"Ялта II" без альтернативної перспективи: що насправді прагне отримати Путін від переговорів із Трампом і Сі.

політолог, спеціаліст аналітичного центру "Обʼєднана Україна"

Дві речі про можливу зустріч Трампа, Путіна і Сі Цзіньпіна варто зафіксувати одразу. Перша: її поки немає. Є пропозиція Путіна, озвучена під час телефонної розмови з Трампом 9 жовтня, є дата й місце, які пропонує Кремль (поля саміту АТЕС у Шеньчжені 18-19 листопада), і є відсутність згоди Вашингтона. Марко Рубіо в Узбекистані підтвердив, що "були розмови про зустріч", але не знає, чи її узгоджено. Пєсков говорить про "гіпотетичну можливість" без порядку денного. Пекін дав зрозуміти, що не заперечуватиме, якщо цього захоче Трамп. Друга річ важливіша за першу: для Москви зустріч і є результатом. Усе, чого Путін хоче від цього формату, він отримує в момент, коли троє сідають за один стіл, - ще до того, як хтось промовить слово "Україна".

Дата говорить більше за заявиПропозиція пролунала 9 жовтня. Це та сама розмова, після якої Трамп оголосив про "дизельну угоду" з Росією - тимчасове зняття санкцій з експорту російського дизелю, щоб збити ціни на пальне перед проміжними виборами в США. Тобто Путін запакував два товари в один дзвінок: дешевше пальне для американського виборця зараз і "велику зустріч" для Трампа потім. Шеньчжень - через два тижні після виборів 3 листопада. Що б не сталося на цих виборах, Трампу знадобиться зовнішньополітичний результат, і Кремль заздалегідь резервує собі роль того, хто цей результат "дарує".Відтоді Вашингтон зробив ще один крок у той самий бік: 17 жовтня Трамп підписав указ, що призупиняє дію ключових положень закону Ліндсі Грема - саме того інструменту, який дозволяв мита до 100% для найбільших покупців російських енергоносіїв. Дванадцять сенаторів від обох партій вимагали замість дизельної угоди застосувати закон, а не заморозити його. Володимир Зеленський назвав це "неправильним" і попередив, що послаблення санкцій на цьому не зупиниться. Пропозиція тристороннього саміту лягає на цей ґрунт не випадково: вона розрахована на адміністрацію, яка вже показала, що готова платити Москві вперед.Три речі, які Путін купує одним форматомПерша - статус. Три стільці за столом - це картинка, якої Кремль домагається з 2022 року: Росія як один із трьох світових центрів, що вирішують долю Європи, а не держава, яку пʼятий рік не вдається змусити до перемирʼя. Джерело WSJ описує амбіцію прямо - "друга Ялта", новий розподіл сфер впливу. Нереалістично, але показово: Путін приходить не домовлятися про Україну, а домовлятися про своє місце у світі, і Україна тут - лише валюта.Читайте такожЗеленський висловився про ймовірну зустріч Трампа з Путіним та Сі ЦзіньпіномДруга - прибрати зі столу Європу і Київ. Кремль відкрито вважає Європу головною перешкодою своїм цілям, і формат США - Росія - Китай розвʼязує цю проблему елегантно: жодної Європи в кімнаті, жодної України, лише три держави, у кожної з яких є з Росією власні інтереси, не повʼязані з українськими містами. Сибіга сформулював це точно: зустріч України, США і Росії могла б наблизити кінець війни, зустріч Росії, Китаю і США дасть протилежний результат - заохотить Путіна продовжувати. Дипломатична ввічливість не дозволила додати очевидне: такий формат ще й легітимізує принцип, що про Україну можна домовлятися без України.Третя - перевести війну з площини безпеки у площину економіки. Дизель, активи Лукойлу вартістю близько $20 мільярдів, "великі російсько-американські проєкти", про які Ушаков говорив ще у вересні, - Москва послідовно пропонує Вашингтону заробляти, не чекаючи миру.