Як Фонд природи України захищає природоохоронні території під час війни

Коли держава безсила, на допомогу приходить громадянське суспільство. З початком повномасштабного вторгнення природоохоронці з України, Німеччини та Великої Британії об'єдналися, щоб підтримати українські національні природні парки та заповідники. А вже 2024 року заснували благодійну організацію -- Фонд природи України. Фонд допомагає українським національним паркам і заповідникам із фінансуванням, запускає наукові програми, ремонтує будівлі, передає транспорт і техніку. З якими проблемами стикається команда на місцях і чому держава досі не встигає за громадськими ініціативами, -- в інтерв'ю ZN.UA розповідає виконавча директорка та співзасновниця Фонду Анастасія Драпалюк.

-- Пані Анастасіє, в Україні чимало організацій -- і наших, і міжнародних, громадських та державних -- займаються охороною природи. Навіщо створювати ще одну структуру?

Хоча існує безліч організацій, жодна з них не була спеціально створена для підтримки установ природно-заповідного фонду, особливо в умовах повномасштабної війни.

У Європі, Африці, Південній Америці є багато таких фондів. Одним із африканських навіть керує принц Гаррі. Вони створені, щоб управляти природоохоронними територіями спільно з державою, бо країни з нестабільною економікою не можуть упоратися самотужки. В Україні охорона природи теж, на жаль, на останньому місці у фінансуванні.

Існує одна німецька організація — Франкфуртське зоологічне товариство, яка систематично надає допомогу українським національним паркам та заповідникам. Проте їхня підтримка стосується лише Карпат і Полісся. Тому ми свідомо вирішили зосередити свої зусилля на інших регіонах України — в центрі, на сході та на півдні. Ми почали з десяти ключових природоохоронних територій, які не отримували зовнішньої допомоги.

На основі яких показників їх відбирали?

-- Критеріїв декілька. По-перше, ми звертали увагу на ті природоохоронні території, які взагалі не мають підтримки від міжнародних фондів чи природоохоронних організацій, а покладаються лише на державне фінансування. По-друге, ми звертали увагу на команду: її потенціал та відданість справі. Є колективи, які з останніх сил тримаються за ідею, а є й такі, де немає ні належного керівництва, ні системи навчання чи гідної оплати. І це, на жаль, відображення загальної ситуації в країні. І третій критерій -- цінність території з погляду збереження біорізноманіття.

На даний момент ми займаємося управлінням 11 національними парками та одним заповідником. Серед них – "Слобожанський" у Харківській області, "Кам'янська Січ" на Херсонщині, "Святі Гори" в Донеччині, "Бузький Гард" у Миколаївській області, а також Древлянський природний заповідник і кілька парків у західній частині України, проте не в Карпатах, оскільки там активно працює німецьке Франкфуртське зоологічне товариство.

Заповідники мають безліч потреб. Яку саме підтримку їм забезпечує Фонд?

Розпочали з найменшого, але, безумовно, найважливішого аспекту – піклування про людей. Мова йде про працівників національних парків, які були змушені покинути окуповані території. З часом ми перейшли до більш масштабних проектів. Одним із пріоритетних напрямків стала відбудова степових екосистем, які зазнали серйозних ушкоджень внаслідок війни. Степи почали заростати чагарниками та інвазійними рослинами, а також піддаватися розоренню. Це важливі біотопи, які мають значну цінність не лише для України, але й для європейського майбутнього нашої країни. Ми започаткували великий проект на кількох територіях: придбали необхідну техніку, спільно з національними парками розробили наукове обґрунтування та детальний план дій. Працівники парків займаються очищенням ділянок, їх доглядом, моніторингом та вивченням реакції природи. Ми надаємо їм технічні засоби, обладнання та паливо. Наша ініціатива стала популярною – її підтримали інші науковці в різних регіонах.

Допомагаємо також із ремонтом аварійних будівель. Скажімо, Нобельський НПП на Рівненщині створили 2019 року. Але через пандемію та війну він так і не отримав шансів на розвиток. Держава, крім зарплати, нічим не забезпечувала. Місцева влада надала приміщення, ми ремонтуємо його.

Передаємо офісну техніку, транспорт, а також пальне, що особливо важливо. Бо працівники парків не сидять в офісах: інспекторам потрібно патрулювати території, науковцям -- проводити дослідження, екоосвітянам -- їздити до шкіл. Ми не просто даємо пальне -- плануємо допомогу, парки звітують. Кожному парку ми закупили по автомобілю -- цього, звісно, замало, але хоча б дає змогу працювати.

