Криза в антикварному магазині: які проблеми виникають в економіці Європейського Союзу?

Європейський Союз продовжує залишатися важливим союзником України у боротьбі проти російської агресії та в процесі створення нового безпекового порядку на континенті. Намір ЄС суттєво посилити свої оборонні можливості та розвивати власний військово-промисловий сектор є не лише реакцією на поточні виклики, але й запорукою тривалої стабільності для всієї Європи, включно з Україною. Проте реалізація таких амбітних планів з потребує надійної економічної бази. Тому адекватне усвідомлення реального стану економіки Європи, її структурних проблем та можливостей для промислового відродження є не просто теоретичним аналізом, а критично важливим для формування реалістичних сподівань щодо наших партнерів.

На початку надамо можливість висловитися Євростату.

"На кінець третього кварталу 2025 року співвідношення валового державного боргу до ВВП у єврозоні (EA20) становило 88,5%, що більше ніж 88,2% на кінець другого кварталу 2025 року. У ЄС це співвідношення також збільшилося з 81,9 до 82,1%.

На завершення третього кварталу 2025 року структура державного боргу включала 84,2% боргових цінних паперів у єврозоні та 83,6% у межах ЄС. Крім того, 13,3% боргу становили позики в єврозоні, а 13,9% — в рамках ЄС. Щодо складових "валюта та депозити", то їх частка становила 2,6% у єврозоні та 2,5% у ЄС.

Величезні обсяги даних — величезні результати.

Як видно, загальний рівень боргового навантаження в Європейському Союзі залишається відносно помірним. Це порівняно з США, де показник становить близько 125% у співвідношенні "борг/ВВП", а також Японії, де він перевищує 200%. Навіть враховуючи, що під час канцлерства Мерца Німеччина скасувала так звані "боргові гальма" (обмеження на зростання боргу відносно валового продукту), загальний борговий тягар в країнах ЄС поки що не перевищив критичну межу у 100% ВВП. Хоча показник, який ми розглядаємо, у 84% валового продукту є значно більшим за базовий рівень боргового навантаження, визначений Маастрихтськими критеріями для країн Євросоюзу (60%).

Нагадаємо, ці 60% -- співвідношення "борг/ВВП", результат ділення максимально можливого дефіциту бюджету на річний темп зростання ВВП і помножений на 100. Але це, так би мовити, європейські стандарти. Фактично ж Європейська комісія прогнозує зростання ВВП ЄС за підсумками 2025 року в діапазоні від 1,1 до 1,4%. Це вкрай низькі темпи економічного зростання (майже втричі нижні за показники Китаю, хоча це порівняння є, певним чином, не релевантним). Дефіцит бюджету в середньому становить 3,2%. За таких показників співвідношення боргу до ВВП може зрости навіть до... 300%. Отже, треба терміново або скорочувати дефіцит бюджету, або збільшувати темпи зростання ВВП.

Але нас насамперед цікавить промислове виробництво, адже саме з ним пов'язані перспективи відновлення оборонно-промислового комплексу ЄС та перспективи його мілітаризації у контексті нинішніх геополітичних викликів.

Тут картина ще песимістичніша.

Виробничі показники минулого року знизилися, досягнувши зростання лише 0,2% у єврозоні та 0,8% у Європейському Союзі. У серпні цього року спостерігалося навіть скорочення: на 1,1% в єврозоні та на 0,9% в рамках ЄС.

У жовтні 2025 року спостерігалося збільшення виробництва проміжних товарів на 0,5%, а також енергетичних ресурсів, які підросли на 2,1%. Товари нетривалого користування також показали зростання на 2,2%. Проте, у той же час, випуск засобів виробництва та товарів тривалого користування знизився, що найбільше пов'язано з динамікою розвитку оборонно-промислового комплексу, зафіксувавши падіння на 3%.

Найбільше річне зростання промвиробництва зафіксовано у Швеції (+14,7%), Данії (+9,5%) та Греції (+7,1%). Найбільше зниження -- в Болгарії (-5,6%), Люксембурзі (-3,4%) та Литві (-2,3%).

