Як еволюціонувало життя під час окупації протягом останніх трьох років.

Протягом десятирічної окупації Донецька та Луганська Москва разом із своїми місцевими союзниками систематично руйнувала як економічний, так і природний потенціал цих регіонів. Після 2022 року офіційна позиція Росії зазнала змін: було оголошено про намір перетворити захоплені території на справжній рай. Проте, чи вдалося їм реалізувати ці амбіції?

Журналісти з "Новини Донбасу", "Бердянськ 24", Кавун.City та 0642.ua провели дослідження, щоб дізнатися, як змінилося життя в окупованих регіонах та які настрої панують серед місцевих жителів щодо існування під російськими триколорами.

Стан комунального господарства в різних містах сходу та півдня України до початку війни суттєво варіювався. Не всі громади, як, наприклад, Маріуполь, могли похвалитися модернізацією інфраструктури, транспорту та інших комунальних послуг. Однак нині більшість населених пунктів, які опинилися під окупацією (незалежно від того, коли розпочався цей трагічний, але, безумовно, тимчасовий етап), опинилися в однакових умовах — ситуація скрізь критична.

На Донеччині основним викликом стала боротьба за воду. Напередодні повномасштабного вторгнення у Донецьку почались серйозні проблеми із доступом до води. Раніше вся область запитувалась із каналу Сіверський Донець-Донбас, але за вісім років війни на сході України водна інфраструктура неодноразово обстрілювалась та врешті була зруйнована. Унікальна водна мережа Донеччини була розірвана. Без води опинився й південь регіону.

"Раніше частина водогону йшла по півночі Донеччини. Це Лиман, Слов'янськ, Краматорськ. Потім канал працював на постачання води в Донецьк, Єнакієве, Макіївку. А потім виходив з окупованої території, і вода доходила до Маріуполя. Коли в 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, більшість територій потрапила під обстріли. Перший, другий та третій підйоми каналу були зруйновані, пошкоджені фільтрувальні станції. Це вже неможливо було ремонтувати", -- коментує голова Всеукраїнської екологічної ліги Тетяна Тимочко.

Жителі Донеччини зіткнулися з суворими графіками водопостачання. Найбільше страждають мешканці верхніх поверхів, оскільки вода до них практично не доходить. У зв'язку з цим, використання дощової води для особистих потреб, а також вода, отримана зі снігу чи конденсату з кондиціонерів, стає актуальним. В умовах окупованої Донеччини кожен може поділитися своїми порадами та хитрощами для отримання води.

"Коли ми вирушаємо до Ростова за покупками, зазвичай це триває близько доби, з ночівлею. Ми заздалегідь резервуємо номер у готелі, і я довго насолоджуюсь миттям у душі. Просто стою під струменем води, відчуваючи себе живою. І ніби повертається відчуття звичайного життя. Такі от у нас поїздки до Ростова — щоб просто прийняти душ", — ділиться враженнями мешканка Донецька Тетяна.

Ще одна мешканка Донецька, Марина, розповідає, що майже кожен її ранок починається з того, що вона запасає воду. Спочатку вона приносить важкі пляшки для себе, а потім вирушає до своєї літньої матері, щоб принести їй воду. Все це Марина намагається встигнути зробити до того, як вирушить на роботу.

У Луганській області більшість населених пунктів стикаються з серйозними проблемами у сфері комунальних послуг. У багатьох районах вода відсутня протягом тижнів, а в багатоповерхових будинках опалення є лише формальним — батареї залишаються холодними або ледь теплими. Мешканці використовують воду, яку вдається отримати з систем опалення, але цього обсягу вистачає лише для приготування їжі та задоволення найнеобхідніших гігієнічних потреб.

Незважаючи на цю ситуацію, окупаційна влада запровадила штрафи за "незаконний злив теплоносія". Жителі пояснюють, що змушені вдаватися до цього через катастрофічно низький тиск у системі: повітря не виходить зі стояків, радіатори не нагріваються, а ремонтники виїжджають лише за попереднім погодженням з "адміністрацією". Часто аварії просто не реєструються - керівництво отримало неофіційне розпорядження "знижувати статистику аварій".

