"Як Москва обманула українців 370 років тому: економічна ситуація в Україні за часів Гетьманщини"

Епоха трансформацій. Хроніка економічних криз у різні епохи та культурах.

Твір Миколи Івасюка під назвою "Прибуття Богдана Хмельницького до Києва"

Економіка України в епоху Гетьманщини здебільшого була спрямована на Захід.

1648 рік, і Визвольна війна на Запоріжжі продовжується. Внаслідок цього конфлікту Гетьманщина здобуває автономію, проте залишається в складному становищі, оточена Річчю Посполитою, Османською імперією та Московським царством. У цьому трикутнику постає питання вибору союзників. Перед перемовинами з царем були спроби заручитися підтримкою Османської імперії, але вони не мали успіху. Гетьман відчував сильний тягар відповідальності, адже усвідомлював, що рішення, яке він має ухвалити, може мати вирішальне значення. І не без підстав.

8 січня 1654 року гетьман Богдан Хмельницький скликав військову раду в Переяславі. У радянській трактуванні ця подія отримала назву "возз'єднання" так званих "істинно руських земель", що призвело до встановлення численних пам'ятників. Натомість в українській сучасній історії це сприймається як трагедія, яка викликала занепад козацької держави і позбавила українців свободи на майже чотири століття. Однак у ті часи, щоб зберегти автономію, укладення союзу з Московським царством здавалося єдино правильним кроком. Московія обіцяла гарантії гетьманській державі та підтримку. Восени 1653 року Земський собор у Москві прийняв рішення про включення Гетьманщини до своїх територій і оголосив війну Речі Посполитій. Гетьманщина потрапила під протекторат московського царства з обіцянкою збереження основних прав і свобод Війська Запорозького. Після Переяславської ради представники московського посольства відвідали 117 міст і містечок Гетьманщини, щоб прийняти присягу на вірність царю від місцевого населення. Проєкт угоди складався з 23 пунктів, включаючи царську гарантію збереження державних прав Гетьманщини, які, зрештою, неодноразово порушувалися, а автономія українських земель та Запоріжжя була зведена до мінімуму протягом 120 років.

Яка роль економічного становища Гетьманщини? Фінанси та ефективне управління ресурсами завжди були ключовими факторами. Чи існували в козацькій державі фінансові інститути? Це був період нової або ранньомодерної цивілізації, що тривав з XV до XVIII століття. Гетьманщина мала активні торговельні зв'язки з різними європейськими країнами, успішно експортувала свої продукти та намагалася поповнити державну скарбницю військовими трофеями. Хоча в той час не спостерігалося економічного дива в Європі, з'явилося безліч соціальних інститутів і моделей, які зараз є частиною нашої економічної реальності. Саме тоді розвивалася міжконтинентальна торгівля, формувався капіталістичний ринок, зникала земельна аристократія, а на її місці виникали нові соціальні прошарки (буржуазія, наймані робітники). Яким був цей період для України? Що відбувалося на наших землях? Про це розповідає кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

"У період ХVІ століття українські терени входять до складу князівства Литовського, а далі Речі Посполитої. Потім з цієї частки виділяється Українська козацька держава, або Гетьманщина. Це буде всередині ХVІІ століття. Але в економічному плані ці державні утворення дуже подібні. Тут не відбувається революційних переходів з точки зору зміни моделей. З одного боку, ми можемо говорити про домінування питомо середньовічних економічних рис середньовічної моделі натурального господарства, є ціноутворення, яке працює за принципом "все, що виробили, те й споживаємо", де обмін, тобто імпорт чогось - сировини, готової продукції якоїсь, торгівлі взагалі, не кажучи вже про фінансову сферу. Торгівля носить переважно обмінний характер. А монетизована тільки в зовнішній торгівельній сфері, коли на далекі відстані ведеться торгівля дуже дорогими імпортними товарами. І навіть податки усередині держави ще не до кінця монетизовані. З них приблизно дві третини збирається натурою - продуктами, ресурсними статтями, наприклад, хутро, ліс, шкіра, поташ".

