Я прочитав 174 коментарі під виступом прем'єра Корецького про чергове перекроювання правил бронювання. І знаєте, що найбільше впадає в око? Не лайка, не обурення і навіть не відверта зневага до урядової риторики. Найпромовистіше -- наскільки по-різному влада й суспільство розуміють слово "справедливість".
Прем'єр урочисто повідомляє про "чесні й зрозумілі правила". Українці у відповідь запитують, чому ці правила знову починають запроваджувати з робітників, інженерів та енергетиків, а не з чиновницької верхівки, прокурорів, суддів, поліції та численних державних адміністрацій. Чому людина, яка виготовляє зброю, повинна доводити свою незамінність, а людина, яка сидить у державному кабінеті, отримує особливий захист завдяки посаді? І чому держава, яка так любить рахувати чужі бронювання, ніяк не наважиться так само прискіпливо порахувати власні штати?
Це питання лунає в багатьох голосах. Люди звертають увагу на адміністрації тимчасово окупованих регіонів, роздутий апарат управління, численні допоміжні служби, пенсіонерів силових структур, а також на специфічні привілеї суддів і прокурорів. Їх цікавить просте: хто насправді необхідний для оборони та функціонування країни, а хто просто вдало осів під державним дахом? Уряд заявляє про рівність обов'язків, тоді як громадяни спостерігають нерівність у гарантіях. І в цій ситуації криється вся прірва між красномовними словами та українською реальністю.
Особливо важко читати свідчення військових. Один з них пише, що вже майже п'ять років служить і досі не знає, коли зможе повернутися додому. Інші запитують, де ж законодавчо прописані терміни служби, ротації, адекватна оплата та гарантії для тих, хто захищає країну з 2022 року. І справді, яка дивовижна ситуація: новим військовим уряд вже обіцяє чіткі терміни, збереження місця роботи та зарплати, в той час як ті, хто роками перебуває на фронті, все ще просять про найосновніше – дізнатися, коли вони зможуть обійняти своїх близьких. Виявляється, навіть справедливість у нашій країні має свій порядок: спочатку її обіцяють у нових постановах, а потім роками не можуть забезпечити тим, хто насправді забезпечує існування держави.
Підприємці та працівники задають не менш болючі питання. Хто займатиметься ремонтом трансформаторів, обслуговуванням електростанцій, виробництвом озброєння та перевезенням вантажів? Один з коментаторів розповідає про те, як його наукоємне підприємство втрачає кваліфікованих спеціалістів і наближається до зупинки. Інші наголошують, що без ремонтників, запасних частин і досвідчених кадрів навіть логістика не зможе функціонувати. У відповідь їм пропонують створення нового Координаційного центру та незвичайний обмін: якщо хочете зберегти колектив, то забезпечте "добровільне" відправлення частини співробітників до армії. Не даремно один з коментаторів охарактеризував це як перетворення підприємств на філії територіальних центрів комплектування. У країні, де виробники вже виконують безліч чужих обов'язків, їм доручили ще й комплектування військових частин.
Історія з корупцією виглядає ще більш захопливо. У коментарях детально описуються схеми фіктивного працевлаштування, продажу бронювання та появи на підприємствах "невидимих" працівників, яких ніхто не бачив. Люди знають, де шукати зловживання, і вимагають покарання для їхніх організаторів. Проте, уряд обирає свій звичний підхід до боротьби — запроваджує нові погодження для всіх. Нібито основною проблемою була недостатня кількість контролю. Тепер чиновники отримають ще більше повноважень вирішувати, кому дозволено працювати. Виходить, корупцію знову намагатимуться подолати шляхом збільшення кількості кабінетів, де вона може розвиватися.
Окремою насмішкою над здоровим глуздом люди називають сам текст прем'єра. Спочатку він повідомляє, що для оборонної промисловості та енергетики "нічого не зміниться", а буквально наступним пунктом скасовує безумовне стовідсоткове бронювання. Коментатори миттєво помітили суперечність, яку, схоже, не помітили автори урядової промови, навіть ШІ, яким пишуть ці дебільні тексти не допоміг. І це найкраща характеристика якості сучасного управління: люди, які мають забезпечувати зрозумілі правила для цілої країни, не можуть забезпечити навіть послідовності кількох власних абзаців.
Серед авторів коментарів є й такі, хто виступає за перегляд бронювання. Це зумовлено, перш за все, прагненням покласти край фіктивному працевлаштуванню, забезпечити ротацію та дати можливість військовим повернутися до цивільного життя. Деякі позитивно ставляться до збереження робочого місця за мобілізованими працівниками. Проте навіть ця підтримка вказує на те, що суспільство вимагає справедливого розподілу обов'язків і захисту тих, хто вже служить, а не безкінечного перерозподілу привілеїв.
Головне в цих коментарях полягає в тому, що вони вже давно не обмежуються лише питаннями бронювання. Люди починають порушувати теми, пов'язані з медичним забезпеченням прокурорів, доходами чиновників, винятками, корупцією та нерівністю перед законом. У свідомості суспільства ці явища зливаються в єдину картину: в Україні виникає нова адміністративна еліта, для якої держава все більше стає джерелом гарантій, тоді як для більшості українців вона перетворюється на джерело нових обов'язків.
Ось звідки виникає відчуття адміністративного апартеїду привілеїв. Це не просто абстрактні політичні концепції, а реальний досвід людей, які спостерігають, як одна й та ж держава створює різні умови життя для своїх громадян, залежно від їхнього становища в ієрархії влади. Для виробника — це перевірка на критичність. Для чиновника — особлива гарантія. Для військовослужбовця — невизначеність терміну служби. Для управлінця — нова посада в нещодавно створеному центрі. І все це супроводжується урочистими промовами про рівність, єдність і спільну відповідальність.
Військовослужбовець Володимир Жиляєв висловився особливо точно: замість того, щоб боротися з ухиленням від служби, влада вирішила "покарати тих, хто дотримувався закону і працював чесно". Це формулювання важко перевершити. Воно є свідченням хибної логіки державного управління, яка все частіше спрямовує свої зусилля не проти зловживань, а проти тих, кого легше і швидше знайти, перевірити та змусити виконувати нові вимоги.
У коментарях я спостерігаю не відмову українців від захисту своєї країни, а зростаюче обурення щодо того, як держава ставиться до своїх громадян. Люди вимагають ротацій у війську, справедливості для робітників, підтримки виробництва та відповідальності від чиновників. Вони дедалі ясніше розрізняють між Україною, за яку вони готові боротися і працювати, та управлінською системою, яка претендує на право говорити від її імені. Це найсерйозніший висновок, який можна зробити з реакції народу: українці більше не бажають платити своїм життям, працею та майбутнім за недоторканність чиновницького класу.
Прем'єр намагався роз'яснити нові правила бронювання, але зрештою став свідком спонтанної дискусії під своїм дописом про привілейовану державну еліту. Він прагнув розповісти про справедливість, проте громадськість запитала, чому справедливість знову не бере початок з самого верху влади.
Українському суспільству необхідна потужна армія, ефективна економіка та справедлива Республіка. Наша мета — не така держава, де одні борються, інші займаються виробництвом, а треті, зберігаючи власні привілеї, ретельно розподіляють обов'язки, залишаючи народ на відстані.
#
