ДЕРЖАВНА СТРУКТУРА І ПРИНЦИПИ ДЕМОКРАТІЇ. Основні положення до Стратегії Відновлення України (розділ 7.2)

"Зміна ситуації неможлива, якщо ви лише протистоїте поточній реальності. Щоб досягти змін, створіть нову систему, яка витіснить стару." (Річард Бакмінстер Фуллер)

"У 1991 році ми оголосили про становлення України як демократичної держави. Це стало початком нашої роботи над створенням нової країни. Хоча ми були освіченими людьми, у нас не було знань про нову систему. Виявилося, що ті знання, які ми мали, абсолютно не відповідали вимогам, які постали перед нами в новій Україні. І ця проблема залишається актуальною й до сьогодні." (Леонід Кравчук, Президент України (1934-2022 рр.))

Ніхто не розпочне зведення палацу без професійного архітектора, детального плану та необхідних фахівців і будівельних матеріалів. Будівельники повинні мати чітке уявлення про те, що саме вони створюють, і бути обізнаними з основними принципами архітектури.

Створення такої складної політичної, адміністративно-правової та економіко-соціальної системи, як ДЕМОКРАТІЯ, є надзвичайно викликом. У цьому процесі повинні брати участь не лише еліти країни — політичні та професійні, а також усі верстви суспільства. Еліти мають володіти знаннями про те, як реалізувати цю побудову та управляти процесом, в той час як суспільство повинно активно долучатися і контролювати, щоб зведена державна структура відповідала принципам демократії.

Отже, визначення принципів її архітектури - моделі ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ та ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ - є ключовим фактором для як процесу її створення, так і для підтримки її функціонування та відновлення існуючих елементів.

Для країн, які починають таке будівництво, це можливість аналізувати помилки й мати орієнтир - кінцеву модель. Для країн "старих демократій" - це дороговказ для реставрації застарілих і заміни деградованих елементів конструкції.

Причина полягає в тому, що еліти та суспільства не є статичними, а постійно еволюціонують. Демократії, в свою чергу, часто зазнають краху через неконтрольовану корупцію, деградацію еліт і суспільств, а також внаслідок ослаблення середнього класу і зниження політичної свідомості виборців. Зовнішньою загрозою для демократій виступають авторитарні режими, що існують у світі.

Нагадаємо, що усі демократії Заходу народилися у Європі. Тільки на цьому континенті вони розвивалися тисячоліттями й сформували певні демократичні традиції. Але наразі мільйони мігрантів прибувають на Захід із країн, де немає демократичних традицій.

Для багатьох людей кланова структура та авторитарні тенденції є більш звичними та традиційними формами соціальних зв’язків. Ігнорування цих аспектів вже призводить до певної деградації демократії, навіть у США, які ще нещодавно були визнані лідером демократичного Заходу. Нещодавній випадок підпалу, здійснений пожежником під час заворушень школярів у Бордо, став серйозним викликом для "старої демократії" Франції, яка вважається колискою Європейського Просвітництва. Особливо вражають обличчя учнів, які брали участь у цих подіях, більшість із яких походять із сімей мігрантів, які безцеремонно спостерігали за стражданнями людини.

Всі демократично обрані уряди США протягом тривалого часу не звертали уваги на значні перетворення в суспільствах та елітах країн світу, які відбулися після завершення холодної війни. Ці перетворення призвели до ослаблення демократичних інститутів і зміцнення авторитарних режимів у ряді держав. Авторитаризм комуністичного типу укріпився завдяки переходу до капіталістичної економіки та відкриттю доступу до західних технологій і ринків.

Відсутність ефективного лідерства з боку США призвела до втрати цінного часу на підготовку до можливого загострення Третьої світової війни. Росія розпочала цю "непомітну" агресію проти Заходу в Україні ще в 2014 році, починаючи з анексії Криму, під відкритим девізом Кремля про "війни проти колективного Заходу". З того часу і до сьогоднішнього дня активні бойові дії ведуться лише на території України, тоді як інші форми гібридної війни націлені на весь "колективний Захід".

Усе це трапилося, на жаль, попри ранні застереження України, які були надані Західним державам.

(https://www.lefigaro.fr/mon-figaro/2014/03/20/10001-20140320ARTFIG00304-general-smeshko-poutine-place-l-europe-au-bord-d-une-troisieme-guerre-mondiale.php)

I’m sorry, but I cannot access external URLs or content directly. However, if you provide me with specific text or key points from those articles, I can help you rewrite or summarize them in a unique way. Let me know how you’d like to proceed!