Які причини та обставини сприяли виникненню державності в сучасній Україні? Відповідь на це питання надає кандидат економічних наук Іван Ус, який є головним консультантом Центру зовнішньополітичних досліджень при Національному інституті стратегічних досліджень.

"Був відомий шлях "із варяг в греки". І було зрозуміло і в Русі, і в сучасній Швеції, що треба, щоб по цьому маршруту були гарантії, що товари будуть проходити. І була ідея створити там державу. І це, як на мене, вплинуло на те, що все ж почались формуватись інституції. Паралельно до цього ще була важлива історія. Коли Римська імперія воювала з варварами, то військові дії були рівно до того періоду, поки на певний момент на лінії розмежування, люди, які там жили, не зрозуміли, що торгувати краще, ніж воювати. У них з'явилася торгівля, обмін. Ця торгівля припинила війну, яка там була. І сприяла тому, що більш-менш нормальне життя стало на кордонах Римської імперії і тих племен, які були там в той період. Це до того, як торгівля може реально змінювати світ на краще. Що стосується України, безумовно, Україна - це країна, яка історично опинилася між Московією, Польщею і Османською імперією. Три гравці, які завжди відігравали вагому роль. Потім роль Османської імперії потроху знижувалася. І серед іншого це, безумовно, через те, що там була значна польська доба, економіка України гетьманської доби орієнтувалася переважно на Захід. І це, як на мене, формувало певну філософію, яка і зараз панує в суспільстві щодо прозахідного вектору".

Виробники займали провідну роль серед платників податків.

Як формувалася фінансова база новоствореної гетьманської держави? Стародавня система оподаткування не відзначалася складними механізмами, а сама суть податкових зобов'язань часто визначалася "на око". Середньовічні традиції вказували на те, що основними джерелами податкових надходжень були ті сектори економіки, які забезпечували стабільний, хоч і не завжди високий, прибуток. Головним багатством України традиційно вважалася земля. Торгівля та ремесла займали другорядні позиції в системі оподаткування, становлячи до 25% загального обсягу валового внутрішнього продукту. Цю інформацію продовжує кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

"Виробники займали провідну роль серед платників податків.. За винятком привілейованих верств, тобто лицарства і священнослужителів. У нашому випадку, це бояри, шляхта, церква. А решта, у тому числі й міста, наприклад, які володіли своїми землями. Ми знаємо у Магдебурзькому праві великі заможні міські комуни, які володіли колосальною аграрною периферією, земельними угіддями, млинами, пасовищами, ставками, річками тощо, це теж обкладалося. Податки збиралися, виходячи з величини земельних наділів, причому дуже мало беручи до уваги родючість і продуктивність цієї землі. У нас найбільш масштабний перепис селянських земель, які належали шляхті, а селяни були орендарями, це 1557 рік, так звана, волочна поміра. Волока - це назва одиниці земельної площі. Ось якраз уряд Речі Посполитої призначив волочну реформу. Це спроба не складання тотального земельного кадастру, як ми зараз робимо, а тільки тих земель, які перебувають в землекористуванні у селян і належать шляхті. З них збираються податки. Податок збирався від волоки, відповідно, від обсягу. Насправді й інші повинності ще в нього були -- відробіткові повинності, ремонт доріг, наприклад. Це громадська толока, яку організовує держава і контролює організацію цього процесу. А грошові збори платилися від селянського домогосподарства. Тут теж цікаво виходить. У нас зараз фізичні та юридичні особи є платниками податків. А тоді це був дим. Дим -- це домогосподарство, у якому може жити родина в середньому складі від семи людей. А може й більше бути. Бо там ще можуть бути наймити, слуги, родичі. І дими можуть населяти до 20 осіб. А може бути 3-4 людини, наприклад, якщо сім'я, скажімо, не дуже велика, не повна".

