Львів, Одеса, Дніпро, Харків та Київ — п’ять економічних центрів, які так і не об’єдналися в єдину державу.

Програма діяльності нового уряду та річниця Дня Незалежності України -- це певна історична можливість не лише підбити проміжні підсумки, а й спробувати сформувати візії нашого майбутнього (незважаючи на дим війни, який це майбутнє наразі застилає).

Перш за все, необхідно вивчити особливості територіального розподілу виробничих потужностей, оскільки ми досі перебуваємо під впливом економічної спадщини Української РСР, і нову економіку, яка б відповідала сучасним умовам, так і не вдалося сформувати, за винятком посилення сировинного сектора.

Структура адміністративного поділу на області та райони в часи Радянського Союзу нагадує організацію радянської армії, де область виступала у ролі військового корпусу, район — дивізії, а великі населені пункти можна співвіднести з полками. Усі ці елементи підпорядковувалися потребам мобілізації та вимогам жорсткого контролю над віддаленими територіями, які опікувалися "намісниками" з центру — секретарями районних та обласних комітетів комуністичної партії.

Безумовно, ця територіальна структура була створена без врахування основ ринкової економіки, і не відповідала цілям децентралізації.

Цікаво, що економічна реформа в Польщі розпочалася з кардинальної зміни системи адміністративно-територіального устрою. З 1 січня 1999 року кількість воєводств у країні скоротилася з 49 до 16, що означає зменшення більш ніж у три рази. Проте сама структура адміністративного поділу (воєводство -- повіт -- гміна) залишилася незмінною.

Це сприяло зміцненню місцевого самоврядування і підвищенню економічної потужності регіонів.

В Україні цю структуру представляють: область, район, об'єднана територіальна громада (ОТГ), місто або село.

Новий адміністративний поділ став основою для прогресу регіональної економіки Польщі та виявився важливим майданчиком для залучення як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.

Сьогодні в Польщі особливу динаміку демонструють регіональні технологічні та промислові кластери.

Які можливості відкриває Україна?

В Україні вже реалізовано перший етап реформи: замість 490 традиційних районів виникло 136 нових, об'єднаних районів, а також сформовано систему територіальних громад (ОТГ).

По завершенню війни, зберігаючи існуючу структуру адміністративного поділу, можна дати областям шанс на формування економічних кластерів. Це сприятиме підсиленню зусиль регіональних управлінських систем у залученні інвестицій та розвитку місцевої економіки у рамках територіально-економічних зон.

Ця комплексна реформа повинна інтегрувати підходи щодо розміщення виробничих сил (територіально-економічних зон) із сучасним світ-системним аналізом.

Сьогодні в Україні існує кілька територіально-економічних районів, які поступово сформувалися під впливом різноманітних факторів розподілу продуктивних сил. Проте в даний час вони об'єднуються в рамках єдиного історичного проекту української нації.

Сучасна система розміщення продуктивних сил в Україні являє собою комбінацію, що складається з залишків колишніх територіально-економічних районів епохи СРСР та, водночас, дещо безладного формування кількох економічних "протокластерів", які мають свої власні "надміста".

Якщо говорити про західну частину України, то тут розташований Львів. На півдні можна знайти Одесу, а на південному сході – Дніпро та Харків. У самому центрі країни розміщується Київ. Уся Україна об'єднує ці "регіональні системи", формуючи єдиний простір для розвитку.

Так проявляється на нашому мікрорівні теорія "світ-системного" аналізу Ф.Броделя. Якщо скористатися світ-системним аналізом іншого теоретика -- І.Валлерстайна, то можна побачити, що найбільший ризик для нас у плані економічної стагнації полягає у трансформації молодої ринкової економіки у формат місцевої "квазіімперії" -- коли території об'єднані лише через панівний центр, який відповідає за централізований збір податків та їхній "ручний" перерозподіл.

Саме цю модель реалізовували за часів Кучми та Януковича, і саме вона спричинила тяжкі історичні наслідки.

Політика децентралізації повинна мати зовсім інший наслідок: наша нинішня неефективна економічна модель повинна поступово перетворитися на систему економічних кластерів розвитку, подібно до того, як це відбулося в європейських країнах, США та навіть у Китаї. Варто зазначити, що в Російській Федерації такого зрушення не сталося, і цілісність їхньої системи досі підтримується на нестабільному конфлікті між "центром та периферією".

Для забезпечення сталого розвитку розміщення продуктивних сил в Україні необхідно здійснити реформу, орієнтуючись на більш ефективні та відповідні умовам ринкової економіки структури - так звані таксони. Це передбачає створення територіально-економічних районів (сучасних кластерів), що формуються на основі спільних характеристик і особливостей.

У період існування Української РСР економічні ресурси розвивалися в межах трьох основних територіально-економічних зон:

Донецько-Придніпровський регіон має кілька значних промислових центрів, серед яких Дніпро, Донецьк та Харків, а також три основні промислові протокластери: Приазов'я, Наддніпрянщина та Слобожанщина.

