100 днів, які перевернули світ. Які кроки вже вживав президент Трамп і чи є шанси змінити курс?

#Політика

Дональд Трамп переконаний, що має унікальну роль у розвитку історії Сполучених Штатів.

30 квітня президент Трамп відзначатиме перший ювілей - 100 днів від початку роботи на посаді. Очільник США входить у цей період з рекордним падінням довіри до його дій всередині США, що підтверджують численні незалежні опитування.

Однак не варто перебільшувати значення цього спаду. Дональд Трамп все ще залишається найулюбленішим політиком у Сполучених Штатах, особливо в рамках своєї партії. Опозиція, розгромлена на виборах, за майже півроку після них так і не змогла знайти ані харизматичного лідера, ані чіткої стратегії.

А Трамп - почувається достатньо впевнено щоби говорити журналістам: "Я керую світом" (про те, що це означає насправді - далі у тексті)

Трампу дорікають, що за 100 днів він за жодним з пріоритетів не досягнув обіцяного виборцям швидкого успіху, що його дії є антисистемними та часом порушують як американське законодавство, так і світовий порядок. Утім, насправді саме ця антисистемність і є тим, чого чекає його "ядерний" електорат. Більшість найодіозніших дій Трампа і у внутрішній, і у міжнародній політиці - це саме те, що він обіцяв на виборах.

Президент США наполегливо та часом дослівно намагається втілити те, що торік багато хто сприймав як передвиборчий піар, а не реальні обіцянки. А брак результатів та хаотичність дій пояснюється "опором системи", і цей аргумент значною мірою працює.

Іншим аспектом є тривалі ефекти його політики.

Тут звинувачувати Трампа у "бездіяльності" точно немає підстав. Особливо коли йдеться про наслідки для інших держав.

Протягом останніх ста днів світ зазнав істотних змін. І ці зміни мають тривалий характер. Це зовсім не є перебільшенням.

Ті пріоритети, політики та дії Сполучених Штатів, які стали звичними для міжнародної спільноти, більше не існують, і не слід очікувати їхнього повернення.

Деякі зміни є незворотними, і навіть якщо новий президент США захоче, він не зможе повернути ситуацію до "дотрампівських" часів. У ряді питань можна з упевненістю стверджувати, що наступники Трампа не лише не матимуть можливості, але й не бажатимуть відновлювати попередній стан, оскільки він не завжди був безпроблемним для США. Раз Трамп розірвав цей гордіїв вузол, немає сенсу намагатися відтворити його в такому ж вигляді.

На жаль, новий світовий порядок, який формується в даний час, приносить загрози для України, і це важливо враховувати, водночас підготовлюючи своє місце у цій новій реальності. Варто зауважити, що роль Києва у цих змінах не слід недооцінювати.

Про все це - у статті "Європейської правди", яка більшою мірою призначена впливу змін у США на решту світу - а отже, і на Україну.

Практично півстоліття після закінчення другої світової війни світ існував у біполярній системі, де провідними акторами були Сполучені Штати та Радянський Союз. Цей порядок здобув фактичне визнання на глобальному рівні. Проте, після розпаду СРСР ні Росія, ні Китай не змогли зайняти місце колишнього Союзу.

З того моменту, хоча це не всім було до вподоби, світ на деякий час став однополярним. США стали своєрідним "глобальним охоронцем", до якого можна було ставитися з повагою чи ні, намагатися співпрацювати або ж ігнорувати, підтримувати його принципи або заперечувати їх. Проте не враховувати їхню позицію у критично важливих, особливо в питаннях безпеки, для більшості країн світу було абсолютно неприйнятно.

З одного боку, це сигналізувало, що у випадку будь-якого міжнародного протистояння пряма підтримка одного з учасників з боку США фактично забезпечувала, що цей учасник отримає підтримку більшості світової спільноти. Країни, які були готові виступити проти позиції Сполучених Штатів, усвідомлювали, що, найімовірніше, залишаться в абсолютній меншості, якщо не опиняться в ізоляції.

