Міністр Коваль заявив: "Ми знайдемо і покараємо всіх, хто незаконно привласнює наше зерно."

Як змінився агросектор України під час війни? Як знаходять українське зерно, яке вкрала РФ? Як швидко можна розмінувати українські поля? Міністр агрополітики та продовольства України Віталій Коваль в інтерв'ю DW.

Вперше після початку повномасштабного вторгнення Україна знову взяла участь у "Зеленому тижні". Цей ярмарок, що проходить щорічно в Берліні, вважається одним з найпрестижніших форумів для виробників і продавців аграрної продукції у світі. Разом із представниками українського бізнесу до німецької столиці прибув міністр аграрної політики та продовольства Віталій Коваль. Deutsche Welle скористалася можливістю, щоб поспілкуватися з ним про поточний стан українського сільського господарства, труднощі, з якими воно стикається в умовах війни, та майбутні перспективи українських аграріїв на міжнародному ринку.

DW: Пане міністре, якою є присутність України на "Зеленому тижні"? Які ключові повідомлення наша країна надсилає партнерам та учасникам виставки?

Віталій Коваль: Для нас надзвичайно важливо бути присутніми на цьому заході. Це великий ярмарок з майже столітньою традицією. Наш стенд демонструє продукцію з різних галузей: цукрової, молочної, виноробної, виробництва борошна, а також яйцепродуктів і м'ясних виробів. Ми активно популяризуємо нашу продукцію. Окрім звичайних відвідувачів, які приходять на цей захід для сімейного відпочинку, тут також присутні представники бізнесу та різних асоціацій. Ми маємо можливість запросити міністрів з інших країн до нашого стенду, продемонструвати їм нашу продукцію та організувати зустрічі.

Для нас було істотно не лише прибути як урядова делегація, а й представити бізнес, щоб профільні асоціації та бізнес-лідери змогли зрозуміти, які існують побоювання в Європі щодо нашої євроінтеграції, які товари викликають найбільший інтерес і на які ринки варто зосередитися.

Учасники 17-ї Берлінської конференції міністрів сільського господарства, що проходила в рамках "Зеленого тижня", підписали спільне комюніке. Я щасливий, що в документі було чітко зазначено рішуче засудження агресії Росії, війни в Україні, а також запобігання блокуванню будь-яких шляхів постачання продовольства.

DW: Ви вже провели кілька зустрічей з міжнародними партнерами. Які питання обговорювались під час цих переговорів?

Зв'язок прирівнюється до укладення угоди. Мета полягає в тому, щоб кожен учасник українського бізнесу, який присутній тут, зміг знайти партнера для підписання угоди. Зокрема, було досягнуто значного прогресу в переговорах зі Світовим банком та організаціями, що є частиною ООН.

Ми звернули увагу на недостатність і брак потужностей для зберігання. Існує суттєва проблема з утриманням овочів, оскільки в початкові місяці війни значна кількість сховищ для овочів була знищена. Це були цілеспрямовані удари, спрямовані на те, щоб підривати продовольчу безпеку.

Нам потрібно відбудовувати потужності зберігання зерна, щоб фермер мав право на справедливу ціну. Щоб він свою продукцію тримав і протягом сезону продавав, отримуючи максимальний економічний ефект. Близько 200 тисяч голів скота Україна втратила від початку широкомасштабної агресії. Це велика частина втрат економіки. Взагалі втрати від війни в Україні оцінюються в понад 80 мільярдів євро тільки в агросекторі.

DW: Протягом багатьох років Україна була відомою як "житниця Європи". Чи збереглося таке сприйняття України сьогодні?

Ми втратили приблизно 20% нашої території внаслідок війни, що також означає втрату 20% наших чорноземів та сільськогосподарських угідь. Це, безумовно, призвело до зниження потенціалу. У 2021 році ми зібрали 106 мільйонів тонн зернових та олійних культур, а в 2024 році, завдяки зусиллям кожного фермера, вдалося зібрати 76 мільйонів тонн. Таким чином, різниця в урожайності становить вражаючі 30 мільйонів тонн. Так, 2021 рік був вдалим для врожаю, але в цьому році ми стикнулися з численними факторами, які зменшили обсяги збору.