Навіть у "столичному" Луганську спостерігається складна ситуація з наданням комунальних послуг. У багатьох районах вода подається лише за графіком — іноді всього 2-3 години на добу, а іноді лише кілька разів на тиждень. У приватному секторі мешканці змушені створювати колодязі та бурити свердловини за власні кошти, оскільки централізовані водопостачальні мережі практично не функціонують.

Хоча система опалення працює, багато жителів міста скаржаться в соціальних мережах на те, що батареї ледь теплі. У багатоповерхових будинках спостерігається поширення плісняви, відшарування штукатурки, а квартири суттєво охолоджуються. Люди намагаються не згадувати про часи в Україні, коли проблеми з опаленням ставали загальнонаціональними новинами та вирішувалися відносно швидко. Місцеві мешканці стверджують, що навіть за часів "незалежної республіки" умови в комунальному господарстві були кращими, ніж сьогодні.

Але у Луганську, за місцевими розрахунками, ситуація більш-менш непогана. Набагато гірша - на території Луганщини, окупованої у 2022 році. Це вимушені визнати навіть представники окупаційної адміністрації. "Заступник міністра будівництва та ЖКГ ЛНР" Станіслав Дупленко визнав, що проблему з опаленням можливо зможуть вирішити тільки під кінець року.

"Є складність у нас. Вона, можна сказати, планова. Це - Сєвєродонецька агломерація, де потрібен великий обсяг відновлювальних робіт. Він, в принципі, ведеться... Великий обсяг робіт передбачено силами Фонду розвитку територій. І зараз можна констатувати: поки що не всі обсяги робіт виконані. Це стосується заміни теплотрас та котелень. Там роботи йдуть, так скажемо, у завершальному етапі на певних ділянках. Ми плануємо найближчими тижнями вже по Сєвєродонецьку дати в частині міста тепло, там де будуть готові теплотраси. А так цей процес у принципі триватиме до кінця року", - заявив Дупленко.

Проблема полягає в тому, що численні багатоповерхівки, які зазнали руйнувань і ушкоджень внаслідок бойових дій, ніхто не планує відновлювати. А навіть у тих випадках, коли проводився "символічний ремонт", усе було виконано за кращими російськими традиціями.

У Сіверськодонецьку нещодавно окупанти провели "ремонт" одного з багатоквартирних будинків у старій частині міста. Однак, заміна вікон була здійснена настільки низькоякісно, що на стінах з'явилися тріщини, і будинок опинився в небезпечному стані. Це яскравий приклад роботи окупаційних "комунальників": поверхневі ремонти без належних інженерних рішень, які не вирішують проблеми, а лише погіршують ситуацію.

Бердянськ, розташований у Запорізькій області, завжди стикався з труднощами у сфері комунальних послуг. Нестабільні електромережі, застаріла система водопостачання, переповнене сміттєзвалище та застарілі автобуси – це ті проблеми, які постійно хвилювали місцевих жителів і ставали основою для політичних обіцянок під час виборів. Однак окупація ще більше загострила ці виклики.

Росія заявила про намір впорядкувати "нові території". Окупанти розпочали з ремонту дорожнього покриття, після чого перейшли до відновлення водопостачання та заміни старих автобусів на нові. У своїх повідомленнях загарбники регулярно звітують про виконані роботи в різних сферах життя міста, проте проблеми все ще залишаються.

Після вибуху на Каховській ГЕС Бердянськ залишився без води з Дніпра. Окупаційна адміністрація почала використовувати альтернативне джерело — водосховище в Бердянську. Проте з'ясувалося, що це водосховище майже пересохло, як і сама річка Берда. Внаслідок цього окупанти вирішили пробурити нові свердловини та прокласти нову водопровідну мережу. Хоча йдеться про заміну старого водопроводу, пориви все ще трапляються регулярно, а вода на вулицях стікає більше, ніж з кранів місцевих мешканців. Верхні поверхи багатоповерхівок залишаються без води протягом місяців через недостатній тиск у системі. Низька якість води, що не відповідає санітарним стандартам, призводить до поломок побутової техніки, а бердянці скаржаться, що через брудну воду білі речі втрачають свій колір, а також у багатьох починає випадати волосся.

