"Хороводи єдності": коли загориться російський металургійний котел

"Русская община" — для своих и против чужих.

Напередодні Росія святкувала День народної єдності — подію, яка повинна була стати однією з її відомих "скреп". Проте цього не сталося. Свято було офіційно затверджено наприкінці 2004 року, а перше його відзначення відбулося 4 листопада 2005 року. У списку державних вихідних воно замінило 7 листопада — ювілей Жовтневого перевороту.

Історичну основу (як і все в путінській Росії) також підібрали з ідеологічною неакуратністю. Свято пов'язали зі звільненням Москви ополченням Кузьми Мініна та Дмитра Пожарського 1612 року. Але 4 листопада не є точною річницею ані взяття Китай-города, ані капітуляції кремлівського гарнізону. Угоду про здачу підписали 5 листопада (за сучасним календарем), зброю гарнізон склав наступного дня. Дата 4 листопада виникла завдяки церковному вшануванню Казанської ікони Божої Матері. Тобто справжню історію не стільки згадали, скільки підігнали під поєднання державного патріотизму й православної сакральності.

Ідея була досить чіткою: Кремлю необхідно було створити власний святковий день, який не асоціювався б ані з більшовицьким минулим, ані з розпадом Радянського Союзу. День Росії, відзначений 12 червня, не підходив для цих цілей, оскільки нагадував про країну, втрату якої Путін вважав найбільшою геополітичною катастрофою XX століття. У той час як 4 листопада пропонувала більш вигідну концепцію: народ, церква, зовнішній супротивник та Москва як центр, навколо якого всіх нібито добровільно об'єднуються.

Існує ще один важливий момент: на початку XVII століття Московія ще не об'єднала Україну та Білорусь під своїм контролем, тому концепція "трійного русского народа", яка була сформована пізніше, взагалі не могла бути актуальною. Після 2022 року ця тема стала ще більш невідповідною.

Мільйони присутні, але змісту не вистачає.

На практиці поняття "єдність" в межах Росії швидко стало звичайним адміністративним ритуалом. Під час нещодавнього круглого столу, організованого Радою Федерації з нагоди Дня народної єдності, учасники з ентузіазмом обговорювали статистику, яка включала майже 2,3 мільйона "юнармійців", понад 2,7 мільйона учасників гри "Зарница 2.0" та більш ніж 50 тисяч ветеранів, які брали участь у виховних заходах, пов'язаних з війною в Україні.

Несподівано сенатор Сергій Пономаренко висловився про те, що ідеологічна діяльність серед молоді, на яку витрачаються кошти, порівнянні з бюджетами цілого ряду регіонів Російської Федерації, перетворилася на формальні звіти, які виконуються "для галочки". "Ми самі створили умови, коли ключовим елементом патріотичної роботи стало охоплення", - зазначив він. За його словами, у регіонах відбуваються "безкінечні" відповідні заходи, які не мають змісту: "Зараз кожен регіон організує 'хоровод єдності'. Чи можна це назвати патріотичним вихованням? На мій погляд, ні. Оскільки в цій акції немає жодного сенсу. Молодь не прагне активно брати участь у таких заходах, і їх просто змушують долучатися до цих хороводів".

Це, мабуть, найточніший опис не тільки державної ідеології, а й усієї путінської Росії: є і мільйони учасників, і мільйони грошей, які виділяють і розкрадають на "патріотизмі". А сенсу немає.

Нефутбольні арени змагань націй

"Російська мова та російський народ залишаються основою нашої державності", -- так 4 листопада Путін розставив відповідні акценти й закликав припиняти будь-які спроби розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Але це лише слова. За офіційною риторикою про "братерство народів", "спільну історичну долю" та "єдиний російський народ" ховається ціла низка міжетнічних, міжрегіональних і релігійних конфліктів.

У 2006 році звичайна бійка в карельському місті Кондопога перетворилася на масові заворушення проти вихідців з Кавказу. У грудні 2010 року, після вбивства фаната футбольного клубу "Спартак" Єгора Свиридова, тисячі прихильників футболу та націоналістів зібралися на Манежній площі в Москві; акція завершилася насильством і нападами на людей, які виглядали "неслов'янськими". У 2013 році близько 600 жителів Пугачова (Саратовська область) влаштували протест після вбивства місцевого жителя, вимагаючи виселення всіх чеченців.

У 2018-2019 роках конфлікт навколо угоди про зміну адміністративного кордону між Інгушетією та Чечнею переріс у серйозну політичну кризу. В Інгушетії відбулися масові протести, в яких взяли участь тисячі людей, які виступали проти угод, укладених Юнус-Беком Євкуровим та Рамзаном Кадировим. Ця ситуація стала яскравим свідченням того, наскільки умовним єдиний політичний простір у Росії.

