Безвихідна ситуація в Стамбулі: Росія наполягає на капітуляції України та перевіряє межі терпіння Трампа.

Про те, чим закінчився черговий раунд російсько-українських переговорів у Стамбулі, чи є надія на мирне врегулювання і де знайти вихід з політичного глухого кута - читайте в матеріалі РБК-Україна.

Від другої за останній час зустрічі української та російської делегацій у Стамбулі очікувань було ще менше ніж від першої. Тоді в медіа все ж лунали прогнози про те, що перша з 2022 року зустріч представників двох країн може серйозно вплинути на ситуацію.

Цього разу стало очевидно, що значного просування у сфері мирного врегулювання не відбудеться. Незважаючи на це, під час зустрічі Київ і Москва мали намір обговорити свої погляди на можливі шляхи досягнення миру.

Але, як і прогнозувало РБК-Україна, меморандуми України і РФ продемонстрували кардинальну відмінність у їхніх підходах: перша хоче припинення вогню, друга - продовження війни. І країна-агресор не згодна ні на що менше, крім капітуляції України.

Звісно, ще півроку чи рік тому важко було навіть уявити, що українська та російська делегації можуть перебувати в одному приміщенні, хоч і під посередництвом Туреччини. У цьому контексті ініціатива Дональда Трампа "покласти край війні, яка ніколи не повинна була початися", приносить певні плоди.

Принаймні, як Україна, так і Росія повинні продемонструвати свою готовність до зустрічі та обговорення. Хоча завершення війни після двох останніх зустрічей у Стамбулі не стало ближчим, важливо продовжувати діалог.

Проте, цей старий-новий майданчик, здається, може виконувати роль у гуманітарних питаннях. У минулому вдалося досягти угоди про великий обмін 1000 на 1000, а тепер обговорюється обмін молодих і тяжкохворих військових, а також тіл загиблих. Такий результат, безумовно, є значущим, тож поїздки до Стамбула можна обґрунтувати хоча б цим аспектом.

Як повідомляло РБК-Україна, перед початком переговорів російська сторона влаштувала інформаційний викид у ЗМІ, де представила деталі свого "мирного меморандуму". Серед іншого, в документі не було згадано про найекстремальнішу вимогу — виведення українських військ з Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей на добровільній основі.

Можна припустити, що в Кремлі цього разу вирішили застосувати більш тонку стратегію, включивши до свого меморандуму ті пункти, які, як мінімум, не викликатимуть заперечень з боку нинішньої американської адміністрації. Наприклад, питання про те, що на даний момент членство України в НАТО відсувається на другий план. Або ж про зупинку чи обмеження західної підтримки Україні. Можливо, також мова йде про внутрішньополітичні, культурні чи гуманітарні теми, такі як мовні питання, пам'ятники, церкви тощо, які було б складно пояснити американським партнерам.

У такому разі Україні було б доволі непросто, довелося б маневрувати між своїми червоними лініями і необхідністю й надалі демонструвати Трампу своє "бажання закінчити війну".

Переговори в Стамбулі 2 червня (фото: Getty Images)

Однак Росія не стала вдаватися до таких хитрощів і пішла традиційно "в лоб". Оприлюднений пропагандистськими медіа тристорінковий документ наповнений усіма звичними вимогами Москви: від виведення військ до "денацифікації", від українського нейтралітету до обмеження чисельності ЗСУ. З таким підходом навіть припинення вогню, не кажучи вже про стійкий мир, виглядає абсолютно недосяжним.

Кремль продовжує слідувати усталеним, ще з радянських часів, дипломатичним принципам - уникати поступок і завжди прагнути отримати максимум. Успішний запуск української операції "Павутина" напередодні переговорів, ймовірно, став додатковим, хоча й не вирішальним, фактором у позиції Росії, яка проявляє непоступливість.

Раніше американська сторона зверталася до російської сторони з проханням підготувати документ, який би можна було реалізувати без зайвих труднощів і у відповідності з реальністю. Росіяни, у свою чергу, пообіцяли це зробити, проте в Стамбулі вони представили меморандум, який абсолютно не відповідає ані адекватності, ані реалістичності.

За словами одного з джерел РБК-Україна, представник української сторони зазначив, що "вони просто нахабно демонструють усім середній палець". Можливо, цим вони перевіряють, до яких меж можна заходити у відносинах з американцями.

Варто зазначити, раніше їм це загалом вдавалося - незважаючи на численні знущання на адресу Трампа і його "мирних ініціатив", той поки що не вийшов за межі словесних погроз на адресу Москви.

Цього разу, очевидно, все буде залежати від того, як радники Трампа зрозуміють події, що сталися в Стамбулі. Сам президент США навряд чи детально аналізуватиме документи, підготовлені Україною та Росією, адже навіть розвідувальні брифінги для його зручності переводять у відеоформат.

Останнім часом Україна отримала кілька доволі обнадійливих сигналів. Навіть сам Дональд Трамп почав активніше висловлювати своє невдоволення щодо Росії, а навколо питань антиросійських санкцій спостерігається значна активність. Неочікувано до Києва завітав сенатор Ліндсі Грем, один із авторів законопроєкту про санкції, який має тісні зв'язки з Трампом і славиться своїм гострим політичним чуттям.

Готове рішення щодо примусу Росії до миру є в наявності, його підтримує абсолютна більшість сенаторів від обох партій - справа за відмахуванням з боку самого Трампа.

Здається, що США продовжать наполягати на використанні дипломатичних засобів. Проте наразі не зовсім зрозуміло, в якому напрямку може розвиватися цей процес. Зеленський вже відкрито зазначає, що до зустрічі між лідерами України, Росії, США та Туреччини в ролі посередника навряд чи вдасться досягти навіть тимчасового припинення вогню, не кажучи вже про стійкий мир. З іншого боку, згідно з основними принципами дипломатії, зустріч лідерів відбувається лише тоді, коли всі ключові питання погоджені на рівні їхніх команд. Однак політичне врегулювання в Стамбулі наразі не має місця.

З одного боку, безмежно імітувати мирний процес у Стамбулі є неможливим. Трамп не раз підкреслював, що має різні терміни та не бажає роками займатися вирішенням конфлікту між Росією та Україною.

З іншого боку, світовий досвід, зокрема й конфліктів ХХ століття, показує, що переговори, за участю посередників, можуть тривати роками, а паралельно з ними тривають і бойові дії. І це триває доти, доки радикально не змінюється ситуація на полі бою, або одна (чи обидві) сторони протистояння не розуміють, що продовження війни приносить більше витрат, ніж бонусів.

Щодо поточної стадії російсько-української війни, можна виділити два фактори, які здатні вплинути на існуючий статус-кво. Перший — це потенційний успіх росіян під час літнього наступу, хоча ймовірність цього є вкрай низькою. Другий, більш імовірний сценарій — під впливом американських санкцій економіка Росії, яка вже стикається з серйозними труднощами, може почати ще більше слабнути. Це змусить навіть кремлівських діячів усвідомити, що за таких умов завоювання всієї України є неможливим, і, принаймні, знадобиться певна пауза.

Чи піде Трамп на санкційне загострення, чи виконає свою давню обіцянку вийти з процесу - основне питання найближчих днів і тижнів.