Між уявленням про мир та жорстокими реаліями війни: які перспективи чекають Україну після зустрічі Трампа і Путіна?

Відомий футоролог, доктор економічних наук, голова Advanter Group поділився своїм баченням стратегії України

Нещодавня розмова між Дональдом Трампом та Володимиром Путіним спричинила значне занепокоєння у столицях країн -- союзників України. Звучать оцінки, що американський лідер не чинив достатнього тиску на свого візаві.

Хоча риторика Путіна про "мирне вирішення конфлікту" виявилася лише порожніми словами, які зазвичай не супроводжуються реальними кроками до безумовного припинення вогню, російські ЗМІ швидко підхопили його заяви. Вони активно поширювали інформацію про "змістовну та корисну" дискусію, акцентуючи на готовності Москви співпрацювати над "меморандумом" із Україною.

У відповідь Дональд Трамп у своїх соціальних мережах теж оцінив бесіду як "дуже добру", заявивши, що росія та Україна "негайно розпочнуть переговори про припинення вогню і, що більш важливо, про завершення усієї війни як такої". Він навіть пообіцяв повідомити про невдачу, якби вона була.

Проте єдиним словом, яке він виділив великими літерами, було "ТОРГІВЛЯ". Трамп підкреслив "величезний потенціал" для Росії в створенні нових робочих місць і збільшенні благополуччя, а також наголосив на значних перевагах для України, що можуть виникнути "від торгівлі під час відновлення країни".

Такий фокус американського політика виключно на комерційних аспектах, ігноруючи глибинні питання конфлікту, видається агонічною риторикою. "Створення робочих місць у росії" (як оцінює Трамп вигоди для рф від співпраці з ним), де вже низький рівень безробіття та дефіцит людського ресурсу, не є реалістичним вирішенням проблем.

Це вказує на те, що Трамп, ймовірно, не володіє визначеною стратегією і опинився в капкані своїх виборчих обіцянок. На жаль, Путін майстерно використовує цю ситуацію, проявляючи значно більшу готовність до переговорів у теперішній ситуації.

Незважаючи на чинні санкції, Росія все ще має можливість здійснювати масштабні військові операції. Хоча економічні обмеження ускладнюють розвиток країни, Москва здатна підтримувати "м'ясні атаки", поступово інтегруючи новітні технології у свої збройні сили.

Завдяки розширенню виробництва дронів, БПЛА та засобів РЕБ, що підтримується Китаєм, росія потенційно здатна вести війну ще кілька років. Кремль готовий до подальшої мілітаризації економіки, скорочуючи соціальні програми та ігноруючи потреби населення, що надає Путіну міцні позиції на будь-яких переговорах.

Натомість Дональд Трамп, схоже, продовжує шукати вже не стільки швидких, скільки хоча б якихось перемог та рішень. Його прагнення до демонстративних успіхів на міжнародній арені, що можуть зміцнити його імідж "миротворця", робить його вразливим. Хоча йому вдалися певні дипломатичні кроки, як, наприклад, замирення між Пакистаном та Індією (переконаний, ми ще дізнаємося правду про причини ескалації і інструменти замирення), інші ініціативи, як ті, що стосувалися Ізраїлю чи України, не мали такого успіху.

Трамп намагається уникнути затяжних і складних конфліктів, що створює можливості для маніпуляцій з боку Володимира Путіна та Сі Цзіньпіна, які вправно залучають його до своїх геополітичних стратегій.

Будь-які дискусії щодо стабільного та тривалого миру між Україною та Росією, спираючись на наявні "платформи для діалогу", позбавлені сенсу. Основні інтереси обох сторін є абсолютно несумісними: Росія прагне ліквідувати Україну як незалежну країну та встановити свою владу в Східній та частині Центральної Європи, відновлюючи свою імперську гегемонію.

Ця стратегія відображає глобальну концепцію світу, зосередженого навколо Китаю, де Росія виступає як важіль для розширення китайського впливу на максимальні території. Водночас, Україна прагне зберегти свою державність та територіальну цілісність. Серед цих абсолютно протилежних цілей немає можливості для компромісу.

Таким чином, будь-які сценарії, що пропонують "проміжне мирне рішення", можуть бути лише тимчасовими перепочинками. Єдиним виграшним сценарієм для України є повна деконструкція росії - через військову перемогу, а також дипломатичний та економічний тиск. Для росії ж єдиним прийнятним результатом є повне знищення України.