З іншого боку, це накладало обмеження і на самого "світового поліцейського". США задля збереження свого авторитету і особливої ролі у світі мали діяти не свавільно, не за власними уподобаннями, а відбиваючи усталений світовий порядок. Звісно, зобов'язань щодо захисту міжнародного права США не мали - але не могли діяти всупереч йому аж надто системно або відверто.

Тепер це стало частиною минулого.

Роль світового поліцейського несумісна з діями Трампа не лише щодо України.

Хоча український приклад - дійсно показовий.

Запровадження заборони на зміни кордонів через військові агресії стало основою глобальної архітектури безпеки після Другої світової війни. Відхилення від цього принципу залишалося неприйнятним, незважаючи на різні обставини. Наразі Сполучені Штати попереджають своїх союзників про намір визнати незаконну анексію Росії, зокрема Криму, і фактично тиснуть на Україну, щоб вона публічно погодилася з цим рішенням.

Є популярним припущення, що Трамп "нормалізує" анексію для того, щоб далі вчинити так само - наприклад, щодо Гренландії. Нагадаємо, у перший місяць президентства від нього звучали також погрози на адресу Канади і Панами.

Є також інша думка - що ця атака на підвалини світової системи відбувається не через стратегічні міркування, а через нерозуміння Білим домом наслідків цих дій.

І дійсно: якщо право сили стане новою нормальністю у світі, на США чекають і негативні наслідки. Достатньо згадати чипи з Тайваню, від яких США занадто сильно залежать - і новий завод тайванської TSMC, який зараз будують в Аризоні, цю залежність не прибирає.

Відомо, що Китай має намір відновити контроль над Тайванем, і військова нормалізація анексії спростить цей процес для Пекіна.

Та хай якими є причини дій Трампа - важливо розуміти, що за сто днів його політики світ вже пройшов деякі точки неповернення.

Це питання стосується не лише втрати Сполученими Штатами своєї унікальної позиції на світовій арені. Для Трампа це, виявляється, не є проблемою — під час виборчої кампанії він вже висловлював думку, що Америка повинна зосередитися на власних справах, а не на глобальних викликах. Оголошені суттєві скорочення в Державному департаменті, відмова США від участі у міжнародних дискусіях, дистанціювання від рішень G7 та навіть кілька спільних голосувань із країнами, які він вважає частиною світової "осі зла", — все це свідчить про чіткі наміри адміністрації Білого дому.

Однак, суттєва проблема полягає в тому, що його вчинки виявляють широкомасштабні наслідки.

Зокрема, вимоги щодо анексії стали частиною "нової реальності".

Ще зовсім недавно плани щодо насильницького захоплення іноземних територій, відкрито озвучені главою держави, неодмінно викликали б міжнародну критику. Однак тепер це стало звичним явищем, яке регулярно звучить з уст президента країни з найбільшою економікою у світі.

І тут не так важливі заяви з Вашингтона, як реакція, а точніше відсутність реакції на них з боку інших світових гравців. Навіть від лідерів ЄС немає гідної реакції на неприпустимі заяви Трампа та його команди щодо члена ЄС, Данії.

Мотиви обережності європейських країн цілком зрозумілі: враховуючи емоційний характер нового президента США та свою залежність від співпраці зі Сполученими Штатами в питаннях безпеки, європейські політики прагнули уникати конфліктів з адміністрацією Білого дому.

Проте тиша також мала свої негативні наслідки.

Тепер кожен світовий лідер має можливість відкрито обговорювати питання анексії територій сусідніх країн. Адже, врешті-решт, це ж дозволено США!

І навіть обрання нового американського президента не нівелює цей аргумент. Адже, по суті, у "нормалізації" цих дій Трампа брали участь також усі інші західні лідери. Його заяви не спричинили навіть дискусії та осуду в Радбезі ООН.

