Міграційні міфи: чи варто Україні боятися напливу робочої сили?

Для численних іноземців Україна перетворюється на своєрідну сходинку - початкову платформу для подальшого виходу на ринок Європейського Союзу.

"В Україні може з'явитися до мільйона мігрантів, для яких суми в 10-15 доларів є значними" — це одна з найпоширеніших тривожних наративів, що стосуються можливого впливу іноземців на ринок праці в Україні. Вокс Україна провів аналіз, щоб зрозуміти, наскільки ці побоювання мають підстави і що насправді можуть очікувати українці в цій ситуації.

За даними Інституту демографії, станом на початок 2023 року чисельність населення України становила від 28 до 34 мільйонів. Протягом наступних двох років ситуація, на жаль, не покращилася: зони активних бойових дій розширилися, ворог захопив нові території, а уряд ухвалив рішення дозволити виїзд чоловікам до 22 років. Рівень зайнятості населення знизився з 56% у 2021 році до 50% у 2024, в той час як частка економічно неактивних осіб зросла з 37% до 44%. Інші люди наразі перебувають у процесі пошуку роботи. Водночас залучити до ринку праці дітей, пенсіонерів та військових буде вкрай складно.

Робоча сила - це основа економіки: саме люди створюють товари, надають послуги й рухають бізнес уперед. Коли працівників не вистачає, підприємства знижують обсяги виробництва, їхні витрати зростають, і тому вони мають або підвищувати ціни або працювати з меншим прибутком і відповідно меншими інвестиціями в розвиток та нижчими податковими платежами.

Як і в інших розвинених країнах Європи, в Україні спостерігається перевищення смертності над народжуваністю, що супроводжується поступовим старінням населення. Військовий конфлікт ще більше ускладнив ці тривалі тенденції. Наприклад, у 2024 році рівень смертності виявився втричі вищим за кількість новонароджених. Це частково можна пояснити тим, що багато жінок репродуктивного віку відтерміновують народження дітей через нестабільність та загрозу, а також тим, що значна кількість потенційних матерів виїхала за межі країни в пошуках безпечнішого середовища.

Рисунок 1. Динаміка кількості народжень та смертей в Україні

Один із способів подолання демографічних викликів, коли бракує місцевих працівників, полягає в залученні трудових мігрантів. Ці люди заповнюють наявні вакансії, що стимулює зростання виробництва, збільшення податкових надходжень та зміцнення фінансової стабільності держави. За даними на 2022 рік, у світі нараховувалося 167,7 мільйона трудових мігрантів, що становить 4,7% від загальної кількості працівників. Переважна частина трудових мігрантів проживає в країнах із високим рівнем доходу, зокрема, 23,3% в Північній, Південній і Західній Європі, 22,6% у Північній Америці та 13,5% в арабських країнах.

Діаграма 2. Глобальний розподіл робочих мігрантів на 2022 рік.

У 2022 році у світі налічувалося 167,7 мільйона трудових мігрантів, серед яких жінки становили 38,7%, а чоловіки – 61,3%. Найбільша частка трудових мігрантів працювала в секторі послуг, де було зайнято 68,4% з них. У промисловості працевлаштовані 24,3% мігрантів, тоді як 7,4% працювали в сільському господарстві. Сектор послуг виявився особливо популярним серед жінок: близько 81% жінок-мігранток знайшли роботу саме в цій галузі, тоді як чоловіки частіше обирають працю в промисловості або аграрному секторі.

Рисунок 3. Структура трудових мігрантів (дані станом на 2022 рік)

Згідно з оцінками Міністерства економіки, Україні необхідно буде залучити принаймні 4,5 мільйона нових працівників на ринок праці протягом наступних десяти років. Залучення мігрантів може стати одним із ефективних рішень для подолання проблеми дефіциту робочої сили в країні. Це не нова концепція — ще до початку повномасштабної війни Україна вже приймала трудових мігрантів, які приїздили з метою роботи, навчання або возз'єднання з родинами.

На сьогоднішній день деякі українські підприємства починають шукати працівників з Індії, Пакистану, Бангладеш та країн Центральної Азії, однак їхня представленість залишається на низькому рівні (див. рис. 5).

Як і до початку конфлікту, переважна більшість іноземців прибуває з особистих причин (див. рис. 4), зокрема, для возз'єднання з родичами (у 2020 році таких було 91%, а на початку 2025 року - вже 98%). Інша частина приїжджає через службові обов'язки або навчання, а найменше людей - з метою працевлаштування.

