Шлях до дому: глобальний досвід репатріації громадян.

Охорона людського капіталу, укріплення єдності та повернення співвітчизників на батьківщину - це ключові завдання України в найближчій перспективі. Вирішення цих питань визначатиме не тільки шлях до перемоги та відновлення, але й економічний прогрес та майбутнє нашої нації.

На сьогоднішній день за межами України знаходиться приблизно 7 мільйонів українців, які виїхали внаслідок повномасштабної війни. З цієї кількості близько 5 мільйонів отримали тимчасовий захист у європейських країнах. У сукупності з діаспорою та мігрантами різних етапів це більше ніж 20 мільйонів громадян.

Так, для країни - це величезний ресурс необхідний для відновлення та економічного зростання. Але перш, ніж думати про повернення цих людей, маємо зрозуміти та відчути, що мільйони наших громадян не вдома. Тобто мільйони українців сьогодні не мають рідних стін, свого даху над головою та рідної землі під ногами. Велика частина українських вимушених мігрантів фізично втратили дім в Україні, їхні будинки зруйновані, окуповані або на лінії вогню.

Протягом останніх 15 років світ зіткнувся зі стрімким зростанням числа людей, які вимушені залишати свої домівки, і цей показник збільшився майже втричі. Згідно з інформацією, наданою Агентством ООН у справах біженців (УВКБ ООН), у 2010 році у світі налічувалося 41 мільйон вимушених переселенців, включаючи як внутрішньо переміщених осіб, так і мігрантів. На травень 2024 року ця цифра досягла небачених 120 мільйонів.

Щоб українці не збільшували, а навпаки, зменшували цю статистику, необхідно шукати найбільш дієві рішення. Міністерство національної єдності вже почало співпрацю з організаціями ООН, які мають великий досвід у наданні допомоги вимушено переміщеним особам, і нам є чим у них перейматися.

Ми не єдина країна у світі, яка зіштовхнулась з викликами повернення людей. Успішний міжнародний досвід може стати для України орієнтиром. Вивчаємо досвід Балканських країн, Румунії, Литви, Латвії , Ізраїлю та Ірландії.

Найбільшою міграційною кризою після Другої світової війни стала Балканська криза (Югославські війни 1991-2002 рр.). Протягом перших двох років війни на Балканах біженцями стали майже 1 млн мешканців Хорватії, Сербії та Боснії. Значна частина біженців роз'їхалася по світу. Найбільше громадян колишньої Югославії влаштувалися в Німеччині, Австрії, Франції, країнах Скандинавії, Сполучених Штатах Америки й Канаді. Після закінчення війни німецький уряд скасував дозволи на тимчасовий захист, запропонувавши їм повернутися додому. Результат: з 320 тис. біженців із тимчасовим захистом, 246 тис. - поїхали на батьківщину, 52 тис. - до інших країн, і лише 22 тис. залишились в Німеччині.

Після того, як Румунія та Болгарія приєдналися до Європейського Союзу, протягом семи років існували обмеження на участь громадян цих країн у європейському ринку праці, що суттєво стримувало трудову міграцію. Однак з 1 січня 2014 року громадяни Болгарії та Румунії отримали можливість працювати в будь-якій країні ЄС без обмежень. Згідно з даними ООН, вже в 2017 році близько 3,4 мільйона румунів працювали за кордоном. Протягом перших трьох років після скасування обмежень понад мільйон болгар виїхали на роботу в країни ЄС. Цей факт має значення і для України, враховуючи прагнення до євроінтеграції та бажання отримати доступ до ринку праці Європейського Союзу.

Литва і Латвія також стикнулися з викликами трудової міграції після свого вступу до Європейського Союзу. Однак, завдяки позитивним економічним змінам, значна кількість мігрантів з цих держав повернулася назад. І вже з новими професійними навичками, досвідом, освітою та європейським світоглядом. Це є найкращим прикладом для України, оскільки українці, як за кордоном, так і вдома, прагнуть одного – успішної, безпечної та сучасної країни. Задовольнивши умови для економічного зростання, ми можемо спостерігати повернення наших співвітчизників.

Трудова міграція з Польщі до західноєвропейських країн значно зросла після того, як країна приєдналася до Європейського Союзу в 2004 році. Найбільше поляків вирушали на роботу до Великобританії. Хоча після фінансової кризи 2008-2009 років деякі з них повернулися додому, згодом знову обрали шлях еміграції. Протягом двох десятиліть членства Польщі в ЄС ситуація з трудовою міграцією залишається складною. Відповідно до звіту Gi Group Poland "Трудові міграції поляків 2023", 17% працездатного населення планує виїхати за кордон на роботу у найближчому році. Переважно вони обирають Німеччину, Нідерланди, Великобританію та Нову Зеландію. Нестачу робочої сили в Польщі частково компенсують трудові мігранти з інших країн, включаючи українців, а також тих, хто змушений емігрувати через війну.

У 2021 році чисельність євреїв, що проживають за межами Ізраїлю, була приблизно 8.3 мільйона, з яких 73% мешкали в США. Процес репатріації, відомий як алія, передбачає створення умов, які заохочують повернення. Крім надання громадянства, ізраїльський уряд забезпечує значну підтримку для інтеграції нових єврейських іммігрантів (олім). Це включає безкоштовний авіаквиток до Ізраїлю, фінансову допомогу, субсидії на житло, медичне страхування, освітні гранти, податкові знижки та вигідні умови іпотечного кредитування.

