Затоплені підземні шахти та забруднені води: які наслідки має екологічна катастрофа в регіонах Донбасу та Криворіжжя.

Донбас як зона екологічного лиха. З кожним втраченим через війну роком регіон все більше змінюється. На землі -- міни, під землею -- засолені шахтні води, які не відкачуються та отруюють поверхневу та підземну воду. Пустоти заповнюються і щорічно ситуація стає все більш критичною, а катастрофа невідворотною. Але проблема накопичення шахтних вод стосується не лише Донбасу, а й Криворіжжя. У статті "Новин Донбасу" та "Першого Криворізького" читайте, чи можливо впровадити проєкти демінералізації шахтних вод після війни, чи реальні вони та чому досі не були впроваджені, а також про досвід будівництва водогону для шахтних вод на Криворіжжі, та чому екоексперти вважають це рішення суперечливим інтересам довкілля та громади.

Перед початком російської агресії в Донецькій та Луганській областях функціонувало понад 120 шахт. Більшість вугільних підприємств потрапили під окупацію ще 11 років тому. Так звана місцева адміністрація, яка перебуває під контролем РФ, постійно звітує про нібито закриття нерентабельних шахт. В результаті, на захоплених територіях Донеччини та в майже повністю окупованій Луганській області залишилися лише поодинокі вугільні підприємства, тоді як решта були закриті. Вода в шахтах не відкачується.

Шахта Скочинського. Архівне зображення 2019 року, Донбаські новини.

Наприклад, в населеному пункті Ізмайлівка, захопленому Росією восени 2024 року, є штучні водойми, куди скидається вода з місцевих шахт. За даними "Новин Донбасу", в даний час ці ставки майже висохли. Хоча містам загрожує ризик підтоплення, в регіонах Донеччини та Луганщини спостерігається серйозна нестача питної води.

"Проблема полягає не лише в ускладненні умов через підняття рівня забруднених шахтних підземних вод, зниження міцності гірських порід і активізацію витоку метану. Приблизно 60 міст і селищ Донбасу розташовані над шахтними виробками. Це призводить до осідання земної поверхні, а також до посилення техногенних землетрусів. Багато змін стають незворотними, і вже неможливо створити ефективну систему управління рівнями підземних вод, щоб підтримувати їх на безпечних глибинах. Фронт ситуації не дозволяє цього зробити. Реалізувати систему контролю рівня на глибині 250-350 метрів без підйому на поверхню, як це робиться в Німеччині, у Рурі, тепер неможливо. Донбас перетворюється на екологічно розірвану територію, де окремі ділянки стають заболоченими і підтопленими", – зазначає доктор технічних наук, гідрогеолог Євген Яковлєв.

Гідрогеолог Євген Яковлєв біля відстійника шахти на Луганщині, 2021 рік Фото: Spektr.Press

Євген Яковлєв розпочав свою діяльність на фронті у 2016 році, охоплюючи території від Золотого в Луганській області до Маріуполя в Донецькій області. Завдяки підтримці Товариства Червоного Хреста, між українськими військовими та окупаційними силами відбувався обмін інформацією, а екологи виконували аналізи якості води з обох сторін. Ця співпраця тривала до 2021 року. Вже на той час через підтоплення шахтних вод відзначалося засолення та просідання ґрунтів. У звіті, підготовленому ООН у 2020 році, йшлося про те, що просідання ґрунтів варіювало від кількох сантиметрів до десяти.

На вулицях Донецька тече вода з іржавим відтінком. Це архівне зображення з 2019 року, новини з Донбасу.

Експерти кажуть: зараз оцінити стан підземних та поверхневих вод майже неможливо, бо їх моніторинг дуже неповний. На окупованих територіях таку оцінку взагалі, зважаючи на наявну інформацію, не проводять. Водночас затоплення шахт впливає і на поверхневі, і на підземні води. Тож, за 11 років стан водних ресурсів там може бути критичним.

"Невідкладно необхідно впровадити системи моніторингу, щоб у майбутньому можна було оцінювати рівень безпеки життєдіяльності. На сьогоднішній день, на жаль, немає жодних офіційних та скоординованих розробок, оскільки відсутня державна програма. Існують лише фрагментарні оцінки вод. Комплексний підхід відсутній, а це вкрай необхідно, інакше ми не зможемо зрозуміти напрямки діяльності, інвестицій та бачити перспективи розвитку Донбасу," – зазначає Євген Яковлєв.