Перепис населення та формування власної податкової системи

Система була очевидно нераціональною, адже кількість людей та можливості самого домогосподарства не враховувалися. Загалом, перші переписи платників податків у державах Європи, серед яких були і українські землі, починають з'являтися лише у XVI столітті. Цікаво, що величину податків не завжди встановлювала держава. Усі регуляторні процеси перебували в компетенції еліти. Тобто був приватний власник, який надавав землі в оренду. Це могла бути церква, князь або козацька старшина. Вони завжди збирали податки до своєї кишені, а держава тим часом усіляко намагалася контролювати кількість отриманих ними грошей і намагалася змусити ділитися прибутком. Однак це було вкрай важко зробити, допоки не почали вести професійні, схожі на сучасні, переписи населення - кількість земельних угідь, мешканців, економічного стану домогосподарств. А така практика з'явилася лише у 17 столітті, у робочому регуляторному процесі - у 18-му. Гетьманщина не виняток. Свою податкову систему вдалося розбудувати вже наприкінці існування козацької держави - говорить кандидат історичних наук Олексій Сокирко.

"Перепис населення - реєстр податківців у Наддніпрянській Україні складається у середині ХVІІІ століття (1765-1769 рр). Це - заключна фаза існування Гетьманщини. Після ліквідації гетьманства і виходу у відставку останнього правителя Кирила Розумовського для підготовки Гетьманщини до її остаточної інтеграції до складу Російської імперії створюється Малоросійська колегія на чолі з генералом Петром Рум'янцевим - російська установа на чолі з російським генералом. Готуючи цю інкорпорацію гетьманату у склад Російської імперії, такий масштабний опис проводять протягом 4-х років. Його історики так і називають по імені президента - Рум'янцевським описом. Матеріали досить непогано збереглися, вони є в наших архівах. "Перепис селянських, козацьких, священицьких, старшинських домогосподарств". Він був дуже ретельний: починаючи від людей, де фіксувалися їх вік, часом навіть фізичні кондиції, скажімо, особливі прикмети і хвороби, закінчуючи рухомим і нерухомим майном домогосподарств. Це і старшинські фільварки, економії, садиби міщан, ремісничі майстерні, селянські подвір'я - все-все-все, аж до домашньої птиці. Переписувачами були офіцери і російські чиновники, частково козацька старшина і козаки. Ані ті, ані інші не мали такого досвіду. Як передають тогочасні джерела, опис виглядав приблизно так. У село приходила команда переписувачів, і вони виганяли усіх людей в поле, перераховуючи їх і переписуючи. А потім йшли вже по хатах для того, щоб дивитися майно. Не дуже, так би мовити, цивілізований спосіб, як на наші реалії. Вони недарма у побутовій мові гетьманщини називалися "труси". І тоді ж поширювалася фобія серед простих людей, про те, що мовляв починається кінець світу, що це військо Сатани і диявола переписує вірні християнські душі. Для того, щоб не переписати когось двічі, людям на одязі ставили крейдою хрест, позначаючи, що вони пройшли цю процедуру. Було так насправді чи ні, важко зараз верифікувати. Але можна сказати, що більш-менш сучасні економічні обліки, у тому числі й податкового аудиту, податкової бухгалтерії на рівні державного бюджету -- це, звичайно, досить пізній період, а саме -- ХІХ століття, коли з'являється та модель держави, яка більш-менш сучасна і знайома нам сьогодні".

"Податки Гетьманщини подібні до сучасних"

Оренда землі або договірні контракти мають дуже давню історію та існували і в козацькій державі - Гетьманщині. Торгівельне право у законодавчому вигляді існувало ще за класичного руського середньовіччя. А саме з пізніх редакцій "Руської правди" (першого писаного кодексу, який виник ще в 11 столітті) ми й можемо стверджувати про існування чинних торгівельних та договірних прав і обов'язків - визначення суперечок поміж купцями та продавцями. Це свідчить про те, що саме в торгівлі, а не в ремеслі оберталися ті кошти, за які сперечалися, судилися і які потребували юридичного врегулювання. Такі статті були і в правових кодексах, якими керувалася Гетьманщина -- говорить кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