Лише з 1948 року понад 3,3 мільйона олім (35% від нинішнього населення) переїхали до Ізраїлю. У 2021 році 57% з них (близько 20 тисяч) були молодшими за 35 років. Досвід репатріації в Ізраїль має велике значення, оскільки мова йде про людей, які ніколи не жили в цій країні, але мають єврейське походження. Успіх цієї практики зумовлений створенням відповідної державної інфраструктури.

У період з 1945 по 1960 роки, внаслідок складної економічної ситуації, Ірландію покинули близько 500 тисяч громадян. Це становило близько ⅙ частини населення країни, яке в ті часи налічувало менше 3 мільйонів осіб (порівняно з 5 мільйонами сьогодні). Починаючи з 1960-х років, Ірландія вступила на шлях модернізації економіки та розвитку високих технологій. Проте, економічна стагнація, безробіття та масова еміграція робочої сили залишалися серйозними проблемами.

З початку 90-х років Ірландія почала створювати своє економічне диво. Країна запровадила спрощені умови для іноземних інвесторів, активно розвивала інфраструктуру та впроваджувала одні з найліберальніших умов для іноземних капіталовкладень. У період з 1996 по 2007 рік валовий внутрішній продукт зростав у середньому на 7-9%, тоді як прямі іноземні інвестиції демонстрували приріст на рівні 4,5%.

Ірландія перетворюється на "кельтського тигра". В країні не лише повертаються її трудові емігранти, але й активно приїжджають кваліфіковані фахівці з інших країн.

Ми аналізуємо досвід повернення мігрантів з інших країн, проте, звісно, він не зможе бути точно таким самим. Україна обиратиме власний шлях, і ми вже спільно з іншими відомствами працюємо над цим. Кожен з цих прикладів може бути корисним для нашої країни. Найцінніші аспекти міжнародного досвіду потрібно адаптувати для повернення українців.

Шлях повернення українців буде безсумнівно оригінальним і неповторним, адже наш народ має глибоке почуття прив'язаності до рідної землі. Ця туга за домом може перебороти навіть найраціональніші міркування.

Ми розуміємо, що повернення не відбувається саме собою. Для цього мають бути створені умови. Ключове і вирішальне - здатність української влади забезпечити комплексну відбудову та суттєве економічне зростання.

Це, безсумнівно, пов'язано з нашою спроможністю втілити в життя реформи, забезпечити дотримання правових норм, боротися з корупційними проявами та відновити довіру громадян до державних інститутів.

Охорона та відновлення людського капіталу становлять фундамент для нашого майбутнього, включаючи економічний розвиток, технологічний поступ, забезпечення безпеки та підтримку конкурентоспроможності.

Європейський Союз продовжив термін дії Директиви про тимчасовий захист для громадян України до березня 2026 року, що дає змогу близько 5 мільйонам українців легально проживати в країнах Європи. Проте, у той же час, в країнах ЄС вже спостерігається поступове посилення міграційної політики.

Наприклад, в Угорщині з 21 серпня 2024 року право на отримання житлової допомоги матимуть лише українські вимушені мігранти, які прибули з "районів, що постраждали внаслідок війни". Норвегія також ввела строгіші умови для надання статусу колективного захисту українцям. У вересні 2024 року уряд Норвегії визнав декілька регіонів України безпечними для життя, а на початку 2025 року цей список було розширено до 14 областей.

Підвищення антимігрантської риторики в передвиборчих програмах країн Європи є суттєвим аспектом сучасної політичної ситуації. На сьогодні жодна з держав не висловлює намірів щодо посилення підтримки для мігрантів.

У таких обставинах ми повинні максимально підтримувати наших співвітчизників. Неважливо, чи вирішили вони повернутися в Україну, чи обрали іншу країну для тимчасового перебування. Щоденно над цим працює Міністерство національної єдності. Незабаром запрацюють "Хаби єдності". Це не просто центри повернення, а саме місця, що надають підтримку, можливості для спілкування та відчуття єдності. Вони стануть затишними куточками рідного дому для українців за кордоном — справжніми оазами сили та зв'язку з батьківщиною.

За даними ЦЕС, з кожним роком війни українців, які планують повернутися, все менше. Зараз на це готові 43% українських вимушених мігрантів проти 52% (у січні 2024) та 74% (у грудні 2022). Навіть після завершення війни за кордоном можуть залишитися від 1,7 до 2,7 млн українців. Це суттєво вплине на економіку, яка щороку може втрачати від 5,1% до 7,8% ВВП.

Еміграція мільйонів українців стала значним випробуванням для нашої держави. Після війни для відновлення та розвитку країни знадобляться тисячі кваліфікованих спеціалістів, тому вже сьогодні важливо залучати їх до різних ініціатив в Україні. Нам потрібно змагатися за наших людей, пропонуючи привабливі умови для повернення, включаючи економічні переваги та перспективи кар'єрного росту.

Усі ми повинні зосередитися на реалізації спільної глобальної мети – створення сучасної та економічно розвиненої країни, до якої буде приємно повертатися. Відновлення нашої держави після війни не є виключно завданням для уряду або бізнесу; це завдання, яке стосується кожного з нас.