Чого хоче Сі - і чого не хочеДля Китаю ситуація двозначна. Сі Цзіньпін вже приймає Трампа в Шеньчжені - це узгоджено після державного візиту китайського лідера до Вашингтона у вересні, і для Пекіна головне на цьому саміті торгівля, технології й Тайвань, а не Україна. Роль господаря "зустрічі, яка завершила війну в Європі" для Сі приваблива - це той посередницький капітал, який Китай накопичує роками. Але ціна теж зрозуміла: будь-який тристоронній формат втягує Пекін у війну безпосередньо і псує відносини з Європою, де китайсько-російська близькість і так є подразником. Звідси й обережність: Китай погодиться, якщо погодиться Трамп. Ушаков ще на початку жовтня казав, що ініціатива має йти від Пекіна, - а Пекін чекає на Вашингтон. Коло, в якому ніхто не хоче бути автором, означає, що автором залишається Путін.Чому саміт може відбутися - і чому він нічого не вирішитьІмовірність самої зустрічі я оцінюю як помірну: Трамп і так буде в Шеньчжені, Путін планує приїхати на АТЕС уперше з 2017 року, а після виборів Білому дому потрібен сюжет. Імовірність того, що вона щось розвʼяже, - низька, і причина не в форматі, а в змісті. Російські вимоги за рік не змінилися: вся Донеччина, "усунення першопричин", обмеження для української армії. Жодна тристороння зустріч не може зобовʼязати Україну до чогось без її підпису, а підписувати капітуляцію Київ не збирається - Зеленський сказав це без евфемізмів: кроки, які "виглядають як спроба переконати Україну капітулювати", не спрацюють, бо Трамп наразі не може змусити Путіна зупинити війну.Читайте такожТрамп заявив про готовність зустрітися з Путіним і Сі Цзіньпіном у КитаїЄ і третя обставина, яку в Москві не люблять згадувати. Ялта була зустріччю переможців. У листопаді 2026 року Росія не є переможцем: її просування на фронті вимірюється квадратними кілометрами на добу, бюджет дірявий, а 18 жовтня в Санкт-Петербурзі горів нафтовий термінал. Великі держави не ділять світ із тим, хто не може взяти Костянтинівку. Тому реалістичний продукт Шеньчженя - не угода, а "рамка": кілька загальних принципів, які потім спробують подати Києву як "уже узгоджене". І саме проти цього треба працювати вже зараз.Що з цього УкраїніЗ цього випливає три конкретні речі.Перше. Боротися не проти зустрічі, а за її формат. Відмовляти Трампу від поїздки в Шеньчжень безглуздо - він туди вже їде. Реалістична мета - щоб до 18 листопада публічно існувала інша конструкція: тристоронній трек США-Україна-Європа з конкретними зобовʼязаннями, і заява європейських лідерів про те, що жодна "рамка" щодо України, узгоджена без України, не є для них обовʼязковою. Конгрес, який уже збунтувався проти дизельної угоди, - природний союзник у цій роботі.Друге. Удари по російській нафтопереробці мають залишатися переговорним активом, а не предметом односторонньої поступки. Київ уже пропонував Вашингтону чесний обмін - паузу в ударах за перехоплювачі для Patriot - і отримав відмову. Ціну треба називати й далі, публічно: удари зупиняються лише дзеркально, з верифікацією, і лише за незворотні речі. Все, що Москва хоче отримати в Шеньчжені, вона хоче отримати саме за ці удари - отже, саме вони й тримають Україну за столом, навіть якщо за столом її фізично немає.Третє. Говорити з Пекіном напряму, а не через Вашингтон. Інтерес Китаю - виглядати миротворцем. Україна може сама визначити, що таке "китайський внесок у мир", і зафіксувати це заздалегідь: повернення вивезених дітей, режим безпеки навколо Запорізької АЕС, зупинка постачання компонентів для російських дронів. Тоді на будь-якому саміті, де є Сі, лежатиме український перелік того, за чим вимірюється його посередництво. Інакше цей перелік напише Путін - і він буде коротким: санкції.