Яка фіскальна стратегія буде оптимальною для нас у нових умовах?

Макроекономічні умови постають перед нами з серйозними викликами у процесі розробки ефективної фіскальної стратегії. Однією з основних проблем є дефіцит державного бюджету, який, в свою чергу, фінансується переважно через зовнішню допомогу та внутрішні запозичення. Така ситуація робить державні фінанси чутливими до зовнішніх рішень та економічних коливань.

Важке боргове навантаження обмежує можливості у бюджетному плануванні і потребує суворого дотримання графіка погашення боргу. Це, в свою чергу, звужує можливості для проведення інвестиційних або стимулюючих заходів. Хоча рівень інфляції залишається під контролем, він все ще достатньо високий, щоб позначатися на купівельній спроможності громадян і загальному рівні економічної активності.

Негативне сальдо поточного рахунку платіжного балансу продовжує тиснути на валютний ринок, що веде до повільної, хоча й керованої девальвації гривні. Це підвищує вартість імпорту і створює додаткове навантаження на бюджет і бізнес.

Темпи економічного зростання України виявилися нижчими за прогнози як національних аналітичних центрів, так і міжнародних фінансових установ. Це створює складні та непередбачувані умови, в яких повинна функціонувати актуальна фіскальна політика країни.

Незважаючи на безпрецедентні виклики, які принесла війна, структура податкової системи залишилася в основному незмінною. Законодавство, що регулює оподаткування, зберегло свою первісну форму, аналогічну тій, що діяла до 2022 року, з незначними корективами. У перші місяці великого конфлікту держава запровадила обмежений набір податкових пільг, включаючи спрощення адміністрування та тимчасове зниження ставок для певних груп платників. Ці кроки були локальними і не стали основою для системних перетворень.

Головним нововведенням у сфері оподаткування стало збільшення військового збору, що є додатковим податком на доходи фізичних осіб. Проте, у публічних обговореннях, які впливають на формування майбутньої податкової системи, домінує тенденція до простого підвищення податкових ставок, замість переосмислення чи оновлення існуючих механізмів оподаткування.

Управління податковими питаннями зазнало лише поверхневих змін. Незважаючи на те, що вдалося мобілізувати доходи, зокрема перевищити заплановані показники бюджетних надходжень, це більше вказує на активність фіскальних органів у рамках чинної системи, аніж на успіхи реформування.

Серед обмеженої кількості проектів, здатних забезпечити тривалий вплив, варто відзначити створення "Клубу білого бізнесу". Ця ініціатива вказує на прагнення змінити фіскальну культуру та покращити взаємодію між державними органами і платниками податків. Проте наразі це більше схоже на експеримент, аніж на справжню структурну реформу в системі адміністрування.

За оцінками Світового банку, Україна потребує щонайменше 500 млрд дол. для повоєнного відновлення. Це базовий сценарій, який не враховує затягування боїв чи ескалації. На цьому тлі фіскальна політика не може залишатися ні інерційною, ні суто реагуючою, вона має стати стратегічним інструментом розвитку.

В умовах макроекономічних труднощів та обмеженого доступу до зовнішніх фінансових ресурсів, фіскальна політика повинна зосередитися на стимулюванні внутрішніх резервів. Це не означає збільшення податкових ставок, а вимагає зміни підходу до функціонування системи.

У майбутньому фіскальна політика повинна бути орієнтована на сприяння економічному розвитку. Вона має не лише збирати фінансові ресурси, а й виступати як каталізатор прогресу. Це передбачає підтримку виробництва, експорту, інновацій, а також розвиток корпоративного сектору та розширення малого і середнього бізнесу. Саме ці напрямки генерують нову додану вартість і закладають фундамент для стабільної зайнятості.

Одним із значущих аспектів може бути короткочасне зменшення податкових ставок для підприємств та населення. Це сприятиме полегшенню навантаження на економіку, підвищенню ліквідності в приватному секторі та формуванню умов для активізації інвестицій.

Також варто запровадити цільові податкові стимули. Це можуть бути податкові канікули, амортизаційні пільги, інвестиційні кредити - інструменти, які сприяють капітальним вкладенням, локалізації виробництва та створенню робочих місць. У світі такі підходи довели свою ефективність у періоди післякризового відновлення.

Для реалізації фіскальної політики, орієнтованої на відновлення, необхідно не лише декларувати цілі, а й чітко окреслити інструменти, які дозволять зменшити податкове навантаження без втрат для бюджету. Одним із ключових підходів має стати розширення податкової бази, а не механічне підвищення ставок.

По-перше, ідеться про зростання ВВП як джерела нових податкових надходжень. Стратегія має ґрунтуватися на збільшенні обсягу економіки шляхом зниження або тимчасового звільнення капітальних інвестицій та створення робочих місць від оподаткування, а не на посиленні тиску на існуючих платників.

По-друге, необхідно систематично займатися виявленням та оподаткуванням нових об'єктів, які ще не підпадають під дію податкової системи. У цьому відношенні варто звернути увагу на досвід впровадження "податку на Google", який, незважаючи на початковий скепсис, вже забезпечує стабільні надходження до бюджету. Іншим прикладом може слугувати оподаткування азартних ігор, що відкриває нові можливості для поповнення державних фінансів.

Третій аспект – це фіскальне врівноваження, яке передбачає одночасне збільшення податків у менш чутливих галузях (наприклад, акцизів на шкідливі товари та споживання) разом зі зменшенням податкового тиску на працю та інвестиції.

