Міжнародний суд ООН та зміни клімату: уроки для України.

Рішення вже здобуло схвалення серед світової спільноти екологічних активістів. В цілому, висновки Міжнародного суду ООН (МС ООН) можна підсумувати таким чином.

Ризики та очікувані негативні наслідки, а також супутні втрати та збитки, пов'язані зі зміною клімату, зростають з кожним новим етапом глобального потепління. Це, по суті, вказує на те, що будь-яка діяльність, яка сприяє підвищенню рівня парникових газів, може стати джерелом серйозних проблем.

Принцип запобігання суттєвій транскордонній шкоді для довкілля, а також відповідні зобов'язання щодо належної обачності (due diligence), мають відношення до заходів у сфері зміни клімату. Це стосується, передусім, процесів видобутку та споживання викопних палив, таких як вугілля, нафта та природний газ.

Раніше вважалося, що цей принцип стосується лише тих випадків, де можна вказати на конкретне джерело забруднення. Яскравим прикладом є арбітражний спір між США і Канадою, пов'язаний із діяльністю плавильного заводу в місті Трейл (Канада). Коли мова йде про кліматичну систему, ситуація ускладнюється через наявність численних джерел викидів парникових газів та їх поглиначів, а також через кумулятивний вплив цих викидів на клімат. Суд не знайшов цю аргументацію достатньо переконливою. Таким чином, було зроблено висновок, що цей принцип також застосовується до випадків, коли завдається шкода кліматичній системі та її складовим елементам.

Відповідно до Паризької угоди, країни-учасниці зобов'язані розробляти, повідомляти та підтримувати свої національно визначені внески. При цьому їхня свобода у формуванні цих внесків є обмеженою. Кожен новий внесок повинен бути більш амбітним, ніж попередній, відображати максимальний рівень амбіцій для кожної конкретної держави та робити "адекватний внесок" до загально узгодженої мети — стримування підвищення температури на 1,5 градуса Цельсія в порівнянні з докомплексним періодом.

Крім обов'язків щодо зменшення наслідків зміни клімату, держави також мають обов'язки щодо адаптації до зміни клімату, а також співробітництва у формі надання фінансування, передачі технологій та розвитку спроможностей (capacity building).

По-перше, Організація Об'єднаних Націй визнала, що класифікація країн на розвинені та країни, що розвиваються, яка зазвичай базується на списках у додатках до Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату, не є стійкою. Ці групи є динамічними і можуть змінюватися залежно від змін у "сучасних умовах" кожної країни.

Це має велике значення для України, адже за умовами РК наша країна потрапила до додатку, що об'єднує розвинені країни та держави з перехідною економікою. Лише країни, що розвиваються, можуть отримати доступ до таких ресурсів, як Фонд зеленого клімату.

З одного боку, суд не вказав, як саме слід інтерпретувати цей висновок. З іншого боку, це визнання надає Україні можливість підняти питання про своє переміщення з додатку №1 в контексті реалізації Паризької угоди та, можливо, РК. Це може відкрити нові горизонти для України в отриманні фінансування або, принаймні, створити нові механізми співпраці з іншими країнами, що належать до так званого "Глобального півдня".

По-друге, суд визнав наявність обов'язків за РК та Паризькою угодою щодо фінансування заходів для боротьби зі зміною клімату розвинутими країнами на користь країн, що розвиваються. Загалом дискусія стосувалася того, чи є відповідні положення договорів обов'язковими для виконання чи лише рекомендаційними. Суд визнав перше.

Водночас, МС ООН вказав на відсутність рівня необхідного фінансування за цими договорами та потребу визначення необхідних коштів виходячи з можливостей країн-донорів та потреб країн-реципієнтів. Ця позиція важлива зважаючи на наступні два висновки суду.

Третій аспект полягає в тому, що Генеральна Асамблея ООН визнала, що забезпечення екологічної безпеки є необхідною умовою для дотримання прав людини. Це означає, що згідно з міжнародним правом, країни мають юридичний обов'язок вживати заходів для охорони кліматичної системи.