На сьогоднішній день Білий дім не перейшов остаточну межу, що полягає у формальному "визнанні" Криму як частини Росії. Враховуючи висловлювання американського президента, цей сценарій не можна відкинути. Якщо це станеться, реакція європейських союзників визначить не лише масштаб змін, які очікують світ, але й можливість їхнього повернення назад у випадку зміни адміністрації в США.

Проте, не варто обмежуватися лише історією анексії. Зміни мають значно ширший масштаб.

Трамп налаштований проти системи міжнародного права загалом.

Це бажання не є чимось зовсім новим.

Перед "ювілеєм" Дональд Трамп дав інтерв'ю ряду медіа, які зазвичай висловлюють критику на його адресу. Серед них було й поважне видання The Atlantic, яке перед виборами відкрито підтримувало Камалу Гарріс та застерігало своїх читачів, що другий термін Трампа може бути значно більш небезпечним, ніж перший.

У цій бесіді Трамп відкрито визнав, що його уявлення про власну роль змінилося в порівнянні з його попереднім терміном. "Коли я вперше став президентом, моїм головним завданням було дві речі: керувати державою та залишитися на плаву, адже навколо мене були лише незграбні люди", - підкреслив він, не надто прихильно відгукуючись про свою стару команду.

"Зараз, у другий термін, я очолюю країну та світ."

- зазначив Дональд Трамп.

Це може здаватися суперечністю: якщо Трамп хоче керувати світом, то чого ж він відмовляється від речей, що досі давали США світовий авторитет та вплив?

Це пояснення стає очевидним при порівнянні ставлення до різних міжнародних механізмів. Чимало з них Трамп категорично відхиляє, особливо ті, що визначають норми, накладають обмеження та забезпечують звітність.

Деякі Трамп відверто прагне знищити. Але не лише він.

Сполучені Штати Америки є єдиною країною в G7 та однією з двох націй умовного "західного клубу", які не залучені до діяльності Міжнародного кримінального суду (МКС), інша така країна - Ізраїль. Незважаючи на те, що президенти-демократи зазвичай демонстрували більш лояльне ставлення до МКС у порівнянні з республіканцями, Вашингтон ніколи не виявляв бажання підпорядковуватися міжнародному кримінальному праву.

Тож відкрита боротьба Трампа з МКС - це точно не те, що викликатиме критику з боку його наступника на президентській посаді. Особливо після того, як цей Суд видав ордери на арешт проти ізраїльських політиків, Нетаньягу і Галанта.

А щодо Міжнародного суду ООН - позиція кардинально відрізняється.

Секрет, що дозволяє виділитися, зовсім простий.

МС - ключовий суд системи міжнародного права, теж розташований у Гаазі. Але він, на відміну від МКС, не несе прямої загрози ані для Трампа, ані для його партнерів, бо Білий дім має право вето щодо виконання будь-якого рішення МС. Такі повноваження США дає статус постійного члена Радбезу ООН.

Та головне: те, що ці суперповноваження не накладають на Трампа жодних зобов'язань.

Це є ключовою відмінністю, зокрема, від функції "світового правозахисника", яка не лише підвищує статус президента США, але й накладає на нього зобов'язання та визначає межі його дій. Таким чином, ця роль стає менш привабливою для нього.

Трамп переконаний, що тільки він має право управляти світовими справами, і вважає неприйнятними будь-які обмеження або міжнародні механізми, які не перебувають під його контролем. Це пояснює його прагнення підірвати діяльність ВООЗ та інших організацій ООН, в яких США не можуть використовувати право вето, але все ж зобов'язані підкорятися їхнім рішенням. У цій боротьбі він має всі шанси досягти успіху.

Давайте повернемося до Організації Об'єднаних Націй та особливої ролі, яку відіграють Сполучені Штати в цій інституції.

Трамп і зараз, і ще під час передвиборчої кампанії не шкодував критики на адресу організації, але ви не знайдете його дій, які би підважували членство США у ООН (і у Радбезі зокрема). Фахівці у зовнішній політиці впевнені, що їх і не буде: попри войовничу риторику, США не погодяться навіть на глибоку реформу Організації, не кажучи вже про її розпуск. Причина - саме та, що описана вище: бо США вже зараз мають у ООН широкі повноваження, і не мають гальм.