У серпні 2018 року уряд України ухвалив "Стратегію економічного розвитку Донецької та Луганської областей до 2030 року". У рамках цієї стратегії передбачалося проведення хімічного аналізу шахтних вод, розробка та затвердження планів ліквідації шахт з акцентом на збереження систем очищення та водовідведення шахтних вод. Одним з розглянутих варіантів стало будівництво опріснювальних заводів. Журналісти "Новин Донбасу" звернулися до Міністерства енергетики України з питанням про реалізацію зазначених у стратегії заходів, проте відповіді не отримали. Експерти, в свою чергу, зазначають, що жодних активних дій не було вжито. Генеральний директор "Центру екології та розвитку нових технологій" Владислав Антипов підкреслює, що питання відкачування та очищення шахтних вод не обговорювалися ані до початку повномасштабної війни, ані після, оскільки демінералізація вимагає значних фінансових вкладень.

Ставки поблизу села Стандартне після скидання підземних вод з шахти Булавинка. Зображення від Truth Hounds.

"Шахтні води є високомінералізованими, і процес їх демінералізації виявляється надзвичайно витратним і малоефективним. Зазвичай, у кращому випадку, ці води просто розбавляють. Якісна демінералізація, яка може бути здійснена за допомогою промислового зворотного осмосу або інших технологій, потребує значних фінансових витрат, тому часто нічого не робиться. Більше того, більшість шахт, що виробляють найбільшу кількість води, є закритими шахтами, які функціонують у режимі водовідливу. І все це перебуває у власності держави", -- зазначає Владислав Антипов.

Владислав Антипов зазначає, що проблема очищення води з шахт привертала увагу міжнародних донорів, проте їхня роль полягала скоріше в наданні консультацій, ніж у фінансуванні проектів.

Існує два варіанти консервації шахт -- суха та мокра. Суху застосовують до шахт, де немає загрози затоплення. Забій просто засипається. При мокрій консервації встановлюється помпа, який постійно відкачує воду, направляє її в резервуар, де вона певною мірою очищається, а потім скидається частіше за все у річки. Це класичний метод, але він не передбачає повторного використання, наприклад, для поливу, бо вода недостатньо очищена.

"Яскравим прикладом є Лисичанськ. Там функціонувала закрита шахта, з якої відкачували воду. Спочатку вона надходила до відстійників для очищення, після чого скидалась у річку Сіверський Донець. У випадку закриття шахти за методом мокрої консервації, коли шахту затоплюють, очищувальна станція, що розташована поблизу, продовжує відкачувати воду, очищати її, а потім скидає у водойми." – зазначив Костянтин Криницький, керівник відділу енергетики ГО "Екодія".

Ця технологія є найпоширенішою в Україні. Її можна використовувати і після закінчення війни, але є нюанси. Якщо шахтна вода, навіть очищена, скидається в річки, вона їх забруднює.

У 2010 році декілька наукових установ Національної академії наук розпочали експерименти з технологіями знесолення шахтних вод. Це стало актуальним через те, що солоні води з приток, таких як Самара і Вовча, потрапляли в Дніпро, а згодом Кривбас додавав свої забруднені мінералізовані шахтні води. У результаті, води Дніпра, які на півдні використовувалися для зрошення, сприяли засоленню та опустелюванню родючих земель, втрачаючи до одного відсотка їх родючості щорічно. Високий рівень мінералізації річкових вод призводив до втрати чорноземів, -- зазначає Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги.

Вона зазначила, що при використанні технології знесолення важливо спершу відокремити потоки шахтних вод, оскільки на різних глибинах розташовані води з різними рівнями мінералізації.

Менш засолені шахтні води, що формуються на невеликих глибинах у верхніх шарах, науковці радять піднімати на поверхню, зливати в спеціально підготовлені водойми, а потім обробляти для перетворення на воду, придатну для господарського використання. Серед існуючих технологій є, наприклад, баромембранні методи, які дозволяють зменшити вміст солі, при цьому соляний концентрат повертається назад на більшу глибину, де залишається. — роз’яснює Тимочко.

