині 80-х років "золота" нафтова жила, яка живила бюджет СРСР, раптово зникає. І хоча вони продовжують видобувати нафту великими обсягами, але кон'юнктура цін уже була не на користь Радянського Союзу. Зрештою фінансові ресурси поступово вичерпувалися - розповідає історик, професор кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету Ігор Тодоров.

Коли Михайло Горбачов став Генеральним секретарем та очолив Радянський Союз, він здійснив візити до країн Варшавського договору, тобто до союзників, які представляли соціалістичні держави. Під час цих візитів він оголосив, що ресурси вичерпано, і закликав ці країни самостійно вирішувати свої економічні проблеми. У результаті в усіх цих державах відбулися зміни політичних режимів, більшість з яких сталися мирним шляхом, як, наприклад, так звана "оксамитова революція" в Чехословаччині. Натомість у Румунії зміни пройшли через збройний конфлікт. В будь-якому разі, соціалістична система почала розпадатися, оскільки Радянський Союз більше не міг надавати безкоштовну допомогу цим країнам. Цей факт, безсумнівно, відображає складну геополітичну ситуацію, яка врешті-решт призвела до розпаду Радянського Союзу та загальної економічної кризи. Проблеми в економіці Радянського Союзу були певний час приховані, але вже на початку 1980-х років стали очевидними. Радянська система п'ятирічних планів засвідчує це: жоден з показників 11-ї п'ятирічки, що охоплювала період з 1981 по 1985 роки, не був виконаний.

Історія залежності СРСР від нафти і газу, а саме від доходів від продажу цих ресурсів, чим і була забезпечена левова частина бюджету, дуже нагадує голландську хворобу - термін в економіці, що походить від нідерландської кризи. Її суть полягала в тому, що економіка Нідерландів повністю фінансувалася лише з продажу газу з відкритих тоді родовищ. Тобто вони фокусувалися лише на одній статті поповнення бюджету. Результат - глобальна криза внаслідок скорочення видобутку та серйозних екологічних проблем.

Як таке сталося з Радянським Союзом, що він не зміг розвинути різноманітні сфери економіки? Які причини лежать в основі цього явища? Відповіді на ці питання надає Іван Ус, кандидат економічних наук та провідний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень при Національному інституті стратегічних досліджень.

"Коли у вас є певні гроші, вам здається, що все добре, то ви розслабляєтесь і не звертаєте увагу на те, що взагалі-то треба постійно слідкувати за технологічним прогресом. Багаж попередніх періодів допомагав Радянському Союзу гарно існувати. Можливо хтось зараз і здивується, в арсеналі, наприклад, Ірану є багато літаків американського виробництва. Тому що до 1979 року, до революції в Ірані, у режиму шаха були гарні стосунки із США, була американська зброя і були певні технології, які дозволяли Радянському Союзу дуже добре будувати свою промисловість. Взагалі, якщо згадаємо історію СРСР, особливо у перші роки, коли навіть Ленін прийшов до влади, то був собі такий Троцький, який, як на мене, мав непогані стосунки із США, і вони думали допомагати, певні технології давали, паровози, була Західна допомога. Це вже наприкінці 1979 року США і всі інші країни Заходу почали запроваджувати санкції проти Радянського Союзу. І найголовніше - це санкції проти технологій. Тому що Радянський Союз сам технологій, які потрібні були для видобутку нафти, не виробляв. Тільки-но Радянський Союз розпочав війну проти Афганістану, це суттєво змінило погляди Заходу на нього. І включили ці санкції. Насамперед з технологічними проблемами".

У 80-х роках виник жахливий парадокс: з одного боку, ключова промисловість СРСР — видобуток нафти і газу — була тісно пов'язана із західними технологіями, а з іншого боку, кошти, отримані від продажу цієї нафти, використовувалися для фінансування озброєнь, які слугували загрозою для Заходу.

Історик і професор Ужгородського національного університету Ігор Тодоров аналізує нелогічні аспекти ідеології Радянського Союзу.

