Протягом найближчих двох місяців Україна буде під значним впливом США. Важливість активності української дипломатії в цей час є надзвичайною, стверджує аналітик Ігор Тишкевич. Він розкриває, які "особливі завдання" потрібно буде вирішити українським дипломатам у стислі терміни.
Давайте з'ясуємо, що відбулося.
Виходячи з висловлювань президента США, Кирило Дмитрієв, голова фонду прямих інвестицій та представник Путіна у Вашингтоні, мав нагоду зустрітися не лише з "представниками" Трампа, як це було в минулому, але й безпосередньо з самим президентом.
* Оголошено про досягнення "значної угоди", що охоплює питання, які виходять за рамки російсько-українського конфлікту.
* Було заявлено, що зустрічей з українською стороною не було.
По-перше, варто зазначити, про що я писав з моменту призначення Дмитрієва: Російська Федерація докладає максимум зусиль для того, щоб відокремити питання російсько-американських відносин від конфлікту в Україні. Загалом, ситуація виглядає наступним чином: існують "значні можливості" (на сьогодні вже розроблені проекти угод, що відкривають перспективи для заробітку). Водночас, війна не є просто неприємним інцидентом, який не повинен впливати на бізнес, але все ж створює певні перешкоди.
США діють, керуючись логікою доступу до ресурсів, доступу до економіки та захисту інтересів. За часів Трампа такі принципи (а не цінності) прямо прописані у стратегії національної безпеки. Крім того, сам Трамп мислить категоріями бізнесу. Особливо якщо там є можливість заробити людям, до яких він не байдужий.
Логіка спрацювала. Проте, ключовим моментом залишається зустріч з Трампом. Такі зустрічі можуть мати два основні цілі: або демонстрацію певної політичної позиції (у такому випадку вони відбуваються публічно), або ж остаточне погодження конкретних домовленостей. У нашій ситуації йдеться про досягнення остаточного консенсусу. Це означає, що російська пропозиція ретельно прорахована, а розподіл прибутків між сторонами вже визначений. Настав час підвести риску.
Для США і для Трампа тут йдеться не лише про гроші. Після проміжних виборів йому потрібна історія "перемоги" в Ірані. А це також питання російсько-іранського співробітництва. Питання світового ринку нафти. І питання ядерних матеріалів. Адже вивезення хоча б частини збагаченого урану з Ісламської Республіки може бути подане як досягнення початкової мети.
Друга причина -- після проміжних виборів, на тлі затяжної іранської епопеї, позиції Трампа напередодні чергового раунду переговорів із Сі виглядають, м'яко кажучи, жалюгідно. США примудрилися за останній місяць суттєво ускладнити відносини з союзниками. КНР лише за останній тиждень прийняла султана Оману, президента Німеччини, провела переговори з Саудівською Аравією та ОАЕ. Оновив торговельні угоди зі Швейцарією, Перу та... Канадою.
У цій ситуації Трампу важливо мати підтримку Путіна, адже Росія прагне зняти санкції та відновити свій вплив у різних регіонах. Це своєрідний "удар в спину" у відповідь на зростаючий вплив Китаю.
У двох словах, Росія є вкрай важливою для Трампа. Путін це добре усвідомлює і пропонує "смачний бонус". Яким саме він може бути:
Угода про освоєння ресурсів у Арктичному регіоні.
б) участь американських компаній в арктичних проєктах (логістика, порти) та видобутку вуглеводнів на Далекому Сході
г) колективна торгівля вуглеводнями на європейському ринку
д) Імпорт технологічного обладнання зі США або від американських компаній
е) узгодження поглядів стосовно ініціативи укладення нових угод про нерозповсюдження ядерної зброї (саме через це, до речі, Росія знову почала піднімати питання ядерної загрози).
Згідно з міркуваннями Трампа, реалізації цих вражаючих можливостей заважає "непередбачена проблема" — війна. Проте, Сполученим Штатам необхідна Росія. Тому Путін підвищує ризики і знову намагається діяти через ультиматуми, вимагаючи максимальних поступок від України, а також європейських країн-членів НАТО та ЄС. Для Трампа така пропозиція також виглядає логічною, адже поступки відбуваються "в Європі", і він може стверджувати, що "для американців це не має жодних витрат".
Окрім того, сам факт укладення будь-якої "мирної угоди" стосовно України, навіть якщо це буде за рахунок самої України, може бути представлений як досягнення в рамках зовнішньої політики. Це дозволило б усунути питання війни з актуальних тем.
Що це означає? Те, про що я писав учора -- найближчі два місяці минатимуть під знаком досить сильного тиску з боку США. І активність української дипломатії в цей період є надзвичайно важливою.
Країни ЄС, до речі, бачать перспективу, і саме тому в останній тиждень низка держав оголосила про досить значні пакети допомоги для України. Не через надмірну любов, а з раціональних міркувань -- адже угода Трампа, яка "американцям нічого не коштує", буде оплачена з європейської кишені. Допомога Україні дешевша, ніж потенційні втрати.
А ось далі, якщо Трамп не досягне успіху, ми підійдемо до процесу можливого оновлення переговорних рамок. І щоб це стало реальністю, зі створенням формату, в якому Путін буде змушений брати участь, необхідний досить широкий пул посередників. Крім США та ЄС, це держави, від яких залежить РФ, -- Туреччина, Індія, Китай. Ось тут ми повертаємося до питання активності української дипломатії. Насамперед МЗС України. І до питання розмов про інтереси. Зрештою, саме "на інтерес" спрацював трек Дмитрієва зі США. Підхід ефективний. По-друге, апелювати до "європейських цінностей", розмовляючи з країнами Азії та навіть Туреччиною, може бути трохи нерозумно. Завдання зі зірочкою, яке МЗС України та ОП мають вирішити до нового року.
#