* Центральний регіон (промислові кластери Києва та Львова);

* Південний (промисловий кластер Одеського регіону).

Беручи до уваги регіональні характеристики економіки, ці територіально-економічні зони потребують різноманітних економічних стратегій та розробки політик, що відповідають їхнім специфічним вимогам.

У Центральному районі важливо удосконалити логістичну та транспортну інфраструктуру, що сприятиме ефективному транзиту товарів до ринку Європейського Союзу. Це відкриє можливості для формування інноваційних і технологічних кластерів, промислових зон та вільних економічних територій у центральних і західних регіонах країни.

З боку держави тут потрібна політика, спрямована на посилення ролі середнього бізнесу.

У даній місцевості планується створення нових центрів інноваційного розвитку економіки. Крім того, значно підвищиться значення малого та середнього підприємництва в загальному виробничому ландшафті.

Крім того, в цьому регіоні буде активно удосконалюватися інфраструктура та логістика для транзитних перевезень.

У Центральному районі можна очікувати значне підвищення підприємницької активності та більш ефективний перенесення інновацій у реальний сектор економіки.

Це буде щось схоже на умовну "польську модель" зростання.

Щодо Донецько-Придніпровського регіону, то для відновлення індустріального центру країни та підвищення ефективності видобувної галузі необхідно впровадження методів державного регулювання та обґрунтованого протекціонізму.

Об'єктивно, у цьому процесі продовжить відігравати важливу роль великий бізнес, а інвестиційний фонд формуватиметься з активною участю держави та великих фінансово-промислових груп в рамках державно-приватного партнерства.

Це можна назвати умовно "південнокорейською" моделлю розвитку.

Що стосується Південного економічного регіону, то в ньому значні можливості виникають у сфері туризму та обслуговування, а також у контексті розвитку безмитних торгових зон та торгових терміналів.

Щоб розвинути регіональний потенціал, необхідно здійснити значну дерегуляцію та впровадити кредитні програми, які підтримуватимуть малий і середній бізнес. Держава повинна зосередитися на реалізації інфраструктурних проєктів, таких як порти, залишаючи інші сфери для розвитку підприємництва.

Ключові засади створення вільних економічних зон та торговельних терміналів в даному територіально-економічному регіоні можуть бути адаптовані з досвіду Іспанії, де зосередження вільних економічних кластерів спостерігається поблизу значних портових міст, що лежать на торгових маршрутах між Європою, Азією та Африкою.

Ці "острови підприємницької автономії" включають в себе безмитні зони, вільні склади, промислові майданчики, технологічні інноваційні парки та спеціалізовані торговельні комплекси.

Економічний розвиток у їхньому випадку визначається не державними службовцями, а об'єднаннями компаній, які створюють основний промисловий кластер.

Таку модель можна назвати умовно "іспанською" або "турецькою".

Кластерний економічний розвиток відкриває можливості для формування інноваційного напрямку, збільшення експортних можливостей, інтеграції держави в міжнародні технологічні та торгові мережі, а також сприяє створенню нових робочих місць.

Щодо перспективи створення економічних кластерів, доцільно враховувати їх формування на основі існуючих територіально-економічних районів, відповідно до теорії розміщення виробничих сил в Україні.

Сучасні дослідники виокремлюють територіально-економічні райони України, що виникли в період незалежності:

* Донецька область (включаючи Луганську область)

* Придніпровський регіон (області Дніпропетровська та Запорізька)

Східно-Північний регіон (Харківська, Сумська та Полтавська області)

* Центральний (області Черкаси та Кіровоград)

Північно-Західний регіон (області Волинь та Рівне)

* Подільський (області Вінницька, Тернопільська, Хмельницька)

* Причорноморський регіон (області Миколаїв, Одеська, Херсон, а також Крим)

* Карпати (області Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини та Чернівців)

* Центральний регіон (Київщина, Житомирщина, Чернігівщина)

За такої системи місцеве самоврядування зосередиться на базі ОТГ, а економічна політика, особливо в частині залучення інвестицій та формування якості підприємницького середовища -- на рівні економічних кластерів.

Формування економічного кластера потребує регулювання через спеціальний закон, ініціатива якого має виходити від органів місцевого самоврядування, зокрема обласних рад та адміністрацій великих міст.

Одночасно деякі функції саморегулювання для цих кластерів варто передати радам або консорціумам інвесторів, при цьому державі слід зберегти за собою загальнонаціональні обов'язки та завдання, пов'язані з розвитком інфраструктури.

У такому разі від місцевих громад залежатиме якість не лише доріг і лікарень, а й підприємницького середовища, а отже й рівень життя простих людей та кількість робочих місць.

Центральні органи державної влади нестимуть відповідальність за забезпечення безпеки, оборони та соціального захисту громадян, а не за перерозподіл економічних ресурсів або корупційні схеми.