Енергетичні спільноти – це ключ до зміцнення енергетичної стійкості населених пунктів.

Енергетичні кризи, викликані масштабною війною в Україні, вплинули на кожну родину та підприємство. Електрика вже не є звичайною послугою, а стала справжнім питанням життя і смерті. І навіть якщо обстріли припиняться, відновлення енергетичної інфраструктури буде тривалим і складним процесом.

У цих умовах радикальна зміна енергетичної системи перетворюється з просто стратегічної мети на критичну потребу. Україна вже офіційно оголосила про намір розвивати розподілену генерацію — принаймні на рівні державної політики та стратегічних планів. Однак на практиці громади, підприємства та домогосподарства все ще стикаються з відсутністю ефективних механізмів підтримки для активного впровадження місцевих енергетичних ініціатив.

З огляду на прогнозовані ризики, споживачі змушені шукати альтернативи централізованому постачанню. Одним із найперспективніших рішень у цьому напрямку є створення енергетичних спільнот.

Енергетична спільнота -- це об'єднання громадян, бізнесу або муніципалітетів з метою спільного виробництва, зберігання, споживання й продажу енергії, переважно з відновлюваних джерел (ВДЕ). Такі об'єднання можуть діяти в межах централізованої енергосистеми або функціонувати як автономні мікромережі, наприклад, забезпечувати електрикою або одночасно і теплом школу, лікарню чи ціле село навіть під час повного блекауту.

Ця модель є яскравим прикладом реалізації європейських принципів у сфері енергетики. Відповідно до нормативних актів Європейського Союзу, зокрема Директиви 2018/2001 (RED II), яка сприяє використанню відновлювальних джерел енергії, а також Директиви 2019/944, що регулює внутрішній ринок електроенергії, передбачено створення енергетичних спільнот. В Україні ж правовий статус таких спільнот поки що залишається невизначеним, хоча попит на цей інструмент вже відчувається.

За даними соціологічного дослідження, більше 80% українців висловили підтримку ідеї створення енергетичної спільноти у своїх регіонах, навіть незважаючи на те, що близько половини респондентів вперше дізналися про цю можливість. Однак Україні недостатньо просто переймати європейські рішення. Деякі моделі, які виявилися ефективними у мирних країнах, можуть не працювати в умовах війни або вимагати значного спрощення. Тому для України важливо не просто копіювати європейські практики, а адаптувати їх до місцевих умов, враховуючи воєнні ризики, інституційні особливості та специфіку регіону.

На сьогоднішній день механізм "зеленого" тарифу, що передбачає фіксовану викупну ціну для виробників електроенергії з відновлювальних джерел, втратив свою ефективність і перестав бути привабливим для інвесторів у нові проєкти ВДЕ. У зв'язку з цим, важливість пошуку альтернативних рішень зростає. Серед них можна виділити можливість локального самоспоживання, енергетичний обмін у межах мікромереж, пільгові умови підключення до енергетичних мереж, доступ до фінансування для кооперативів та об'єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), а також для громад. Крім того, необхідно запровадити пілотні аукціони для розподіленої генерації та створити інституційні умови для навчання, технічної підтримки та реалізації проєктів.

Проте переваги від реалізації подібних моделей виходять за межі простого зниження витрат. Енергетичні громади сприяють підвищенню енергетичної незалежності, стабільності постачання та забезпечують більш чітке планування витрат на енергетичні ресурси. Водночас вони зміцнюють загальнодержавну енергетичну стійкість, зменшуючи втрати в електромережах, зменшуючи навантаження на центральні джерела енергії, підвищуючи адаптивність системи та сприяючи її цифровій трансформації. Окрім цього, такі ініціативи створюють нові робочі місця, сприяють розвитку місцевої економіки та підвищують роль громад у формуванні енергетичної політики на місцевому рівні.

Формування енергетичної спільноти вимагає великих ресурсів, інвестицій, а також технічної і правової експертизи, інженерної підтримки та координації з операторами системи розподілу. Тому вкрай важливо, щоб держава не лише не ставила перешкод на шляху реалізації таких ініціатив, а й активно працювала над створенням регуляторного та фінансового середовища, яке стимулює впровадження нових енергетичних моделей на місцях.