Такий "глобальний лад" цілком відповідає Трампу. А те, що він не є дієвим для планети... ну що ж, це й не було його метою.

"Я роблю рівно те, що обіцяв під час кампанії", - заявив Трамп в інтерв'ю журналу "Time" минулого тижня. "І це правда, до певної міри", - прокоментувала редакція ці його слова.

Безсумнівно, багато вчинків Трампа протягом останніх ста днів викликали протест у широкої аудиторії, і їх не можна вважати цілковитою несподіванкою. Більшість його заяв стосуються економічних питань або внутрішньої політики, але й у сфері міжнародних відносин можна знайти безліч аналогічних випадків.

Боротьба проти підвалин світового порядку; примушування України до миру з агресором; ліквідація частини міжнародних інституцій; зменшення присутності США у світі і концентрація на внутрішніх проблемах - все це не раз звучало від Трампа що до його перемоги на виборах. Але те, як розгортаються події у відносинах США з союзниками - виходить за межі усіх прогнозів.

Так, Трамп пообіцяв розпочати торгову війну з усіма основними партнерами, особливо з сусідом на півночі. Проте навряд чи хтось міг передбачити, що американський президент зробить звичкою публічно принижувати Канаду та заперечувати її незалежність, постійно називаючи цю країну "51-м штатом США", а прем'єр-міністра Трюдо - "губернатором".

Та сама історія - у відносинах з низкою європейських членів НАТО. Починаючи з Данії, автономний регіон якої, Гренландію, Америка Трампа погрожує відібрати. Можливо, лідер США вважає незначною роль Данії у безпековій архітектурі, але ж союзницькі відносини не працюють вибірково.

Перспективи НАТО залишаються невизначеними.

По-перше, це зумовлено тим, що в даній ситуації адміністрація Трампа не проявляє відвертості.

Трамп свідомо йде по червоній лінії, не перетинаючи її, але й не знімаючи загроз. США кажуть про готовність лишитися у складі Альянсу, але відразу висувають до партнерів невиконувані вимоги.

У офіційних коментарях усі наголошують на непорушності Альянсу, але в реальності - готуються також до небажаного для Європи виходу США зі складу Альянсу або з його військової компоненти. Можливо, вже цього року.

Формально, ситуація не досягла критичної точки. Червона лінія залишилася недоторканою, і Вашингтон, якщо захоче, може заявити, що його позицію неправильно зрозуміли, відновивши звичайні партнерські зв’язки. Проте немає жодних ознак того, що Трамп має намір кардинально змінити свою політику. Таким чином, Європу, найімовірніше, чекають ще 3,5 роки напружених відносин зі США, з невизначеним результатом.

І найважливіше: на ці події звертають увагу не тільки уряди європейських країн.

Одним із ключових наслідків ста днів президенства Трампа стало зниження довіри до Сполучених Штатів.

В масштабах всей планеты.

На даний момент Сполучені Штати ще не зіткнулися з проблемами через цю ситуацію. Проте, довіра в двосторонніх відносинах є "довгостроковим" активом, який матиме вагу в майбутньому - у політичному співробітництві, формуванні ситуативних альянсів, а також у сфері інвестицій і торгівлі. Останній аспект може негативно позначитися на США найближчим часом, вже в середньостроковій перспективі.

У розмові з журналом "Time" з нагоди перших ста днів на посаді Дональд Трамп, зокрема, зазначив, що його погляди на закони суттєво відрізняються від тих, які дотримувалися попередніми президентами США.

Цей епізод розмови видання описує так:

Час запитав у Трампа, чи підтримує він думку [другого президента США] Джона Адамса, одного з батьків-засновників нації, який стверджував, що Америка є "державою законів, а не людей". Трамп замислився над цими словами і відповів: "Я не можу погодитися з цим повністю. Наш уряд формується людьми, які беруть участь у створенні законів, і в ідеалі рішення мають приймати не лише закони, а й чесні люди, такі як я".