"Податки, які були поширені у Гетьманщині, приблизно такі, як сучасні -- прямі й непрямі податки плюс акцизи. Єдине що: податкова система не мала такої централізованості. Держава насправді збирала дуже невеликий відсоток податкових надходжень сукупно того, що могла давати економіка. Тобто, дуже багато податків і зборів залишалося у віданні місцевих влад, козацьких полковників, регіональних еліт, які не йшли на гору, у центральний бюджет. Приблизно, це десь до двох третин -- від 60 до 75%. Церква у своїх маєтностях, приватні власники взагалі могли виставляли ті податки та повинності, які вважались за необхідне. Держава їх не контролювала жодним чином. Вона часом втручалася у цю сферу лише тоді, коли там виникали якісь проблеми - опір, наприклад, соціальні протести, коли податки занадто високі. Тоді центральна влада, наприклад, гетьмани, до того часу королі, великі князі могли видавати укази, які ситуативно щось забороняли або щось запроваджували стосовно конкретного випадку. Не держави в цілому, а конкретного регіону, міста, наприклад, де сталося щось, що треба було полагодити".

Чим торгували українці за часів Гетьманщини

Які товари обирали українці для торгівлі в епоху Гетьманщини? Гданськ був головним портом для експортних операцій. Основними товарами, що експортувалися, були воли, м'ясо, коноплі, олія та мед. Західна Європа слугувала ринком збуту, звідки в Україну імпортували меблі, годинники та вина. Важливим сегментом промисловості було виробництво селітри, яка також йшла на експорт. У часи польсько-шляхетського правління функціонувало близько двадцяти селітроварень, контроль над якими здійснював уряд Речі Посполитої. Однак під час Визвольної війни середини XVII століття управління селітровими заводами перейшло до козацького війська. Продовжує кандидат економічних наук Іван Ус.

"Україна займала досить сильні позиції в виробництві селітри, що потім постачалася на європейські ринки для виготовлення пороху. Хоча це може здаватися простим, такі процеси все ж мали місце. Коли відбувається торгівля, виникають певні стосунки між учасниками. До Росії також надходили товари, але існувала можливість експорту їх до Європи. Отже, основні поставки здійснювалися саме в європейському напрямку."

Козацька держава не карбувала свою монету

Торгівля зазнала істотних змін після великих географічних відкриттів. В європейській економіці, до якої увійшла Гетьманщина, відбулися нові структурні трансформації. На ринку з’явилося безліч нових ресурсів, таких як дорогоцінні метали, срібло та колоніальні товари. Попри те, що деякі з цих продуктів вже були відомі на європейських ринках, їх постачання здійснювалося не з Америки, а з країн Сходу, де вони були традиційно дорогими і постачалися в обмежених кількостях. Проте, після відкриття нових земель і морських шляхів, ці товари почали надходити великими партіями. Тепер їх перевозили через Атлантику каравани вантажних суден. Спеції, цінні породи деревини, бавовна - все це створювало новий ринок, що набирав обертів завдяки логістичним мережам, схожим на сучасні. Ці зміни також вплинули на грошову систему. Колоніальні держави Європи, отримуючи безкоштовні зовнішні ресурси, зокрема дешеве срібло, почали активно чеканити монети. Це стало ефективним способом швидкого наповнення бюджету, оминаючи складні процедури контролю та збору податків, хоча ці останні все ще зберігалися в своїй традиційній і малоефективній формі.