Схема 4. Фактори, що спонукають іноземців відвідувати Україну.

Після початку повномасштабного вторгнення спостерігається значний перерозподіл міграційних потоків іноземців (див. рис. 5). До 2022 року основна частина в'їздів в Україну здійснювалася громадянами сусідніх держав на сході, проте з початком війни географія цих потоків зазнала суттєвих змін. У 2020 році найбільше випадків перетину кордону (в'їзду до України) було зареєстровано серед громадян Молдови, Білорусі та Росії. Вже у 2025 році Молдова продовжує утримувати лідерство за кількістю в'їздів, а серед трійки провідних країн також знаходяться Румунія та Польща.

Ілюстрація 5. Кількість в'їздів іноземців до України у 2020 році, розподілена за країнами їхнього походження.

Хоча щороку в Україні реєструється в'їзд сотень тисяч іноземців, бажання оселитися тут на постійній або тривалій основі залишається невисоким. Згідно з даними Державної міграційної служби, за перші дев'ять місяців 2025 року було розглянуто 2 384 заяви на імміграцію, з яких 2 129 отримали позитивний результат. Для порівняння, лише за два місяці 2019 року було оброблено 2 027 заяв — фактично таку ж кількість, як за дев'ять місяців 2025 року. Це свідчить про те, що, незважаючи на хвилювання, масового напливу іноземних працівників не спостерігається. Переважна частина заявників, які прагнуть отримати дозвіл на імміграцію, роблять це на підставі сімейних або гуманітарних причин: шлюб з громадянином України (71% виданих дозволів), наявність спільних дітей (8% дозволів), територіальне походження (7% дозволів), українське походження (6% дозволів) або тривале проживання в країні (3% дозволів).

Серед 306 тисяч осіб, що отримали посвідку на постійне проживання в Україні, більшість складають люди з Росії, Молдови, Азербайджану, Вірменії, Грузії та Білорусі. Це, як правило, колишні жителі країни або ті, хто має родинні зв'язки в Україні (див. рис. 6). Проте, нових бажаючих оселитися в Україні спостерігається не так багато: за перші дев'ять місяців 2025 року лише 2 289 людей вперше отримали посвідку на постійне проживання, що свідчить про невисокий попит серед іноземців на тривале проживання в Україні. Мова йде не про тимчасових мігрантів, а про тих, хто прагне залишитися в країні на тривалий термін і офіційно оформити свій статус. Трудова міграція, в свою чергу, в основному виявляє себе у формі тимчасового перебування.

Діаграма 6. Найбільші 10 країн, громадяни яких отримали дозволи на постійне та тимчасове проживання в Україні відповідно до інформації Державної міграційної служби на 30 вересня 2025 року.

На осінь 2025 року в Україні налічується понад 46 тисяч іноземців та осіб без громадянства, які володіють посвідками на тимчасове проживання (див. рис. 6). Серед них найбільшу частку складають громадяни Азербайджану, Туреччини, Молдови, Індії, Узбекистану, США, Китаю та Ізраїлю. Більше ніж 10 тисяч з цих іноземців легально перебувають в Україні з метою працевлаштування, близько 7 тисяч - для навчання, а приблизно 5 тисяч - завдяки волонтерській або громадській діяльності. Ці процеси можна розглядати як контрольовані та цілеспрямовані, а не як масовий наплив мігрантів. Серед трудових мігрантів переважають керівники та менеджери, з яких близько третини займає керівні посади або розвиває власний бізнес в Україні. Крім того, після 2022 року зросла кількість тих, хто приїжджає задля волонтерства або роботи в громадських організаціях.

Залучати мігрантів непросто передусім через ризики для них самих. Війна триває, навіть глибокий тил не гарантує безпеки, а економіка поки не здатна забезпечити конкурентні зарплати порівняно з країнами ЄС. Додатковими бар'єрами є культурні відмінності, мовний фактор і відсутність сталих програм інтеграції. Для численних іноземців Україна перетворюється на своєрідну сходинку - початкову платформу для подальшого виходу на ринок Європейського Союзу.. Україна поки не є магнітом для трудових мігрантів - ні за рівнем зарплат, ні за безпекою, ні за якістю життя. Тож побоювання, що Україну "захоплять потоки мігрантів", перебільшені. Реалістичніше говорити про поступове формування більш відкритого, але контрольованого ринку праці.

Марія Балицька, аналітикиня "Вокс Україна"