Демограф Олександр Гладун зазначає, що для збереження населення в Україні жінкам необхідно народжувати по троє дітей.

#Політика

Чому українська нація швидко старіє, і які наслідки це може мати? Як війна позначилася на очікуваній тривалості життя в Україні, і що очікує населення країни через 10-20 років? Чи зможуть трудові мігранти з Азії поліпшити нашу демографічну ситуацію? На ці питання в інтерв'ю для РБК-Україна відповідає доктор економічних наук, заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександр Гладун.

Головне:

Військовий конфлікт і його наслідки для демографічної ситуації в державі.

Яка теперішня демографічна обстановка в Україні?

Ситуація є складною, адже під час війни неможливо очікувати позитивних змін. Народжуваність знижується, а смертність зростає. Крім того, на демографічну ситуацію значно впливають масові міграційні процеси, які відбуваються як в межах держави, так і за її кордонами.

Відповідно до наших розрахунків, станом на початок 2022 року в межах України, за кордонами 1991 року, проживало 42 мільйони людей. На початок 2025 року ця цифра, ймовірно, зменшиться до приблизно 34 мільйонів. Ці дані враховують Крим, ОРДЛО та території, що опинилися під контролем. Наразі ми почали здійснювати нові підрахунки і незабаром оновимо наші оцінки.

Яким чином війна змінила середню тривалість життя громадян України?

Наші аналізи вказують на те, що в даний час середня тривалість життя чоловіків становить близько 60 років. Зменшення цього показника є закономірним явищем під час війни, оскільки саме на фронті, як правило, втрачають життя переважно чоловіки.

У 2019 році, до початку пандемії, середня тривалість життя чоловіків в Україні становила 67 років, що на 15-17 років менше, ніж у країнах Європейського Союзу. Жінки в Україні мали середній вік життя 77 років, що на 10 років нижче за показники Західної Європи. Пандемія COVID-19 зменшила цей показник для українців на 1-1,5 року, а війна призвела до можливого скорочення тривалості життя жінок ще на 3-5 років.

Справа в тому, що у нас відсутня потрібна демографічна інформація, тому ми не можемо провести точні розрахунки. Згідно з законодавством, ухваленим у 2022 році, Державна служба статистики не публікує дані про кількість померлих. Міністерство юстиції України надає лише загальні відомості про народжуваність і смертність, але цього недостатньо для точного визначення тривалості життя.

Олександр Гладун, який обіймає посаду заступника директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України (зображення: РБК-Україна/Віталій Носач)

Вікові зміни в нації: які ризики це несе?

- В Європі спостерігають тенденцію до старіння націй. Чи загрожує це українцям?

При аналізі демографічного старіння звертають увагу на два ключові індикатори: відсоток осіб, які досягли 60-річного віку, а також відсоток тих, кому виповнилося 65 років і більше. В Україні зазвичай використовують перший індикатор, оскільки він більш-менш кореспондує з пенсійним віком.

На процес старіння населення значно впливає зменшення народжуваності в країні, в результаті чого зростає частка людей, яким 60 років і більше. Цей феномен відомий як "старіння знизу", що означає зменшення чисельності молодших вікових груп. У той же час, коли тривалість життя збільшується і число людей старшого віку зростає, це явище називається "постарінням згори".

В Україні спостерігається явище, відоме як "старіння знизу", коли чисельність населення в молодших вікових категоріях суттєво зменшується, а рівень народжуваності знижується.

Війна також позначилася на темпах старіння населення?

Рівень старіння населення зріс через загибель людей на фронті, які були молодшими за 60 років, оскільки пенсіонери не призиваються до армії. Крім того, значний вплив мала міграція. У своєму аналізі статево-вікової структури вимушених мігрантів Євростат зазначив, що 94% із них складають діти та особи працездатного віку, тоді як лише 6% складають люди віком 65 років і старші.

На даний момент Україна займає позицію в кінці третього десятка за показниками старіння населення серед інших країн. Це означає, що ситуація не є настільки песимістичною. В цілому, процес старіння, що відбувається через подовження тривалості життя людей, є позитивним явищем у світовому контексті, оскільки свідчить про досягнення цивілізаційного прогресу.

Люди живуть довше - це означає, що економічна, політична, соціальна ситуація є кращою. Але з іншої сторони - це збільшує навантаження на соціальні служби, пенсійний фонд, систему охорони здоров'я. Тому на це питання можна дивитись з двох боків. Але всі нації без виключення старіють. Це загальний світовий процес і цю реальність треба прийняти.

Які економічні та соціальні наслідки матиме старіння населення України?