По-четверте, суд визнав, що держава може бути притягнута до відповідальності за порушення своїх міжнародних зобов'язань зі зміни клімату та відповідати за шкоду, завдану цим. Для цього, крім порушення міжнародних зобов'язань, необхідним є приналежність діяльності до діянь (дій чи бездіяльності) держави, а також прямий та певний зв'язок між шкодою та протиправним діянням.

З одного боку, сам факт відповідальності за порушення міжнародного права є формулюванням загальновизнаної норми. З іншого - визнання можливості відшкодування шкоди за наслідки порушення міжнародних зобов'язань зі зміни клімату точно стане переломним у міжнародно-правових процесах. До цього поширеною була позиція, що зміна клімату є настільки комплексним процесом, що в принципі до нього не можна застосувати відповідні норми (як описано вище).

Три попередні висновки вказують на те, що країни, які дотримуються міжнародних норм, швидше за все, повинні будуть діяти більш обачно (з належною обачністю) у своїх заходах, що можуть призводити до викидів парникових газів. Це стосується як безпосередньої діяльності, що викликає викиди (наприклад, видача нових ліцензій на розвідку та видобуток нафти і газу), так і непрямих дій, які сприяють їх утворенню (наприклад, фінансування проектів, пов'язаних із використанням викопних видів пального).

Крім того, варто зазначити, що у світі набуває популярності практика стратегічних судових позовів, які стосуються екологічних питань. Це, як правило, позови, подані фізичними особами, їх групами чи неурядовими організаціями, що прагнуть до визнання більш амбітних екологічних цілей і завдань, ніж ті, що наразі офіційно затверджені урядом. У світлі ризиків, пов’язаних із судовими процесами, зокрема у сфері захисту прав людини, такі уряди можуть потребувати запровадження додаткових процедур для виділення ресурсів на інші термінові потреби, зокрема на забезпечення безпеки та оборони, а також на підтримку України в умовах збройного конфлікту.

Очікується, що судові розгляди розпочнуться в різних країнах, де будуть висунуті аргументи про те, що фінансування на оборону України слід перенаправити на ініціативи, пов'язані зі зміною клімату. Згідно з думкою ООН, право на життя може поступатися праву на чисте, здорове та сталий екологічний простір (хоча це може бути спірною інтерпретацією позиції суду). Крім того, буде стверджено, що держави не виконують своїх зобов'язань перед іншими країнами в контексті фінансової підтримки у боротьбі зі зміною клімату. У цьому контексті важливим стає питання взаємозв'язку між обов'язками, що стосуються зміни клімату, і підтримкою країн, які протистоять агресії.

В позитивному ключі, це рішення відкриває можливості для розвитку механізмів притягнення Російської Федерації до відповідальності за дії, які не відповідають стандартам належної обачності. Мова йде не лише про фінансування військових конфліктів, що безпосередньо негативно позначається на екологічній ситуації, але й про масовий видобуток природного газу для експорту, а також про значні інфраструктурні проєкти, пов'язані з транспортуванням газу та іншими ресурсами.

На завершення, варто виділити судове зауваження, в якому зазначається, що "хоча зміна клімату викликана сукупними викидами парникових газів, науково можливо визначити загальний внесок кожної країни у глобальні викиди, враховуючи як минулі, так і сучасні викиди". У цьому контексті важливо провести належний аналіз історичних викидів, беручи до уваги спадщину СРСР та специфіку правонаступництва держав, яке відбулося після його розпаду.

Консультативний висновок не слугує остаточним рішенням у конфлікті між державами. Він формується у відповідь на запит про роз'яснення певних положень міжнародного права. Таким чином, цей висновок не має обов'язкової сили.

Одночасно, це рішення вплине на формування міжнародно-правових позицій інших країн. Воно також привертає увагу неурядових організацій, що займаються правами людини. Необхідно бути в курсі подій і уважно стежити за їх розвитком.