Всі рішення після Будапешта: які ризики приховують коливання Трампа стосовно України

Після серпневого саміту на Алясці, де Дональд Трамп сподівався досягти значного прогресу в переговорах щодо зупинки війни між Росією та Україною, Володимир Путін не лише проігнорував можливість зустрічі з Володимиром Зеленським, але й активізував військові дії на фронті, здійснюючи масштабні авіаудари по українській енергетичній системі та газовій інфраструктурі.

Ця ситуація змусила президента США змінити свій підхід: він відмовився від тиску на Україну щодо мирного врегулювання та почав активно підтримувати її у боротьбі за перемогу. Трамп почав висловлювати позитивні оцінки на адресу Зеленського, схвалювати атаки ЗСУ на російські нафтопереробні заводи, вживав заходів для обмеження російських доходів від нафти та навіть натякав на можливість постачання ракет "Томагавк". Проте одна "дружня розмова" між Трампом і Путіним, здається, знову повернула ситуацію на колишні рейки, адже погрози знову стануть актуальними після запланованої зустрічі в Угорщині.

Про нюанси дипломатичних маневрів у вашингтонській політиці більш детально інформує Еспресо.

Володимир Зеленський та Дональд Трамп, зображення: Getty Images.

Протягом року повномасштабного конфлікту президент України Володимир Зеленський пережив у Вашингтоні як величезний політичний успіх, коли під час президентства Байдена отримав овації в Конгресі, так і гірке приниження, коли в лютому цього року тодішній президент Трамп публічно висловив йому критику та вигнав з Білого дому.

Протягом майже дев'яти місяців президентства Дональда Трампа позиція нової адміністрації Сполучених Штатів щодо України кілька разів зазнавала змін. Звучали різноманітні висловлювання, які в основному свідчили про те, що Україні слід йти на компроміси, якщо вона прагне досягти миру з режимом Путіна. Водночас стосунки з Росією Трамп намагався будувати через "м'яку" дипломатію, особливо після "чудових телефонних бесід" з кремлівським лідером. Таким чином, Україна завжди залишалася на другому плані в пріоритетах Трампа, тоді як Росія отримувала більшу увагу, оскільки він помилково вважав, що поразка Києва є неминучою ("у вас немає козирів!"). В результаті, Трамп, здається, намагався справити позитивне враження на українців, вважаючи, що за це заслуговує на Нобелівську премію миру.

Власне, саміт на Алясці 15 серпня мав стати тріумфом такої дипломатії Трампа. Президент США, прибувши туди з обіцянками "серйозних наслідків" у разі провалу, сподівався на негайне припинення вогню та на швидку зустріч Путіна з Зеленським. Трамп навіть запропонував Москві "великодушний" план: визнання Криму російським, замороження лінії фронту, зняття санкцій та спільні проєкти в Арктиці.

Здавалося, що ще може бажати Путін?

Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп зустрічає президента Росії Володимира Путіна після його приїзду на спільну базу Елмендорф-Річардсон 15 серпня 2025 року в Анкориджі, штат Аляска. Фото: Andrew Harnik/Getty Images.

Проте, основа нинішньої війни виявилася зовсім іншою. Хоча Путін висловлював похвалу Трампові за його "ефективність", реалії показали, що всі його обіцянки виявилися пустими. Замість конструктивного діалогу Росія розпочала новий наступ, посиливши авіаудари, зокрема по енергетичній та газовій інфраструктурі, а також продовжила вбивати цивільних осіб по всій Україні. Кремль не відмовився від своїх імперських амбіцій і ультимативних вимог щодо "коренів конфлікту", які так люблять повторювати в Москві. Більше того, Росія почала активніше залякувати країни НАТО за допомогою дронів та літаків, і ці держави тепер вважають, що війна з росіянами, ймовірно, стане неминучою в найближчі п'ять років.

Ця стратегія виявилася невигідною для Москви.

Трамп поступово переглянув свою позицію, усвідомивши, що його обманюють. Його раніше заявлена "неупередженість" у конфлікті змінилася на більш позитивну риторику щодо Зеленського та України. Тепер він активно хвалить президента України та його військо, а також обіцяє забезпечити більшу кількість зброї та вжити заходів для зменшення фінансових потоків до Росії, зазначаючи, що Індія вже почала скорочувати закупівлі, хоча самі індуси це прямо не підтверджують. Цікаво, що Трамп почав критикувати Європу за те, що вона продовжує купувати російські енергоресурси на величезні суми, як безпосередньо, так і через посередників. Під час Генеральної асамблеї ООН він заявив, що Україна "може повернути все назад" завдяки підтримці НАТО та ЄС, що є суттєвим зміщенням від його попередньої ідеї про "обмін територіями". Тепер Трамп говорить про перемогу України, називаючи Росію "паперовим тигром". Нещодавно він натякнув на можливість контрнаступу ЗСУ та обіцяв надати "Томагавки", які можуть завдати удару по російській військовій інфраструктурі. Більш того, адміністрація Трампа готова ділитися розвідданими для проведення точкових ударів по російських нафтопереробних заводах, щоб ослабити економіку ворога.

