Зарубіжний досвід успішного розвитку лісового сектору демонструє щонайбільш ефективні реформи, можливі лише за умови тісної взаємодії всіх економічних гравців. Одним з найліпших прикладів такої взаємодії є німецький досвід господарювання у лісовій галузі. Держава є не лише ментором та посередником між приватними власниками, а й активним учасником у плануванні та моніторингу галузі. Німецький уряд створив також найсприятливіші умови для комунікації між бізнесом та громадянським суспільством. Пропоную поглянути, як держава стає ефективним економічним партнером задля досягнення добробуту усіх громадян.
У Німеччині діє повноцінна національна лісова програма, основними принципами якої є: національний суверенітет та відповідальність у використанні лісових ресурсів, партнерство усіх зацікавлених груп, довгостроковий процес планування, розвитку та контролю за лісовою галуззю. Ці принципи реалізуються під контролем державної адміністрації, а основним інструментом лісової політики є правові регламенти: закони та постанови (виконавчої влади).
Федеральний лісовий закон включає в себе інструкції та приписи, які мають функцію законодавчих обмежень з передбаченими санкціями за їх порушення. Головними цілями, що зафіксовані у преамбулі Закону, є правильне ведення лісового господарства задля збереження екологічних функцій та біологічного потенціалу лісу. Цей пункт є дуже важливим, оскільки переводить лісові ресурси з категорії товару у категорію послуг. Довгостроковою метою Німеччини є приведення великої частини лісового господарства до рівня праісторичних екосистем через налагодження природної динаміки життя лісу, яка тісно пов'язана з його біорозмаїттям. Такий експеримент проводиться на землях, що належать державі, тобто стосується третини усіх лісів Німеччини.
Федеральні землі Німеччини за загальною площею лісу
Федеральний закон, основні положення якого продубльовані у регіональних законах земель, регулює обов'язки усіх власників лісів на територіях, де ведеться вирубка. Так, приватні або комунальні лісгоспи зобов'язані у визначені строки проводити висадку нових лісів до тих пір, поки не буде відновлено природне лісовідновлення у повній мірі. Окрім головного закону у лісовій сфері функціонує цілий ряд законодавчих актів: Про лісові посіви, Про лісові втрати та баланси, Про збут деревини, Про мисливство на федеральних землях, тощо.
Іншим важливим елементом лісової політики є інституціональні рамки, які на практиці забезпечують правові угоди між учасниками ринку на всіх рівнях управління галуззю. Згідно Федерального закону, лісове господарство та промисловість є компетенцією федеральних земель. У кожній землі є власний адміністративний орган, який забезпечує інтереси прав власників лісу, здійснює моніторинг та консалтинг сектору. У деяких федеральних землях ці функції виконують відповідні установи у сільськогосподарських питаннях. У Саксонії, наприклад, функції державного управління лісами виконує Земельна лісова президія. Лісова президія координує розробку та впровадження лісової політики, програм розвитку лісового господарства, організовує практичну реалізацію принципів сталого та ефективного розвитку лісового господарства, принципів збереження біологічного різноманіття, проводить консультації для приватних власників лісу. Цей орган також проводить інвентаризацію лісів і є офіційним власником інформації по лісових ресурсах.
Співвідношення хвої та листових порід у гектарах за роками стовбурів
На місцевому рівні власні інтереси також представляють багаточисельні громадські організації та союзи. Загальнодержавною організацією такого типу, яка охоплює усіх учасників ринку та профільні наукові установи, є “Німецька Рада лісового господарства” (DFWR). Інтереси приватних та комунальних власників лісу представляє “Робітниче товариство німецького союзу власників лісу” (AGDW). Лісники мають дві загальнонаціональні організації, які мають представництва в усіх землях: “Союз німецьких лісників” (BDF), який захищає професійні інтереси та є, по суті, профспілкою, а також “Німецький лісовий союз” (DFV), діяльність якого зосереджена на освіті майбутніх лісників.
На локальному рівні управління лісами здійснюють лісові відомства, що мають назву “Forstamt”. Їх функціями є робота з лісогосподарськими сповіщеннями, в яких міститься інформація про заплановані лісогосподарські роботи в державних і приватних лісах. Локальні відомства мають право накладати заборону на незаконну діяльність, контролювати стан лісів, розробляти пропозиції щодо впровадження лісозахисних заходів. Такі організації є первинними осередками екологічного моніторингу лісів Німеччини.
Головним державним стейкхолдером на федеральному рівні є Федеральне міністерство лісового господарства Німеччини. Його повноваження не досить широкі та зводяться здебільшого до сприяння освіті та інвестиціям у лісовому господарстві. Міністерство визначає стратегію використання, охорони та відтворення лісів країни і має консультативну функцію по відношенню до лісових управлінь на рівні федеральних земель.
Отже, досвід Німеччини у державному керуванні лісовими ресурсами є класичним зразком концепції держави як нічного сторожа: влада ніяк не втручається у економічні процеси у лісовому секторі, натомість — створює умови та регламенти для найбільш раціонального використання лісу в інтересах всіх громадян Німеччини. З одного боку, такі умови та регламенти є обов'язковими до виконання, що можна розцінити як обмеження свободи підприємництва. Однак така модель забезпечує досягнення головної мети, що була затверджена у всіх галузевих законах: перетворити ліси Німеччини з економічного ресурсу на екологічний.
Довідка: Площа лісових земель Німеччини складає 10,7 млн га, що відповідає 30% загальної площі держави. Основними сировинними породами є ялина, сосна та модрина — їх запаси складають 1,9 млрд кубометрів. Лісовий ресурс Німеччини відрізняється розмаїттям форм власності на нього: 46% лісів знаходяться у власності приватного бізнесу, 20% — комунальних власників (перш за все, церкви), 31% складає федеральна власність, а 3% — власність федеральних земель. Таким чином, третина усього лісового фонду Німеччини належить державі, а дві третини є приватною власністю.
Ігор Симисенко
журналіст