Солоні води з другого горизонту також потребують обробки, однак їх слід скидувати в окремі накопичувачі-відстійники, які розташовані в шахтах, щоб згодом мати можливість їх використати. Таким чином, відповідні технології наявні, але їх ніколи не впроваджували в промисловому масштабі.

Проблема відкачування та очищення шахтних вод не зникла, а лише загострилась після початку бойових дій в умовах дефіциту технічної та питної води на Донбасі.

У 2023 році на території Донеччини активно обговорювали ініціативу "Велика вода". З бюджетом у 180 мільйонів гривень будувалася двоступенева система для очищення води з шахт. Завдяки цій очисній станції, жителі Мирнограда та Покровська повинні були отримати технічну воду вищої якості. Проте, наприклад, Євген Яковлев висловив негативну думку щодо цього проєкту, охарактеризувавши його як авантюру. Він вважає, що реалізація таких планів можлива лише після чіткого розуміння стану вугільної промисловості в умовах окупації, що знову підкреслює важливість моніторингу та оцінки наслідків підняття рівня шахтних вод.

Воєнні дії знищили навіть ці можливості. Покровськ і Мирноград фактично стали лінією фронту, яка триває вже майже рік.

Також у Мирнограді, після початку повномасштабного вторгнення, але ще до того, як місто перетворилося на прифронтову зону, активно функціонували модульні фільтраційні станції. У цьому процесі значну підтримку надавали міжнародні благодійні організації.

Якщо міжнародні донори виявлять готовність надати допомогу в майбутньому, експерти вважають, що такі фільтраційні станції можуть бути використані, але лише в окремих випадках.

"Треба розуміти, що фільтри все ж таки очищують завислі речовини -- вугілля, забруднення. А питання в мінералізації знімається тільки мембранами. Тобто, це такі з дуже маленькими порами фільтри і це дуже дорого робити демінералізацію великих обсягів підземних вод", -- каже Владислав Антипов.

Перед тим як запроваджувати такі технології, екологи вважають, що необхідно спочатку провести аналіз води на кожній шахті.

"Які компоненти входять до складу води, чи можливо її очищати і в якій мірі? Кожна шахта має свою унікальну історію, але теоретично існує можливість очищення шахтної води до стандартів питної. Це вже було реалізовано в Німеччині, а також в інших країнах. Це цілком реально," -- зазначає Костянтин Криницький.

Але в Німеччині це стало можливо завдяки великим бюджетам. Для України, на думку Костянтина Криницького, актуальним після війни стане ще й питання пошуку людей, які потенційно змогли б впровадити нові технології.

Після початку масштабних бойових дій, коли водні проблеми в Донбасі досягли критичної точки, в багатьох громадах почали активно бурити підземні свердловини. У 2024 році Сергій Добряк, голова Покровської міської військової адміністрації, повідомив про наявність 300 свердловин, із планами збільшити їх кількість до 500. Ці свердловини були створені в таких містах, як Слов'янськ, Торецьк та інших населених пунктах регіону.

Чоловік черпає воду з колодязя в Родинському, Донецька область, квітень 2025 року. Світлина надана Донецькою ВЦА.

Це рішення не є новим. Експерти давно вказували на нього як на альтернативний метод забезпечення водою, але існує одна важлива проблема — недостатня геологічна розвідка. Як пояснюють гідрогеологи, запаси підземних вод були досліджені лише у периферійних районах промислового Донбасу. Наразі отримати такі дані, враховуючи бойові дії та окупацію, стає неможливим. Крім того, оскільки підземні води мають тісний зв'язок із шахтними, існує ризик їх забруднення.

"Якщо на певній глибині є водоносні горизонти, які потенційно можна дослідити шляхом буріння свердловин, це вважається звичайною ситуацією. У разі, якщо шахтну воду не відкачувати, вона має тенденцію підніматися, частково проходячи через стволи закритих шахт, що може призвести до затоплення шахт та, зрештою, вплинути на свердловини, призначені для водозабору. Можливо, ситуація стабілізується, і вода не досягне горизонту. Однак у Донбасі відсутні точні карти підземних виробітків, що ускладнює прогнозування, чи дійде вода до свердловин," -- зазначає Владислав Антипов.

