"Росіяни прагнуть переконати Трампа, що укладення мирної угоди може бути вигідним фінансово."

Фіона Гілл є американською спеціалісткою в галузі російської політики, яка протягом майже тридцяти років аналізує ситуацію в Кремлі та трансформації на пострадянському просторі. Під час першого терміну президентства Дональда Трампа вона обіймала посаду заступниці радника президента, відповідаючи за питання, пов'язані з Європою та Росією в рамках Ради національної безпеки США.

Бесіда з фахівцем з російських питань Фіоною Гілл

Фіона Гілл є американською спеціалісткою в галузі російської політики, яка протягом майже тридцяти років аналізує ситуацію в Кремлі та трансформації на пострадянському просторі. Під час першого терміну президентства Дональда Трампа вона обіймала посаду заступниці радника президента, відповідаючи за питання, пов'язані з Європою та Росією в рамках Ради національної безпеки США.

У своїх показаннях перед Конгресом під час слухань, пов'язаних з першим імпічментом Трампа у 2019 році, Гілл висловила занепокоєння щодо ризику російського втручання в американську політику та прагнення президента США встановити тісні зв'язки з Росією.

Зараз Гілл -- наукова співробітниця Брукінгського інституту, авторитетної американської аналітичної організації в сфері міжнародних справ. Також вона співавторка книжки "Містер Путін: Оперативник у Кремлі".

У розмові з журналістами Суспільного Фіона Гілл розглядає ідею мирного плану для Росії та України, зосереджуючи увагу на аспектах безпекових гарантій. Вона також аналізує сучасну позицію США в контексті війни між Росією та Україною, а також у глобальному контексті.

Це навіть важко охарактеризувати як переговори. Іноді мені важко підібрати вірні слова, щоб описати цей складний процес взаємодії з Трампом. Адже в центрі уваги завжди залишається Трамп і його нинішні цілі. Він бачить у мирній угоді між Ізраїлем та ХАМАС великий успіх і прагне досягти подібного результату в Україні.

Так, звичайно, є багато інших зацікавлених сторін: європейські сусіди України, які мають дуже напружені взаємини з Росією -- від країн Балтії до Польщі й Фінляндії. Є Угорщина, Словаччина та інші, які ставляться до Росії інакше й воліли б, аби війна в Україні припинилася у будь-який спосіб. Багато всього відбувається одночасно, але справжня рушійна сила тут -- Дональд Трамп і всі переговори насправді ведуться насамперед із ним.

Якщо розглядати цю ситуацію як комп'ютерну гру, то Віткофф можна вважати аватаром Трампа. Він виступає в ролі особистого посланця і представника. Віткофф має значну свободу в своїх діях, що дозволяє йому укладати угоди — адже він не є дипломатом чи переговірником, а справжнім "укладачем угод". Саме так він себе позиціонує.

Це суттєво відрізняється від ситуації з Росією. У Путіна немає представника: немає особи, яка могла б виконувати його функції.

Він у багатьох аспектах аналог Віткоффа. Також він голова Російського суверенного фонду, проводить багато часу на Близькому сході й брав участь у ранніх етапах укладення Авраамських угод, які врегулювали взаємини між Ізраїлем та низкою арабських країн ще задовго до подій 7 жовтня [2023 року]. Його дружина -- близька подруга однієї з дочок Путіна. Але Дмитрієв -- не особистий посланець Путіна. Його роботу над цим планом російський правитель легко може відкинути. Коли ми говоримо про Росію та її позицію, ми можемо говорити лише про Путіна.

Коли я працювала в адміністрації Трампа, [заступник міністра закордонних справ Росії] Сергій Рябков запитав мене: "Фіоно, кого ти представляєш тут? Себе, США чи президента?" На той момент вже було очевидно, що Трамп мав доволі негативне ставлення до всіх, хто займав якісь офіційні позиції та був, як він це називав, частиною "діпстейту". Він більше цінував особисті зв'язки.

Коли Рябков запитував мене про це, він опинився в аналогічній позиції. Він виступав як представник російської держави, але не завжди висловлював думку Путіна. Це важливий момент, який слід враховувати.