В даний момент ми ведемо перемови з британською компанією, яка згодилася безкоштовно надати три автомобілі підвищеної прохідності, оснащені для гасіння пожеж. Це особливо важливо для національних парків, які постійно піддаються загрозам обстрілів. Яскравим прикладом є НПП "Кам'янська Січ", територія якого регулярно зазнає вогневих атак з боку російських військ, що діють з лівого берега. Вони знищують все на своєму шляху, оскільки побоюються, що на цій території можуть ховатися наші солдати.

З яких джерел фонд отримує фінансування?

Серед засновників Фонду є фахівці з України, Німеччини та Великої Британії, які мають значний досвід у сферах державного управління, науки та охорони довкілля. Ірина Ставчук і я працювали в Міністерстві екології та в громадському секторі, однак дійшли висновку, що досягти змін "зсередини" вкрай складно. Ми вивчили різні приклади, спілкувалися з аналогічними фондами в інших країнах. Я навіть провела тиждень в Африці, щоб зрозуміти, як британський природоохоронний фонд функціонує в тих умовах. Франкфуртське зоологічне товариство (FZS Ukraine) надало нам свою підтримку і поділилося досвідом міжнародних ініціатив з охорони природних територій — до команди приєднався Міхаель Бромбахер. Наукову підтримку забезпечує громадська організація "Українська природоохоронна група", а міжнародний досвід представляють британські експерти Джоді Браджер і Ангус Ейткен.

Приблизно через рік активної волонтерської діяльності ми прийняли рішення заснувати організацію, яка функціонуватиме на системній основі. Ось уже два роки нас підтримують приватні ініціативи з Великої Британії. Проте ми продовжуємо шукати грантові можливості та звертаємось до міжнародних фондів, що займаються охороною природи.

Ми прагнемо запровадити стабільну модель фінансування. У світі існують успішні приклади, такі як Кавказький фонд, який здійснює свою діяльність, використовуючи відсотки від цільового капіталу. Цей підхід дозволяє не лише підтримувати, але й спільно управляти природоохоронними територіями разом із державою, оскільки наразі вона не в змозі виконувати цю функцію самостійно. Це новаторський підхід, який досі не був реалізований в Україні.

Нині в нашій країні немає фахового ресурсу для цього. Для порівняння: в Чехії 800 осіб на державному рівні займаються збереженням природоохоронних територій і біорізноманіттям. У Франції -- 3000. У нас сьогодні -- 10-15. За нашими розрахунками, в Україні на першому етапі має бути близько 180 фахівців, щоби хоча б почати працювати й запустити євроінтеграційні процеси. На другому етапі, коли ввійдемо до ЄС, -- іще близько 450. Зараз фактично все робить громадськість, бо держава не має інституційних спроможностей.

Сьогодні підтримка Фонду здійснюється завдяки міжнародним союзникам. А яка ситуація з боку держави?

-- Без співпраці з державою ця система не зможе функціонувати повноцінно. Ще донедавна в нас був хоча б окремий орган влади -- Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів. Але пів року тому його ліквідували. Наразі національні парки та заповідники ще не переоформлені в нове Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства. Через це не можуть використовувати навіть ті кошти, які вже є на рахунках. Навіть допомогу від громадських організацій вони не можуть офіційно взяти на баланс -- немає механізмів.

Державна система захисту навколишнього середовища поступово виходить з обговорення. Схоже, що в міністерствах з'явилися інші пріоритети, зокрема економічні питання та аграрна політика. Екологічні аспекти фактично залишилися поза увагою.

До тих пір, поки не з’явиться спеціалізований орган, що займатиметься охороною навколишнього середовища, не можна говорити ані про розробку стратегії, ані про ефективне управління. Хоча громадські організації, волонтери та міжнародні партнери продовжують свою діяльність, цього явно недостатньо. Відсутність державного управлінського центру призводить не лише до втрати координації, а й до підриву легітимності усіх дій.

Ми наполегливо вимагаємо відновлення функціонування міністерства — без цього кроку наша підтримка не зможе бути максимально ефективною. Ми готові докласти всіх зусиль, щоб допомогти новоствореному органу налагодити свою діяльність. Всі гілки влади — президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів — повинні усвідомити: в умовах війни ми ведемо боротьбу саме за це. Багато природоохоронців зараз перебувають на передовій, захищаючи ідею розвиненої демократичної України, адже без екологічного аспекту це неможливо. Від природоохоронних фахівців вимагатиметься активна діяльність, адже альтернативи немає. Важливо якнайшвидше відновити роботу профільного міністерства, оскільки наслідки його раптового об’єднання принесли занадто багато шкоди.