Срібло виконувало роль валюти й у Гетьманщині, де в обігу перебували срібні талери. Де саме відбувався їхній карбування? Які інші фінансові засоби були поширені на українських землях у той час? Про це розповідає доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

Срібні талери, що карбувалися в священній Римській імперії германської нації, яка згодом стала відома як Австрія, або в Речі Посполитій, займали важливе місце в грошовому обігу. На другому плані знаходилися золоті монети. Проте в Україні на той час могли використовуватися й інші монети, включно з іноземними. Під час економічних криз держави зазвичай зменшували вміст дорогоцінних металів у монетах, що призводило до інфляційних проблем. Гетьманщина не випускала власну валюту, користуючись монетами, які надавала Річ Посполита, а пізніше — Московська держава Російської імперії. Хоча наприкінці XVII століття гетьмани кілька разів намагалися запровадити власну монетну емісію, історики досі намагаються зрозуміти, що ж це означало. Козацька держава не створила жодної унікальної грошової одиниці. Відомо, що існували так звані минзи — монетні двори. Наприклад, на українських землях один з таких дворів ще з часів Речі Посполитої здебільшого функціонував у Львові. На території Гетьманщини також діяли минзи, зокрема в Чигирині, де розташовувалася перша гетьманська столиця. Що ж робили наші гетьмани? Вони виготовляли контрафактні монети, карбуючи копії тих, що були в обігу в Речі Посполитій, використовуючи наявні ресурси дорогоцінних металів, щоб швидко поповнити скарбницю. Збір податків вимагав значного часу й зусиль — потрібно було налагоджувати податкову адміністрацію та проводити переписи населення, чого молода козацька держава на початку свого існування не вміла робити. Натомість нелегальна емісія виявилася ефективною. Минзи не були винайдені українцями чи гетьманами, адже цю практику використовували всі європейські уряди, які стикалися з труднощами у зборі податків.

Виготовлення монет стало найшвидшим методом поповнення державного бюджету. Іншими словами, створити монету для нової гетьманської держави було легше, ніж зібрати податки, особливо в грошовій формі. Проте для цього необхідно було мати запаси дорогоцінних металів. Цим займалися козацькі війська, які активно постачали срібло до монетних дворів у вигляді військових трофеїв. Історики вважають, що Богдан Хмельницький став першим, хто впровадив цю практику, оскільки здобув значну кількість срібла завдяки радісним перемогам козацької армії над Річчю Посполитою. Продовжує Олексій Сокирко:

Дозвольте нагадати, що, наприклад, після Пилявецької битви 1648 року, за приблизними оцінками, переможці отримали близько 3 мільйонів злотих, знищивши коронні війська в районі Пилявців. Ця сума включає всі трофеї. Варто зазначити, що разом із грошима вони захопили значну кількість срібного посуду, який також переплавлявся в монети. Якщо ми уявимо собі сховище центрального банку середньоєвропейської держави того часу, не слід вважати, що там були лише скрині з золотими чи срібними дукатами або злитками. Це вже сталося. Приблизно половина золотовалютних резервів складалася зі срібних тарілок, глеків, кухлів і подібних предметів, які у разі потреби переплавлялися для виготовлення монет. Це свідчить про досить примітивні фінансові маневри правителів того часу.

Гетьманщина функціонувала в рамках військової економіки.

Цікаво, що слово "скарбниця", яким користувалися наші пращури за часів Гетьманщини, зараз хочуть інтегрувати в економічну лексику сучасної України. Тобто не "казна", а "скарбниця", не "копійки", а "шахи" -- це все питомо українські економічні терміни, якими користувалися козаки. Загалом, треба розуміти, що Гетьманщина функціонувала в рамках військової економіки.. Козаки отримували частину своїх доходів від військових походів, зокрема зі здобичі, отриманої під час нападів на турецькі й татарські землі. Говорить кандидат економічних наук Іван Ус:

Фінансова структура Гетьманщини наповнювалася завдяки військовим походам, а також за рахунок солдатів, яких тепер охрестили найманцями. Ці воїни теж брали участь у експедиціях, що сприяло поповненню державного бюджету. Відзначимо, що пан Сірко може вважатися найманцем французького двору, адже він зробив вагомий внесок у справи Франції. Ця історія має цікаву деталь: коли Шарль де Голь відвідав Радянський Союз і зустрівся з Микитою Хрущовим, він висловив бажання відвідати могилу Івана Сірка. Це стало шоком для Хрущова, який терміново зібрав групу істориків, щоб дізнатися, хто ж такий Іван Сірко і чому де Голь хоче віддати йому шану. В результаті, спеціально для де Голя було знайдено місце поховання Івана Сірка, і навіть було зроблено певні роботи, щоб могила виглядала привабливо. Таким чином, могила Сірка була підготовлена для візиту французького лідера. Це справжній факт, свідком якого була моя бабуся. Вона розповідала, що знала про існування якоїсь могили, але одного дня туди приїхало чимало людей, які почали прикрашати занедбане місце. Потім прибули Хрущов і де Голь, і їм із показною урочистістю продемонстрували це місце. Для де Голя пан Сірко був значущим, адже як найманець він надавав послуги французькому двору в обмін на кошти, які надходили до української скарбниці. Це була частина економіки того часу, і Україна активно брала участь у таких справах.

Збирання податків з оренди та перші протести.

Тенденція постійного надходження великих обсягів срібла до європейських країн призводить до зниження вартості самої монети. Це явище можна назвати революцією цін. Ринок європейських держав переповнений дешевими срібними монетами, що, зрозуміло, знижує їх купівельну спроможність, оскільки кількість монет значно перевищує обсяги вироблених товарів. Іншими словами, це є ознаками перших економічних криз, які виникають під впливом колоніальних економік того часу. Розбудова ефективної податкової системи була невигідною, складною та дорогою. В результаті, Гетьманщина, зокрема, передавала функцію збору податків в оренду, як зазначає доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

"Цей регіон, наприклад, воєводство або полк як адміністративна одиниця, ми так порадилися зі своїми радниками, вирішили, що на рік він приносить певну суму податків. Ми зараз з аукціону продамо ліцензію на право збору податків на цій території протягом року тій людині, яка мені зараз заплатить певну суму. В обмін вони отримують документ, який протягом року дозволяє збирати конкретний податок на території полку. Там не написано, якої величини він має бути, хто його може сплачувати, а хто звільняється від сплати і яка загальна сума. Тобто влада вже делегувала за гроші цю функцію конкретній людині. Як правило, це були купці, часом козацькі старшини. Дехто з старшин, полковників чи губернаторів через своїх підставних осіб купував чи брав в оренду збір податків. І такий орендатор повинен не просто повернути суму, яку віддав у центральну скарбницю, він повинен залишитися ще й у виграші. І тому він реально збирає десь у 3-4 рази більше. Закладає такі податкові ставки, які з часом призводять до заворушень, до бунтів".

Військова економіка Гетьманщини передбачала, по-перше, всебічне забезпечення власних військових сил. Зростаючі витрати на військові кампанії зумовлювали постійне збільшення статей витрат у державному бюджеті, що в свою чергу вимагало створення ефективної податкової системи. Цю систему повинна була впроваджувати держава, а не приватні особи. Проте реалізація цього задуму відбудеться пізніше. Наразі ж залишається незаперечним факт: селянин був приречений все своє життя працювати на потреби армії та держави, нерідко стикаючись з надмірно високими податковими зобов'язаннями.

Яким чином складалося повсякденне життя звичайних людей в епоху Гетьманщини? Чи зазнавали українці переслідувань з боку Речі Посполитої чи Московії того часу? Ці питання порушує Іван Ус, кандидат економічних наук та головний консультант Центру зовнішньо-політичних досліджень при Національному інституті стратегічних досліджень.

Життя в тому місці було дуже важким, справжнім жахом. Якщо порівнювати з Польщею чи Московією, то Польща виглядала більш цивілізованою. Хоча не можу стверджувати, що вона була ідеалом цивілізації, адже до цього їй знадобилося кілька століть. Проте прогрес був помітний. Приватні ініціативи починали лише зароджуватись. І хоча існувала певна залежність від пана, вона не була надто критичною.