Аналізуючи телефонні розмови між Ушаковим і Дмитрієвим, а також між Віткоффом і Ушаковим, можна зробити висновок, що основною метою було створення документа, який би сподобався Трампу. Це мало на меті переконати українську сторону його прийняти, а далі вже спостерігати, чи погодиться Путін. Принаймні, така була загальна концепція.

Так, ці пункти не стосуються війни взагалі. Зараз уже складно згадати, але у грудні 2021 року Росія висунула низку вимог. Зокрема, вона просила США вивести свої війська з Європи. Це було після зустрічі Джо Байдена з Путіним у Женеві в червні того року -- і розглядалось як певна прелюдія до війни. Зміст вимог був по суті таким: "Ми не задоволені тим, як усе йде - і хочемо, щоб НАТО відступило до кордонів 1997 року, а Сполучені Штати пішли [з Європи]. Якщо ж цього не станеться, ми зробимо щось неприємне з Україною".

Вважаю, що Путін прагне повернутися до тем, які обговорювалися в грудні 2021 року, зокрема до змін у світовому порядку, що виник після завершення Холодної війни.

Недавній саміт G20, проведений у Південній Африці, яскраво продемонстрував, як США поступово відмовляються від своїх традиційних міжнародних зобов'язань. Це створює нові перспективи для формування багатополярного світу, про який Путін говорить вже з 2007 року. Тепер він має підтримку в особі Дональда Трампа, президента США, який також сприймає глобальну політику як гру сфер впливу.

Отже, ці 28 пунктів, схоже, замасковано втілюють ідею про те, що Сполучені Штати відіграватимуть у Європі набагато меншу роль, ніж досі. І це, звісно, халепа. Не думаю, що хтось із нас міг би передбачити навіть за часів першої адміністрації Трампа, що він виявиться настільки готовим відмовитися від ідеї трансатлантичного порядку.

На мою думку, Україна дійсно стала жертвою цього плану та його наслідків. Однак, є ще важливіший аспект: Україна опинилась у пастці власної долі. Трамп не бажає нести жодну відповідальність ані за Україну, ані за Європу загалом.

Сьогодні Європа перебуває у вразливому становищі. Незважаючи на тиск з боку кількох американських президентів, які закликали європейські країни збільшити витрати на оборону, з 1989 року ці витрати продовжують знижуватися. Україна стала жертвою цих обставин. Їй було б природно покладатися на сусідні держави, проте більшість із них, за винятком Фінляндії та кількох інших, втратили пильність. Вони були впевнені, що Росія ніколи не вчинить такого акту агресії, як вторгнення в Україну, а США завжди залишаться на їхньому боці, покриваючи витрати на безпеку.

Якби було по-іншому, то, наприклад, Велика Британія ніколи б не вийшла з ЄС. Бо це занадто безрозсудний та руйнівний вчинок за несприятливих безпекових умов.

Ситуація не є зовсім ясною, оскільки існує безліч питань стосовно сучасного стану НАТО. Найкращим рішенням було б отримати чіткі гарантії у рамках окремої угоди. У цьому документі мали б бути розглянуті питання, чи буде Україні надано військове обладнання, а також чи планується розміщення військових контингентів. Існує ризик, що ви знову опинитеся в ситуації, подібній до Будапештського меморандуму, де будуть лише загальні обіцянки, які не зможуть задовольнити ваші справжні сподівання.

Це стосується того, як ці чоловіки сприймають концепцію суверенітету. І Путін, і Трамп дотримуються думки, що справжній суверенітет можливий лише за наявності сили для самозахисту — як військової, так і економічної. Коли ви не залежите від зовнішньої допомоги.

Раніше Путін неодноразово висловлював думку, що справжніми суверенними державами є лише кілька країн: Росія, Китай і, можливо, Сполучені Штати. Можна припустити, що Трамп розділяє цю точку зору. Саме тому він виявляє таку зневагу до України та інших європейських націй, адже вони залежать від допомоги США.

Коли ти не в змозі постояти за себе, "ти залишаєшся без козирів". "Тільки ми здатні надати тобі сили для боротьби, зробити тебе незалежним", -- [ось суть цього пункту]. Це викликає глибоке обурення в Україні, але саме таким є світогляд Трампа.