Незважаючи на всі виклики, Україна зберігає свої провідні позиції в багатьох сферах. Ми є лідерами у експорті продукції соняшникової групи, включаючи олію, соняшниковий шрот та макуху. Також ми займаємо високі місця в експорті кукурудзи, пшениці та ячменю — це наші традиційні сільськогосподарські культури. У сфері експорту меду ми також демонструємо позитивні результати. Крім того, ми успішно адаптувалися у виробництві курячого м'яса. Однак варто зазначити, що ми втратили значну частину виробництв, зокрема, площі під виноградниками значно зменшилися в порівнянні з довоєнним періодом.

DW: Які саме підтримка та ресурси необхідні українській аграрній галузі з боку західних і німецьких партнерів?

Нам необхідно мати можливість отримати фінансування та скористатися послугами страхування від військових ризиків. Для того, щоб виробляти товари в нашій країні, ми значною мірою залежимо від імпорту.

У складі тонни кукурудзи 75% компонентів є імпортними. Це стосується дизельного пального, насіння, засобів для захисту рослин, мінеральних добрив, а також тракторів і комбайнів — все це імпортовані елементи. Основним постачальником є Європа. Ми є значним торговим партнером, тому нам важливо, щоб Європейський Союз продовжував забезпечувати нас цими товарами. Оскільки ми споживаємо таку велику кількість імпортної продукції, ми також прагнемо отримати можливість експортувати вирощену продукцію до ЄС, адже це має бути двостороння торгівля.

DW: Чи є якісь очікування щодо обсягів експорту зерна з України у 2025 році? Які прогнози можуть бути в цьому плані?

Можу поділитися результатами 2024 року. Ми досягли значного успіху в експорті агропродукції – загальна сума склала 24,6 мільярда доларів, що є другим найкращим показником в історії нашої країни. Наші аграрії доклали багато зусиль, щоб досягти цього результату. Він є добрим, проте, на жаль, недостатнім. Основна причина – ми фінансуємо витрати Збройних сил України за рахунок внутрішнього бюджету, а це податки, які сплачують аграрії для забезпечення обороноздатності країни.

Для нас є пріоритетом забезпечити подальше зростання цих показників. 60% від загального доходу від експорту складає аграрний сектор, що є невтішним показником. Ми сподівалися на більшу частку промислової продукції в цих даних. На жаль, внаслідок дій росіян значна кількість індустріальних виробництв була виведена з обігу, і ми змушені покривати цей дефіцит аграрними товарами.

DW: З якими ризиками нині на третьому році повномасштабної війни Україна стикається при транспортуванні продукції?

По-перше, існує загроза пошкодження інфраструктури, що забезпечує зберігання, включаючи елеватори, підприємства з переробки, порти та дороги, які використовуються для експорту. Усе це піддається ризику знищення.

Другий аспект - це логістичні маршрути, які можуть включати як відкриті морські коридори, так і ті, що залишаються закритими. Це питання є надзвичайно важливим для нас. Сьогодні ми спостерігаємо позитивні результати: український агроекспорт знову активно відправляється через порти Великої Одеси та дунайські порти. Це свідчить про те, що ми не створюємо додаткового навантаження на кордони з сусідніми державами.

На жаль, ми досі не змогли відновити повноцінну доставку контейнеровозами. Провідні морські лінії ухиляються від заходження до нашого порту через високий ризик пошкодження контейнерів. Компанії не готові ризикувати, адже нещодавно стався ракетний удар по одному з контейнеровозів. Це був жахливий інцидент: на борту судна знаходилася соняшникова олія в пляшках, призначена для Палестинських територій. Після цього випадку наші партнери стали обережнішими і перестали направляти свої контейнеровози до нас.

DW: У ЗМІ регулярно обговорюється, що морський маршрут відновлює своє колишнє значення, яке мав до війни. Однак, варто зазначити, що обсяги експорту через Дунай знизилися. Чи існує перспектива для розвитку цього шляху?

Наша мета – мати альтернативні варіанти. Дуже важливо, щоб ми завжди могли розширювати свої постачання. У 2024 році лише 13% всього агроекспорту було відправлено через порти на Дунаї. Хоча це незначна частка, все ж радіємо, що ці порти у нас є.

DW: Після того, як режим Башара Асада зазнав краху, Росія зупинила поставки свого зерна до Сирії. У відповідь Україна вирішила надати гуманітарну допомогу, відправивши 500 тонн пшеничного борошна. Чи здатна Україна забезпечити Сирію зерном у такій кількості, щоб заповнити дефіцит, який виник унаслідок припинення постачань з Росії?

