Перший «дипломатичний бій» Володимира Зеленського

Підготовка номеру «Дня» відбувалася якраз під час активних переговорів у Парижі лідерів нормандської четвірки. Відповідно результат і наслідки цієї зустрічі країна ще не знала. Але ми точно були свідками всіх пристрастей, які передували нормандській зустрічі. А отже, можемо проаналізувати тривалий марафон з підготовки до цього історичного дня, яким насправді він ще має стати.

Перше. Зустріч в рамках нормандського формату лідерів України, Росії, Німеччини та Франції не проводилася три роки. З того часу змінилися два президенти — Україну на цих переговорах замість Петра Порошенка представлятиме Володимир Зеленський, а Францію замість Франсуа Олланда представлятиме Еммануель Макрон. Інші двоє учасників ті самі — президент Росії Володимир Путін та канцлер Німеччини Ангела Меркель.

Перш ніж зібратися в Парижі, Кремль виставив декілька умов, які Україна виконала. Київ підписав лист, в якому дав згоду на так звану формулу Штайнмаєра (стосується механізму проведення виборів на окупованих територіях Донецької та Луганської областей). Також відбулося розведення сил і засобів на трьох ділянках лінії зіткнення (фронту): Станиця Луганська, Богданівка-Золоте, Петрівське. Крім цього, відбувся обмін утримуваних осіб — в Україну повернулися політичні в’язні та полонені, яких Москва захопила і незаконно засудила. Повернув Кремль, хоч і після мародерства, три українських кораблі.

Після всіх цих кроків окремі західні лідери закликали Росію продемонструвати реальні кроки у відповідь, якщо вона дійсно хоче вирішити проблему Донбасу. Дещо нейтральною, щоправда, прозвучала заява одного з основних наших партнерів і союзників — США. «Майбутня зустріч Росії з Україною дуже важлива. Є ймовірність, що буде досягнутий дуже великий прогрес. Це важливо для України, і для Росії теж», — сказав нещодавно Дональд Трамп.

В свою чергу, як сам Путін, так і інші представники російської влади неодноразово заявляли про те, що розведення сил і засобів має відбутися по всій лінії зіткнення; Україна повинна продовжити чинний, а не приймати новий закон про особливий статус Донбасу (так і не набрав чинності); Київ має піти на прямі переговори з представниками «ДНР» та «ЛНР»; і звичайно українська влада в цілому має повністю виконувати Мінські домовленості, зокрема провести вибори на Донбасі. 

Друге. Варто розуміти, що нормандсько-мінський формат — це наслідки слабких позицій України на міжнародній арені. 25 років тому наша країна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії в рамках Будапештського меморандуму, який підписали Україна, Росія, США, Велика Британія (потім приєдналися Франція та Китай). В результаті Москва грубо порушила ці домовленості, а решта гарантів не змогли (не захотіли) виконати свої зобов’язання. Щоправда, юристи-міжнародники вказують на те, що в документі не прописані механізми реалізації гарантій безпеки. Зрештою, 2014-го Україна не змогла настояти не тільки на форматі Будапешта, а й форматі Женеви (Україна, Росія, США, ЄС), погодившись на нормандсько-мінські зустрічі. Тобто Росії зрештою вдалося дотиснути і нав’язати нам Мінські домовленості. 

Тому сьогодні, коли від чинної влади вимагають не переступати так звані «червоні лінії», потрібно пам’ятати, що фактично всі вони були закладені в Мінську-1 і Мінську-2. До речі, показова паралель програшної лінії: Будапештський меморандум свого часу підписав Леонід Кучма — той самий, який завізував Мінські домовленості. Так, вони дозволили Україні зупинити активну фазу війни і зупинити наступ Росії, проте ці домовленості загнали нашу країну в дипломатичну пастку. Володимир Зеленський і його команда сьогодні по факту рухаються в «коридорі Мінська» з обмеженими можливостями для маневрів.

Приклади. Коли сьогодні кажуть про те, що не потрібно забувати про Крим, — це так, але підписавши «Мінськ», тодішня влада фактично викинула це питання з переговорного процесу, і Москва категорично не хоче повертатися до цього питання. Далі. В тому ж «Мінську» записано, що російсько-український кордон повертається під контроль Києва лише на наступний день після проведення місцевих виборів на Донбасі. Також йдеться про те, що низку рішень українська влада повинна реалізовувати тільки після консультацій з представниками ОРДЛО. 

Третє. Учасникам протестів, які в неділю зібралися на майдані Незалежності, а потім встановили намети біля Офісу Президента, потрібно про це пам’ятати. Безумовно, громадяни мають право на протест і висловлення своєї позиції з приводу дій чинної влади, однак це не має перетворюватися на послаблення тилу, коли в Парижі чекає реальний дипломатичний бій.

Крім цього, слід сказати, що окремі політичні сили, такі як «Батьківщина», «Голос», а особливо «Європейська Солідарність», намагаються використати і організувати протестні настрої окремої частини суспільства для тримання «в тонусі» не тільки влади, а й своїх виборців. Для цього окремі телеканали навіть організовують спеціальні цілодобові марафони, під час яких будуть висвітлювати події в Парижі і обговорювати наслідки переговорів. 

З одного боку, було б добре, аби за спиною у Зеленського стояла єдина країна (до речі, за соціологічними даними, більшість громадян України підтримують дії влади в питанні Донбасу). З іншого боку, під час переговорів Зеленський при необхідності завжди може сказати, що я не можу піти на ті чи інші кроки, тому що українці проти. Тим більше, учасники акцій називають свої мітинги під гаслами «ні капітуляції!» такими, які направлені на підтримку президента.   

*  *  *

Ще напередодні зустрічі у французькій столиці Зеленський і представники української влади неодноразово підкреслювали, що вони не збираються здавати українські інтереси (важко собі уявити, щоб хтось вийшов і сказав протилежне). За їх словами, під час переговорів вони планують обговорювати наступні теми: повернення Криму; поки не території Донбасу знаходяться російські війська вибори там неможливі; обмін полоненими всіх на всіх, стале припинення вогню і розведення військ, необхідність заміни переговірників, які представлятимуть Донбас. Ще одна тема — газове питання, яке скоріше обговорюватиметься під час особистої зустрічі Зеленського і Путіна.   

Якими можуть бути наслідки? Головне, аби українська влада не поглибила зобов’язання України, які потім доведеться виконувати. Україні потрібно виходити з існуючої пастки, а не затягувати мотузку на своїй шиї. Ще одним меседжем Зеленського перед поїздкою було: на цій зустрічі я хочу зрозуміти, як нам рухатися далі. Враховуючи те, що Росія не збирається йти ні на які поступки (не для цього вони напали на Україну), після Парижа українська влада матиме можливість активніше шукати альтернативні варіанти дій щодо окупованих територій. Суспільству ж важливо не піддаватися істерії навколо цієї зустрічі, аби не мати великих очікувань і відповідно згодом не розчаровуватися.