Це всього лише корупційна схема! Усі зосереджені на проблемах корупції в Україні, але ми стикаємося з подібними явищами у величезних масштабах у США та Росії. Чому ж саме Віткофф і Дмитрієв представляють ці країни? Вони — це два бізнесмени, тісно пов'язані з колами людей, які прагнуть отримати прибуток. Це нагадує угоду з нерухомістю. Вважаю, що так вони сприймають ситуацію, адже у відбудові беруть участь переважно девелоперські та будівельні компанії. Можливо, їхня мета полягала в тому, щоб спокусити Трампа задуматися про можливі фінансові вигоди від цього процесу.

Чи це Сирія з нафтовими родовищами, чи "ривʼєра" в Газі, чи атомна станція в Запоріжжі -- всюди, де можна заробити гроші, Трамп бачить можливості для себе й свого оточення. Ось і тут є пропозиція корумпованим елітам укласти вигідну для себе угоду. І всі щасливі -- окрім людей, які постраждали й продовжують страждати в перетворених на руїни місцях. Я не думаю, що ми побачимо [в кінці цього мирного процесу] справедливість і обʼєктивність, яку люди воліють бачити в кінці цієї жахливої війни.

Думаю, заморожені активи використовують як підсолоджувач, щоб Сполучені Штати й бізнесмени з оточення Трампа схилились на бік Росії. Угоду про корисні копалини, яку запропонувала Україна, навряд чи можна буде [швидко] обміняти на готівку, а ось тут -- реальні гроші. І не потрібно розміновувати територію чи проходити через всілякі інші складнощі.

Таким чином, Росія виставляє себе в ролі жертви. Раніше висувалися пропозиції, що ці кошти можна було б витратити на відновлення територій, які окуповані Росією, зокрема Маріуполя. Отже, РФ вчиняє агресію, знищує це місто, а потім направляє [заарештовані в Європі] фінанси на власні потреби відновлення.

Наявність Ради миру надасть Трампу шанс позиціонувати себе в ролі видатного миротворця.

Чому взагалі було підписано Будапештський меморандум? Бо Україна відмовилася від ядерного арсеналу, який вона фактично випадково успадкувала від Радянського Союзу.

Головна ідея цього конфлікту полягає в тому, що відмова від ядерної зброї може призвести до повного знищення. Країни, які йдуть на такі кроки, часто стають жертвами агресії та переживають жахливі наслідки. Україна, яка добровільно відмовилася від своїх ядерних арсеналів, тепер, ймовірно, викликає занепокоєння у інших держав, які спостерігають за її долею. Серед них можна згадати Південну Корею, Японію, Туреччину, Південну Африку та Саудівську Аравію. Угоди, укладені раніше, мають на меті запобігти виникненню подібних спокус у майбутньому.

А щодо НАТО -- думаю, Трамп просто не хоче брати на себе відповідальність. Втім, НАТО - не панацея, не якийсь магічний папірець. НАТО - це зобов'язання [інших захищати партнера]. А якщо цього зобов'язання немає, то немає й гарантій безпеки. Тож тут ми повертаємось до питання по суті: чи є країни, які реально прагнуть допомогти Україні зберегти її незалежність та суверенітет над власною територією?

Так, це дійсно виклик — а Трамп намагається відшукати легке вирішення та йти далі. Путін же, в свою чергу, має ясне уявлення про свої цілі — нейтралізовану Україну, яку можна буде контролювати в майбутньому, подібно до того, як це робиться зараз з Грузією.

Існували мирні ініціативи, які, хоча й не завершувались офіційними мирними угодами, призводили до тривалого припинення вогню. Прикладами можуть слугувати ситуації між Південною та Північною Кореєю чи Японією і Радянським Союзом після закінчення Другої світової війни. Однак такі процеси є складними і вимагають виконання різноманітних зобов'язань. У випадках, про які йдеться, США взяли на себе ці зобов'язання, і в Японії досі розташовані американські військові сили.