У жовтні 2023 року в аеропорту Махачкали місцеві жителі влаштували справжнє полювання на пасажирів рейсу з Тель-Авіва. Перевіряли документи, намагалися прорватися до літака, діти збиралися "різати єврейців" (саме так вони і пояснювали на камеру). До цього аналогічні акції відбувалися в Хасав'юрті, де натовп шукав євреїв у готелі, а в Нальчику підпалили єврейський культурний центр.

Після терористичної атаки в "Крокус Сіті Холі" у березні 2024 року ксенофобська ненависть до іммігрантів із Центральної Азії значно зросла. Лише протягом перших шести місяців цього року з Росії було депортовано 85,8 тисячі мігрантів, що вдвічі перевищує аналогічний показник 2023 року.

Останній випадок трапився 24 жовтня цього року, коли на московському стадіоні "Труд" відбувся матч аматорських команд націоналістичної "Русской общины" та чеченського "Терека". І начебто це було про "дружбу народів". Але на трибунах зібралися представники "титульної нації" з піротехнікою та націоналістичними гаслами. Гравці "Терека" відповідали на їхні образливі вигуки жестами у відповідь. Зрештою почалася масова бійка, у яку довелося втрутитися правоохоронцям.

Мігранти рухаються "потягом".

"Русская община" -- мережевий націоналістичний рух, що виник наприкінці 2020 року й особливо розрісся після повномасштабного вторгнення в Україну. Його активісти патрулюють ринки, перевіряють "підозрілі" місця, пишуть доноси та беруть участь в антимігрантських рейдах. Рух фактично привласнює функції держави: вирішує, хто "свій", а хто "чужий", кому дозволено молитися, торгувати чи просто не бути схожим на етнічного росіянина.

Це не стихійний гурт розлючених футбольних фанатів. Серед його засновників -- колишній координатор руху проти абортів Євген Чесноков, ексвіцеспікер Омської міськради й політтехнолог Андрій Ткачук та журналіст православного телеканалу "Спас" Андрій Афанасьєв. Тобто від самого початку "община" мала людей із досвідом політики, медіа та консервативних організацій. Саме ця суміш і зробила її зручною для Кремля.

У січні 2024 року в Єкатеринбурзі відбувся значний рейд, в якому брали участь не лише правоохоронці, а й активісти "Русской общины" та організації "Северный человек". Під час перевірки було оглянуто близько 150 осіб, з яких лише у восьми виявили порушення міграційного законодавства, а чотирьом з них вручили повістки до військового комісаріату. Затриманих змушували пересуватися у формі "гусиним кроком", і навіть зняли на відео моменти їхнього приниження, яке потім опублікували в мережі. Міністерство закордонних справ Киргизстану виступило з вимогою провести розслідування, проте це не призвело до жодних результатів.

У Новій Москві запустили чат-бота, через який можна повідомляти про мігрантів. За інформацією, отриманою з цього ресурсу, було проведено 42 рейди, в результаті яких близько 100 осіб були притягнуті до адміністративної відповідальності, а 32 з них депортовано. Human Rights Watch також описує інший рейд у Єкатеринбурзі, де активісти запропонували перехожим безкоштовно взяти фрукти та овочі, які були вилучені у затриманих продавців.

Математика міграційних процесів проти ідеологічних концепцій.

Ще один промовистий доказ російської "єдності" -- міграційна арифметика. У той час, коли Кремль дедалі активніше розпалює ксенофобію руками й голосами таких "общин", російська економіка гостро потребує тих самих "чужих". Якщо у 2024 році Мінпраці РФ визначило квоту в 155 929 дозволів на залучення іноземної робочої сили, то на 2027-й вона зросла вже до 382 857.

Це явище можна пояснити досить просто: військові дії виснажують людські ресурси, відправляючи їх на фронт та до підприємств оборонної промисловості. Одночасно, демографічна криза все більше стискає ринок праці, а мігранти з Центральної Азії все частіше відмовляються від роботи в Росії через зниження зарплат, міграційні обшуки та загрозу примусового призову. Внаслідок цього, Москві доводиться шукати нових працівників далеко за межами звичних регіонів, зокрема в Китаї, Індії, В'єтнамі, Бангладеш та Шрі-Ланці.

Це вже не той американський "плавильний котел", де з різних культур формувалася єдина ідентичність. В Росії, навпаки, спостерігається своєрідний "східний казан": Кремль активно підкидає до нього дрова ксенофобії, організовуючи показові заходи на тему національної єдності. Вогонь під цим казаном розгоряється все більше, і неминуче настане момент, коли він вибухне.