Вранці 14 жовтня сили оборони помітили, що дрони, обладнані терміналами Starlink, почали втрачати зв'язок. Це відбулося на фоні заяв президента США Дональда Трампа про можливість припинення обміну розвідувальними даними з Україною в разі продовження атак на російські нафтопереробні заводи. Лише кілька днів до цього підрозділи протиповітряної оборони отримали запізнілі сигнали про запуски російських балістичних ракет.
Що саме сталося - офіційних пояснень так і не з'явилося. Ба більше, і президент Сполучених Штатів, і власник SpaceX Ілон Маск заперечили причетність до "скручування" швидкості військового супутникового зв'язку.
17 жовтня в Брюсселі Президент України Володимир Зеленський повідомив, що відновлення попередніх показників досі не сталося, охарактеризувавши це як "умисну спецоперацію".
Які наслідки для армії можуть виникнути внаслідок загострення непорозумінь між Сполученими Штатами та Україною? Чи готовий Трамп на радикальні кроки, такі як повне припинення надання розвідувальної інформації? І яким чином Росія може використати поточну кризу у відносинах між Трампом і Зеленським на фронті?
Обговорюємо військові наслідки політичного конфлікту з журналістом та нинішнім командиром роти безпілотників у бригаді "Хартія" Юрієм Бутусовим.
"Це буде болюча втрата, але вона нас не зупинить"
Таким чином, президент Зеленський висловився: "Ми більше не можемо терпіти". Атаки на російські нафтопереробні заводи відновилися, оскільки з боку Росії не було жодних дій у відповідь, а допомога з боку США знову надійшла в повному обсязі. Чи можна це вважати ескалацією? Якщо так, то які можуть бути військові наслідки?
Не вважаю, що можуть виникнути нові загрози; скоріше, ми спостерігаємо актуалізацію вже існуючих. Ситуація залишається стабільною з 2022 року: противник посилює свої атаки, Росія збільшує виділення ресурсів на військові дії та засоби ураження, прагнучи знищити нашу інфраструктуру і Україну як незалежну державу. Росія продовжує нарощувати інвестиції та ресурси, тоді як Україні, на жаль, це не під силу. Підтримка з боку партнерів не зростає, а наша економіка об'єктивно скорочується. Стає дедалі важче.
США висловили застереження, що у випадку відновлення атак на нафтопереробні заводи вони можуть зупинити обмін розвідувальною інформацією. Якщо це справді станеться, які наслідки це матиме насамперед?
Ми значною мірою покладаємося на розвідувальні дані, що надходять від країн НАТО, передусім від Сполучених Штатів. США володіють найпотужнішою мережею розвідки у світі, забезпечуючи найбільший контроль за допомогою радіолокаційних і супутникових технологій. Їхні можливості в електронній і кіберрозвідці також є надзвичайно ефективними. Інформація, яку ми отримуємо з американських джерел, має безцінне значення для нас. Це надає нам важливу перевагу у нашій боротьбі.
У відсутності цього буде надзвичайно складно. Проте це не означає, що наш опір зупиниться, або що ми залишимося без інформації розвідки. Наші європейські партнери надають суттєву підтримку, і вона триває. Крім того, українські розвідувальні служби продовжують свою діяльність. Хоча це стане серйозною втратою, вона не зможе зупинити нас.
Перш за все, це позначиться на дальності та точності ударів. Яка область буде першою, що відчує наслідки, якщо обмін розвідувальною інформацією дійсно припиниться?
Це складне питання, оскільки важко виділити якусь одну складову. США розробили всесвітню систему для моніторингу діяльності супротивника. За допомогою супутників вони здійснюють спостереження за територією Російської Федерації, фіксують запуск ракет і польоти військової авіації, а також перехоплюють російські комунікації, отримуючи з них важливу інформацію. Американська розвідка виконує значний обсяг роботи, що, безумовно, є необхідним для нас.
Я маю надію, що такого сценарію не відбудеться. Для Сполучених Штатів відмова від допомоги Україні, що фактично означатиме підтримку Росії, стане серйозним ударом по їхнім національним інтересам. Якщо адміністрація Трампа вирішить на такий радикальний крок - а така можливість не можна виключати, - це стане не лише важким ударом для України, але й серйозною поразкою для цієї адміністрації у Вашингтоні.
Ви сумніваєтеся, що Сполучені Штати можуть вжити настільки радикальних та непопулярних заходів?