Старіння населення викликає труднощі для економіки, оскільки бракує працездатних громадян, здатних вносити кошти до пенсійного фонду. В даний час цей фонд вже отримує підтримку з державного бюджету, що означає, що ці кошти могли б бути використані для інших важливих програм.

Це також створює додаткове навантаження на медичну систему, оскільки старші люди частіше стикаються зі здоров'ям проблемами. У випадку, якщо вони стають інвалідами, державні витрати на їх утримання значно зростають. Одним із можливих рішень є подовження періоду активного та здорового життя. Крім того, бізнесу слід адаптуватися до нових умов і відкривати робочі місця, враховуючи фізичні можливості представників старших вікових груп, а не зосереджуватися лише на молоді.

Треба підвищувати рівень народжуваності в країні, щоб діти за 20 років виросли й вийшли на ринок праці, могли підтримувати старше покоління.

Таке напруження можна спостерігати в усіх країнах світу. Жодна з солідарних пенсійних систем не витримала змін у віковій структурі населення. В Європі впроваджується трирівнева система, і в нашій країні також ведуться роздуми на цю тему. Це могло б зменшити навантаження на пенсійний фонд, але наразі це залишається лише предметом обговорень.

- Якщо процес постаріння українців продовжуватиметься, то надалі підвищуватимуть пенсійний вік?

Поступово пенсійний вік зростатиме. Наразі вихід на пенсію залежить від страхового стажу. Щоб отримати право на пенсію у 60 років у цьому році, потрібно мати 32 роки страхового стажу, а до 2028 року цей показник зросте до 35 років. Проте, починаючи з 2028 року, особи з 40 роками страхового стажу зможуть виходити на пенсію, не зважаючи на свій вік.

Отже, межа пенсійного віку є досить умовною. Раніше, у 60 років, людину могли звільнити з роботи, проте сьогодні така практика зустрічається значно рідше. Більш того, самі українці не квапляться залишати роботу, адже в нашій країні можливо поєднувати трудову діяльність з отриманням пенсії. На відміну від цього, у Німеччині така система не передбачена — там можна отримувати виплату лише з одного джерела.

Окрім цього, пенсіонери готові займатися менш оплачуваною працею, яку молодь зазвичай не бажає обирати. Таким чином, хоча старіння населення створює певний тягар для пенсійної системи, воно також має позитивний вплив на ринок праці, оскільки люди похилого віку заповнюють вакансії, що не користуються попитом серед молоді.

Гладун зазначає, що постаріння нації триватиме й надалі, але це загальний світовий процес (фото: РБК-Україна/Віталій Носач)

Україна завтрашнього дня: яким чином зміниться демографічна ситуація в найближчі роки.

Які очікування щодо старіння населення на найближчі 10-20 років?

- У нас проблема з демографічною інформацією, бо перепис населення був ще у 2001 році. На початку ковідного періоду рівень постаріння, тобто кількість осіб у віці 60 років і старше, наближалась до 25%. За нашими прогнозами, ця частка збільшуватиметься і на початку 2040-х років може сягнути 30%.

Проте все буде залежати від того, коли наші вимушені мігранти повернуться з-за кордону. Якщо працездатні українці та діти вирішать повернутися, це може призвести до зменшення частки літніх людей. Однак процес старіння населення все ж буде продовжуватися.

Скільки людей, які знайшли прихисток за кордоном, повернуться до України після закінчення війни?

- Кількість українців, які повернуться, залежатиме від умов, на яких закінчиться війна, чи будуть люди тут працевлаштовані, чи збереглося їхнє житло. А також як вони встигли обжитися за кордоном й яка буде політика тих країн щодо біженців. Бо коли війна закінчиться, українців там позбавлять статусу осіб, які потребують захисту.

Згідно з численними опитуваннями, нині 25% респондентів стверджують, що впевнено залишаться за межами країни, ще 25% мають намір повернутися. Водночас, 50% опитаних не зробили остаточного вибору. Важливо зазначити, що в таких дослідженнях існує проблема репрезентативності, а також те, що думка людини, яка відповідає на запитання, є актуальною лише в момент опитування і може змінитися з часом.

Що стосується загальної чисельності населення після закінчення війни, то в даний момент ми займаємося розробкою нового прогнозу. Це необхідно для того, щоб зрозуміти, коли завершаться бойові дії, які території будуть відновлені, а також наскільки тривалим буде мир.

Зростання народжуваності або ж міграція: що стане порятунком для демографічної ситуації в Україні?

- В Україну пропонують ввозити мігрантів з Азії, щоб покрити брак працездатного населення. Такі процеси можуть омолодити нашу країну?