Така допомога в довготривалому мирі могла б надійти від інших європейських країн, які готові брати на себе відповідальність. Хоча багато хто в Європі досі не усвідомлює, що це їхня справа.

Ця війна — це те, що ми намагалися уникнути ще за часів Радянського Союзу. Ялтинська угода надала СРСР можливість впливати на всю Східну Європу, щоб уникнути нових конфліктів. Нова ескалація могла б розпочатися наприкінці 1940-х або в 1950-х роках, але вона сталася зараз. Це війна за майбутнє Європи.

Вибори завжди стають точкою вразливості, якщо вони не проходять у безпечному демократичному середовищі. Нещодавно у Великій Британії протягом короткого часу змінилось одразу кілька премʼєр-міністрів -- і це була криза, але не катастрофа. Бо Британія мирна країна. У Грузії ми бачили іншу динаміку.

Як Трамп, так і Путін переконані, що зможуть досягти своїх цілей, якщо в Україні з'явиться новий лідер, який змістить Зеленського.

Сполучені Штати саме таким чином визнають Косово. Вважаю, що саме з цієї причини росіяни і продовжують на цьому наполягати.

Думаю, визнання США цих територій російськими відкриє шлях для американських інвестицій на них.

Росія не Іран і не Південна Африка. Це надзвичайно велика країна з багатими природними ресурсами, а ще вона дуже глибоко вплетена в міжнародну економіку. Це не Радянський Союз, де частина санкцій могли бути ефективними.

Зараз внаслідок санкцій Росія просто змінює свої моделі торгівлі. Як і інші країни, адже тарифи Трампа -- теж по суті санкції, які він наклав у тому числі й на друзів США. Для них резонно міркувати, чи вони хочуть співпрацювати зі Сполученими Штатами так, як робили це раніше.

Зрештою, є й питання, чи будуть США через 10 років таким же привабливим ринком, як зараз. Путін робить ставку на те, що центр економічної ваги зміщується десь інде -- наприклад, у країни Перської затоки, в Китай та Південно-Східну Азію. Це вже не той світ, де американський долар керує всіма правилами. Все змінюється -- і цей фактор слід враховувати й у випадку застосування санкцій.

Цікаво, що в жодному з цих мирних планів немає і натяку на те, що чекає на Росію в майбутньому. Чи змушені будуть європейські країни торгувати з Росією, коли санкції знімуть? Чи хтось хоче добровільно створювати бізнес у Росії після досвіду останніх років? Адже всі інвестиції в РФ, особливо фінансові, схоже, в підсумку підтримують військово-промисловий комплекс. Де ознаки того, що після укладення мирних угод Росія демілітаризує свою економіку? Якщо Україна має скоротити свою армію, що робити з російською?

Інше питання полягає в можливих наслідках демобілізації. Як інтегрувати людей, які пережили бойові дії на передовій, назад у звичайне російське суспільство? Які можливості для працевлаштування вони матимуть? Ми не можемо забувати про сплеск організованої злочинності, що стався після Афганістану та Чечні. Зменшення чисельності Радянської армії після розпаду СРСР і повернення військових з-за кордону призвели до значного зростання організованої злочинності в 90-х і на початку 2000-х років. Уявіть, які наслідки можуть бути цього разу.

Слухайте, якби стратегія США була справді серйозною, вона б передбачала тісну співпрацю з європейськими союзниками. Адже можна бути етичними у таких справах. В історії США є яскраві приклади подібної поведінки — зокрема, Теодор Рузвельт, який відіграв справедливу і нейтральну роль у врегулюванні конфлікту з Японією, за що згодом отримав Нобелівську премію миру. Це зовсім не те, що демонструє Трамп.

Вважаю, що в даний момент і Україна, і інші країни намагаються стримувати Трампа. Печальна істина полягає в тому, що нинішні дипломатичні зусилля більше орієнтовані на реагування на дії американського президента, аніж на справжнє досягнення миру в цій війні. Існує також ще одна проблема.

Проводячи значну кількість часу в компанії Трампа, люди отримують глибше уявлення про його спосіб мислення. Він може бути досить непередбачуваним і капризним, але при цьому залишається відкритим. На відміну від нього, Путін здається недоступним.