Чому Росія прагне покарати та ізолювати Сербію?

Відповідно до указу президента Сербії Александара Вучича, 3 грудня єдиний нафтопереробний завод у країні розпочав процес зупинки виробництва. НПЗ "Нафтової індустрії Сербії" (НІС), розташований у Панчеві, з січня 2025 року підлягає американським санкціям.

Внаслідок цього виникнуть не лише економічні та фінансові труднощі, але й ризик посилення політичної нестабільності, що здатна призвести до зміщення чинного уряду.

Чому проблеми одного підприємства призвели до таких серйозних наслідків? Адже це підприємство, без перебільшення, є одним з основних стовпів сербської економіки: щорічно воно сплачує до бюджету 2 мільярди євро, будучи найбільшим платником податків (приблизно 15% усіх доходів). На долю НІС припадає 5,1% валового внутрішнього продукту Сербії. Крім того, ця компанія посідає перше місце серед експортерів у країні. Вона має 400 автозаправних станцій на території Сербії та ще 80 у Боснії і Герцеговині, Болгарії та Румунії. В НІС працює 13 500 осіб, а на підприємствах-партнерах зайняті десятки тисяч людей.

Протягом тривалого часу підприємство належало Сербії, але до 2020 року близько 60% опинилось у володінні російських "Газпромнефти" (підсанкційної) та PJSC Intelligence. Це перетворило НІС на один із потужних механізмів політичного тиску на владу Сербії включно з президентом.

Після оголошення санкцій проти НІС у січні та вимоги знизити частку росіян до менш ніж 50%, Вучич змушений був п’ять разів відкладати введення обмежень. Проте в жовтні Управління США з контролю за іноземними активами (OFAC) включило НІС до списку підприємств з домінуючою російською участю, і в листопаді санкції набрали чинності. Гра добігла кінця.

Не можна стверджувати, що сербський уряд і президент не вжили жодних заходів. Ні, вони активно шукали способи, як зберегти підприємства, а також можливості, щоб уникнути негативних наслідків не лише для населення (неминуче зростання цін на паливо, газ, електрику, продукти харчування тощо), але й для фінансової системи країни. Вучич на одному з засідань був змушений визнати, що ситуація є катастрофічною для інвестиційного рейтингу Сербії та її платіжної системи.

На даний момент уряд був змушений відступити від санкційних обмежень і дозволити деякі фінансові операції через Національний банк. Це необхідно для того, щоб компанія могла виконати важливі платежі, включаючи виплату заробітної плати своїм працівникам. Водночас російським акціонерам було висунено жорстку вимогу, фактично ультиматум: зменшити свою частку в компанії або повністю продати свої акції. У разі відмови, уряд буде змушений ввести державне управління з наступним викупом їхніх акцій.

Увечері 3 грудня повідомили, що Росія (у своєму стилі відкидати будь-які компроміси) відмовилася продавати акції. Це підтверджує, що вся ця історія -- не про економіку, а про політику.

На даний момент, 15 грудня заплановано зупинити відпускання пального зі стратегічних резервів, обсягів яких має вистачити до кінця грудня або початку січня.

Але біда не приходить одна. У жовтні Путін заявив, що відмовляється від довгострокових контрактів на постачання газу Сербії з подальшим припиненням подачі газу з 2026 року.

Для Вучича це стало справжнім ударом у спину – зрадив "друг", "вірний" союзник, партнер у "русско-сербському мірі". Саме завдяки тривалому контракту зі значною знижкою він здобув підтримку виборців.

Так Росія розпочала гібридну війну проти Сербії, заявивши про можливе припинення постачання газу в переддень зими. В Україні ця "широка російська душа" знищує енергогенерацію ракетами й "шахедами", у Сербії -- поворотом крана. Таке воно, слов'янське братерство російського розливу.

Але чому Кремль обрав покарати Сербію, акцентуючи увагу не на Вучичеві, а на самому народі? Існує кілька пояснень для цього рішення.

Одна з основних причин — це побоювання Путіна щодо зближення Сербії з Україною. Сербія активно підтримує проукраїнські резолюції в ООН, а також відбуваються практично регулярні зустрічі між президентами обох країн та обміни візитами їхніх перших леді. Крім того, триває постачання сербських боєприпасів для Збройних Сил України. Значним є також той факт, що Міністерство закордонних справ України не піддається тиску місцевих "дипломатів", які закликають до визнання незалежності Косова, і не робить цього, що позитивно оцінюється в Белграді.