Отже, в даному випадку необхідно зосередитися на віддалених, периферійних підземних водах та якомога більше уникати впливу шахтних вод і поверхневих джерел. Проте, чим довше проблема з шахтними водами залишається невирішеною, тим більша ймовірність, що постраждає ширша територія. Повернути ці ділянки до нормального стану в майбутньому буде значно складніше.

18 червня цього року Кабінет міністрів затвердив Державну цільову програму справедливої трансформації вугільних регіонів до 2030 року. Вона визначає стратегічне бачення держави щодо майбутнього 38 громад, які раніше були залежними від вуглевидобування. Мова про західні та східні області. Орієнтовний обсяг фінансування -- понад 30 млрд гривень, з державного та місцевих бюджетів -- приблизно 10. Інша частина -- залучені кошти. Серед завдань програми у тому числі розроблення планів використання у виробництві породи шахтних відвалів та шахтних вод. На це планують витратити приблизно 230 мільйонів гривень.

"Ця ініціатива об'єднає гранти та кредити на вигідних умовах від Європейського інвестиційного банку. Місцеві громади Дніпропетровської, Донецької та Луганської областей матимуть можливість подавати заявки та отримувати фінансування у формі грантів. Це може стати важливим кроком у напрямку відновлення після деокупації," -- зазначив Костянтин Криницький.

Проєкти можуть також включати очищення води з шахт. Витрати мають бути здійснені до 2028 року. Екологи вважають, що доцільно розглядати дорогі технології: системи очищення, які дозволять не просто скинути воду в річки, а довести її до якості технічної або навіть питної. Проте, реалізація цих планів стане можливою лише після закінчення бойових дій та проведення всебічного моніторингу.

Після вибуху на Каховській ГЕС близько мільйона жителів Кривого Рогу та прилеглих територій залишились без доступу до основного джерела води. Також у місті загострилася проблема з шахтними водами, які, змішуючись зі стічними та іншими водами, стають небезпечними і скидаються в річку Інгулець. Уряд запровадив великомасштабні проекти на мільйони гривень для створення магістральних водогонів, які забезпечать водопостачання та вирішать питання з відведенням шахтних вод. Проте, незважаючи на обіцянки чиновників, екологічна ситуація в регіоні залишається критичною через безладне скидання шахтних вод.

У перші місяці після руйнування Каховської ГЕС, щоб впоратися з водною кризою в Криворізькому районі, було ухвалено рішення перенаправити воду з річок Саксагань та Інгулець у Південне водосховище. Це рішення тимчасово вирішило проблему водопостачання, проте не покращило якість води, яку отримували мешканці міста та околиць. Ці заходи стали проміжними, щоб Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України могло завершити будівництво чотирьох ниток магістрального водогону Інгулець — Південне водосховище, який був запущений на повну потужність 12 серпня 2024 року.

Раніше редакція "Першого Криворізького" висвітлювала питання альтернативних джерел заповнення Південного водосховища та їх вплив на навколишнє середовище внаслідок використання цих джерел.

Олександр Коломійцев, керівник служби відновлення та розвитку інфраструктури Дніпропетровської області, розповів, що магістральний водогін -- найбільший інфраструктурний проєкт за роки незалежності України. Побудували його за 11 місяців, це будівництво Коломійцев назвав "рекордним". Його розпочали в липні 2023 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №566. Уже у вересні минулого року запустили чотири труби діаметром 1200 та 1000 мм, які качають 400 тисяч кубічних метрів води на добу в Південне водосховище.

Після запуску виникла непередбачена ситуація: в період міжсезоння відбувається скидання забруднених вод зі ставка в балку Свистунова, що розташована неподалік від забору питної води. Щоб уникнути перебоїв у водопостачанні, терміново було зведено нову споруду, яка перенаправляє ці води нижче за течією. Таку ініціативу висунула Рахункова палата, хоча за законодавством вона не має права ініціювати інфраструктурні проекти.

Зображення з доповіді Рахункової палати.

Н жодній техногенній комісії не було визнано, що цей об'єкт є необхідним для ліквідації наслідків аварії на Каховській ГЕС. Це означає, що проектування водогону для відведення шахтних вод не входило до офіційного плану реагування на надзвичайні ситуації.