Мігрантів можна аналізувати з двох основних аспектів: їх інтеграція в ринок праці та демографічні зміни. Багато бізнесменів відзначають, що нині існує нестача робочої сили. Проте варто врахувати, що після завершення війни розпочнеться процес демобілізації, і приблизно два з половиною мільйони українців, які перебувають за кордоном, повернуться додому, і їх також потрібно буде працевлаштувати. Якщо робочі місця будуть вже зайняті, це може призвести до нової хвилі еміграції наших співгромадян, але вже не з причин війни, а через відсутність роботи.

Я з великим сумнівом ставлюсь до ідеї, що іммігранти можуть вплинути на зростання чисельності населення. Це не змінить на краще нашу демографічну ситуацію.

Досвід інших країн показує, що мігранти, у яких рівень життя такий же як і в середньому по країні, мають таку ж демографічну поведінку як у корінного населення. Тобто багато народжувати вони не будуть.

Якщо рівень життя у мігрантів нижчий, ніж в населення, вони починають створювати анклави і народжуваність там більше. Таке спостерігається в усіх країнах Західної Європи. У Лондоні є райони, де взагалі нема білого населення. І під Парижем є такі анклави. Марсель взагалі поділений на дві частини: в одній живуть французи, в іншій - африканці і араби.

Отже, жодної інтеграції не відбувається, а формується альтернативне суспільство, яке підриває національну ідентичність країни, в яку прибули іноземці. І те, що вони можуть асимілюватися, залишається лише нездійсненною мрією.

Навіть якщо мігранти в Україні почнуть активно народжувати, нашим соціальним службам доведеться надавати їм фінансову підтримку. Це означає, що кошти будуть спрямовані на людей, які не зробили внеску в розвиток держави. Отже, уявлення про те, що іноземці приїдуть, щоб замінити нас у вирішенні наших проблем, є помилковим. Ці процеси вимагають надзвичайної обережності. Варто більше зосередитися на реалізації демографічної політики, яка буде орієнтована на підтримку власного населення.

Які ініціативи можуть сприяти поліпшенню демографічної ситуації в Україні?

Необхідно активніше підтримувати молоді українські родини, впроваджуючи нові програми допомоги та відновлюючи виплати, які діяли за президентства Ющенка, коли фінансова підтримка для дітей залежала від порядку їх народження. Відміна такої системи негативно позначилася на демографічній ситуації в країні.

Треба підвищувати розмір допомоги при народженні, створювати умови гнучкого робочого дня для матерів з дітьми і так далі. Ми повинні спиратися на власні сили і ресурси, інакше майбутнього в країні не буде. Бо років через 100 в Україні не залишиться українців у нашому сучасному розумінні.

Західна Європа не змогла реалізувати політику мультикультуралізму, яка обговорювалася з 50-х років минулого століття. Ця концепція виявилася безуспішною. У мене є серйозні сумніви, що вона матиме успіх в Україні.

"Соціальний профіль населення України на 2023 рік (інфографіка: Український інститут майбутнього)"

Отже, немає жодної країни, яка могла б слугувати зразком для нашої демографічної моделі?

- Досвід інших країн треба вивчати, але перенести його у наші умови практично неможливо. Усі країни перебувають на своїй стадії економічного й демографічного розвитку, менталітет людей інший. Навіть в межах однієї країни ті заходи, які могли бути ефективні 50 років тому, вже неможливо реалізувати зараз, бо змінились обставини. Нам треба вивчати, що працює, а що - ні. Треба роз'яснювати людям демографічну політику та ситуацію і так далі.

Кілька років тому Канада, що виросла завдяки іммігрантам, збільшила їхній потік до 400-500 тисяч осіб щорічно. Це викликало конкуренцію на ринку праці, підвищення цін на житло та зростання витрат на різні товари і послуги. Внаслідок цього країна, яка традиційно підтримувала імміграцію, почала виступати проти міграційної політики. Це, у свою чергу, спричинило нестабільність в економічній структурі держави.

Якщо розглядати питання збільшення населення через народжуваність, то скільки дітей повинні народжувати українці, аби позитивно вплинути на демографічну ситуацію?

Для того щоб запобігти зменшенню населення через природні причини, необхідно, щоб 100 жінок народжували від 210 до 220 дітей. Це стосується українок репродуктивного віку, який в демографії визначається як період від 15 до 49 років.

Однак слід пам'ятати, що є жінки, які не бажають стати матерями, а деякі стикаються з медичними проблемами, які ускладнюють або унеможливлюють народження дітей. Таким чином, решті українок доводиться народжувати приблизно по три дитини, аби населення не зменшувалось.