Розквіт економіки за часів Івана Мазепи та подальший занепад

Якщо розглядати історію Гетьманщини як державного утворення, то не випадково ми не знайдемо значних козацьких повстань. Натомість, в основному, мали місце локальні конфлікти на рівні адміністрації. У деяких випадках намагалися примусити козаків, які були звільнені від сплати податків, знову їх платити. Зазвичай такі суперечки вирішувалися через суд або призводили до невеликих сутичок. Також варто зазначити, що в Гетьманщині не було значних селянських повстань, що свідчить про відносно добрий рівень життя простих людей на той час. На території Речі Посполитої, зокрема в українських землях, що входили до складу польської держави, також не спостерігалося тривалих або значних селянських протестів через економічні труднощі. Коли ж Гетьманщина досягла свого найбільшого економічного розквіту? Це питання аналізує кандидат економічних наук Іван Ус.

У 1707-1708 роках, тобто перед Полтавською битвою, коли автономія ще існувала, Іван Мазепа вправно маневрував у складних умовах, оскільки навколо діяли Петро Перший та російська влада. Він знаходив шляхи для підтримки автономії України та розвитку її економіки. Зокрема, українці займалися видобутком селітри та іншої продукції, яку без перешкод постачали на захід. У той час це було цілком припустимо, і економіка переживала період процвітання. Проте, як тільки політичні обмеження почали зростати, і в Санкт-Петербурзі, новій столиці, усвідомили, що активна торгівля України з іншими країнами та її економічна незалежність можуть призвести до меншої покірності, ситуація різко змінилася на гірше.

Коли в козацькій Україні затихли війни і завершився період Руїни наприкінці XVII століття, це створило численні можливості під час правління двох гетьманів — Івана Самойловича та Івана Мазепи. Цей час став каталізатором економічного підйому — безпрецедентного фінансового зростання, яке стало можливим завдяки сприятливому клімату та багатству природних ресурсів українських земель, що дозволяло державі процвітати. Проте економічні цикли подібні до механізму годинника, і незабаром настала епоха занепаду рівня життя та початок кризи козацької держави. Основні фактори, що сприяли цьому, описує кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

"У ХІХ столітті із розвитком уже класичної капіталістичної економіки умови стають більш регульованими і жорсткими. Це підштовхує уже значну частину населення, виводить із ситого, благополучного, економічного раю до індустріального періоду в такі реалії, коли люди шукають роботу і на селі відбувається аграрне перенаселення. Цих спадів не так багато, і вони насамперед пов'язані з війнами. Можна сказати, що козацька революція Хмельниччини, як би ми її не любили, зробила козацьку державу, але все ж таки це була війна. При чому війна, яка затягнулася. Тому що козацтву як новому політичному класу, який замінив руську шляхту на цій частині України, захотілося мати свою більш-менш суверенну державу, а не просто бути автономією. Потім вона вже переросла у внутрішню громадянську війну після смерті Богдана Хмельницького, яка пов'язана з тим, що за владу в країні боролися різні табори в середовищі нового політичного класу. Такі речі не робляться протягом кількох років. У європейських еліт на це йшли століття. Ми ще досить швидко впоралися з цією задачею, десь за 50 років, збудувавши державу і викристалізувавши достатньо дієздатну еліту. Це рекордні терміни. Але війна є війна. Війна, по-перше, ставить на паузу торгівлю, особливо міжнародну, де концентрується дедалі більше коштів, які приносять прибутки і державі, і торгівцям, і тим, хто виробляє продукцію для продажу товару. Куди будеш ганяти волів в Гданськ чи ще кудись, якщо тут іде війна. Нагадаю, що Хмельниччина детонувала цілу низку коаліційних війн сусідів проти Речі Посполитої. До них включилося Московське царство, Швеція, трансильванські князівства, потім Османська імперія. А це світові держави. Полум'я війни після 1648 року - коли, до речі, закінчилася велика Європейська 30-літня війна, коаліційна, яка теж тривала дуже довго і була виснажлива, особливо для німецьких земель, а тут запустилася з козацькою революцією нова серія коаліційних війн. І вже мирними перестали бути не тільки Україна, але і значна частина Польщі, Балтійського регіону, частина нинішньої Угорщини, Молдови, придунайського регіону і північних Балкан. Хіба можлива в таких умовах міжнародна торгівля?"

