Зміна риторики Путіна. Чи можливе примушування України до миру.
В останні дні Путін змінився. Ми вже не бачимо того переляканого Путіна зразка 9 травня. Перед нами жорсткий і самозарозумілий диктатор, який знову відчуває силу.
1. За своєю суттю, Путін є боягузом. Коли він відчуває загрозу, він не кидається в бій, а скоріше відступає в тінь і тихо чекає. Таке його поведінка спостерігалася протягом більшої частини 2026 року. Однак за останній місяць він почав активно виходити зі своєї схованки.
2. Останнім часом сталося кілька суттєвих змін:
* стало зрозуміло, що нам не вистачатиме ракет для "петріотів" і ми їх не отримаємо в достатній кількості. На фоні відсутності (поки) можливості збивати реактивні "шахеди" це кардинально міняє війну в тилу. І все це помножено на бюджетну кризу, зупинку цілого ряду галузей та критичну ситуацію з експортом. Про корупційні скандали і дуже реальну перспективу обмеження європейського фінансування після виборів у Франції та можливих виборів у Німеччині я взагалі мовчу. Отже, який висновок з цього робить Путін? Я впевнений, що головний висновок полягає в тому, що в найближчі місяці в Україні посиплеться тил в тому значенні, що скоро буде зроблено щось типу держперевороту і Україна розвалиться не на фронті, а в тилу;
Зустріч між Трампом і Сі продемонструвала, що найближчим часом Росія не відчуватиме зовнішнього тиску. Це суттєва перемога для російської дипломатії на міжнародній арені. Путін вже давно мислить в короткостроковій перспективі, орієнтуючись на періоди зимових або літніх наступів, тобто на 3-6 місяців. На даний момент, в його горизонті на три місяці не проглядається жодних зовнішніх загроз.
* Конфлікт на Близькому Сході та часткове зупинення роботи нафтової інфраструктури Саудівської Аравії роблять російську нафту практично незамінною, поки питання з Іраном не отримає свого вирішення. А це, судячи з усього, не станеться в найближчі місяці;
Щодо внутрішньої ситуації в Росії, де спостерігаються суттєві економічні труднощі, Путін одразу після виборів заявив, що країна нібито відновила все, що було знищене Україною. Це, звичайно, абсурд, але я сприймаю цей наратив як спробу відвернути увагу від економічних проблем. Мовляв, не варто говорити про труднощі — це мене не турбує, отже, і проблеми не існують. Більше того, ряд нововведень у податковій системі, які планується впровадити найближчим часом, разом із загрозою націоналізації, свідчать про намір ще більше посилити контроль у державі. І поки ФСБ виконує всі вказівки, система залишається стабільною.
3. Щодо атак на Європейський Союз, можна стверджувати, що використання дронів та підпалів стане звичним явищем. Росія щоразу перевірятиме, які межі вона може перетнути. Основною проблемою в цій ситуації є не лише ЄС, а й Китай та США. Путін прагне до рівноправності з цими країнами і вважає, що напади на Європу можуть змусити Пекін та Вашингтон звернути на нього більше уваги. Я все ще переконаний, що найближчим часом (принаймні до 4 листопада, коли відбудуться вибори в США) не варто очікувати відкритої агресії проти жодної з країн Балтії, хоча, на відміну від літа, ризики суттєво зростають.
4. В контексті України ми стикаємося з трьома основними викликами:
вистояти і не довести до остаточної суперечки.
* виявити способи протидії реактивним дронам та одночасно посилити можливості власних ракетних атак;
Необхідно переосмислити підходи до дипломатичних зусиль, оскільки нинішній формат переговорів між Україною, Росією та США вичерпав себе. Без належного зовнішнього тиску з боку світової спільноти Путін навряд чи погодиться на будь-які угоди. Участь у переговорах, що проводяться за посередництва США, лише відволікає нас і забирає цінний час. Ми маємо сформувати нову коаліцію для переговорів, і для цього, очевидно, потрібно внести зміни в команду, що відповідає за зовнішню політику.
Автор подає власні міркування, які можуть не збігатися з офіційною позицією редакції. За інформацію, що міститься у розділі "Думки", відповідальність несе виключно автор.
#