Та чи свідчить все це про реальну радикальну зміну сприйняття Трампом російсько-української війни?

Володимир Зеленський і Дональд Трамп, зображення: gettyimages.

Здається, що більшість аналітиків мають іншу точку зору, оскільки не покладаються на непостійні висловлювання Трампа. Як зазначає видання Politico, Трамп сприймає цю війну через призму своїх взаємин із Путіним, тому для нього "оптимальний шлях помсти Путіну - це висловлення підтримки Зеленському".

Трамп, як завжди, більше любить обіцяти, ніж виконувати. Наприклад, питання посилення санкцій проти Росії з боку США обговорюється практично з початку року, але досі він лише розмірковує над цим. У соціальних мережах він погрожує, залучає республіканських лідерів для підняття цієї теми, звинувачує європейські країни і розкидається багатьма словами, які не призводять до реальних дій. Його "потужні санкції", які могли б суттєво вдарити по російській військовій економіці, так і не отримали старту.

Щодо "Томагавків", то обговорення тривають уже давно. Проте Трамп чітко заявив, що спочатку має намір обговорити це питання з Путіним, а вже потім ухвалить рішення про їх передачу Україні... І саме так і сталося.

Отже, загрози Трампа щодо Росії не реалізуються миттєво, оскільки він вірить, що зможе залякати Путіна, змусивши його переглянути свою позицію. Це його спосіб здійснення тиску.

Як неодноразово підкреслював український президент, це справді так - Путін реагує лише на силу, а будь-які коливання він сприймає як прояв слабкості, яку використовує для досягнення своїх цілей та амбіцій.

зображення: Білий дім/скріншот з YouTube

Яскравим свідченням маніпуляцій Путіна щодо Трампа є наслідки останньої телефонної розмови між ними. Після цього спілкування президент США знову відзначив, що розмова була "приємною", а також анонсував нову особисту зустріч, яка відбудеться в Угорщині. Це означає, що раніше озвучені заяви про постачання більшої кількості зброї, зокрема "Томагавків" Україні, а також нові санкції проти Росії, можуть залишитися в стані невизначеності, поки Трамп та Путін насолоджуватимуться кавою в Будапешті (в межах ЄС та НАТО!).

Звісно, президент США вважатиме, що так він наближає країни до миру, а саме особисту зустріч між Зеленським та Путіним, яка може призвести до паузи у війні. Однак, як показав цей рік, дипломатію росіяни використовують лише для затягування війни та продовження своєї агресії. У тому ж Стамбулі, під час переговорів, вони погрожували захопленням нових областей, якщо Україна просто не віддасть і не зробить того, що хоче Путін. Тобто знову таки, Кремль може використати черговий раунд переговорів для того, щоб просто віддалити погрози Трампа, ще більше легітимізувати Путіна на міжнародній арені, і, звісно, продовжувати свою агресію в Україні.

Хоча в The Times, напередодні візиту українського президента до Вашингтона, з'явилася позитивна стаття, що стверджує, ніби "Зеленський обійшов Трампа" в дипломатичній битві за пріоритет у відносинах з американським лідером, зазначаючи, що 17 жовтня він прибуде до Білого дому "не як прохач, а як партнер", насправді для президента США Україна залишається більшою мірою інструментом — або, за його ж словами, "картою" в масштабній геополітичній грі проти Росії та Китаю, що стоять за нею. Дійсно, Зеленський навчився важливих уроків про те, що в кабінеті з Трампом має бути "лише одна зірка", і її потрібно постійно хвалити та підтримувати, навіть якщо мова йде про конфлікт між "Албанією та Азербайджаном". Проте це не вплине на остаточні рішення американського президента.

Трамп, здається, продовжує грати в свою звичну гру - політику "і вашим, і нашим", зберігаючи характерну для себе непередбачуваність, щоб залишатися в епіцентрі уваги та мати можливість маневрувати. Він демонструє підтримку Україні, але водночас не відмовляється від контактів з Путіним. Його стратегія полягає в утриманні постійної невизначеності: ніхто не може точно сказати, чи черговий комплімент Зеленському свідчить про щиру підтримку, чи є лише елементом торгу з Москвою. У цій грі Трамп продовжує позиціонувати себе як посередника миру, але водночас вважає себе головним актором глобального спектаклю, де навіть війна в Україні стає лише частиною його особистого політичного шоу.