Дійсно, нинішня адміністрація США не виявляє особливої уваги до правомірності своїх вчинків, навіть коли йдеться про ключові питання.

Адміністрація Трампа однозначно поставила національний рекорд за кількістю її рішень, оскаржуваних у судах. І часто - успішно оскаржуваних. Від міграції до боротьби з інклюзивністю, від свободи слова до незаконних звільнень - величезна кількість рішень уряду опиняється на розгляді суддів. Ба більше, навіть коли суди виносять рішення на користь позивачів, уряд Трампа не горить бажанням їх виконувати.

Американська система правосуддя вже вступила в конфлікт з урядовими структурами, і наслідки цього можуть бути непередбачуваними.

Та на окремий коментар заслуговує репліка Трампа про його чесність.

В реальності, політика чинного уряду США значною мірою побудована на неправді.

І це стосується також міжнародних відносин.

Найяскравіша ілюстрація - запровадження Трампом мит для усіх країн світу, яке президент назвав "днем звільнення Америки".

Введення митних тарифів на імпорт в США, особливо з Китаю, стало однією з ключових передвиборчих обіцянок Дональда Трампа. Проблема тривалого торгового дефіциту, що виникає внаслідок значно більших обсягів імпорту, ніж експорту, є серйозним викликом для найбільшої економіки світу. Тому президент США має цілком виправдане право зосередитися на вирішенні цієї ситуації. Відкладемо в сторону дискусії про те, чи відповідали ці дії нормам Світової організації торгівлі. Зрештою, ставлення Трампа до міжнародних інститутів вже було розглянуте раніше.

Отже, у Трампа не існувало жодних підстав для обману в той день, який він проголосив історичним. Він мав можливість просто виконати свої обіцянки перед виборцями. Проте, насправді основні твердження президента США виявилися неправдивими.

Дональд Трамп заявив, що митні тарифи США для кожної з держав світу є "взаємними" і встановлені на рівні половини від тих мит, які там держава встановила для товарів з США. Це виявилося абсолютною неправдою: насправді для підрахунку використали формулу, що ґрунтується на торговельному балансі, і запровадили високі тарифи навіть для тих держав, які імпортували американські товари без мит.

Цей метод виглядав абсурдним з комерційної перспективи і був несправедливим стосовно малих держав, які часто стикалися з непропорційно високими митами. Однак залишається відкритим ще одне питання: чому ж потрібно було вводити в оману?

Отже, це характерна риса політики.

Українці неодноразово ставали свідками заяв президента США про війну, які далекими від реальності; американські фактчекери виявляють, що багато з висловлювань Трампа містять недостовірні факти. Проте, коли такі заяви торкаються міжнародної торгівлі, це може призвести до серйозних наслідків.

Окрема проблема - хаотичність рішень, і торгова війна це продемонструвала. Виявилося, що адміністрація Трампа не продумала очевидні наслідки тарифного протистояння. Після карколомного падіння ринків, запроваджених іншими державами тарифів у відповідь та протестів американських виробників Трамп був змушений відтермінувати запровадження мит. І досі лишається невизначеним, чи будуть запроваджені тарифи, коли і у яких обсягах.

Торгові операції з США стали справжнім викликом.

Паралельно виникли сумніви щодо стабільності американського долара, який за останні 100 днів знизив свою вартість на 10%. Якщо тарифна конфліктна ситуація триватиме, подальше зниження здається неминучим.

На сьогоднішній день залишається невизначеним, куди саме рухається американська економіка. Перші 100 днів президентства Трампа не визначили остаточної мети цього шляху, але безперечно, що зміни неминучі. Врешті-решт, Дональд Трамп тільки починає свій президентський термін, який обіцяє багато несподіванок не лише в економічній сфері, але й у міжнародних відносинах.

Важко стверджувати, що ці сюрпризи принесуть радість. Але одне можна впевнено запевнити: нудьгувати точно не доведеться.