Будівництво цього водогону не пройшло необхідну екологічну оцінку, що є обов'язковим згідно з чинним законодавством. Ані Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, ані Державне агентство водних ресурсів не надали свого погодження. Крім того, існують офіційні зауваження від відповідних установ, які вказують на те, що зміщення водоскиду не є адекватним вирішенням проблеми", -- зазначає Василина Нікульнікова, голова громадської організації "Міжрегіональне бюро екологічного захисту".

Проте, незважаючи на всі труднощі, проєкт був реалізований — всупереч законодавчим нормам і, як вважають експерти, ймовірно, на шкоду екології та інтересам місцевої громади.

"Ми швидко за два місяці побудували споруду, яка дозволяє не перекривати забір води. 700 тисяч мешканців не відчують змін у кранах", -- заявив під час презентації водогону для скиду шахтних вод із Балки Свистунова в басейн річки Інгулець у січні цього року Олександр Коломійцев.

Раніше редакція нашого сайту писала, що проєктування та будівництво водогону відбуваються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2023 року №566 щодо ліквідації наслідків після знищення окупантами Каховської ГЕС. Загальна вартість проєктування та робіт -- 457 мільйонів 220 тисяч гривень.

Унікальні архівні знімки "Першого Криворізького" з події презентації водопроводу, що відбулася у січні 2025 року.

Унікальні архівні знімки "Першого Криворізького" з події презентації водопроводу, що відбулася у січні 2025 року.

Варто зазначити, що вже у 2025 році прокуратура висунула підозру п'ятьом учасникам групи, які привласнили більше 240 мільйонів гривень з державного бюджету, призначених для зведення чотирьох гілок магістрального водопроводу для Кривого Рогу після підриву Каховської ГЕС. Серед підозрюваних — керівник та представник однієї з провідних дорожньо-будівельних компаній України, а також інженерно-технічні спеціалісти з підприємств, що перебувають під їх контролем. У відповідь на ці звинувачення компанія "Автомагістраль-Південь", яка виконувала будівельні роботи водогону, спростувала участь у розкраданні та заявила про борг держави у розмірі понад пів мільярда гривень за реалізацію цього проекту.

Віцепрем'єр-міністр з відновлення України -- Міністр розвитку громад та територій України Олексій Кулеба заявив під час зустрічі з журналістами в січні цього року:

"Незважаючи на сезонні труднощі, питання забезпечення Кривого Рогу питною водою вдалося успішно вирішити."

Проте основна проблема полягає не в обсязі води, а в її якості. На жаль, під час січневої презентації системи водопостачання для шахтних вод, чиновники та відповідальні особи практично не акцентували на цьому увагу.

Нагадаємо, що в серпні 2024 року під час візиту представників Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України в місті розглядали можливість реконструкції аварійної греблі в балці Свистунова.

Унікальні архівні знімки "Першого Криворізького" з події презентації водопроводу, що відбулася у січні 2025 року.

Це рішення, тобто будівництво водогону, дійсно дало можливість уникнути критичної ситуації, але не розв'язало першопричини: багаторічного ігнорування проблеми. Замість того, щоб очищати ці води або переходити на замкнені цикли водокористування, гірничі підприємства продовжують скидати їх у природні водойми.

"Державне агентство водних ресурсів попереджало реалізаторів проєкту будівництва цього водогону про те, що не можна цього робити, тому що перенесення водовідведення не вирішить проблему річки Інгулець. Адже розміщені на лівому березі річки Інгулець техногенні об'єкти, які належать і Південному ГЗК, Державному підприємству "Кривбасшахтозакриття", і підприємству "АрселорМіттал Кривий Ріг", такі як хвостосховище, відвали, ставок-накопичувач шахтних вод, усі не гідроізольовані, тобто в нас повністю відбувається руйнація лівого берега річки Інгулець, відбувається інфільтрація. Науково-дослідний гірничорудний інститут КНУ встановив, що через берегову лінію щороку потрапляє понад 2,5 мільйони кубометрів високомінералізованої води, яка фільтрується через ґрунтові води, через ґрунт якраз із цих техногенних об'єктів і виходить перед місцем водозабору. Тому просто перенести водовипуск -- це неправильне рішення. Але, на превеликий жаль, лист Держводного агентства до уваги не взятий", -- пояснює екоекспертка Василина Нікульнікова.