- Для мене це питання не віри, а прагматичних інтересів. Якщо Америка припинить надавати розвіддані, це означатиме не просто те, що вона залишила союзника сам на сам із геополітичним противником у біді. Це буде пряма зрада, цілеспрямована підривна діяльність проти України. Такий крок не буде популярним у Сполучених Штатах. Американські спецслужби, розвідка, Міністерство оборони та військові у своїй переважній більшості підтримують Україну і щиро сприяють її обороні.
Трамп - це політик, що вдається до популізму і прагне бути в центрі уваги. Його головною метою є залишатися у новинах та контролювати інформаційний порядок денний навколо власної особи. Наразі він може зіткнутися з серйозними викликами у медіапейзаже. Трамп орієнтується на консервативних виборців, серед яких чимало військових та правоохоронців. Ця категорія людей є важливою частиною так званої "глибинної держави", яка підтримує владу та державні інституції.
Вони рішуче виступлять проти ідеї залишити Україну без підтримки. Оцінки адміністрації Трампа в американському суспільстві стануть набагато більш радикальними, і це не зміцнить його позиції перед наступними виборами до Конгресу. Те, що він робить в даний момент, є ще однією інформаційною кампанією, метою якої є створення позитивного іміджу та залучення нових соціальних груп з метою підвищення рівня підтримки перед голосуванням.
Як можна оцінити надійність стратегії, що ґрунтується на припущенні, що Конгрес, американські спецслужби та європейські партнери не нададуть Трампу можливості повністю зупинити підтримку? Яким чином ми повинні підготувати наш план у разі, якщо це припущення виявиться невірним?
Україна повинна вжити заходів, подібних до тих, які реалізують інші держави, що активно захищають свої інтереси в США: необхідно сформувати ефективну систему впливу. Візьмемо, наприклад, досвід Ізраїлю.
Протягом першого терміну свого президентства Трамп безцеремонно та імпульсивно намагався змусити прем'єр-міністра Ізраїлю Нетаньягу йти на значні поступки, прагнучи миру за будь-яку ціну, навіть якщо це шкодило інтересам Ізраїлю. Він намагався підірвати його інтереси, щоб здобути собі ілюзорну перемогу на міжнародній арені. Які наслідки це мало?
Ізраїль зробив висновки. Минув один президентський термін, і друга каденція Трампа - це вже цілковита підтримка Ізраїлю: фінансування, заяви, повне сприяння. Це говорить про те, що Трамп, як і всі політики-популісти, насправді дуже вразливий.
Він не має визначеного плану дій чи чітко окреслених стратегічних цілей, до яких прагне. Його мета полягає в тому, щоб використовувати актуальні теми, аби залишатися на перших шпальтах новин, підтримувати свою популярність і, таким чином, впливати на громадську думку й формувати суспільний дискурс.
Україна повинна активніше розвивати свій вплив у США, впроваджуючи комплексні лобістські та інформаційні стратегії. Ця діяльність повинна бути ефективною, а її координацію мають здійснювати державні лідери, дипломати та активні представники громадянського суспільства. Українська діаспора в США є потужною силою, а проукраїнські організації проявляють значну активність. З правильним підходом та налагодженим співробітництвом вони здатні досягти значних результатів.
"Путін може воювати в такому режимі ще багато років"
Які шанси у росіян використати теперішнє вікно можливостей? Чи існує загроза, що їм вдасться відновити контроль над ситуацією на фронті, яку вони насправді вже почали поступово втрачати?
Я не можу погодитися з думкою, що Росія почала втрачати контроль на полі бою. На жаль, противник втратив його лише в окремих секторах фронту. На більшості ділянок він продовжує утримувати ініціативу: атакує, намагається подавити нас вогневим ударом, проривати наші позиції, захоплювати території та просуватися вперед.
Потрібно сприймати ситуацію реально: супротивник прагне домогтися результату війни за допомогою військової сили. Хоча його втрати великі, а темпи просування повільні, він все ще продовжує наступальні дії. Час для нього не є настільки критичним, адже Путін має намір залишитися при владі на тривалий термін. Він не квапиться, усвідомлюючи, що швидка перемога неможлива. Росія намагається витримати, зламати та знищити Україну через тривалу війну, що може тривати багато років.
Втрата розвідувальної інформації, погіршення комунікацій на фронті, напади на цивільні об'єкти та втома – все це може змусити Україну розглянути можливість капітуляції?
- Думаю, Путін розуміє, що ніякої капітуляції України не буде. Зараз ідеться про завдання максимальної шкоди: терор, примушування людей до еміграції, послаблення України як держави. Путін дивитиметься, чи вдасться завдяки цій стратегії досягти перемоги, захопити ще більше української землі та примусити Україну до зупинення бойових дій за сценарієм такого собі "Мінська-3".
