Капітан АнтиСША

Капітан Антиамерика Перші сто днів Дональда Трампа заведено міряти економікою.

Рецесія. Тарифи. Глобальна економічна криза. Сорок сьомий президент Сполучених Штатів прийняв рішення, що його країна повинна збільшити виробництво та експорт, і готовий йти на будь-які заходи. Внаслідок цього світ опинився під загрозою нових тарифів, з'явилася невпевненість, а на фінансових ринках панує тривога. Економісти вивчають паралелі з законом Смута-Гоулі, президентством Герберта Гувера та його спадщиною – Великою депресією.

Але в тому й річ, що "ефект Трампа" - зовсім не тільки про економіку.

Президент США дійсно може вважати, що сучасне становище Сполучених Штатів є вкрай проблематичним. Він може вважати, що виведення виробництв до інших країн є несправедливим. Він може вважати, що забезпечення безпеки для союзників є марною витратою ресурсів. Здається, він вважає, що не США повинні імпортувати товари з усього світу, а світ повинен купувати американську продукцію та оплачувати захист. Його проблема полягає в тому, що ця система виникла внаслідок повоєнних реалій, коли вартість праці в США зростала, а надійність американських фінансів також зростала. Тому весь світ інвестував не в американське виробництво, а в облігації американського держборгу, адже позичати у США було зручно та безпечно. Так само, як і жити під американським захистом.

Дональда Трампа може злити ця ситуація. Він може посваритися з усім світом заради відновлення статус-кво. Проблема лише в тому, що недоліки будь-якої системи часто є продовженням її переваг. І ви не можете обнулити те, що вам не подобається, без обнулення того, що вам до вподоби.

Після Другої світової США перестали бути одним лише економічним гігантом. Вони підняли на прапори гасла глобальних цінностей. Перетворилися на магніт для тих, хто намагався вирватися з-під гніту комуністичних диктатур. У той час, коли світ став двополярним, столицею колективного Заходу став Вашингтон.

Після 1991 року обвалення радянського полюса лише зміцнило цей статус. Демократія і свобода перестали бути однією з розвилок - ставши натомість магістральним шосе. Світ нагадував Comic Con, у якому країни косплеїли тріумфатора та переймали у нього правила життя. Вашингтон перетворився на маяк і цей маяк не мав альтернатив.

Гілберт Честертон зазначав, що Рим не здобув слави лише завдяки своїй величі — він став видатним, бо його полюбили. Сполучені Штати не підкорили світ за допомогою джинсів чи кока-коли, а через "небесну подобу" цих речей. Голлівуду було легше, ніж іншим кінематографічним центрам, адже просувати міф про країну значно простіше, коли у вас є гарантовані споживачі цього міфу.

Світ усвідомлював, куди мчить Форест Гамп — він мчить у напрямку глобалізації, свободи та історичного моменту з першим афроамериканським президентом. Світ знав, чому було необхідно рятувати рядового Райана — адже це пов'язано з лендлізом, планом Маршалла та символікою Західного Берліна. Світ розумів, навіщо існують ковбої — їхній спадок полягав у праві на власність і верховенстві закону.

Кожен герой американської літератури і персонаж кіно можуть бути пов'язані символічною ниткою з сучасністю, створюючи своєрідний маршрут до свободи. Персонажі "Титаніка" вирушали до епохи Кеннеді та Рейгана. Індіана Джонс, втілюючи надії на світле майбутнє, мандрував у пошуках артефактів минулого. А Джон Макклейн вражав не лише своєю харизмою, а й епічними декораціями країни, яку він рятував на Різдво.

Символічний образ не може існувати без міцного підґрунтя. Протягом останніх п’яти десятиліть вся символіка Сполучених Штатів базувалася на реальних аспектах американського життя. У цій реальності співіснували айфон і демократія, жувальна гумка і свобода слова, чизбургер і боротьба за права людини. Ми перебували в епосі, де всього 41 рік відділяв Барака Обаму від Мартіна Лютера Кінга, що давало нам можливість говорити про перемоги останнього. Це також відзначало успіхи Харві Мілка та Ерін Брокович, Джанго та Альдо Рейна, Тоні Старка та Стіва Роджерса.

З будь-якої точки американської історії можна простежити пряму, що веде до нашого відомого сьогодення, гарантуючи, таким чином, щасливий фінал. Кожен кіногерой став передвісником сучасності, і навіть у випадку поразки вони все ж таки залишалися переможцями в очах глядачів. Символічне місце Сполучених Штатів слугувало виправданням для всіх викликів їхньої історії, даруючи кожному прихильнику рятівне "але". Сьогодні ж Америка підтримує бідних, захищає слабких і виступає проти диктаторських режимів.

Дональд Трамп зламав не лише традицію публічної риторики. Не лише логіку стосунків із союзниками та диктатурами. Він також поховав весь той символічний капітал, що його країна накопичувала десятиліттями.

47-й президент США скасовує програму USAID і закриває "Голос Америки". Він призначає лояльних людей на ключові посади, звільняючи при цьому професіоналів з досвідом. Лояльний до диктаторів, він підвищує тон на демократію. Дональд Трамп ухвалює рішення "вийти в кеш", розмінюючи накопичені активи репутації та авторитету своєї держави.

Відтепер Сполучені Штати - це країна, яка голосує в ООН синхронно з Нікарагуа, Еритреєю та Білоруссю. Оголошує на весь світ, що інші країни цілують її лідера в дупу. Це країна, яка вимагає, щоб жертва капітулювала перед агресором, щоб не заважати Вашингтону вести бізнес із Москвою.

Дональд Трамп змінив не лише політичний ландшафт США, а й підривав саму суть американської моралі. Він поставив під сумнів ту моральну правоту, яка базувалась на ідеалі ролі Сполучених Штатів у світі. Ця моральна основа дозволяла співпереживати таким персонажам, як Скарлет О'Хара, Джон Рембо, Клінт Іствуд та Мартін Ріггс.

Велич США будувалася не тільки на економічній могутності. В її фундаменті - довіра до американських інститутів та імідж надійного партнера. Стабільність долара та незалежність Федеральної резервної системи. Професіоналізм бюрократії та верховенство закону. Лідерство в міжнародних організаціях та публічна роль вартового демократії. Все те, від чого відмовляється сьогодні 47-ий президент США.

Руйнуючи символічний капітал заради економіки, Дональд Трамп обнуляє одразу все. Американська мрія більше не римується з етикою. Джинси перестали бути дрескодом демократії. Сполучені Штати позбулися рольової моделі "зразка для наслідування". І навіть якщо на наступному електоральному витку нинішній президент поступиться кріслом своєму опоненту, пам'ять про те, що 77 мільйонів американців обрали курс Дональда Трампа, нікуди не зникне.

У світу був хороший маяк. На жаль, він згас.