Нарешті, важливим резервом є підвищення ефективності податкового адміністрування. У 2024-2025 роках спостерігається позитивна динаміка перевиконання плану податкових надходжень, що свідчить про можливості внутрішнього посилення дисципліни без збільшення ставок податків.

Крім класичного набору податково-бюджетних інструментів, відновлення України потребує більш гнучкого та стратегічного підходу, який виходить за межі стандартного меню макрофінансової стабілізації. Ідеться про поєднання фіскальної політики з міжнародною фінансовою архітектурою, а також використання грошово-кредитних інструментів у надзвичайних умовах.

По-перше, важливо розпочати процес узгодження нових програм співпраці з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом та Світовим банком. Це відкриє можливість адаптувати наявну міжнародну допомогу до цілей нової фіскальної політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання, реалізацію податкової реформи та підвищення продуктивності.

По-друге, варто розглянути можливість короткострокового залучення грантів міжнародної допомоги, які б тимчасово компенсували втрати фіскальних надходжень, спричинені податковими стимулами. Такі гранти мають працювати як інвестиції в майбутнє економічне зростання.

Третім важливим кроком України може стати укладення двосторонніх угод із США, Європейським Союзом, Канадою та Японією, які передбачатимуть безпосереднє фінансування фіскальних потреб на термін від одного до трьох років. Це не лише тимчасова допомога для покриття бюджетних дефіцитів, а й цілеспрямоване фінансування фіскальної стратегії, зорієнтованої на відновлення економіки.

По-четверте, особливу роль може відіграти виважена монетарна політика, зокрема використання інструментів Національного банку для підтримки державних фінансів у кризовий період. Наприклад, викуп ОВДП НБУ на внутрішньому ринку може слугувати тимчасовим інструментом підтримки ліквідності та компенсувати фіскальні втрати за умови належного контролю інфляційних ризиків.

Одним із найважливіших і реалістичних джерел фінансування нової фіскальної політики можуть стати активи Росії, заблоковані в юрисдикціях країн-партнерів. Ці ресурси вже були виявлені, мають ліквідний характер і не потребують значних зусиль для фінансової мобілізації в традиційному розумінні. Їх використання може розпочатися вже зараз у вигляді фондів компенсації, спеціальних гарантій або прямих трансферів для фінансування ключових аспектів відновлення. Це справедливий і ефективний підхід, який надасть українській фіскальній політиці надійну ресурсну основу.

Такі нестандартні рішення мають розглядатися не як загроза фіскальній стабільності, а як інструмент виходу з надзвичайної ситуації за умови, що вони обмежені в часі та прозорі і вбудовані в ширшу рамку відновлення України.

Формуючи бачення нової фіскальної політики, важливо зберігати реалізм і відповідальність. Україна не перебуває в умовах вибору "з чистого аркуша", а змушена маневрувати в тісних бюджетних і геополітичних обмеженнях.

Фіскальна система перебуває під значним тиском. Основні фінансові ресурси спрямовуються на оборонні потреби, які зростають щомісяця і залишаються в пріоритеті. У той же час необхідно гарантувати стабільне функціонування соціальної сфери. Історично дефіцитний Пенсійний фонд також фінансується за рахунок загального фонду державного бюджету. До цього слід додати витрати на державний сектор, який забезпечує основну інфраструктуру та адміністративну життєздатність країни.

Окрім цього, держава щороку вкладає мільярди в обслуговування як зовнішнього, так і внутрішнього державного боргу. Незважаючи на те, що значна частина зовнішніх позик надається на вигідних умовах, у середньостроковій перспективі боргове навантаження, ймовірно, зросте.

Ще один вагомий обмежуючий фактор - умови міжнародної фінансової підтримки. Україна зобов'язана виконувати параметри програм співпраці з МВФ, ЄС та Світовим банком, що, як правило, передбачають утримання від зниження податкових ставок або розширення дефіциту бюджету. Ба більше, багато з чинних меморандумів забороняють ухвалювати закони, які можуть призвести до зниження фіскальних надходжень без попереднього погодження з партнерами.

Це вказує на те, що навіть найраціональніші пропозиції стосовно податкових стимулів або зменшення фіскального навантаження повинні бути інтегровані в існуючу систему бюджетних зобов'язань, пройти детальний аналіз їх фіскального впливу та стати елементом узгодженої зі спонсорами середньострокової стратегії.

Планування фіскального майбутнього України не може відкладатися до "кращих часів". Навпаки - саме зараз слід закласти концептуальні основи фіскальної політики відновлення, яка стане інструментом економічного зростання, залучення інвестицій і посилення внутрішньої стійкості держави.

По-перше, необхідно розробити повноцінну концепцію фіскальної політики відновлення, яка охоплюватиме параметри нової податкової системи, рамку митної політики і набір інструментів стимулювання ВВП. Ця концепція має бути сформована вже зараз і повинна стати базою для бюджетного планування та відправною точкою в переговорах з міжнародними партнерами.

По-друге, важливо розпочати розробку спеціальної програми співпраці з Міжнародним валютним фондом, Європейським Союзом та Світовим банком, яка буде незалежною від існуючих механізмів підтримки. Головною метою цієї програми є фінансування нової фіскальної структури, спрямованої на відновлення.

Третій аспект полягає в залученні конфіскованих або заморожених активів Російської Федерації для забезпечення фінансування фіскальної політики через створення компенсаційних фондів, гарантій або прямих фінансових переказів. Це питання вже стає предметом міжнародного політичного консенсусу, і Україні слід вжити проактивні кроки.