В місті регулярні відключення електроенергії. Комунальники пояснюють це ремонтними роботами. Від перепадів напруги "згорає" електроніка. Час від часу спостерігаються перебої з інтернетом.

Окупантами дається безліч обіцянок, і деякі дії здійснюються лише для показу, однак в результаті комунальна інфраструктура переживає занепад. Бердянськ стикається з ризиком поступового зневоднення та відключення електроенергії.

На території, що перебуває під окупацією в Херсонській області, ситуація з комунальними послугами залишається складною. Після підриву Каховської ГЕС російськими військами, проблеми з водопостачанням і електрикою стали ще більш серйозними. Це стосується не лише цієї частини регіону, але й усієї південної України. Затоплення призвело до трансформації багатьох колись солоних водойм у прісні, а деякі з них взагалі зникли. Ландшафт лівого берега Херсонщини зазнав суттєвих змін.

На сьогоднішній день у громадах, що опинилися під окупацією в Херсонській області, проблеми з водопостачанням та електрикою стають все більш серйозними. У селах Каховського та Генічеського районів місцеві жителі змушені долати декілька кілометрів, щоб знайти технічну воду, оскільки постачання питної води відбувається нерегулярно. Щодо ситуації зі світлом, то жителі Скадовська у коментарях на порталі Кавун.City описують її як "більше темряви, ніж світла". Варто зазначити, що Скадовськ, як і Генічеськ, став місцем зйомок багатьох пропагандистських відео, тому окупанти намагаються створити видимість нормального життя хоча б для зовнішніх спостерігачів.

Каховка і Нова Каховка — це населені пункти, які російські сили прагнуть перетворити на повністю військові бази. У зв'язку з цим, вирішення питань з електропостачанням та водопостачанням там відбувається дуже повільно.

На територіях, по яких прокотилась хвиля бойових дій, станом на зараз говорити про економіку та розвиток не доводиться.

Російська Федерація фактично знищила економічний потенціал Донецького регіону. Багато успішних промислових компаній, таких як Авдіївський коксохімічний завод, завод шампанських вин у Бахмуті, "Азовсталь" та ММК імені Ілліча в Маріуполі, припинили своє існування. Навіть ті підприємства, які вціліли, не можуть функціонувати через розірвані логістичні зв'язки, проблеми з постачанням сировини, відсутність попиту, санкції тощо.

Отже, на даний момент існують лише дві основні галузі, що функціонують: це сфера послуг і будівельний сектор. Ще можна згадати про армію, яка активно запрошує жителів окупованих регіонів приєднатися до своїх рядів.

В регіоні, що знаходиться під контролем окупантів, залишається чимало підприємств, які все ще функціонують, проте страждають від нестачі кадрів. В особливості це відчувається серед чоловіків, адже примусова мобілізація, що відбулася у 2022 році, суттєво зменшила їх чисельність. Комунальний сектор потерпає найбільше, адже жінкам важко замінити чоловіків у цій сфері. Це також є головною причиною труднощів у транспортній галузі, де не вистачає водіїв. Щоб вирішити цю проблему, окупаційна влада пропонує швидкі курси навчання для охочих стати водіями. Однак, варто зазначити, що середні зарплати як для водіїв, так і для працівників комунальних служб залишаються низькими. В результаті автобуси не дотримуються розкладів, а труби, які ламаються, не вдається полагодити через брак робочих рук.

Не вистачає й шахтарів. Протягом років після повномасштабного вторгнення Донеччина втратила своє колишнє звання шахтарського регіону. На окупованих територіях залишилися лише поодинокі підприємства, що працюють під контролем так званих інвесторів. Однак вони не сприяють розвитку вугільної галузі, а працівникам часто затримують виплати. Загалом захоплена Донеччина перебуває в застої. Нові проекти реалізуються лише в Маріуполі. Донецьк залишився в пам’яті багатьох, немов на старій листівці, де зображені "Донбас Арена", аеропорт та вокзал, заповнені людьми, які поспішають кудись, сподіваючись повернутися, а не втекти назавжди.