"В Радянському Союзі від початку існування ще радянської росії, потім Радянського Союзу, існувала теорія Світової революції. Комуністичну владу, яка по суті виходила з так званої доктрини Брежнєва, з часом вона таку назву і отримала. Тобто обмеженого суверенітету. Суверенітет визнається, але у межах, які гарантують розвиток саме соціалізму. Якщо відхід від соціалізму, то, не дай Боже! Це - збройне втручання в Угорщину, Чехословаччину. Так от, вже в кінці 50-х років, коли з'явилася и поширилася ядерна зброя, ця ідея Світової Революції якось відійшла. Вважалось, що у політичній сфері можлива співпраця із Західними країнами, об'єднання позитивних моментів, які існують і при соціалізмі, і при капіталізмі. З іншого боку, тоді в економічній сфері радянська пропаганда казала, що існує змагання. Гасло Хрущова "Доженемо і переженемо Америку!" Не жаліли грошей саме на військові цілі, на розвиток космічної галузі. Спиралися саме на військові сфери. Ідеологія визначалася як сфера боротьби. Тому ніякого примирення з буржуазною ідеологією не могло бути. Тобто, все було не сумісно з радянським способом життя. Але ж фактично Радянський Союз у 70-ті роки вступає в глибоку економічну кризу, хоча її наслідки не були одразу помітні завдяки цим вливанням нафто-доларів. Але використовувалися вони передусім у військово-промисловий комплекс. І Радянський Союз вийшов на перше місце у світі за ядерним потенціалом завдяки цим західним грошам".

Міф про те, що Радянський Союз був здатний самостійно забезпечувати всі свої потреби у виробництві, виявився безпідставним. Яскравим прикладом цього є нафтовидобувна галузь. У той час, коли криза в СРСР набирала обертів, важливу роль відіграла угода між Сполученими Штатами та Саудівською Аравією, що стосувалася зниження цін на нафту в 1980-х роках. Це питання залишається актуальним і досі, викликаючи жваві дискусії серед експертів щодо її реального існування. Проте можна з упевненістю стверджувати, що така угода відповідала стратегічним інтересам обох держав. США шукали способи економічного тиску на Радянський Союз, який суттєво покладався на доходи від експорту нафти та газу. Зниження цін на нафту могло б серйозно підірвати радянську економіку, що вже страждала від високих витрат на озброєння та військові конфлікти, зокрема в Афганістані. Саудівська Аравія, яка контролювала значну частину світового видобутку нафти, також мала свої інтереси в забезпеченні стабільності в регіоні та підтримувала міцні зв'язки зі США, зокрема в контексті військової допомоги та захисту. Додатково, Сполучені Штати прагнули знизити ціни на нафту, щоб відновити свою економіку після інфляційного шоку 1970-х років, викликаного нафтовою кризою.

Кандидат економічних наук Іван Ус, який займає посаду головного консультанта в Центрі зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, продовжує свою діяльність.

Важливо усвідомити, в якій ситуації ми опинилися, адже, на мою думку, Афганістан справді зіграв значну роль. Це країна з мусульманським населенням, так само як і Саудівська Аравія. Багато людей у мусульманському світі сприймали втручання Радянського Союзу в Афганістан як атаку на Іслам, що робило релігійний аспект надзвичайно важливим. Для Сполучених Штатів це була боротьба з основним суперником на світовій політичній арені. У часи адміністрації Картера, в кінці 1970-х - на початку 1980-х років, були введені санкції, які стали першим кроком у цьому конфлікті. Якщо звернути увагу на історію, генерал Вашов, колишній радник міністра Устінова, який, до речі, відповідав за військово-промисловий комплекс і вважався ідеологом афганської війни, розповідав, що планувалося завершити цю кампанію всього за два місяці. Однак, як ми знаємо, війна затягнулася на десятиліття. Радянський Союз не зміг швидко вирішити свої завдання, а санкції, введені в часи Картера, не суттєво посилили позиції Афганістану в його боротьбі. Коли Рейган прийшов до влади, він запитав: чому обмежуватися лише санкціями? І вирішив додати до них постачання Стінгерів, що дозволило знищувати радянські літаки. Найбільші втрати зафіксувалися в 1984 році. Проте, адміністрація Рейгана зрозуміла, що потрібно ще більше активних дій. Вони почали думати, що це війна проти арабської країни, а Саудівська Аравія вважає себе провідною державою арабського світу. Це стало основою для аргументації на користь того, що Саудівська Аравія повинна підтримати своїх ісламських партнерів в Афганістані у боротьбі проти безбожників — Радянського Союзу, який сприймався як атеїстична держави, що викликала опір мусульманського світу. Таким чином, для Радянського Союзу це стало серйозною проблемою. Для США це була геополітична конкуренція, а для Саудівської Аравії — захист іншої мусульманської нації. Це, в свою чергу, призвело до укладення певних угод.

Досі тривають суперечки серед різних економічних та політичних груп щодо ймовірної таємної угоди між США та Саудівською Аравією, ставлячи під сумнів її реальність. Американський історик Антон Процюк не може стверджувати, що така угода справді існувала, проте він не виключає, що в найближчому майбутньому деякі засекречені документи можуть стати доступними для громадськості, підтверджуючи припущення та логічні інтереси обох держав.

