На часі - створення нової архітектури житлової політики, яка визначатиме, як працюватиме система соціальної оренди в Україні протягом наступних десятиліть
Коли йдеться про відновлення України після війни, звичайно ж, основна увага приділяється відбудові знищених міст, залученню інвестицій та міжнародній підтримці. Однак є одна ключова проблема, без вирішення якої весь процес відновлення залишатиметься неповним. Це питання житла.
Повномасштабний конфлікт в Україні лише висвітив кризу, що накопичувалася протягом багатьох років. Країна опинилася в епіцентрі однієї з найзначніших гуманітарних криз в сучасній історії, маючи житлову інфраструктуру, яка, по суті, є спадщиною радянських часів. Сьогодні стає дедалі зрозуміліше: Україні необхідно не лише оновити законодавство, а й кардинально переглянути свою державну політику у сфері житла.
Радянська система вже давно виявила свою непридатність.
Основні положення Житлового кодексу, прийнятого в 1983 році, продовжують мати силу і визначають правила в сфері житла. У ті часи їхня концепція була цілком зрозуміла: держава займалась будівництвом житлових приміщень, розподіляла їх через черги, а згодом люди отримували можливість оформити право власності на свої квартири.
Суть проблеми полягає в тому, що держава давно вже не виконує функцію основного забудовника. Протягом років незалежності значна частина державного та комунального житла була приватизована. Нові житлові комплекси фактично не з’являлися, однак законодавча база продовжувала діяти так, ніби у держави все ще є великий запас квартир для населення.
Саме тому квартирна черга поступово перетворилася на символ нездійснених очікувань. Право на житло існувало, а самого житла - ні.
ЗАКОН ПРО СОЦІАЛЬНЕ ЖИТЛО - ФАКТИЧНО ВІДСУТНІЙ.
У 2006 році Україна здійснила значний крок, прийнявши Закон "Про житловий фонд соціального призначення". Основною ідеєю цього закону було впровадження європейських стандартів: замість безкоштовної передачі квартир у приватну власність, держава повинна була сформувати фонд соціального житла, яке надається в користування тим, хто найбільше цього потребує.
Насправді це означало зміну від концепції "передати квартиру у власність" до системи соціальної оренди. Проте, реформа так і не була реалізована. Причина полягає не лише в нестачі фінансування, а й у внутрішніх суперечностях закону.
Він оголошує про платність користування соціальним житлом, але водночас класифікує його як безкоштовне. Планує державну допомогу для наймачів, але механізм для реалізації цієї підтримки так і не був розроблений. Основну відповідальність за створення житлового фонду покладає на громади, при цьому не надавши їм потрібних ресурсів.
Внаслідок цього, більшість територіальних громад або зовсім не заснували фонд соціального житла, або ж мають лише декілька квартир, що не в змозі задовольнити актуальні потреби.
Війна трансформувала основи житлової політики.
Після 2022 року проблема житла перестала обмежуватися лише соціальними аспектами. Сьогодні питання житла стало невід'ємною частиною економічного зростання, розвитку ринку праці, повернення українців, які виїхали за кордон, інтеграції внутрішньо переміщених осіб та процесу відновлення громад.
Людина не може працевлаштуватися в іншому регіоні, якщо їй ніде жити. Бізнес не може відкривати виробництво там, де працівники не мають доступного житла. Громади не можуть залучати фахівців, якщо не здатні запропонувати їм навіть тимчасову квартиру. Саме тому соціальне житло сьогодні - це вже не лише про підтримку найбільш вразливих категорій населення. Це один із ключових інструментів економічної політики держави.
ЄВРОПЕЙСЬКА ПАРАДИГМА ВІД РАДЯНСЬКОЇ СПАДЩИНИ
Більшість європейських країн давно відмовилися від ідеї масової приватизації державного житла. Соціальна оренда функціонує за зовсім іншим принципом: житло залишається у власності держави, місцевих органів влади чи спеціалізованих операторів і використовується багатьма поколіннями орендарів. Людина отримує підтримку в той момент, коли вона її найбільше потребує, а після покращення своїх обставин житло передається наступній родині. Така модель дозволяє зберігати житловий фонд у належному стані, а не втрачати його після кожного процесу приватизації.
Для України цей підхід є надзвичайно важливим у даний момент, оскільки потреба в доступному житлі зросла до сотень тисяч родин, а не лише десятків.
Законодавчі норми нарешті починають зазнавати змін.
Останні кроки уряду вказують на те, що усвідомлення серйозності ситуації нарешті стало очевидним. Прийнятий Закон "Про основи житлової політики" фактично прокладає шлях до нової моделі. Він включає в себе розвиток соціальної та доступної оренди, формування житлових фондів без можливості приватизації, впровадження цифрових технологій для обліку громадян та поступове відмовлення від радянських практик квартирних черг.
Скасування Житлового кодексу УРСР є надзвичайно знаковим рішенням. Це не лише заміна одного документа на інший, а й ознака завершення цілого етапу в історії державного управління житлом.
Однак, прийняття основного закону є лише першим кроком. Історія демонструє, що навіть найуспішніша законодавча концепція не зможе функціонувати без зрозумілих шляхів для її впровадження, адекватного фінансування та чітко визначених обов'язків між державою, місцевими громадами та іншими учасниками ринку.
ПОВТОРНО ПРОШУ ПРОЩЕННЯ, АЛЕ УКРАЇНА НЕ МОЖЕ СКОРИСТАТИСЯ ЦИМ ШАНСОМ ЩЕ РАЗ.
В даний момент активно ведеться робота над новим Законом "Про соціальне житло", який покликаний повністю замінити існуючий Закон "Про житловий фонд соціального призначення". Це не просто чергове оновлення нормативних актів; насправді, мова йде про формування нової основи житлової політики, яка визначить механізми функціонування системи соціальної оренди в Україні на багато років вперед.
Основною метою є не тільки розширення житлового фонду. Важливо також створити модель, що буде фінансово стабільною, прозорою, доступною для громад та привабливою для приватних інвесторів і міжнародних партнерів.
Сучасне соціальне житло не є актом благодійності або рудиментом радянського минулого. Це важливий інструмент, що сприяє економічному зростанню, підтримує мобільність людей, допомагає українцям повернутися на батьківщину та відновлює територіальні громади.
По завершенні війни Україна матиме завдання відновити не лише інфраструктуру міст. Їй потрібно буде відновити також довіру громадян до державних інституцій. Один із ключових аспектів цього процесу – житлова політика, яка стане важливим показником успішності відновлення. Якщо сьогодні вдасться створити ефективну систему соціального житла, країна здобуде не лише новий законодавчий акт, але й один з основних елементів своєї післявоєнної стабільності.
Тетяна Бойко, координатор житлово-комунальних і енергетичних програм у громадянській мережі "ОПОРА"
#Європа #Україна #Українці #Інвестиції #Радянський Союз #Законодавство #Філософія #Ринок праці #Модель #Приватизація #Благодійність (практика) #Економічна політика #Приватна власність #Архітектура #Оренда #Логічно #Житловий фонд #Купа #Фундамент (будівництво) #Держава (політика) #Соціальне житло #Об’єднана громада #Законодавчий орган