Ці дані чітко вказують на кілька важливих аспектів: по-перше, високі ціни на енергетичні ресурси позитивно впливають на зростання сектора енергетики в Європейському Союзі, проте це зростання стосується більше вартості послуг, ніж їх обсягу. По-друге, європейська промисловість залежить від глобальних тенденцій на підвищення цін на сировину. По-третє, ЄС починає задовольняти потреби свого внутрішнього ринку, виробляючи більше товарів самостійно і поступово витісняючи імпорт з Китаю та США. І нарешті, можна зазначити, що ініціативи з мілітаризації та розвитку оборонної промисловості в Європі досі не отримали необхідного імпульсу для реалізації.

Німецький мотор

Ядром економіки ЄС є валовий продукт Німеччини, який наближається до показника у 5 трлн дол. Це приблизно 4,3% світової економіки.

Економіка ж Німеччини тільки дивом не потрапляє у стан офіційно проголошеної рецесії. Річ у тому, що рецесія -- це падіння ВВП два квартали поспіль і Німеччині щастить: її ВВП періодично вигулькує на поверхню і рецесія "скасовується". Але це не змінює суті: економіка Німеччини повільно, але невблаганно падає.

Ключова проблема -- це втрата ринків збуту своєї продукції та енергетична криза.

Існує стереотип, що економіка Німеччини потрапила в рецесію через втрату доступу до російських енергетичних ресурсів. У цьому висловленні є певна частка правди, але лише частково.

У цьому контексті особливо важливим є вплив "зеленого курсу", який досяг абсурдних масштабів, коли Німеччина вирішила відмовитися від ядерної енергетики.

На початку 2000-х років Німеччина досягла рекорду в ядерній генерації, виробляючи 150 ТВт⋅год електроенергії. Проте у 2011 році сталося значне зміщення: ядерна генерація в Німеччині і Китаї досягла однакових показників. Нині Китай виробляє 450 ТВт⋅год ядерної електрики, що втричі перевищує піковий рівень Німеччини. Водночас ядерна генерація в Німеччині практично зникла.

Отже, роль російського природного газу стала більше контрольним сигналом, аніж початковим або фатальним ударом. Адже економіка Франції, в аналогічних умовах, змогла зберегти доступність електроенергії за рахунок атомної генерації, що дозволило підтримати конкурентоспроможність промисловості з точки зору як ціни, так і доступності.

Без міцної базової генерації країна не зможе стати індустріально розвиненою.

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц висловлює песимістичні думки: "Модель ведення бізнесу в нашій країні більше не існує... Нам необхідно докласти значних зусиль для зменшення бюрократичного тягаря.... Варто зосередити державні витрати на підтримці тих, хто готовий працювати, а не на тих, хто відмовляється від праці".

Це класичний набір реформ: зменшення числа державних службовців та соціальних витрат. Зниження податкового навантаження та підвищення фінансування оборонної сфери, що забезпечить німецький військово-промисловий комплекс новими замовленнями.

У сфері геополітики Мерц планує підтримувати тісні зв’язки з Китаєм та посилити співпрацю в рамках "Веймарського трикутника", що об'єднує Францію, Німеччину та Польщу.

Німеччині зараз потрібні ринки збуту, джерела кваліфікованої робочої сили, ліквідні активи для інвестування і сировинні платформи. Йдеться про комбінації різних варіантів поєднання цих факторів глобальної конкурентоздатності з акцентом на один або кілька пріоритетів.

Щодо країн Центральної Європи рішення вже прийнято: вони сприймаються як потенційні об'єкти для інвестування, а також частково як ринки для реалізації товарів і джерела робочої сили, проте основним аспектом зал залишається інвестиційна привабливість.

Мерц каже про відновлення ядерної енергетики, але не робить кроків для її відновлення. Тобто співає реквієм, а не осанну.

Однак у Німеччині планується перегляд стандартів соціальної політики, зокрема, у напрямку зменшення виплат для багатьох мігрантів з інших країн, які не змогли знайти роботу в Німеччині та покладаються на соціальну підтримку.

Збільшення витрат на програми розвитку ВПК певним чином активізує промислове виробництво, але не суттєво.

Німеччина стикається з втратами на зовнішніх ринках, і цей тренд вже неможливо зупинити. Як наслідок, разом із втратою цих ринків, Берлін також позбудеться своєї економічної моделі, орієнтованої на експорт.

Отже, основна увага буде зосереджена на стимулюванні внутрішнього ринку через механізми державних закупівель у сфері оборонної промисловості та інвестиції в критично важливу інфраструктуру. Проте важливо зазначити, що в Німеччині відсутня геополітична модель розвитку, яка могла б слугувати основою, що призводитиме до постійних труднощів, пов'язаних із економічними моделями, що виникають під впливом геополітичних обставин.