Для того щоб енергетичні спільноти перестали бути винятковими випадками і перетворились на загальносвітову практику, потрібно знайти рішення для ряду фундаментальних питань у сфері законодавства та державної політики.

По-перше, важливо створити національну концепцію енергетичних спільнот, яка міститиме адаптовані визначення та моделі, що охоплюють енергетичні кооперативи, спільноти, що займаються відновлювальною енергією, а також громадські об'єднання. Ця концепція повинна чітко визначати права, обов'язки та фінансові й організаційні можливості для всіх учасників.

Не менш важливо забезпечити гнучкість у виборі організаційно-правових форм для таких ініціатив. Енергетичні спільноти повинні мати можливість функціонувати як кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, асоціації, товариства з обмеженою відповідальністю або інші юридичні структури. Водночас внутрішні документи повинні гарантувати демократичне управління, відкритість участі, соціальну спрямованість діяльності та обов'язкове реінвестування прибутків у розвиток інфраструктури або задоволення потреб місцевої громади.

Енергетичні спільноти повинні мати можливість користуватися пільговими умовами для участі в державних програмах підтримки, зокрема в конкурсах або спрощених процедурах. Відповідно до рекомендацій Європейської комісії (CEEAG) та Енергетичного співтовариства, уряд може організовувати спеціальні аукціони саме для таких спільнот або навіть надавати підтримку без проведення конкурсів для невеликих проєктів. Важливо також враховувати соціальні критерії при відборі, зокрема залучення громади, створення нових робочих місць та локальний вплив.

У майбутньому слід розглянути можливість розробки спеціальної державної програми підтримки енергетичних спільнот, яка охоплюватиме:

Необхідно також впровадити існуючі інструменти децентралізації енергетичного сектору, такі як механізми активного споживання, агрегації та невеликі системи розподілу, в рамках загальної політики підтримки енергетичних спільнот.

Також важливо звернути увагу на аспекти енергетичного управління. Якщо енергетична спільнота має намір реалізовувати надлишки електричної енергії в загальну мережу, їй слід забезпечити наявність інструментів для балансування, планування та участі в ринковій торгівлі. Необхідно створити внутрішню систему енергетичного планування, яка зможе ефективно прогнозувати обсяги споживання електроенергії, пікові навантаження та зміни погодних умов. Також важливо залучити фахівців, які добре розуміються на роботі енергетичних ринків і взаємодії з їх учасниками. В іншому випадку, ця модель може виявитися нестійкою в довгостроковій перспективі.

Основою функціонування енергетичної спільноти є взаємна довіра та стратегічне планування. Це новий тип соціальної інфраструктури, що вирізняється своєю адаптивністю та стійкістю. Вона представляє собою локалізовану енергетичну систему, яка функціонує на основі принципів сталості, справедливості та енергетичної безпеки. Така структура поєднує інноваційні технології з екологічними підходами, що сприяє забезпеченню стабільного та передбачуваного енергетичного майбутнього.

Реалізація цієї концепції на національному рівні, а не лише в межах окремих територій, вимагає наявності суб'єкта, здатного забезпечити належні регуляторні та фінансові умови. На сьогодні ключовим для держави є питання її готовності взяти на себе цю відповідальність або ж продовжити уникати обов'язків, залишаючи громадян вирішувати ці виклики самостійно. У цьому контексті надзвичайно важливим є підхід законодавців до розгляду поточних законопроєктів, що стосуються енергоспільнот: чи буде це формальне виконання законодавчої функції шляхом інтеграції визначення цих спільнот у національне законодавство з метою адаптації до норм ЄС, чи ж закладеться міцний законодавчий фундамент для реальної підтримки їх створення та подальшого розвитку.

У контексті військових дій і етапу післявоєнного відновлення енергетичні спільноти здатні стати не лише джерелом електричної енергії, але й гарантією енергетичної автономії, економічної стійкості та національної безпеки.