Основна ціль Росії полягає в тому, щоб змусити Україну погодитися на мир на умовах Москви, завдаючи при цьому нашій країні якнайбільших втрат. Ця стратегія не обмежується короткостроковими перспективами. Якщо ситуація залишиться незмінною, Путін зможе продовжувати цю війну протягом багатьох років — принаймні 3, 4 або навіть 5.
Необхідно усвідомити: Росія здійснює повну мобілізацію та залучає всі державні ресурси, аби конфлікт тривав стільки, скільки вирішить Путін.
Угода, про яку говорить Кремль, укладена між Трампом і Путіним в Анкориджі, передбачала, що Україна добровільно залишить Донбас. Чи є це метою, яку прагнуть досягти росіяни під час переговорів?
Основна політична мета Росії полягає в тому, щоб безпосередньо анексувати українські території, які, за їхніми словами, закріплені в Конституції. Це має відбутися без створення умовних автономій чи "народних республік". Йдеться про повне захоплення Криму, Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Росія прагне приєднати ці п’ять регіонів, сподіваючись, що Україна визнатиме це відповідно до міжнародного права, що в свою чергу дозволить зняти санкції.
Якщо Україна прийме, що ці регіони більше не є частиною її території, а належать Російській Федерації, тоді відпаде підстава для визнання агресії та окупації, що стали причинами введення санкцій.
Мета Росії - примусити Україну, послабивши її настільки, щоб вона визнала захоплення й анексію. Або другий варіант: настільки знищити й послабити Україну, щоб просувати фронт далі за межі цих п'яти регіонів і продовжувати захоплення повзучим довготривалим наступом, нескінченною війною.
Яка нині ситуація на фронті? У 2026 році росіяни не досягли значних успіхів?
- Усе пізнається в порівнянні. Темпи наступу Росії нижчі, ніж торік, але вищі, ніж, наприклад, у 2023-му. Вони вже не планують стрімких глибоких проривів, а продовжують тиск. Навіть те, що захоплюють невеликі території, для них не є проблемою.
Для них критично важливо підтримувати стратегічну та тактичну ініціативу, а також рухатися вперед. Я ще з 2022 року зазначав і наголошував: змусити Росію сісти за стіл мирних переговорів можна лише в одному випадку – коли ми кардинально зупинимо її наступальні дії та завдамо поразки її ударним силам.
Російські збройні сили зупиняться, фронт займе стабільну позицію, військове рішення стане недосяжним, і згодом Росія почне переговорний процес. Це нагадуватиме корейський сценарій - ситуацію, яка виникла після закінчення війни в Кореї. Хоча мирна угода відсутня, обидві сторони визнали демілітаризовану зону, що проходить вздовж лінії фронту.
- Хіба це не нагадує пропозицію американської адміністрації щодо зупинки по лінії фронту, а далі - бізнес із росіянами, зняття санкцій і обіцянка допомогти Україні з повоєнною відбудовою? Можливо, план Трампа в разі згоди Росії - хороший варіант для України?
Не впевнений. По-перше, пропозиції Трампа абсолютно не відповідають дійсності, і їх важко сприймати всерйоз. Це план, що прагне до примирення, але не враховує позицію України. Я б не став витрачати на це свій час.
Головна проблема плану Трампа полягає в тому, що будь-яка угода повинна містити механізми забезпечення виконання умов та контролю, а також передбачати санкції за їх порушення. Однак у його стратегії цього всього не вистачає. Немає чітких гарантій: хто їх надасть і якими методами? Відсутній контроль: хто буде здійснювати нагляд, і якими засобами? Крім того, не існує жодного механізму для покарання тих, хто порушить угоду.
Ця угода, з точки зору її форми та структури, виглядає вкрай неадекватною та нереалістичною. Не слід вважати її планом, оскільки бракує в ній важливих складових.
"Найбільша загроза для фронту - некомпетентні рішення і брехня"
Чи помічали ви, як офіцер у безпілотному підрозділі, сповільнення системи Starlink? Яким чином це позначилося на діяльності безпілотних команд?
- Так, справді відбулося пригальмування роботи Starlink. Ми це побачили. Безумовно, на фронті це зачіпає всіх. Для ударних безпілотників літакового типу, які використовують Starlink, це критично.
Коли Starlink не здатен забезпечити зв'язок на високих швидкостях, використання таких пристроїв стає практично неможливим. Це викликало значне занепокоєння на передовій. Проте, вночі ми дізналися, що проблему вдалося вирішити: Starlink знову функціонує на найвищих швидкостях.