Іншою причиною стали дедалі частіші заяви й дії влади Сербії, спрямовані на продовження та інтенсифікацію євроінтеграційного курсу. А регулярні військові маневри військ Сербії та країн НАТО доводять кремлівського диктатора до сказу.

Охолодження відносин Вучича з проросійським Мілорадом Додіком і пошук йому заміни теж не до вподоби Путіну.

На одному з нещодавніх засідань уряду Вучич виступив з серйозним ультиматумом. Він вимагав від Росії завершити газові переговори до 15 грудня, інакше Сербія розпочне пошуки альтернативних постачальників.

Усе це й лежить в основі путінського шантажу Сербії, мета якого -- не втратити опору на Західних Балканах, хоч і не таку вже стійку та надійну.

Слід підкреслити, що Сполучені Штати в контексті нафтогазових питань у Сербії реалізують свої стратегічні цілі. Вони прагнуть отримати доступ до ринку Західних Балкан, постачаючи нафту та зріджений газ через Ядранський нафтопровід з термінала в Омишлі (острів Крк, Хорватія). Хорватська нафтогазова компанія JANAF із задоволенням долучиться до цього ініціативи. Проект, що передбачає створення інтерконектора поблизу Мостара (Боснія і Герцеговина), який активно просувають США, відкриє можливості для постачання американського газу та нафти до Сербії і далі.

Які існують можливості для подолання кризи, що стосується НІС? Є кілька альтернатив.

Націоналізація. Здавалося б, це найпростіший і найшвидший спосіб вирішення проблеми — просто забрати активи. Проте існують серйозні перешкоди. Націоналізувати завод неможливо, оскільки він став власністю Сербії, а також інших акціонерів, у результаті легальних угод, а не через грабіж чи незаконний перерозподіл майна. Такий крок може призвести до численних судових позовів від акціонерів і величезних фінансових санкцій.

Впровадити тимчасове управління на НІС, усунувши акціонерів до того часу, поки російська сторона не виконає вимоги щодо зниження їхньої участі.

Банкрутство НІС із подальшим викупом підприємства безпосередньо сербською державою або якимись зацікавленими господарськими суб'єктами.

Придбати в акціонерів з Росії або повний пакет акцій, або лише його частину, виконуючи вимоги США щодо зниження російської участі, щоб РФ перестала бути основним акціонером. Проте всього два дні тому російська сторона відкинула цю пропозицію.

Хорватія проявила інтерес до придбання частини або навіть всіх російських акцій, що стало б оптимальним рішенням для усіх сторін — наявність власного терміналу, нафтогазопроводів та потужностей для переробки. Проте з Белграда надійшло рішуче "ні!". Окрім Хорватії, зацікавленість висловили Об'єднані Арабські Емірати та Австрія, які також шукають нові можливості на ринку.

Угорський аспект стає дедалі помітнішим у цій ситуації. Угорщина разом із Сербією вже давно працює над проектом постачання енергоресурсів, зокрема, нафтопроводом Нові-Сад — Алдьо, який планується з'єднати з нафтопроводом "Дружба" (одну з ділянок якого нещодавно знову підірвали 2 грудня). Однак завершення цього проекту заплановане лише на 2030 рік, а терміни терміново вимагають ухвалення рішень. Віктор Орбан за останні десять днів відвідав Москву та Белград, де зустрівся з Трампом. Під час розмови з Путіним він отримав запевнення в збільшенні постачання нафти та газу, а з Вучичем обговорив "вищий рівень" координації в енергетичній сфері та забезпечення енергетичної безпеки. Угорська компанія MOL вже подвоїла обсяги постачання нафти до Сербії, але підрив "Дружби" може негативно вплинути на ці постачання.

Сьогодні виглядає так, що компанія MOL, яка прагне придбати акції російських підприємств, стає своєрідним "порятунком" для НІС. Активність Орбана в цьому напрямку помітно зросла після його візиту до Москви. Існує ймовірність, що Кремль може погодитися на продаж акцій російських компаній саме угорському гравцеві, причому на дуже вигідних і довірчих умовах...

Наразі серби починають замерзати й ставити свої машини на прикол. А політики продовжують торги в пошуках варіанту порятунку НІС. Але дедалі очевиднішими стають два висновки.

Перша російська гібридна війна торкнулася і Сербії, виявляючись через нафтогазовий шантаж. У цьому контексті ключовими є не стільки економічні інтереси Росії, скільки її політичні цілі.

Другий -- ситуацію навколо НІС і газу потрібно розглядати як зіткнення політико-економічних інтересів США й Росії за домінування на Західних Балканах. І це знову поставило Белград на розтяжку -- цього разу вже між Вашингтоном і Москвою.