Чому кроки Макрона можуть сприяти приходу ультраправих до влади у Франції.

Близько року тому президент Франції Емманюель Макрон ухвалив одне з найзначніших рішень з моменту свого вступу на посаду у 2017 році – оголосив про проведення дострокових виборів до Національних зборів.

Пригода Макрона, щонайменше на деякий час, виявилася успішною: їй вдалося зупинити швидке зростання ультраправої політичної сили Марін Ле Пен - "Національного об'єднання".

Проте для численних спостерігачів це стало сигналом серйозного ослаблення його президентської влади.

Детальніше про причини різкого і суттєвого падіння популярності Макрона серед французів можна дізнатися з статті викладача французького Інституту політичних досліджень (Sciences Po) Жана-Батіста Вотьє під назвою "Трагедія Макрона: чому президент Франції веде країну до перемоги ультраправих". Нижче представлено короткий виклад її змісту.

У своїй аналітичній праці "Токсичний президент" автор Етьєн Кампіон описує президента Франції Емманюеля Макрона як ізольованого стратегічного керівника, який створив надміру централізовану систему управління та все більше віддаляється від критичних голосів і опозиційних сил.

Однак те, що спочатку виглядало як прояв потужності, незабаром стало виявом слабкості.

Послабивши партії, профспілки та парламент, він позбавив себе інструментів зворотного зв'язку й корекції курсу.

Політична слабкість Макрона в значній мірі обумовлена не лише звуженням його оточення та надмірною концентрацією влади, але й браком ідеологічної послідовності.

Він розпочав свою кар'єру в середовищі соціалістів, обіймав посаду міністра економіки під час правління Франсуа Олланда, але, ставши президентом, поступово зміщувався у правий бік: його риторика щодо міграції стала більш жорсткою, він робив важливі призначення з лав консерваторів і налагоджував зв'язки з правим центром.

Після повторного обрання у 2022 році він зустрівся з численними політичними невдачами, які продемонстрували його зростаючу відчуженість від громадськості та ослаблення підтримки серед виборців. Зокрема, він втратив абсолютну більшість у парламенті на виборах 2022 року, а також зазнав серйозної поразки на виборах до Європейського парламенту у 2024 році.

Неуспіх Макрона охоплює не тільки політичну сферу, але й економічну: реформи, які принесли лише незначні результати, дедалі більше насторожують з точки зору фіскальних прогнозів, а динаміка зростання виявилася далекою від обіцяних високих показників.

На тлі політичних поразок та економічних розчарувань, стиль керівництва Макрона відвернув значну частину виборців.

Його манера керування дедалі частіше сприймається як форма тиску, а не справжнього лідерства: придушення протестів "жовтих жилетів" у 2018 році, раптове підвищення пенсійного віку, а також суперечливе використання статті 49.3 для обходу парламентських процедур.

Президентство Макрона – це історія про те, як ініціатива, що базувалася на розумних рішеннях і продуктивності, втратила контакт з емоціями та реальними потребами громадян.

Ці помилки можуть відкрити шлях до приходу ультраправих популістів до влади у Франції.

Якщо це здійсниться, спадщина Макрона буде формуватися не стільки через його реформи, скільки внаслідок популістського руху, який йому не вдалося зупинити.