Існує думка, що така домовленість могла існувати, але офіційно це не підтверджено. Навіть зараз є живі представники адміністрації Рональда Рейгана, хоча з того часу минуло чимало років, які заперечують факти наявності будь-якої угоди. Проте, зниження цін на нафту безумовно відповідало інтересам Саудівської Аравії, адже це дозволяло їй зайняти більшу частину ринку експорту нафти. Всі ці моменти можна пояснити випадковістю, але якщо через два десятиліття з'являться розсекречені документи, які підтвердять цю теорію, мене це не здивує.

Аналізуючи історичні події, можна помітити, що в 80-х роках Саудівська Аравія здійснила суттєвий поворот у своїй політиці, акцентуючи увагу на нарощуванні своєї частки на глобальному ринку нафти, навіть за рахунок зниження цін. Країна значно збільшила видобуток, що призвело до надлишку пропозиції на ринку та обвалу цін з $35 до $10-15 за барель. При цьому адміністрація президента Рональда Рейгана підтримувала цю стратегію, розуміючи, що вона послабить позиції СРСР. Саудівська Аравія намагалася зміцнити свої позиції в ОПЕК та одночасно укріпити зв'язки зі Сполученими Штатами як основним стратегічним партнером. В результаті, падіння цін на нафту в 1986 році стало серйозним ударом для країн-експортерів, включаючи й Радянський Союз.

Чи вплинуло таке рішення на самі Сполучені Штати Америки? З одного боку, падіння цін на нафту сприяло економічному зростанню, оскільки знизило витрати на енергію для бізнесу та домогосподарств. Але водночас американський нафтовидобувний сектор зазнав неабияких втрат через зменшення прибутків. Та все одно ці політичні дії мали бути чітко спланованими, а ймовірні домовленості - частково закритими і точно передбачати обговорення геополітичних питань, зокрема протистояння з СРСР.

Наступним етапом буде розгляд історичних фактів, проведений професором Ігорем Тодоровим з кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету.

Між США та Саудівською Аравією існували досить тісні, майже союзницькі стосунки. Хоча я не можу стверджувати, що між ними була якась формальна угода, з огляду на логіку розвитку міжнародних відносин і на подальші події, можна припустити, що вони могли узгодити ціни на нафту з метою ослаблення Радянського Союзу. Однак важливо розуміти, що ослаблення і ліквідація - це зовсім різні речі. Захід дійсно побоювався, що розпад Радянського Союзу, з його величезним ядерним арсеналом, може призвести до серйозних наслідків.

Іван Ус, кандидат економічних наук та головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, вважає, що угода між США та Саудівською Аравією стала результатом спільних інтересів цих держав. Як наслідок, Саудівська Аравія значно збільшила видобуток нафти, внаслідок чого спрацював принцип ринкової економіки: зростання пропозиції призводить до зниження цін на товар. Далі будуть наведені аргументи на підтримку цієї важливої угоди.

Можливо, наші слухачі вже чули про статтю Андрія Єрмака, голови офісу президента України, опубліковану в австрійському виданні "Джорнал", де він зазначив, що Сполучені Штати Америки колись приймали подібні рішення. На це миттєво відреагував радник Рональда Рейгана з економічних питань, заперечуючи наявність таких угод. Проте, якщо заглянути глибше, у березні 2014 року в одному з видань з'явилася стаття Майкла Рейгана, сина президента, в якій він розповідав, як його батько переміг СРСР, в тому числі завдяки зниженню цін на нафту. Таким чином, якщо вірити як сину Рональда Рейгана, так і Андрію Єрмаку, подібне рішення, безумовно, існувало. Однак один з колишніх радників Рейгана стверджує, що це не так, що свідчить про наявність дискусії. Перейдемо до цифр. Зазвичай вважається, що ціни на нафту, як і на інші товари, зазвичай зростають. У 1970-ті роки ціна за барель нафти становила приблизно 40 доларів. У січні 1986 року вона знизилася до 27-28 доларів, а середня ціна з 1979 по січень 1986 року становила 32 долари за барель. Потім, у лютому 1986 року, сталося різке падіння, яке тривало до липня того ж року, і середня ціна бареля нафти у липні 1986 року впала до 9,6 доларів, що означає зниження на 61%. Це падіння тривало досить довго, а ціни на нафту почали зростати лише в 1990 році, після того як Радянський Союз вивів свої війська з Афганістану, і економіка зазнала серйозного удару, від якого не могла оговтатись. Зниження цін на нафту означало, що Радянський Союз втрачає можливість заробляти гроші, оскільки нафта була основою його економіки. Кошти ставали дедалі меншими, а Радянський Союз проіснував ще п’ять років. Цей економічний удар призвів до розколу серед радянської еліти, яка почала замислюватися над питанням, чи варто продовжувати конфронтацію із Заходом, адже вже з’явилося усвідомлення технологічного відставання. Ще одне цікаве спостереження: люди, які пам’ятають радянську епоху в Україні, напевно, знають Володимира Васильовича Щербицького, який тривалий час очолював Українську РСР. Мій покійний батько дружив із сином Щербицького, Валерієм Володимировичем. Уявіть собі: 1986 рік, а Валерій Щербицький, син голови УРСР, пересувався по Києву на мерседесі з американським прапором на капоті. Це свідчить про специфіку радянської еліти того часу! Тому я вважаю, що розпад СРСР був зумовлений економічним впливом рішень Рейгана та усвідомленням еліти, що країна рухається у невірному напрямку.

