У січні 2025 року новообраним президентом Сполучених Штатів Америки став Дональд Трамп, який пообіцяв покласти край російсько-українській війні протягом 24 годин.
На початку нового адміністративного терміну в США, протягом кількох місяців, були надіслані позитивні сигнали до Москви через депеші та переговори. Проте в липні Трамп раптово змінив свою позицію і став більш жорстким у ставленні до президента Росії Володимира Путіна. Він дозволив продаж американських озброєнь Україні та неодноразово погрожував ввести вторинні санкції проти країн, що мають торгові зв'язки з Росією. Первісний 50-денний термін, наданий Росії для відмови від своїх вимог, було скорочено до всього 10 днів.
Проте через кілька днів уряд США повідомив, що запланованого торгового конфлікту між двома світовими лідерами та їх союзниками не буде. Замість цього, тепер на Алясці відбудеться зустріч між Трампом і Путіним.
Згідно з попередніми відомостями, під час дискусій між представниками США та Росії виникли свідчення, що існує ймовірність досягнення бажаного миру.
Останні коливання Вашингтона щодо Москви - це лише новий прояв і без того очевидної непослідовності політики, яку США за нової адміністрації провадить щодо РФ.
Сталася незвичайна зміна в подіях: після економічних та військових загроз, які президент США висловив на адресу Росії, незабаром відбулися не менш помітні спроби Трампа заспокоїти Путіна. Тепер, ймовірно, дві наддержави мають вирішити майбутнє України на знаковій американсько-російській зустрічі.
Проте існують побоювання, що новий етап переговорів не призведе до жодних політично вагомих чи тривалих результатів. Як і в багатьох інших аспектах, з 2014 року Росія веде навколо України продуману гру переговорів, метою якої є створити враження як для внутрішньої аудиторії, так і для світової спільноти.
Під час сотень переговорів, десятків самітів і в численних підписаних документах Росія протягом багатьох років неодноразово заявляла, що прагне миру в Україні. Однак інтенсивні переговори до і після лютого 2022 року практично не змінили хід війни.
Навпаки, часті компроміси з боку Росії, які пропонували Захід та Україна, обмеження постачання озброєнь до Києва, а також нерішуча політика санкцій з боку Європейського Союзу та США, спонукали Москву до нових авантюрних дій.
Російська Федерація захопила Крим у лютому 2014 року, а через місяць відбулася офіційна анексія цього півострова.
Незабаром, у квітні того ж року, розпочалася російсько-українська війна на Донбасі.
В липні 2014 року Росія безкарно збила малайзійський пасажирський літак із безліччю громадян ЄС на борту над зоною бойових дій.
У серпні 2014 року розпочалося вторгнення Росії в східну частину України. Саме тоді Російська Федерація вперше широко розгорнула свої регулярні збройні сили на українській території.
А після кількох невеликих хвиль ескалації, в лютому 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію материкової України.
З того часу військова та окупаційна стратегія Росії в Україні стає дедалі більш терористичною і геноцидною з кожним місяцем.
Війна в Україні триває вже понад 11 років, а проте США, як і багато інших країн, зробили мало які висновки з невдалих, хай і інтенсивних, дипломатичних переговорів і своєї стриманості.
Друга адміністрація Трампа не лише з внутрішніх причин оспорює досвід адміністрацій Обами та Байдена у взаєминах із Кремлем. Вона також ігнорує, наскільки безрезультатною була політика першої адміністрації Трампа в період 2017-2021 років щодо конфлікту на Донбасі.
На найближчих переговорах Путін може наполягати не тільки на територіальних компромісах, але й на інших формах обмеження українського суверенітету. Хоча кремлівський лідер усвідомлює, що жоден український президент не зможе прийняти його надмірні вимоги.
Ключовим питанням стане, наскільки Трамп поділяє те, як Путін інтерпретує щодо витоки, характер та значення агресивної війни Росії.
У майбутніх переговорах Москва ставить за мету не стільки досягнення тривалого вирішення конфлікту, скільки покращення міжнародної репутації Російської Федерації.
Путін прагнутиме, поміж іншим, підірвати світовий порядок, вимагаючи поступок, що порушують міжнародне право; розколоти західний альянс; послабити партнерство Заходу з Україною і, наскільки це можливо, посіяти внутрішню ворожнечу в Україні.
Москва буде намагатися привабити американських та інших західних політиків ілюзорними поступками та обіцянками зниження напруженості, а також спонукати Київ потрапити у кризу ухвалення рішень.
Як і раніше з лютого 2014 року, Кремль знову намагатиметься покласти відповідальність за новий і остаточний зрив переговорів на плечі України.