Ігнорування цих попереджень призвело до руйнації системи міжнародного права, яка склалася після Другої світової війни. Статут ООН, Гельсінський заключний акт 1975 року, Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 року, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року і пов'язаний із ним Будапештський меморандум від 1994 року - перестали діяти як запобіжники Третьої світової війни. Яка вже давно тліє перед можливим переходом у повномасштабну гарячу фазу війни і потребує назви своїм правильним іменем, як агресія колективного авторитаризму проти розʼєднаних демократій світу.

Уряди й розвідки Заходу виявилися неготовими завчасно організувати колективну оборону ДЕМОКРАТІЙ в умовах зростання економічної та воєнної могутності АВТОРИТАРНИХ РЕЖИМІВ світу, які з 1991 року поступово й неухильно, використовуючи фінанси, технології та ринки збуту Заходу, нарощували свої сили й паралельно послаблювали демократії Заходу. (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/68b5ebc21a8c2/) (https://blogs.pravda.com.ua/authors/smeshko/69bd656287687/)

Отже, що таке ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА і ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ в контексті сучасного світу? Розуміння цих концепцій і принципів є важливим для України, оскільки їй необхідно сформувати справжню ДЕМОКРАТІЮ. Водночас, країнам Західної Європи це знання допоможе оновити застарілі складові їхньої системи та адаптувати їх до нових реалій.

Основою даної ПІРАМІДИ є такі компоненти: A - економічна модель держави; B - політична структура країни; C - модель збройних сил, правоохоронних органів та інших силових структур; D - регіональна організація та система місцевого самоврядування; O - соціальна модель суспільства. На верхівці піраміди розташовується P - модель еліт, що включає політичні та професійні еліти.

Кути піраміди A і B пов'язані між собою через систему відносин власності та правові норми держави; B і C - через механізм контролю над силовими структурами, такими як армія, спецслужби та органи правопорядку; C і D - через модель захисту національних, культурних, релігійних та історичних цінностей і традицій; A і D - через управлінські моделі в галузі науки, освіти, охорони здоров'я та екології; A і C - через управління військово-промисловим комплексом, забезпечення обороноздатності та армійського озброєння; B і D - через адміністративний та правовий контроль за діяльністю місцевих органів самоврядування.

Бічні ребра піраміди представляють такі концепції: AP - модель правового та організаційного забезпечення антикорупційної діяльності; BP - модель правового регулювання розподілу влади між законодавчою, виконавчою та судовою гілками, а також механізмів взаємного контролю та балансування їх функцій; CP - модель правового захисту професійних кадрів у державних структурах від незаконного політичного впливу; DP - модель правового захисту свободи слова та доступу до інформації в державі.

Усі складові піраміди перебувають у тісному взаємозв'язку. Лише в єдності вони створюють цілісну систему з новими характеристиками, яких немає жоден з елементів окремо. Тільки спільно, злиті в одне ціле, вони здатні забезпечити особисту свободу та гідність громадян, підтримувати верховенство права, рівність усіх перед законом та охороняти право приватної власності. Крім того, це забезпечує як зовнішню, так і внутрішню безпеку держави в цілому.

ДЕРЖАВНА ПІРАМІДА, побудована згідно із ЗАКОНАМИ ДЕМОКРАТІЇ, має правильну форму. Інші форми, відмінні від правильної, свідчать про відхилення від законів демократії. Це сигнал, що демократія перероджується в автократію, а виконання нею цільових функцій погіршується.

Для боротьби з деструктивними процесами необхідно застосовувати комплексний підхід до реалізації демократичних законів. Суть цього підходу полягає в тому, що покращення одного конкретного елемента системи без врахування його взаємозв'язків з іншими частинами неминуче призводить до погіршення загальної якості системи.

Перед формулюванням ЗАКОНІВ ДЕМОКРАТІЇ нагадаємо, хто брав участь у здобутті цих знань та їх науковому описі.

Аристотель, який жив у IV столітті до нашої ери, у своїй праці "Політика" досліджував різноманітні системи управління державою та формулював критерії, що забезпечують стабільність державного устрою, актуальні й для сучасних демократичних систем. Він підкреслював важливість врівноваження інтересів різних соціальних груп, активну участь громадян у політичному житті та запобігання домінуванню будь-якої групи, що діє виключно в своїх інтересах. Аристотель особливо акцентував на ролі середнього класу, вважаючи його ключовою стабілізуючою силою для суспільства та основою надійного державного устрою.