Одним з основних елементів антикризової стратегії є скасування "боргового гальма" та залучення близько 400 мільярдів євро нових кредитів (приблизно 10% ВВП) для фінансування нових проектів у сфері оборонної промисловості та інфраструктури. Цього імпульсу вистачить на один політичний цикл. Проте, в цілому, Німеччина втратила динаміку зростання та розвитку, досягнувши високих стандартів. Тепер вона може підтримувати свою стабільність протягом десятків років, але вже не прагне до активного економічного зростання та ролі ведучого двигуна економіки.

Стан кризи самосприйняття

Кризу рейнської моделі капіталізму та кінець епохи "великої нормальності" загалом можна констатувати в масштабах всього Європейського мегакластера.

Після завершення Другої світової війни модель "рейнського капіталізму" стала ключовим чинником, що сприяв досягненню нинішнього рівня розвитку Німеччини та Скандинавських країн. Основним елементом цієї системи є досягнення угоди між урядом, підприємцями та трудящими щодо справедливого розподілу національного доходу.

Саме наявність або відсутність цього консенсусу в значній мірі визначає економічний добробут або бідність країн, а також рівень їх тіньової економіки. Проте вічних моделей розвитку не існує. Це зумовлено, зокрема, старінням населення, що призводить до зростання соціальних витрат держави і зниження загальної економічної ефективності. Крім того, критичне зниження показника граничної віддачі капіталу також грає важливу роль. Мігранти не можуть швидко замінити місцевих жителів, а їх інтеграція в європейське суспільство є довгостроковим і складним процесом.

Як написав Хосе Ортега-і-Гассет у "Повстанні мас" про суть нового європейства: "Ми відчуваємо, що раптово стали самотніми, що мертві померли всерйоз, назавжди і більше не можуть допомогти нам. Сліди духовної традиції стерлися. Усі приклади, зразки, марні. Усі проблеми, чи то в мистецтві, науці чи політиці, ми повинні вирішувати лише в сьогоденні, без участі минулого".

Європа позбулася того, що завжди слугувало їй джерелом сили — традиції, на відміну від Китаю, де традиції продовжують існувати і розвиватися.

Іспанський філософ пише: "Світ сьогодні глибоко деморалізований, і один із симптомів цього -- розбещений бунт мас... з Європою відбувається щось дивне і нездорове. Європейські заповіді втратили силу, а інших поки що не видно. ...Вперше спіткнувшись об національні кордони, європеєць відчуває, наскільки його економічні, політичні, інтелектуальні запити -- тобто його життєві можливості, життєвий розмах -- непорівнянні з тим колективним тілом, у якому він нудьгує. Ті спільноти, що досі іменувалися націями, приблизно століття тому досягли свого апогею. З ними нічого більше робити, крім одного -- подолати їх".

За таких умов Європейський Союз може проголосити нову індустріалізацію, яка навіть нагадує епоху "вугілля та сталі", проте цей процес реалізується без використання ані вугілля, ані сталі.

ЄС потребує зменшення соціальних витрат, спрощення бюрократичних процедур та зниження базових податкових ставок. Але як можна реалізувати ці зміни без значних соціальних потрясінь? Як втілити ці реформи, не втрачаючи підтримки на початкових етапах? Яким чином провести ці зміни, якщо відсутня нова концепція економічного зростання?

Сьогодні Європа нагадує величезний музей старовини.

Підвищення витрат на оборону в Європейському Союзі на фоні деіндустріалізації лише загострить цю кризу, оскільки просте збільшення фінансування не матиме суттєвого впливу без проведення структурних реформ в економіці.

США, в свою чергу, прагнуть зберегти єдність культурних та цивілізаційних аспектів у рамках свого національного розвитку. Д.Трамп намагається впровадити нову концепцію "трампономіки", що в цілому нагадує економічну модель "рейганоміки", популярну в 80-х роках минулого століття.

На даний момент можна відзначити, що в США, на відміну від Європейського Союзу, формується нова концепція економічного зростання. Хоча не всі можуть з цим погодитися, вона поступово набирає чітких обрисів у вигляді ідеї MAGA — Зробимо Америку знову великою.

Європа прагне сформувати "неоліберальну геополітичну маскулінність", спираючись на застарілі воук-ідеї. Це так само реально, як намагатися переконати вегетаріанців вживати м'ясо з кров'ю.