В України самотужки набагато менший потенціал, ніж спільно з цивілізованим світом. Я особисто був у Сирії наприкінці року разом з міністром закордонних справ. Ми побачили, що приносить режим автократичний в країну. Суцільне руйнування... Наслідки війни - 14 років виснажливої реальності сирійців.

24 мільйони жителів без доступу до продовольства. Без права на нормальне харчування. І це неприпустимо. Там, де важко, маємо бути ми. Ми це прожили. Коли говоримо з сирійцями, ми говоримо з ними однією мовою. Хоч це українська й арабська, але це мова розуміння реалій війни.

Наша основна мета сьогодні полягає в створенні ефективного механізму підтримки Сирії з боку міжнародних партнерів, який буде ґрунтуватися на передбачуваності, стабільності та довгостроковості. Україна виробляє втричі більше продуктів, ніж їй потрібно для власного споживання. Ми підходимо до планування з великою обережністю і маємо чітке уявлення про баланс між експортом і внутрішнім споживанням. Ми усвідомлюємо, що можемо надати допомогу не лише Сирії, а й іншим країнам за підтримки міжнародних партнерів у фінансових питаннях.

Великобританія розробила систему даних для моніторингу незаконно вивезеного з України зерна, яке Росія транспортує з територій, що знаходяться під окупацією. Якими можуть бути наслідки для Росії чи тих держав, що отримують це зерно, якщо буде доведено, що воно було вкрадене?

Кожен кілограм зерна, що вивозиться з територій, які перебувають під окупацією, є краденим російським врожаем з України. Ми провели детальні ДНК-аналізи як ґрунтів, так і насіння. Наша база даних надзвичайно обширна. Ми можемо визначити не лише те, чи є це зерно українським, а й точно з'ясувати, з якого регіону чи району воно походить. Адже характеристики ґрунтів та інших факторів суттєво відрізняються.

Перший проєкт буде імплементований у Литві. Ми не зупинимося, ми будемо далі імплементувати. Ні одна тонна українського зерна не продасться під виглядом російського чи будь-якого. Ми наздоженемо кожного, хто буде намагатися продати українське зерно.

DW: Внаслідок війни чверть сільськогосподарських угідь стало непридатною для обробітку. Які дії потрібно вжити Україні, можливо, у співпраці з міжнародними партнерами, щоб ці території в майбутньому були ретельно очищені від мін і готові до сільськогосподарських робіт?

Для нас завершальним етапом процесу розмінування є вирощування безпечних для споживання продуктів. Це наша головна мета. Мова йде не лише про очищення територій від мін, а й про ретельну обробку ґрунтів, їх дослідження та забезпечення повернення української землі до сільськогосподарського використання в належному стані. Ми не плануємо займатися цим протягом десятиліть. Дуже важливо, спільно з партнерами, здійснити це за короткий термін, адже йдеться про економічні питання та продовольчу безпеку в глобальному контексті.

DW: Чи є шанс здійснити це протягом кількох років?

Цілком ймовірно. І ви можете бути впевнені, що за 2024 рік ми вже відновили в господарський обіг 218 тисяч гектарів. Так, окремі ділянки були серйозно забруднені, інші — в меншій мірі, але всі вони пройшли обстеження і знову стали доступними для використання.

DW: Яким чином технології вплинули на процес сівби полів під час війни?

Колись ми будемо засівати через дрони, але не через те, що в нас заміновано, а через те, що технології будуть це дозволяти.

Ми маємо виклики, які пов'язані з демографічною ситуацією. Понад 200 тисяч українських фермерів, аграріїв сьогодні на фронті. Їхні місця зайняли дружини, доньки. В нас великий виклик щодо перекваліфікації, автоматизації праці. Тому що дефіцит робочих рук ми відчуваємо сьогодні.

На жаль, нам доведеться розробити адаптивні сільськогосподарські машини, які дозволять людям з обмеженими можливостями виконувати свої обов'язки. Це необхідно для того, щоб ті, хто користується протезами або вже має їх, знову змогли долучитися до трудової діяльності.

Дуже важлива підтримка партнерів, увага до України, тому що це не чиясь війна десь далеко. Це війна цивілізованого світу за продовольчу безпеку, за доступ до харчових продуктів. І ми маємо її виграти.