Існує відчуття, що 2024 рік стане ключовим у конфлікті: Мережко висвітлює головні виклики, які нас чекають у 2025 році.

Російські окупаційні сили вже три роки намагаються втілити в життя стратегію свого лідера Путіна, спрямовану на знищення України. Чітко видно, що українці прагнуть до повного відновлення територіальної цілісності, а також до створення таких умов та системи безпекових гарантій, які б надійно захистили країну від повторної російської агресії в майбутньому. У свою чергу, новообраний президент США Дональд Трамп має намір якомога швидше зібрати за столом переговорів представників України та Росії.

Своїми думками щодо того, яким для України буде 2025 рік, в ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився народний депутат України, голова парламентського Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко.

Щодо ключових викликів у 2025 році

Головним фактором як і раніше для України залишається продовження боротьби за свою незалежність. Треба вижити як нація та держава. Важливе завдання - не втратити території. Треба зробити все, щоб досягти максимум з точки зору захисту наших інтересів на міжнародній арені. Щоб зберегти підтримку з боку наших партнерів.

Величезним викликом для нас є нова адміністрація президента США Дональда Трампа. Я дивлюсь на це доволі оптимістично, але нам треба буде дуже багато працювати на дипломатичному фронті. Адже від підтримки Сполучених Штатів, особливо військово-технічної складової, залежить надзвичайно багато. І це великий виклик і для нашої країни, і для нашої дипломатії.

Ситуація в Європі стає для нас справжнім викликом. Наприклад, у Німеччині, нашому найбільшому донорові в ЄС, наближаються вибори, які можуть суттєво вплинути на нашу підтримку. Важливо, хто займе пост канцлера, адже ми сподіваємося на лідера, який посилить допомогу Україні. Зокрема, йдеться про можливу передачу німецьких далекобійних крилатих ракет TAURUS. Також варто зазначити, що президент Франції Емманюель Макрон, який активно підтримує Україну, стикається з безліччю внутрішніх викликів у своїй країні.

Одночасно сподіваємося на приємні новини з Росії. Існують певні індикатори, які свідчать про те, що в 2025 році економіка Росії, зокрема її військова складова, може зазнати значних труднощів. Це, у комбінації з санкційним тиском від наших західних союзників, врешті-решт може змусити російського лідера Путіна піти на переговори.

Хоча щороку звучать заяви про те, що саме цей рік стане доленосним, і в певному сенсі це справедливо, цього разу є відчуття, що 2025 рік дійсно стане ключовим.

Про миротворчу ініціативу Трампа

Я не так давно повернувся з Вашингтону, де мав дуже багато зустрічей у рамках групи United for Ukraine, тобто Об'єднання за ради України. Це група парламентарів, в тому числі керівників комітетів закордонних справ, низки європейських парламентів Литви, Польщі, Іспанії, Італії та інших країн. Так ось таке враження, що вже або цей мирний план від Трампа готовий, або наближається до завершення його формування.

В цілому, якщо говорити про настрої в Вашингтоні, то я повернувся більш оптимістично налаштований, ніж коли їхав туди. Тому що побачив, що, по-перше, завершилася дуже така запекла внутрішня політична боротьба за президентське крісло в США. Зараз ми спостерігаємо перехід влади до нової адміністрації, менше стало такої, знаєте, агресивної риторики. Більш конструктивний підхід вимальовується, в тому числі стосовно України. Трамп, наприклад, зрозумів, що вирішити це питання за 24 години нереально. Він також зрозумів, що в жодному разі не можна йти на поступки Путіну і не можна вирішувати питання миру за рахунок територіальних поступок України. Тобто, в цілому, ситуація виглядає більш оптимістично, але разом з тим зрозуміло, що Трамп як лідер, як політик, він має певну специфіку. У нього таке своєрідне мислення, і це треба враховувати.

Щодо того, яким буде все ж остаточний варіант мирних пропозицій від нової адміністрації, то ми очікуємо, що вже в січні, можливо навіть до моменту інаугурації, тобто до 20 січня, спецпредставник Трампа з питань України Келлог приїде до Києва і представить власне цей мирний план від новообраного президента США. Для нас дуже важливо, щоб Сполучені Штати, тобто нова адміністрація, продовжували дотримуватися принципу без України не вирішувати такі питання. Це дуже важливо для нас.

Щодо намірів Росії.

Російська Федерація суттєво розширила свій військовий бюджет і продовжує здійснювати таємну мобілізацію. Виходячи з різних критеріїв, агресор у 2025 році й далі намагатиметься втілити свій початковий план щодо України. Його основна мета полягає не лише в утриманні захоплених територій, а у ліквідації України як держави та її народу.

Путін не відмовляється від своєї головної мети агресії щодо України — знищення української державності. Це важливо усвідомлювати. Хоча не всі західні політики можуть це зрозуміти, в Україні та серед наших партнерів з Балтії і Польщі це усвідомлення є цілком чітким.

В той же час треба усвідомлювати і те, що Путін використовує все для реалізації цієї своєї основної мети. В тому числі він може використати і перемир'я для того, щоб посилити і рушити далі. Але безумовно, не йдеться про те, що він зацікавлений у встановленні довготривалого миру, навіть якщо погодиться на переговори.

Про допомогу від європейських партнерів та США

На сьогодні, як я бачу цю ситуацію - Трамп дійсно буде намагатися вирішувати питання України за рахунок, в основному, європейської підтримки. Є дуже сильні та численні голоси в його оточенні, які кажуть про те, що питання України це питання, насамперед, європейської безпеки. І нехай Європа вкладає в це кошти і підтримує фінансово-матеріально та безпеково Україну.