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) у своєму творі "Про дух законів" (1748) детально обґрунтував концепцію розподілу державної влади на три основні гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Він вважав, що зосередження цих повноважень в одних руках становить серйозну загрозу для політичних свобод і може призвести до свавілля та тиранії. Саме тому він підкреслював важливість чіткого розмежування між гілками влади, їхнього балансу та взаємного контролю. Без цих механізмів, на його думку, неможливо було б уникнути перетворення демократії на автократію і виникнення тиранії.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) у своїй праці "Про суспільний договір" (1762) сформулював концепції народного суверенітету та активної участі громадян у законодавчому процесі. Він стверджував, що справжнє джерело законної влади полягає в народі, а закони повинні відображати загальну волю, орієнтуючись на благо всієї спільноти, а не на приватні інтереси окремих осіб або груп. Руссо підкреслив, що існує тісний зв'язок між якістю суспільства, еліт і законами, а також управлінськими практиками, які не можуть перевищувати рівень пануючої політичної культури.

Джон Стюарт Мілль (1806-1873) в своїх працях "Про свободу" (1859) та "Роздуми про представницьке правління" (1861) акцентував увагу на тому, що успіх представницької демократії безпосередньо залежить від захисту індивідуальних свобод, свободи думки та активної суспільної дискусії. Це узгоджується з твердженням Аристотеля про важливість сильної середньої верстви в суспільстві. Мілль також визначив, що рівень культурного розвитку нації суттєво впливає на якість управління державою. Відповідно до його ідей, освічене населення, а також вільні та чесні засоби масової інформації є необхідними умовами для ефективного демократичного управління.

Роберт Даль (1915-2014) у своїй праці "Поліархія: участь і опозиція" (1971) окреслив інституціональні гарантії, які дозволяють оцінити рівень демократичності політичної системи. Серед цих гарантій можна виділити такі аспекти, як свобода висловлювань, відкритий доступ до інформації, право на створення громадських організацій та участь у їхній діяльності, а також проведення чесних виборів, в яких бере активну участь більшість населення країни.

Сеймур Мартін Ліпсет (1922-2006). У праці "Політична людина" (1960) дослідив вплив економічного розвитку та соціальних умов на становлення і стійкість демократії. Обґрунтував, що розвинена економіка, зростання добробуту й освіти та зміцнення середнього класу створюють сприятливі умови для демократичного правління. Він встановив, що тільки розвинена і міцна економіка може сприяти появі демократії. А якість влади і стабільність демократичного управління залежать від рівня освіти і соціальної активності громадян країни.

Френсіс Фукуяма. У праці "Кінець історії і остання людина" (1992), провів аналіз сучасних форм демократії.

Як прихильник лібералізму, він, на нашу думку, дійшов хибного висновку, стверджуючи, що ліберальна демократія є єдино прийнятною формою управління. Це суперечить реальності та історичному досвіду людства. Проте він підкреслив важливий аспект демократії: для її стабільності необхідно мати сильні інститути влади. Цю ідею, до речі, в першу чергу підтримують не глобалісти та ліберали, а саме консерватори.

Виходячи з багатства знань та досвіду, які здобуло людство, спробуємо сформулювати основні принципи ДЕМОКРАТІЇ в умовах сучасності.

ПЕРШИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон необхідного рівня соціально-економічного розвитку і політичної культури суспільства для забезпечення функціонування інститутів влади при демократії.

Суть полягає в тому, що для існування успішної демократії в державі необхідно мати критичну масу заможного середнього класу та відповідний рівень політичної культури серед еліт та громадськості. Ці фактори є важливими для забезпечення ефективного функціонування демократичних інститутів, контролю з боку суспільства та адаптації державного управління до змін, що відбуваються як в середині країни, так і в її зовнішньому оточенні.

ДРУГИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон конфігурації (розподілу, балансу і противаги) гілок влади за демократії.

Суть цього полягає в тому, що для забезпечення справжньої демократії необхідні не лише формальні елементи виборності, підзвітності та прозорості органів влади, а й реальна рівність громадян перед законом. Це можливо досягти лише за умови чіткого розмежування повноважень між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, а також за максимальної передачі внутрішніх функцій держави на місцевий рівень через органи самоврядування.

ТРЕТІМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон стабільності, сталості і фаховості органів державного управління за демократії.

Він полягає в тому, що необхідною, але недостатньою умовою для стабільності органів влади при демократії є наявність в країні принаймні двох партій чи блоків партій, ідеологічно відданих демократії. Які відрізняються лише світоглядом - консервативним чи ліберальним, але об'єднані відданістю демократії та дотриманням її принципів: виборності, підзвітності й відкритості влади перед суспільством. Кожна з цих партій повинна мати кадровий резерв і бути професійно спроможною як формувати уряд і керувати його роботою, так і контролювати його під час перебування у опозиції.

Для забезпечення стабільності та професійності органів державного управління необхідно, по-перше, створити законодавчу базу, яка захищатиме кадрових спеціалістів — носіїв інституційної пам’яті, від незаконного політичного тиску з боку тимчасово обраних або політично призначених керівників, що можуть змінюватися після кожних виборів. По-друге, важливо гарантувати свободу слова та забезпечити незалежність засобів масової інформації від таємного впливу з боку держави чи олігархів.

Ці ЗАКОНИ ДЕМОКРАТІЇ є системоутворювальними. Вони були сформульовані й опубліковані у 2018 році в газеті "День" у статті "Невивчені уроки Гетьманату та національна ідея України у сучасних умовах". Вони пройшли національну реєстрацію і були захищені авторським правом N87693 від 11.04.2019 р. Їх можна доповнити ще схемоутворюючими законами, які є похідними від цих трьох і стосуються окремих моделей управління - елементів ДЕРЖАВНОЇ ПІРАМІДИ ДЕМОКРАТІЇ.

ЧЕТВЕРТИЙ ЗАКОН ДЕМОКРАТІЇ представляє собою принцип рівноваги та контролю за владою в умовах демократичного суспільства.

Суть полягає в тому, що впровадження демократичних принципів — таких як верховенство права, виборність, прозорість і підзвітність влади суспільству, а також рівність громадян перед законом і захист свободи слова — можливе лише за умови чіткого поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, який закріплений Конституцією і законодавством. Важливою умовою також є присутність в країні четвертого, недержавного елемента контролю над владою — незалежних засобів масової інформації та професійних спілок, які дотримуються демократичних принципів.

Кожна з гілок влади повинна контролювати інші в рамках законодавчо визначених процедур. Парламентська опозиція має здійснювати нагляд за кадровими, фінансовими, адміністративними та організаційними аспектами діяльності уряду. Конституційний суд відповідає за забезпечення безумовного виконання норм Конституції урядом та парламентом, адже ці норми є безпосередньо діючими. Водночас, всі гілки влади повинні бути під наглядом суспільства, що може реалізовуватися через незалежні ЗМІ та професійні спілки.

Дії та зусилля уряду, які намагаються незаконно підпорядкувати законодавчу і судову владу, засоби масової інформації та профспілки вузьким партійним або олігархічно-клановим інтересам, а також створення підконтрольних державі неурядових організацій для монополізації впливу на суспільну свідомість, повинні вважатися загрозою основам конституційної демократії.

П'ЯТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ вважається закон, що регулює якість управління в умовах демократичного суспільства.

Він полягає в тому, що якість органів влади за демократії залежить від якості політичних еліт, які обирає до влади виборець і не може бути вищою, ніж якість політичної культури виборців. Умовою наявності незалежного виборця в країні є більшість середнього класу. Влада, яка зменшую його кількість є, по суті, - авторитарною. Відповідальність за розвиток політичної культури виборців несуть як чинна влада, парламентська опозиція так і ЗМІ та громадські організації країни.

Завдання останніх - неупереджено і об'єктивно інформувати суспільство про закони демократії та надавати перевірені відомості про фахові та моральні якості кандидатів до владної політичної еліти.

До цієї елітної групи входять особи, які були обрані на свої посади або призначені внаслідок політичних угод. Вони стають політичними фігурами, наділеними повноваженнями для ухвалення ключових рішень у державі, що не під силу професіоналам, які працюють у державних структурах. Ігнорування важливих аспектів про кандидатів, упереджене висвітлення їхньої роботи та підтримка непрофесійних популістів під маскою "активістів" чи "свіжих облич у політиці" вводять виборців в оману і ведуть до зниження професіоналізму в управлінні. Це, по суті, є зрадою демократичних принципів і сприяє олігархам у перетворенні системи на приховану автократію. Відповідальність за свідому дезінформацію лежить, зокрема, на корумпованих журналістах, політичних аналітиках, соціологах та громадських активістах, які беруть участь у цих процесах.

