"Спеціальна виборча кампанія" (СВО) у контексті виборів до Державної Думи Росії 2026 року підійшла до свого завершення. Партія, що перебуває при владі ("Єдина Росія"), здобула 57% голосів і тепер формує однопартійну коаліцію.
Ми спостерігаємо зміцнення структур російської влади, але цей процес має більш далекосяжні наслідки. Йдеться про формування в РФ прошарку "нового дворянства", до складу якого входить значна частина учасників війни.
Фактично, Росія не лише взяла курс на "іранізацію" своєї економіки, але й почала процес "іранізації" політичних та ідеологічних аспектів. Включення учасників конфлікту у владну структуру створює певний аналог іранського Корпусу стражів ісламської революції: російський Корпус охоронців імперської величі (КСІВ).
Раніше в Росії влада формувалася через специфічну структуру: національні еліти, що діяли на рівні автономних республік, країв, округів і областей, представляли собою мікрорівень. На макрорівні ж влада мала форму союзу між силовими структурами та великим бізнесом. Саме силові органи забезпечували зв'язок між цими двома рівнями.
В даний момент Путін ініціює програму формування нової політичної системи в Росії, яка має на меті інтегрувати його історичний спадок.
Місцеві владні угруповання, які в умовах системної кризи часто підтримують відцентрові сили або "реформаторські" рухи, поступово будуть витіснені мілітаризованими політичними структурами. Ці нові угрупування виникатимуть у результаті діалектичної взаємодії між війною та владою. Вищі інституції, такі як центральні органи влади та Думу, не дозволять цим воєнізованим групам зайняти домінуючі позиції, структура верхнього рівня залишиться незмінною. Проте на нижчих та середніх щаблях відбудуться значні зміни.
Системна злагодженість буде підтримуватися не тільки силовими структурами, але й спільними зусиллями силовиків та військових. Тому, наприклад, багато губернаторів Росії наразі прагнуть "засвітитися", залучаючи себе до військових дій.
Ця модель спрямована не стільки проти можливих прозахідних настроїв частини суспільства в майбутньому, скільки проти критичного посилення впливу Китаю.
Аналогічна модель тут -- знову ж таки іранська. Для Ірану Китай є чи не єдиним стратегічним партнером (як і для Росії), зв'язок із яким забезпечує технократ на кшталт Масуда Пезешкіана, але водночас КСІР залишає за собою право остаточного рішення.
Така сама модель може сформуватися в РФ і "після Путіна": умовний технократ Мішустін при владі та КСІВ як "випрямляч" змінного струму політичних рішень.
Створення цієї системи в умовах війни вказує на одне: "після Путіна" Росія зазнає трансформацій, подібних до тих, що відбулися в Ірані після епохи Хаменеї. Це призведе до посилення радикалізації політики (за що відповідатиме КСІВ) та більшої орієнтації на Китай (за що відповідатиме технократ типу Мішустіна).
Тому всі сподівання деяких наших політиків на те, що "після Путіна" війна припиниться сама собою, є досить наївними. У будь-якому разі нам доведеться шукати модель завершення війни, а не чекати Deus ex machina у вигляді "дивовижного вирішення".
Автор подає свою індивідуальну точку зору, яка може відрізнятися від позиції редакційної команди. Уся відповідальність за матеріали, опубліковані в розділі "Думки", лежить на авторі.
#