Жодна європейська країна не демонструє такого рівня народжуваності. У середньому по Європейському Союзу на 100 жінок припадає 150-160 новонароджених. Найбільш позитивні показники спостерігаються у Франції, де завдяки підтримці материнства народжуваність досягає 170-180 дітей.

- Чи є поточні дані, скільки дітей народжується в Україні?

У 2019 році 100 жінок стали матерями 123 дітей, що вдвічі менше від необхідного показника. У 2021 році, через значний вплив пандемії COVID-19, на 100 жінок припадало лише 116 дітей. Сьогодні ми оцінюємо, що 100 жінок народжують приблизно 95-100 дітей. Хоча це не найгірший результат, слід зазначити, що в Південній Кореї на таку ж кількість жінок припадає всього 72 дитини, в Китаї — 100, а в Японії та Італії — 120. Зниження рівня народжуваності є характерним явищем для розвинутих країн і становить для них серйозну проблему.

Сумарний показник народжуваності в Україні за 2020 рік (джерело: Вікіпедія, інфографічні дані)

В Україні час від часу виникають дискусії про можливість зменшення віку мобілізації до 18 років. Яким чином це може відобразитися на демографічній ситуації в країні?

Особи віком 18-25 років в Україні — це покоління, яке з'явилося на світ у 2001 році, коли спостерігався найнижчий показник народжуваності. Протягом наступних п'яти років ситуація лише погіршувалася. Якщо значна частина цієї групи не виживе, то в майбутніх поколіннях буде ще менше людей.

З точки зору демографії, питання зниження мобілізаційного віку має політичний аспект, який у першу чергу стосується військових. Вони повинні оцінювати свої потреби за віковими групами, і якщо виникає потреба в молодих людях віком 18-25 років, то мобілізація є необхідною. В іншому випадку країна може опинитися під загрозою, і тоді про демографічні питання вже не буде сенсу говорити.

Постає важливе питання щодо залучення молоді, оскільки багато хто вважає, що їх одразу відправлять на лінію фронту, де вони можуть загинути. Проте, насправді, на кожного бійця на передовій припадає 5-6 осіб, які займаються тиловим забезпеченням. Наприклад, фахівці, які працюють над розробкою програм для дронів або аналітичним наведенням ракет, не перебувають на передній лінії.

Отже, це питання має бути вирішене військовими. Уявіть собі ситуацію: 20 тисяч призовників не отримали повістки, і внаслідок цього країна опинилася під загрозою. Росія може скористатися цим, захопити наші землі, запровадити своє громадянство, а молодь змусити служити в своїй армії, щоб воювати проти нас.

Подібна ситуація спостерігалася в ОРДЛО. Тут були створені два військові корпуси, сформовані з Донеччини та Луганщини, які були направлені на боротьбу з українськими збройними силами, але зараз цих корпусів більше не існує. Таким чином, питання безпеки повинно бути на першому місці, а разом з цим необхідно вирішувати й демографічні виклики.

Нещодавно в Європейському Союзі було прийнято рішення, що молодість триватиме до 45 років. В Україні планують переглянути вікові межі. Чи матимуть ці зміни реальний вплив на наше суспільство?

Населення можна класифікувати за віком, використовуючи різноманітні критерії, включаючи медичні аспекти, що визначають стан здоров'я для конкретних вікових груп. В Європі спостерігається покращення якості життя та подовження тривалості здорового існування, тому з біологічної точки зору, особи до 45 років можуть розглядатися як молоді.

У 1991 році Верховна Рада України затвердила декларацію "Про загальні засади державної молодіжної політики", в якій молоддю вважалися особи віком від 14 до 28 років. Це відображало ще радянську традицію, згідно з якою комсомольцями називали людей до 28 років. Однак у 2021 році в Україні було прийнято закон "Про основні засади молодіжної політики", що встановило нове визначення молоді - тепер це особи до 35 років. Ці зміни також були закріплені в Сімейному кодексі.

У державній політиці це вказує на наявність пільг, кредитів та інших привілеїв для цієї соціальної групи. Тому малоймовірно, що в Україні збільшать молодіжний вік, адже це призведе до додаткових економічних витрат, які держава наразі не в змозі витримати.

Зміни у розумінні терміна "молодий" та "немолодий" відбуваються з часом та в ході історичних подій. Я пам'ятаю, як дивився фільм про династію Медичі (Італія, XV-XVIII століття), де один із персонажів сказав: "Мені 18 років, а я вже прожив половину свого життя". У той час середня тривалість життя становила близько 40 років, і 18 років справді вважалися молодістю. Сучасні стандарти змінюються, що є відображенням прогресу людства.