Виходячи з цього, для Кремля переговори не є процесом пошуку компромісів, а виступають тактикою: затримкою, зміцненням власних позицій, тиском на адміністрацію Трампа та країни Європи, а також можливістю продовжити озброєння та підготовку до нових військових дій. Україні слід усвідомлювати цю ситуацію і використовувати переговори як засіб для досягнення своїх стратегічних цілей, а не сприймати їх як самоціль.

У ситуації, коли компроміс із агресором виключено, а тиск на Україну триває, наша стратегія повинна бути комплексною. Насамперед, життєво важливо переконати європейських партнерів у потребі формування нових безпекових альянсів.

Це передбачає створення європейського військового формування та нової "безпекової осі", яка простягнеться від Польщі через скандинавські держави, Велику Британію, Німеччину, Францію, а також включатиме Індію, Австралію, Нову Зеландію та Канаду.

Основною метою цього військового альянсу є показати путінському режиму, що шлях війни не призведе до бажаних результатів, спонукаючи Росію звернутися до альтернативних, невійськових методів. Крім того, це допоможе протистояти спробам Росії та Китаю поширити свій вплив у Європі (факт того, що китайсько-російський план поки що не спрацював у Румунії, є вже хорошим знаком).

По-друге, Україні слід активно презентувати світові свої неповторні можливості, прагнучи стати ключовим гравцем у нових безпекових альянсах. Ми вже довели, що здатні до стрімкого збільшення виробництва дронів та швидкого впровадження сучасних технологій — не за роки, а всього за кілька місяців.

Україна має потенціал стати міжнародним центром для інноваційних експериментів, виступаючи містком до віртуальної економіки. Країна, де криптовалюти мають найвищий рівень впровадження, може перетворити це на лідерство у сфері цифрової економіки. Вона також може стати провідним гравцем на світовому ринку розробки ігор та рішень з гейміфікації, а також осередком проектів у галузях емоційного та штучного інтелекту.

Ми вже, по суті, є цифровою сервісною державою - і це саме те, що шукають багато наших західних партнерів. Крім того, Україна вже заявила про себе як альтернативне джерело критичних матеріалів, що може послабити стратегічну залежність ЄС від росії.

По-третє, нам потрібно подолати страх і навчитися "перемовлятися", "оцінювати свої можливості вище". Наша здатність до адаптації, військовий досвід та прогрес у військових технологіях є потужними перевагами, які ми, на жаль, не використовуємо на повну силу. Україні слід підвищувати ставки у переговорах, усвідомлюючи, що це не особиста гра, а "командний бридж", де ми співпрацюємо з надійними партнерами, такими як Європейський Союз.

Немає сенсу сподіватися на результативність двосторонніх переговорів з росією, адже ми вже фактично ведемо війну з російськими силами, що посилюються китайськими технологіями, північнокорейськими військовими та іранським озброєнням. Ми маємо європейських партнерів, які допомагають нам у цій, фактично, третій світовій війні, і наша позиція має постійно посилюватися.

На жаль, навіть у колі наших найближчих партнерів не завжди проявляється необхідна рішучість. Яскравими прикладами можуть слугувати Польща, яка, незважаючи на значну військову підтримку, затримує відновлення безвізового режиму для торгівлі; Данія, яка могла б заблокувати протоки для російських танкерів, але цього не робить; і Бельгія, що коливається у питанні конфіскації майже 200 мільярдів євро заморожених російських активів.

Усе це вказує на серйозні занепокоєння щодо можливого загострення ситуації. Для Дональда Трампа, який має підтримку потужної військової сили США і океан, що відокремлює його від інших, здається, що єдиним питанням залишається політична воля. Проте виникає сумнів щодо його власних інтересів, які не завжди збігаються з національними.

Ми повинні відійти від наївного сподівання, що "весь світ повинен підтримувати світло". Кожна країна та політична сила має свої уявлення про добро і зло. Яскравим прикладом служить Індія, яка, незважаючи на спільну з Україною історію боротьби проти колоніалізму, продовжує отримувати вигоду від співпраці з Росією та сприймає Україну більше як "Пакистан" для себе. Цю позицію необхідно терміново змінювати, зміцнюючи партнерські зв'язки з Індією.