Я не зовсім впевнений, що Сполучені Штати повністю відмовляться від економічної допомоги. Зокрема, військово-технічна підтримка, яку вони надають, насправді сприяє зміцненню американського військово-промислового комплексу. Це створює нові робочі місця, що є важливим для Трампа, оскільки має позитивний вплив на економіку США.

По-друге, важливо усвідомити, що у разі, якщо Україні не вдасться витримати натиск, це створить серйозні загрози для безпеки, які стосуватимуться не лише Європи, але й Сполучених Штатів. В результаті, витрати на оборону можуть зрости до рівня, що значно перевищить ту допомогу, яка надається Україні на сьогодні. Окрім цього, існує і політичний аспект. Я сумніваюся, що Трамп ризикне повністю зупинити фінансову підтримку Україні, оскільки це викликало б масу критики як з боку частини Республіканської партії, так і від його політичних опонентів, включаючи представників Демократичної партії. Тобто, з економічної та політичної точки зору, я в це не вірю. Моя думка — така підтримка продовжиться, але нас також цікавить питання її обсягу.

Стосовно Європи, то щодо цього напрямку у мене сумнівів жодних немає - підтримка буде продовжуватися і далі. Знову таки, сильна та незалежна держава Україна - це першочергове питання європейської безпеки. Україна зараз захищає Європу. І треба робити все, в тому числі підтримувати країну матеріально, фінансово, і шляхом надання відповідної сучасної зброї. Що це в інтересах Європи наші партнери добре розуміють, тому я не передбачаю якогось погіршення ситуації.

Безсумнівно, в Європі існують політичні сили, які ми можемо спостерігати сьогодні. Наприклад, в Німеччині є партія "Альтернатива для Німеччини", що, по суті, підтримує проросійські настрої. Схожа ситуація спостерігається і в Словаччині, де прем'єр Роберт Фіцо та його політична сила фактично підтримують позицію Кремля і протистоять наданню допомоги Україні. Аналогічні тенденції можна помітити і в угорському уряді на чолі з Віктором Орбаном. Отже, проросійські та прокитайські сили активно впливають на політичний ландшафт, і варто бути готовими до того, що їхній опір як Україні, так і всередині ЄС та НАТО може посилитися.

На щастя, в даний момент вони не мають вирішального впливу і не домінують у загальному рівні підтримки з боку Європейського Союзу. Зараз у керівництві Європейської комісії та в інших структурах ЕС працюють політики, які усвідомлюють ризики, пов'язані з можливим припиненням допомоги Україні і тими наслідками, до яких це може призвести. Отже, на сьогоднішній день ситуація виглядає більш-менш стабільною.

За деякими оцінками, для того, щоб Україна втрималася проти російської агресії, треба щороку надавати з боку Європи, принаймні 50 мільярдів євро. Тоді це дає підстави для оптимізму, навіть з точки зору військової ситуації. Я передбачаю, що така підтримка буде продовжуватися і тут якихось причин для хвилювань не бачу.

Щодо дискусій про вступ до Європейського Союзу та НАТО.

Ми очікували на те, що ще за адміністрації президента США Байдена вдасться хоча б розпочати процес запрошення України до членства в НАТО. Тобто було таке передчуття, що, можливо, Байден зважиться на такий крок. Та, на жаль, цього не сталося. Але ми продовжуємо розвивати наші відносини саме в цьому напрямку, тому що альтернативи з точки зору гарантій безпеки, тривалої та надійної безпеки для України, окрім НАТО, немає. На сьогодні тільки НАТО - головна гарантія нашої безпеки і виживання як держави.

Щодо Європейського Союзу, тривають активні переговори. Відомо, що були створені команди, до складу яких входять представники Верховної Ради. Вже розпочато обговорення по різних кластерах та конкретних питаннях. Це має велике значення. Раніше вважалося, що вступ до НАТО є менш складним, ніж приєднання до Європейського Союзу.

Схоже, що в нинішніх умовах Україні може бути простіше та швидше отримати членство в Європейському Союзі, а вже потім — в НАТО. Варто зазначити, що, якщо проаналізувати склад країн-членів як НАТО, так і ЄС, ми помітимо їхню спільність. Не слід забувати, що в межах Європейського Союзу також функціонує загальна політика безпеки.

В даний час тривають дискусії щодо можливого створення армії Європейського Союзу в майбутньому. Тому для нас є надзвичайно важливим якомога швидше приєднатися до ЄС, оскільки це також сприятиме зміцненню нашої безпеки.

Про "вісь зла" - Китай, Іран, КНДР, Росія

Зараз ми спостерігаємо дуже складну ситуацію - відбувається такий собі відкат демократій вільного світу, що вже триває приблизно останніх 10 років. Безумовно, сьогодні існує такий собі солідарний інтернаціонал, можна сказати, агресивна вісь зла, яка об'єднує кілька тоталітарних режимів. Ми бачимо, що ці країни підтримують одне одного і координують свої дії. Вони розглядають перемогу або поразку Росії у війні проти України як свою перемогу або поразку.

Незважаючи на це, в їхньому становищі також спостерігаються раптові трансформації. Я говорю про ситуацію в Сирії, де режим Асада зазнав краху, ставши, по суті, елементом осі зла, яка втратила свого партнера. Крім того, ми спостерігаємо ослаблення Ірану, який є одним з ключових союзників Росії.

Стосовно Китаю, то ми спостерігаємо певні економічні труднощі в цій країні. Та ж таки Північна Корея також далеко в не найкращому стані. Тобто ми бачимо внутрішні процеси в цих країнах, які все-таки говорять, що це не дуже сильна вісь. Але дуже багато залежить і від рішучості і впевненості в собі країн вільного світу, які повинні адекватно реагувати на усі нинішні загрози. Демократичні країни мають активніше гуртуватися між собою, в іншому випадку, вільний світ може зазнати дуже болючого удару.