Псевдоінтеграція до російського економічного простору не принесла Луганщині відновлення інфраструктури чи підсилення промислового потенціалу. Більшість великих підприємств або знищені, або працюють на мінімумі.

Луганськ, раніше відомий своїми потужними заводами в галузі машинобудування та хімії, сьогодні фактично виконує роль бюджетоутворюючого міста. Економіка регіону в основному залежить від вчителів, медичних працівників, "держслужбовців" так званої псевдореспубліки та торгівлі.

У Сіверськодонецьку ситуація ще гірша: зруйнований "Азот", найбільший хімічний комплекс області, так і не відновлено. Його працівники виїхали, а місто втратило головне джерело доходу.

Після трьох років під контролем РФ Сіверськодонецьк і Луганськ зіткнулися з трьома тенденціями:

Сектори, які історично підтримували економіку Луганщини, такі як промисловість, хімічна галузь і машинобудування, практично перестали функціонувати. Навіть ті шахти, які ще залишились, скоріш за все, підуть під закриття. Наприклад, російський інвестор, що отримав в оренду кілька вугледобувних підприємств на початку 2024 року, прагне повернути їх у "державну власність". Основна причина цього - борги перед шахтарями та відсутність можливостей для оновлення шахт.

Тим часом шахтарі стикаються з затримками у виплаті зарплати, а обіцяна модернізація з боку росіян, яку обіцяли реалізувати протягом півтора року, так і не була розпочата.

Найскладніша ситуація спостерігається в Суходольську та Отаманівці, де під загрозою закриття опинилися шахти імені Баракова, "Самсонівська-Західна" та "Молодогвардійська". У тимчасово окупованому Сорокиному (раніше Краснодон) залишилася всього одна шахта, що продовжує видобуток вугілля - "Суходільська-Східна". Нещодавно на цьому підприємстві повідомили про наміри також закрити його.

Не краща ситуація і в окупованій Херсонщині. Край, який традиційно заробляв на сільському господарстві та туризмі, наразі пощбавлений і того, і іншого.

Внаслідок безперервних обстрілів та посушливих умов аграрна діяльність у цьому регіоні стає дедалі небезпечнішою. Мінне забруднення територій спричиняє суттєве зменшення оброблюваних площ. Цього року, під час окупації, урожай зернових зібрали у два рази менше порівняно з показниками до початку війни.

Щодо туристичної індустрії, то тут і говорити нема про що. Конфлікт спричинив повний занепад цього сегмента. Зважаючи на знищені заповідники, природні парки та острів Джарилгач, який перетворився з острова на військовий полігон, навіть після закінчення війни відновлення всього цього стане надзвичайно складним завданням.

У Бердянську спостерігається схожа ситуація. Основним джерелом доходу для міста поблизу моря був курортний бізнес. Однак з початком окупації все кардинально змінилося. Нині колишня перлина Приазов'я приймає переважно відвідувачів з так званих "донецької та луганської республік", а також росіян, які мають родичів у місті і тривалий час не могли відвідати їх через різні обмеження.

Багато баз відпочинку, готелів і дитячих таборів зазнають простою. Власники або залишилися за межами окупованих територій, або не мають можливості працювати через відсутність клієнтів. Дітей відправляють на відпочинок до Росії, тоді як до бердянського табору "Червона Гвоздика", який російська влада оголосила філією Артеку, прибувають діти з РФ.

Малий бізнес продовжує функціонувати. Деякі підприємці вирішили розпродати свої запаси та закритися, інші адаптувалися до нових умов і переоформили свої справи відповідно до російського законодавства, а деякі розпочали підприємницьку діяльність уже за часів окупації. У місті діють магазини різних категорій, перукарні та салони краси, кав'ярні та ресторани, а також сервіси з ремонту. Окрім цього, у Бердянську з'явилися нові гравці – окупаційний бізнес, зокрема кілька маловідомих супермаркетів і російські банки.

Окупація стала поштовхом для виникнення нової бізнес-ніші – посередників між Росією та Україною. За певну винагороду ці люди допомагають жителям Бердянська оновити свої документи в додатку ДІЯ, відновити доступ до онлайн-банкінгу, пройти авторизацію в Пенсійному фонді, а також виконують обмін російських рублів на українські гривні тощо.