В межах цієї стратегії не виключено, що відбудеться тимчасове припинення вогню. Лишень якщо Москва вважатиме, що це відповідає поточним дипломатичним, внутрішнім, економічним і геостратегічним інтересам Росії.
Кремль може експлуатувати сприйняття готовності Росії до компромісу і зупинки бомбардувань українських територій, щоб ослабити єдність і рішучість, які з 2025 року стали міцнішими в Європі у контексті підтримки України. Це також може сприяти поглибленню розбіжностей, що вже існують між США та іншими союзниками в НАТО.
Обмежене припинення вогню надасть змогу Росії перегрупувати свої війська, посилити контроль над окупованими українськими територіями та поставити під сумнів ефективність західних санкцій.
З 2014 по 2021 рік у війні Росії на Донбасі вже було кілька періодів затишшя. Однак ці відносно мирні періоди зрештою не привели ані до припинення, ані до заморожування збройного конфлікту. Навпаки, вони підготували ґрунт для його ескалації в повномасштабну експансіоністську війну РФ проти української держави.
В інтересах Росії може бути й інший варіант: припинення вогню далекобійним озброєнням. За такого розкладу обидві сторони утримуються від ракетних і безпілотних ударів за лінією фронту. За останні три з половиною роки Росія завдала ударів по багатьох ключових об'єктах інфраструктури України з різним ступенем успіху. Однак Україна з часом адаптувалася до цих ударів і, наприклад, створила відносно стійку енергетичну інфраструктуру.
Останніми місяцями Росія завдала серйозних ударів безпілотниками й ракетами по цивільних цілях України, зокрема в Києві. Масованим ударам РФ часто вдавалося подолати протиповітряну оборону України, створюючи драматичні картини вибухів, в українській столиці також. Однак посилення ударів по житлових будинках, лікарнях, культурних установах і торгових центрах України у військовому значенні залишається низьким.
Зовсім навпаки, в останні місяці Україна не раз успішно завдавала ударів за допомогою дронів дальньої дії по російським військовим, промисловим і інфраструктурним цілям. Навіть у глибині території противника військові бази, паливні склади, аеропорти, нафтопереробні підприємства та інші об'єкти, що мають відношення до оборонних можливостей Росії, не залишалися без уваги і піддавалися атакам.
Інколи вибухи та пожежі на промислових об'єктах у Росії мають не лише вагомий матеріальний вплив на економіку та військові сили країни, але й створюють специфічний психологічний резонанс серед російського населення та міжнародної спільноти.
У війні з використанням безпілотних літальних апаратів великої дальності Україна може особливо ефективно застосовувати новітні технології, щоб компенсувати чисельну перевагу противника. На цьому тлі не виключено, що Путін тепер захоче призупинити чи навіть припинити цю частину війни.
Військове партнерство та політика західного альянсу щодо України залишаються стрижнем майбутніх переговорів. Доти, доки не будуть надані надійні гарантії безпеки України, припинення вогню послужить обом сторонам лише для того, щоб перегрупувати військові сили та економічні ресурси, а також підготувати населення до наступного витка ескалації.
Окрім практичного питання, що стосується майбутньої безпеки України, виникає більш загальне питання про роль США в міжнародній політиці в цілому та в Східній Європі зокрема. Вашингтон і Москва не можуть, як, ймовірно, передбачається, вести переговори щодо суверенітету та цілісності європейської держави без участі представників України та інших європейських країн.
Окрім цього, після надання Україні гарантій безпеки в рамках відомого Будапештського меморандуму 1994 року, що стосувався її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Сполучені Штати мають уникати будь-яких дискусій щодо кордонів і суверенітету України.
Якщо, незважаючи на угоду, що була підписана три десятиліття тому, дві ядерні держави, які є постійними членами Ради Безпеки, укладуть нову угоду, внаслідок якої Україна - співзасновник ООН, учасник ДНЯЗ, член Ради Європи та активний учасник ОБСЄ - залишиться політично та територіально розділеною, це може призвести до глобального хаосу, подібного до того, що існував до 1945 року.
#НАТО #Дональд Трамп #Європейський Союз #Європа #Росія #Україна #Президент (державна посада) #Київ #Москва #Рада Європи #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Московський Кремль #Кремль (фортифікаційна споруда) #Інфраструктура #Володимир Путін #Вашингтон, округ Колумбія #Організація Об'єднаних Націй #Західна Європа #Політика #Задній (військовий) #Літак. #Сполучені Штати #Збройний конфлікт #Крим #Бойові дії #Суверенітет #Барак Обама #Малайзія #Театр #Людство #Війна на Донбасі #Донецький вугільний басейн #Наддержава #Протиповітряна оборона #Договір про нерозповсюдження ядерної зброї #Анексія #Організація з безпеки і співробітництва в Європі #Тероризм #Аляска