Громадська організація "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" оскаржує законність проєкту в суді. Позов до Окружного адміністративного суду Києва подано, відповідач -- Кабінет Міністрів. Василина пояснила, що вони не просто вимагають скасування рішення, вони закликають перерозподілити виділені кошти на справжні природоохоронні заходи: реальне очищення шахтних вод, модернізацію ставків-накопичувачів, реконструкцію хвостосховищ.

20 грудня 2021 року Кабінет Міністрів України затвердив План управління водами шахт Кривбасу (№1802-р). Цей документ був ухвалений відповідно до вимог стратегічного екологічного законодавства і включав процедуру стратегічної екологічної оцінки (СЕО). Громадськість отримала можливість висловити свої зауваження та пропозиції, з яких більшість були враховані частково.

Одним із основних елементів плану є створення нової стратегії управління шахтними водами.

"Нинішня схема, запроваджена ще в 1970-х, не відповідає чинному законодавству, не базується на природоохоронних засадах і не передбачена жодними нормативними актами", -- пояснює Василина Нікульнікова.

Перед затвердженням плану управління шахтними водами в Кривому Розі, Міністерство економіки України разом із Міністерством екології та природних ресурсів (яке тоді носило цю назву, а нині відоме як Міністерство захисту довкілля) видали спільний наказ, спрямований на покращення екологічного стану річки Інгулець та вдосконалення системи управління шахтними водами.

"Цей документ -- спільний наказ №1622/405 від 2017 року. У ньому, зокрема, було передбачено врахування першої вимоги зацікавленої громадськості -- обов'язкове проведення оцінки впливу на довкілля (ОВД). Саме в грудні 2017 року набув чинності Закон України "Про оцінку впливу на довкілля". Ми сподівалися, що новий інструмент -- закон про ОВД -- дозволить повноцінно оцінити запропоновані науковцями, урядовцями та бізнесом заходи з управління шахтними водами. Але ця оцінка щодо ДП "Кривбасшахтозакриття" проводилась тричі. Двічі підприємству відмовляли у видачі позитивного висновку ОВД. Третя процедура досі не завершена", -- говорить Василина.

Відомо, що основною причиною відмови стало те, що компанія не надала жодної альтернативної моделі. Підприємство "Кривбасшахтозакриття" намагалося легалізувати стару систему, що існує ще з 70-х років минулого століття: накопичення шахтних вод у спеціальному резервуарі, змішування їх з водами Карачунівського водосховища та скидання в річку Інгулець.

Але ця схема негативно впливає на екосистему річки Інгулець. Через регулярні скидання спочатку зворотних вод, а потім -- технічно чистішої води з Дніпра відбувається постійне водозаміщення. Унаслідок цього річка втратила свою природну здатність до самовідновлення.

Слід підкреслити, що в офіційних урядових документах, таких як постанова про затвердження плану управління шахтними водами та відповідні накази, постійно використовується термін "ставки-накопичувач шахтних вод". Проте насправді в ці ставки щороку скидають те, що називається зворотними водами.

Це визнає навіть уряд, бо щороку приймається окреме розпорядження Кабміну про скидання не шахтних вод, а саме зворотних вод. А зворотними вони вважаються тому, що в них, крім шахтних, містяться:

На сьогоднішній день жоден з указів Міністерства екології та Міністерства економіки, виданих у 2017 році, а також розпорядження уряду щодо управління шахтними водами в Криворіжжі, не було реалізовано. Причини цього явища виходять за межі бізнес-сфери. Підприємства, особливо в умовах війни, стикаються з необхідністю зменшення витрат на екологічні програми, оскільки вважають їх неприбутковими. Проте найбільш тривожним є те, що державні органи, такі як Міністерство захисту довкілля, Міністерство економіки та Фонд державного майна, не вживають жодних активних заходів для виконання раніше прийнятих рішень, що викликає серйозне занепокоєння, - зазначає екоекспертка Василина Нікульнікова, яка є головою громадської організації "Міжрегіональне бюро екологічного захисту".

Матеріал підготували журналісти "Першого Криворізького" та "Новин Донбасу": Вікторія Іщенко, Софія Скиба, Юлія Діденко і Олена Музика.