На великих швидкостях мова йде про понад 160 кілометрів на годину або ж до цього значення?
- До 160 кілометрів на годину.
Яким чином ви оцінюєте цю ситуацію: це просто випадковість чи спроба США продемонструвати, що може статися, якщо Україна не погодиться з їхніми умовами?
- Думаю, це справді демонстративні дії. Можливо, були й інші мотиви, але передусім це політична демонстрація. Якби йшлося виключно про технічну проблему, наші партнери попередили б нас.
У цьому попередженні немає нічого особливо важкого. Проте все було зроблено без жодних пояснень, а коментарі, що могли б прояснити ситуацію, відсутні. Це свідчить про політичний розпорядок та історію. Що саме планувалося досягти таким незвичним методом - залишається незрозумілим.
Офіційних коментарів не надійшло, проте колишній міністр оборони Михайло Федоров висловив подяку Ілону Маску за відновлення зв'язку. У відповідь Маск зазначив, що Starlink є платформою цивільного зв'язку, тоді як управління проектом Starshield здійснюється Пентагоном.
- Я кажу, що пояснень не було. Обидва ці коментарі не є поясненнями офіційних посадових осіб, які несуть за це відповідальність.
- Що є більшою загрозою для фронту - перебої в роботі Starshield чи припинення обміну розвідданими?
Найбільшу небезпеку для фронту представляють неефективні та невірні рішення, а також обман з боку вищого керівництва в управлінні бойовими операціями.
- Поясніть. Перші кроки головкома Драпатого отримали схвалення медіа, суспільства, військових.
- Думаю, в армії всі хочуть бачити не конкретні імена чи персональні призначення. Основна проблема - системні підходи до управління військами, розподілу ресурсів, визначення пріоритетів та оцінювання результатів бойових дій.
На жаль, ця ситуація залишається незмінною. Так само, як і раніше, ми не в змозі зрозуміти, чому та яким чином відбувається розподіл людей і ресурсів. Не спостерігається жодних змін в управлінні військовими на оперативному та стратегічному рівнях, наприклад, у нашій області Харків.
Немає змін, які відчули б у військах. На деяких ділянках фронту вони є. Я позитивно оцінив рішення про створення угруповань військ "Центр" і "Азов".
Це вдале та своєчасне рішення. Також хочу відзначити, що штурмовим підрозділам були встановлені чіткі зони в рамках окремих корпусів, що дозволило припинити їх пересування по всьому фронту.
Це лише кілька конкретних успішних рішень. Проте на фронті існує тисячі подібних необхідних рішень. На жаль, зміни відбуваються дуже фрагментарно і охоплюють тільки окремі ділянки.
У нас все залишилося так само: ми не отримали додаткових сил і ресурсів, не було забезпечено резервів, а поповнення не збільшилося. Ситуація не покращилася ані в плані забезпечення, ані в управлінні чи організації. Єдине, що зросло – це наша відповідальність.
І все. Ресурсами це ніяк не забезпечили. Корпусу "Хартія" додали кілька десятків кілометрів і не дали жодної людини для виконання цих завдань.
Як можна це оцінити? Це справді дуже незвично. Наш штурмовий полк активно діє в різних секторах, і в кожному з них ми надаємо підтримку іншим військовим підрозділам. Я спостерігаю за ситуацією і помічаю, що, на жаль, системні зміни в зоні бойових дій не відбуваються.
Можна оцінювати війну за заголовками новин та інтерв'ю, а можна - за реальною ситуацією на землі. Так от, на нашій ділянці жодних змін на землі немає взагалі. Нуль.
Які ресурси або дії вам потрібні для втілення цих змін?
Спершу важливо, щоб нас не лише чули, а й вживали дій на основі наших слів. Ось і вся суть.
"У війні важливі не тільки досягнуті результати, але й вартість цього досягнення."
Давайте розглянемо удари по російським нафтопереробним заводам. Яка ефективність цієї стратегії для України?
Вважаю, що удари по нафтопереробним заводам мають певну стратегічну важливість, і їх виконання є необхідним.
Проте при виконанні дальніх ударів завжди слід враховувати витрати. У війні важливо оцінювати не лише шанси досягти мети, а й ціну, яку потрібно заплатити за це.
Якщо витрати ресурсів перевищують цінність отриманого результату, це свідчить про недоцільність планування. Коли я спостерігаю, скільки ресурсів витрачається на деякі дальні удари, і скільки дронів, що беруть участь у цих операціях, виявляються несправними, мені важко стверджувати, що підпал чогось на великій відстані завжди приносить нам вигоду.