Процес розпаду СРСР був запущений. Країна вже не мала тієї купівельної спроможності, бо впали доходи від нафти, технології (як писав син Рональда Рейгана Майкл Рейган) абсолютно свідомо заборонили постачати до Радянського Союзу. І паралельно ймовірна секретна домовленість із Саудівською Аравією щодо збільшення видобутку нафти, яка обвалила ціни. Проблеми в економіці СРСР - наслідок цього ланцюжка. Далі - перебудова, що завершилася розпадом СРСР.

Чи може така ситуація виникнути знову? Говорячи про сучасну Росію, чия економіка, подібно до СРСР, залежить від експорту нафти, можна припустити, що аналогічна угода між США та Саудівською Аравією теоретично здатна підірвати імперіалістичні амбіції сусідньої держави і, можливо, вплинути на хід війни.

В своїх міркуваннях виступає Ігор Тодоров, професор на кафедрі міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету.

Теоретично це можливо. Проте, на жаль, сьогодні немає таких тісних союзницьких відносин, як у 80-х роках між сучасними США та Саудівською Аравією. Відомо, що деяким країнам Європейського Союзу дозволено продовжувати купувати російську нафту, фактично надаючи росії фінансові ресурси, які, в свою чергу, сприяють її агресивній політиці. Росія змогла успішно адаптуватися, орієнтуючи свої поставки на ринки Індії, навіть за демпінговими цінами, і Китай також залишається споживачем російських енергоресурсів. Хоча умови не є найвигіднішими для росії, це все ж краще, ніж відсутність продажів. Тому, на мій погляд, сподіватися на якісь стратегічні угоди між західними державами та країнами ОПЕК для впливу на нафтові ціни зараз виглядає малореалістично.

А ось кандидат економічних наук, головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень Іван Ус вважає, що зараз навіть більше можливостей для такої домовленості між США та Саудівською Аравією про зменшення цін на нафту.

Коли згадати передвиборчі гасла Дональда Трампа, варто відзначити, що він обіцяв, що після приходу до влади в США розпочнеться активна розробка нафтових ресурсів, що звучало як "дріл бейбі дріл", що в англійському перекладі означає "свердлити, свердлити, свердлити". Це передбачало збільшення видобутку нафти й, відповідно, посилення позицій США на європейському ринку. Першим кроком у цьому напрямку стала б нормалізація відносин із Саудівською Аравією. Financial Times зазначила, що королівство має намір відмовитися від стратегії фіксованої ціни в 100 доларів за барель і планує збільшити видобуток, щоб розширити свою частку на ринку. Це нагадує події середини 1980-х, коли подібні дії призвели до різкого падіння цін на нафту. Міністр нафтової промисловості Саудівської Аравії навіть заявив, що не виключає можливість ціни в 50 доларів за барель. Варто зазначити, що в російському бюджеті закладено ціну 69,5 доларів, а собівартість видобутку нафти в Росії становить приблизно 50 доларів. Таким чином, російська нафта реалізується зі знижкою, що призводить до ситуації, коли за кожен видобутий барель Росія фактично покриває свої витрати. Ще один важливий момент, на який я сподіваюся від Трампа, це підтримка ідеї глави приватної військової компанії Black Waters, який висловив бажання змінити владу в Венесуелі. Це відкриває можливість для створення проамериканського уряду в цій країні, що володіє найбільшими у світі запасами нафти. Як тільки США нормалізують відносини з Венесуелою, американські нафтосервісні компанії зможуть зайти на ринок. Отже, якщо Венесуела знову стане активним гравцем, а Саудівська Аравія наростить видобуток, разом із США, це призведе до того, що ціна на нафту може впасти до 40 доларів за барель або навіть нижче. Пам’ятаючи про події липня 1986 року, можна припустити, що ціни на нафту можуть знизитися настільки, що опустяться нижче собівартості видобутку в Росії. Це може призвести до ситуації, коли російська економіка опиниться на межі виживання. Росія, як і раніше, нарощує виробництво пшениці, однак, незважаючи на відсутність залежності в цьому сегменті, інші товари залишаються проблематичними. Тут важливо згадати про "дежавю", яке може повторитися, адже падіння російської економіки може нагадувати крах СРСР.