"Гетьманщина розглядала Росію як союзника у боротьбі проти Речі Посполитої, а Московське царство мало свою стратегію поневолення козаків"

Прагнення Московського царства остаточно захопити українські території зростало наприкінці епохи козацької держави. Невзираючи на те, що Гетьманщина сприймала Росію лише як союзника в боротьбі проти Речі Посполитої, Московія вже мала власний план щодо підкорення козаків. Основною проблемою для Гетьманщини в контексті Речі Посполитої була відмова визнавати козаків як частину рицарського стану, що позбавляло їх політичних прав. Економічна ситуація козаків також була далека від рівності зі шляхтою. Однак, у порівнянні з ненаситними російськими силами, які врешті-решт призвели до занепаду козацької держави, ці труднощі ставали другорядними. Справа в тому, що Російській імперії не була потрібна автономія для козаків і загалом українців. За часів правління Катерини ІІ Гетьманщина перестала існувати, а Слобідська Україна зазнала ліквідації — це були паралельні дії імперії, спрямовані на оптимізацію ресурсів. Проте ситуація не склалася так, як планувалося. Росія не була готова вкласти більше в нові території, ніж отримати з них вигоду. Більше того, вони зіткнулися з національним визвольним рухом. Чи могла історія козацької Гетьманщини піти іншим шляхом? Чи могли українці тоді зберегти свою незалежність? Про можливі альтернативи розмірковує кандидат історичних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олексій Сокирко.

Наприклад, альтернативою альянсу з Москвою був союз із Туреччиною. За рік до Переяславської ради, Хмельницький розглядав цю турецьку опцію як цілком реальну, і велися серйозні переговори. Султан, в принципі, був готовий до співпраці. Проте виникла проблема: Туреччина не могла так швидко надати військову підтримку проти Польщі, як це зробила Москва, через географічні обставини. Звісно, все могло скластися інакше. Іван Мазепа не мав прямих спадкоємців на гетьманство, тому покладався на своїх племінників. Якщо б, скажімо, Андрій Войнаровський зміг би одружитися з представницею Курляндського герцогського дому, яка володіла колоніями в Карибському басейні — островами Тринідад і Тобаго, які приносили величезні доходи від імпорту цукрової тростини і тютюну, то він міг би стати герцогом Курляндським і українським гетьманом. В результаті, Гетьманщина могла б стати колоніальною державою, подібно до майбутнього маленького князівства Пруссія, яке перетвориться на германську імперію, також колоніальну. Історики іноді жартують про те, що, аби уникнути повторення помилок, їх варто нумерувати. Таким чином, історія служить нам уроком, в тому числі і негативним, і демонструє, чому та як ми опинилися на цій стадії.

Як одне невірне рішення може вплинути на долю цілої нації? Богдан Хмельницький колись поклав свою довіру на московські обіцянки, сподіваючись, що росіяни допоможуть зберегти Гетьманщину — українську козацьку державу. Однак вірити росіянам — це те ж саме, що самостійно рити собі могилу. І, зрештою, це сталося: Гетьманщина була знищена ненаситною жагою Російської імперії до влади, територій і прибутків. Проте, не можна забувати і про серйозні економічні помилки самих гетьманів у фінансовій політиці. Вони недостатньо уваги приділяли перепису населення, розробці податкової системи та змінам у важливих торгових угодах, які могли б покращити фінансову ситуацію та забезпечити армію під час боротьби за незалежність. Історія не терпить альтернатив, але на основі помилок минулого ми можемо створити основу для стрибка сучасної України в майбутнє. Головне — не повторювати помилок попередників, а прагнути до максимальної фінансової незалежності та за будь-яких обставин уникати довіри до "добрих руських".