Таким чином, для одних окупація стала руйнівним ударом по всьому їхньому існуванню, тоді як для інших вона відкрила двері до нових перспектив.

Незадоволення російською адміністрацією на окупованих територіях продовжує зростати. Мешканці мають безліч причин для обурення. Наприклад, група "ДНР" запустила проєкти великих водоводів, які виявилися неефективними. Для звичайних донеччан ситуація не покращується. Водна проблема досягла критичної точки. Виявилося, що за три роки окупації агресори вичерпали всі джерела води, не зробивши нічого для вирішення цієї нагальної проблеми. Внаслідок цього водна криза спричинила певний сплеск протестних настроїв. Хоча мешканці окупованої Донеччини рідко виходять на мітинги, вони все ж записують відеозвернення, адресуючи їх, зазвичай, Володимиру Путіну. У цій ситуації люди вказують на угруповання "ДНР", зокрема на Дениса Пушиліна, або на місцеву адміністрацію, при цьому остерігаючись відкрито критикувати державу-агресора.

Мешканці Маріуполя активно звертаються до керівництва Кремля, проте їхня головна проблема – це житло. Тисячі людей у місті, яке постраждало від російських атак, досі очікують на нові квартири, щоб замінити зруйновані домівки.

У той час як Путін і кремлівські представники залишаються байдужими до подібних звернень, мешканці окупованих територій відчувають себе покинутими. Звичайно, в місцевих чатах можна знайти тих, хто підтримує Росію і стверджує, що життя стало кращим після захоплення. Однак більшість висловлюють своє незадоволення. Люди скаржаться не лише на проблеми з водопостачанням і житлом. Мешканці захопленої Донеччини відзначають численні труднощі з міжміським транспортом, сміттєвий колапс, перебої з електрикою та відсутність належного медичного обслуговування. Життя в умовах окупації кардинально відрізняється від тієї ідеалізованої картини, яку малюють загарбники у своїх пропагандистських матеріалах.

Ситуація з водопостачанням в окупованій Луганщині викликає обурення серед мешканців. Внаслідок нестачі води, відсутності тепла та непостійного електропостачання, люди вже давно адаптувались до умов виживання. Стикнувшись із суворими реаліями, які принесла російська окупаційна влада, жителі з ностальгією згадують про часи, коли Україна була вільна.

Проте важко стверджувати, що комунальний колапс призвів до зростання проукраїнських настроїв серед місцевих мешканців. По-перше, більшість тих, хто не підтримував окупантів, вже залишили захоплену територію Луганщини.

По-друге, люди, які залишилися, зараз опинилися в інформаційному вакуумі, де домінує російська пропаганда. Вона безперервно стверджує, що всі труднощі людей викликані, як завжди, "англосаксами" та Україною. Нібито потрібно лише трохи почекати до завершення "спеціальної військової операції", після чого на окупованих землях настане обіцяний пропагандою неймовірний прогрес. Однак у це вже мало хто вірить. Зараз головною стратегією для більшості жителів окупованої Луганщини є просто пережити зиму.

Це стосується не лише Луганщини. Люди, які живуть на окупованих територіях Херсонщини та частини Запоріжжя, також стикаються з проблемами у комунальній сфері. Вони змушені в першу чергу задумуватися про способи виживання та про те, як уникнути морозів у зимовий період.

Люди в окупації не надто поспішають ділитися з іншими своїми справжніми думками -- це небезпечно. Втім, в окупації діють підпільні рухи, що вже свідчить про опір. Людям все складніше приховувати своє роздратування.

Тривала окупація неминуче впливає на людей: хтось, не дочекавшись звільнення, виїжджає, хтось пристосовується до умов країни-агресорки, а є і такі, хто повністю приймає російські умови і навіть знаходить в них зиск для себе.Наприклад, у Бердянську люди без відповідної освіти та досвіду займають керівні посади в органах управління та судової влади, очолюють навчальні заклади та комунальні установи. Для зрадників настав зірковий час, бо патріоти поховали свої кар'єри та амбіції, віддавши перевагу вірності Батьківщині.