Китай, незважаючи на свої територіальні амбіції стосовно Тайваню, здійснює військову підтримку Росії та передає їй технології. На міжнародних форумах представники деяких африканських держав регулярно піднімають питання: "Чому світ так занепокоєний ситуацією в Україні, а як же наші власні проблеми?"

Зріла позиція України повинна ґрунтуватися на усвідомленні того, що Трамп не надасть нам підтримки безумовно. Хоча серед його команди є прихильники українських інтересів, сам Трамп і його близьке оточення мають інші пріоритети. Деякі групи навіть можуть мати інтерес у затягуванні конфлікту, аби підірвати міжнародні інституції.

Наше завдання полягає в тому, щоб донести до них потенціал України. Ми вже здійснили перший крок, представивши себе в ролі альтернативи Росії в питанні постачання критичних матеріалів. Проте цю дискусію необхідно вести з багатьма іншими країнами, такими як Індія, Туреччина та Саудівська Аравія, а не обмежуватися лише Сполученими Штатами.

Ідея ж "відірвати" росію від Китаю, є ілюзорною. Росія значною мірою вже є частиною Китаю, особливо у Заураллі з економічної точки зору. Політика росії великою мірою визначається у Пекіні, а не у Москві.

У цей час, коли невизначеність продовжує панувати, а "перемир'я" виглядає як лише короткочасна зупинка, Україні необхідно презентувати світу ясні та відважні послання:

По-перше, "Не лякайтеся". Потрібно остаточно залишити позаду страхи, пов’язані з декомпозицією та розпадом росії, а також з "Іскандерами", економічними наслідками торгових санкцій і загрозами продовольчої кризи. Час відпустити ці страхи.

Другий аспект. Дипломатія сучасної епохи. Дипломатичні взаємодії в епоху Трампа більше нагадують бізнес-переговори, аніж традиційні дипломатичні практики. Нам та нашим дипломатам слід проявляти максимальну гнучкість і здатність до адаптації, чітко усвідомлюючи, коли варто акцентувати увагу на цінностях, коли на правових аспектах, а коли на інтересах, угодах і тактиці. Постать Трампа не є незмінною, він піддається впливу багатьох чинників, тому ми маємо зосередитися на зусиллях, щоб змінити його позицію.

Третій аспект. Суб'єктність та розширення коаліцій. Якщо доля України повністю залежить від президента США, ми знаходимося в невигідному становищі. Світ не обмежується лише Сполученими Штатами. Нам потрібно стати більш автономними та активно формувати нові коаліції. Варто розвивати співпрацю з Туреччиною, Саудівською Аравією, Індією, а також, безумовно, з європейськими державами.

Збільшувати коло союзників та країн, зацікавлених у процвітаючій, незалежній та економічно розвиненій Україні. Україна може стати зоною продовольчої безпеки для Катару та Саудівської Аравії, зоною енергетичної безпеки для Європи та ключовим логістичним хабом для Китаю та Індії на європейський ринок.

Четверте. Стратегічна оборона та радикальні економічні реформи. Нам не варто вірити жодному російському політику, адже доки існує росія, вони так чи інакше ставатимуть імперцями. Тому стратегічна оборона має бути основою логіки України, як це є для Ізраїлю.

Попри війну, ми повинні негайно проводити радикальні реформи: перезавантажити судову систему, впровадити ліберальні економічні реформи, провести податкову та митну реформи. Не просто формально створювати індустріальні парки, а активно наповнювати їх бізнесом, використовуючи безпрецедентну підтримку європейських партнерів та G7. Це наша "домашня робота", яку необхідно виконати.

Існують механізми, які можуть суттєво змінити нашу країну навіть під час війни, і ці можливості є в наших руках. Ми активно займаємося розробкою експортної стратегії та плану економічного прориву. Дослідження Advanter Group демонструє, що Україна має потенціал збільшити свій ВВП до п'яти разів за наступні 15 років, з прогнозами зростання реального ВВП на рівні 7-10% у найближчі роки, в порівнянні з очікуваними лише 2% на цей рік.

Це вказує на реальні перспективи для економічних досягнень. Україна володіє можливностями стати не лише формальним гравцем, а й лідером у новій економічній реальності. Наша країна є непересічною, і ми здатні втілити цей потенціал у життя.