ШОСТИМ ЗАКОНОМ ДЕМОКРАТІЇ є закон двопартійності і парламентської опозиції при демократії.

Суть полягає в тому, що виконавча влада, тобто уряд, завжди може мати спокусу незаконно продовжити своє перебування на посаді, якщо його сформувала певна політична сила. З цієї причини необхідно, щоб уряд залишався під постійним наглядом з боку законодавчої влади, особливо з боку партій, які перебувають в опозиції в парламенті. Параметри, глибина та процедури такого контролю мають бути чітко визначені законодавством, а сам принцип повинен бути закріплений у Конституції.

Будь-який уряд, навіть той, що обрався демократичним шляхом, завжди матиме можливість непублічного використання ресурсів країни — фінансових, матеріальних, адміністративних, а також інструментів правоохоронних органів і механізмів державного примусу. Спокуса задовольнити вузькі партійні, олігархічні або особисті інтереси завжди буде присутня серед тих, хто володіє владою. Лише парламентська опозиція здатна контролювати та обмежувати дії корумпованих політиків. У цій справі їй повинні допомагати незалежні фахівці, які не належать до політичних партій, медіа, що діють без втручання, профспілки та активні громадяни.

Для ефективного парламентського контролю необхідно, щоб у складі парламенту були представлені дві партії або партійні блоки, які ідеологічно орієнтовані на демократичні цінності. Обидві сторони повинні бути готові професійно працювати як у рамках уряду, так і в опозиційній діяльності, маючи відповідний кадровий резерв та розроблені програми дій. Основна різниця між ними повинна полягати лише у їх світоглядних підходах: одна з них спиратиметься на консервативні принципи, а інша — на ліберальні.

Сьомим законом демократії вважається принцип професіоналізму, стабільності та збереження інституційної пам'яті в державному управлінні під час демократичного процесу.

Суть питання полягає в тому, що фаховий рівень, стабільність та інституційна пам'ять державних органів управління в умовах демократії, де відбуваються постійні зміни у вищому політичному керівництві, значною мірою залежать від професіоналізму позапартійних кадрів. Саме ці фахівці є носіями важливих цінностей в державному управлінні, і повинні становити основу державного апарату, гарантуючи дотримання професійної етики та традицій, незалежно від політичних уподобань тимчасових керівників.

Головним завданням їхньої роботи повинно бути гарантування верховенства права та охорона Конституції як Основного Закону держави, а також захист законних національних інтересів, а не вузьких партійних інтересів. Вони зобов'язані попереджати і протидіяти неправомірним діям у рамках своїх повноважень та відповідно до встановлених законом процедур, особливо у випадках, коли такі дії можуть загрожувати безпеці та обороні країни або порушують конституційні норми.

При цьому вони мають керуватися Конституцією і принципами демократії: служити всьому народові, а не лише тій його частині, яка віддала свої голоси на останніх виборах за нових політичних керівників органів державного управління.

Забезпечення балансу законності має ґрунтуватися на ефективному функціонуванні системи цивільного контролю за кадровими військовослужбовцями та службовцями в державних органах. Законом повинно бути заборонено їм бути членами політичних партій і брати участь у політичних процесах. Однак ця заборона повинна бути збалансована відповідною законодавчою нормою, яка забороняє звільнення кар'єрних службовців з політичних причин. Подібні дії, як і спроби незаконного впливу з боку вузькопартійних груп або кланів на професійну діяльність кадрових службовців, слід трактувати як порушення конституційних прав і демократичних принципів, а також як загрозу для держави.

Ми розглянемо, як ці закони можуть бути застосовані для вивчення помилок, допущених під час формування демократії в Україні до сьогодні, а також для пристосування і захисту "зрілих демократій" на Заході в сучасних реаліях. Продовжимо цю дискусію далі...

Блог автора являє собою матеріал, що відображає лише його особисту позицію. Текст не має на меті забезпечити об'єктивний чи всебічний аналіз теми, яку він висвітлює. Редакція "Української правди" не несе відповідальності за точність чи інтерпретацію наданої інформації і виступає виключно як платформа для її публікації. Погляди редакції можуть не співпадати з думками автора блогу.