Історія зі зменшенням цін на нафту у 80-х роках, що вплинула на економіку СРСР і, за деякими твердженнями, сприяла його розпаду, часто наводиться як приклад у сучасному контексті, коли розглядається економічний тиск на Росію. Однак є низка чинників, які можуть як підтвердити, так і поставити під сумнів можливість такого циклічного повторення. Як і СРСР, сучасна Росія істотно залежить від продажу нафти й газу. Левова частка російського бюджету формується завдяки енергетичному сектору. Зниження цін на нафту дійсно завдасть серйозного удару. Обмежують її можливості і західні санкції. Унаслідок цього головний ринок збуту росії поступово зникає, що нагадує втрату ринків для СРСР у 1980-х роках. А гонка озброєнь, як і у 80-х, а саме нинішня російсько-українська війна - також значний фінансовий тягар для бюджету, що робить економіку вразливішою до зниження доходів від експорту нафти.

Висловлює свою думку історик, що спеціалізується на американських дослідженнях, Антон Процюк.

З одного боку, на даний момент Росія, напевно, більше залежить від нафти та природних ресурсів, як це було за часів Радянського Союзу. З іншого боку, я вважаю, що вплив будь-якої окремої угоди, спрямованої на зниження цін на нафту, буде значно обмеженим. Тому важливо розширити застосування санкцій проти Росії, аби завдати їй серйозного економічного шкоди, що змусить її або припинити війну проти України, або принаймні обмежить можливості фінансування цього конфлікту. Це один з багатьох чинників, який допоможе нам досягти перемоги. Хоча це не стане швидким рішенням, яке одразу зупинить війну, проте це важливий аспект, який підтримає Україну і сприятиме завершенню російсько-українського конфлікту на нашу користь. Тобто, необхідно запроваджувати жорсткі санкції та обмежувати можливості Росії заробляти на нафті та газі. На мою думку, Україні слід сподіватися лише на власні сили, інвестувати в енергетичну незалежність та диверсифікувати свої доходи.

Кандидат економічних наук Іван Ус, який є головним консультантом Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, стисло підводить підсумки кризи, що пов'язана з нафтовою промисловістю в СРСР, та проводить паралелі з сучасною Росією. Він зазначає, що ситуація нагадує падіння доміно, яке може повторно зруйнувати цю імперію.

"Нафта - це буде те, що стимулює. Тому що, як і з Радянським Союзом цей принцип доміно, коли перша кісточка падає і тягне за собою й всі інші. Перша кісточка це - нафта. Ціни на нафту, якщо вони падають вниз, то падають і всі інші кісточки в цьому ряду, що призводить до краху, як радянської імперії тоді, так цілком можливо, і росії зараз".

Зниження цін на нафту в 1980-х роках часто охрестили "нафтовим шоком навпаки". Це сталося тому, що, якщо криза 70-х років призвела до інфляційних процесів, то в 80-х відзначалося зменшення витрат і стабілізація економік країн-імпортерів. Цей період дав важливі уроки для держав, що видобувають нафту, спонукаючи їх шукати шляхи для диверсифікації своїх економік і зменшення залежності від нафтогазового сектору. Водночас падіння цін на нафту негативно вплинуло на Радянський Союз, який сильно покладався на доходи від експорту чорного золота. Це вважається одним з факторів, що призвели до економічної кризи в СРСР та, в кінцевому підсумку, його розпаду. Хоча можна провести певні аналогії між ситуацією в СРСР у 80-х і сучасною Росією, варто зазначити, що світ зазнав суттєвих змін, а економічно-політична ситуація в країні-агресорі кардинально відрізняється від радянської. Проте, зниження цін на нафту може серйозно вдарити по російській економіці, а в комбінації з міжнародними санкціями та підтримкою західних партнерів України, це може суттєво зменшити імперські амбіції нашого сусіда. Історія, як відомо, часто має циклічний характер, тому не можна виключати можливість того, що вона знову піднесе росії неприємний сюрприз, що допоможе нашій країні вистояти та відновити свою територіальну цілісність.