Я не маю точної інформації про витрати на це. Як командир роти, який знаходиться на передовій, я не можу оцінити вартість та ресурси. Однак виникають запитання, коли на фронті постійно спостерігається брак як "мавіків", так і FPV-дронів та бомберів. Це ускладнює вирішення численних організаційних і адміністративних завдань, пов'язаних із забезпеченням.
А потім бачиш, як у повітрі летять сотні мільйонів доларів, і думаєш: можливо, у цьому є ефективність, а можливо, ні. Можливо, забезпечувати піхоту безпілотниками й знищувати ворога на фронті - перспективніший спосіб застосування ресурсів для досягнення успіху у війні. Адже найбільш чутливий для Росії дефіцит - не пальне, не НПЗ і не торговельні центри. Ми бачимо, чого їм справді бракує.
Це особи, які сприяють триванню конфлікту. Як на мене, фокусування на ліквідації значної частини ворожих сил кожного місяця є найефективнішим способом зменшити їх ресурси для ведення бойових дій.
"Не можливо змусити країну, чия армія захищає фронт, капітулювати під тиском такого терору."
Які нестандартні кроки ми могли б вжити в даний момент, щоб спонукати Росію до участі в переговорах?
Один з найважливіших кроків для того, щоб зупинити Росію та змусити її до мирних переговорів, полягає у стабілізації фронтових позицій. Що означає стабілізація? По-перше, це стримування російського наступу. По-друге, необхідно завдати поразки російським ударним формуванням за допомогою активних дій: як в атаках, так і в оборонних боях. Це передбачає створення для них неприйнятних втрат.
Це було продемонстровано на ділянці довжиною 130 кілометрів 3-ім армійським корпусом під час цьогорічної операції "Вівальді". Цей корпус відповідає за контроль близько 12% активної лінії фронту. У межах цієї зони вдалося повністю взяти під контроль ініціативу супротивника, як у тактичному, так і в оперативному вимірах.
На початку вдалося стримати ворога, який, варто відзначити, успішно просувався в напрямку Лимана. Після цього ми змогли заблокувати його рухи, здійснити ряд ефективних контратак і поступово реалізувати широкомасштабний прихований наступ.
Причому ударні угруповання противника знищені повністю, великих втрат завдано командному складу. Цілі російські підрозділи втратили боєздатність або взагалі припинили існування. Оце й означає активна оборона, стабілізація фронту.
Якщо це вдалося зробити в смузі 130 кілометрів силами давно виснажених бригад, які не вважалися ані елітними, ані найкращими, не мали повноцінного поповнення й забезпечення, значить, це можна зробити всюди. Не лише на 12%, а на 100% фронту. Коли таке саме планування, організацію та управління масштабують на всю лінію фронту, ворога буде примушено до переговорів.
Всі інші можливі сценарії можуть зменшити вплив Росії, спричинити їй серйозні втрати та зміцнити Україну, однак це не гарантує завершення конфлікту.
Війна закінчиться, коли Путін зрозуміє, що наступ, погроза зброєю, можливість захоплення України - більше не варіанти, таких важелів у нього більше немає.
В останні часи серед експертів та в суспільстві все частіше звучить думка, що фронтова ситуація не є вирішальною для підсумків війни, і що російські сили можуть зламати український дух опору через терор проти цивільного населення. Наскільки ця точка зору відповідає дійсності? Якщо ж ні, то в чому полягають причини?
Основою опору України є її Сили оборони. Атаки на інфраструктуру та міста є справжнім терором, покликаним змусити Україну капітулювати. Проте для агресора головною метою є завдання втрат і розширення їх масштабу по всіх фронтах. Зокрема, вони намагаються знищити об'єкти, відновлення яких вимагатиме від нас значних ресурсів.
Стратегія ліквідації України має на меті зруйнувати як Збройні сили, так і усі економічні процеси, а також загалом унеможливити нормальне функціонування країни.
Однак в історії людства справжніми винятками є випадки, коли потужні нації піддавалися капітуляції за допомогою подібних методів.
Іноді траплялося, що невелику державу можна було вивести з війни шляхом бомбардувань. Але для цього завжди існує одна важлива умова: відсутність армії. Країну без військових сил можна швидко підкорити за допомогою терористичних атак.
Країну, армія якої захищає свої позиції, неможливо змусити капітулювати через терор. Путін це зрозуміє. В Україні такий розвиток подій точно не матиме місця.
#
