Моральна паніка: як одне слово може призупинити дискусію про лікування.

Фото: Міноборони

Затримка. Погляд. Інтонація, що нагадує реакцію людини, яка щойно дізналася, що ви лікуєте депресію за допомогою бензину. Далі починає виникати знайомий набір історій: "Мені робили операцію, і там використовували кетамін, такі галюцинації, це було жахливо", "Моя дружина під час пологів отримала кетамін, і три дні була не в собі", "У мого знайомого був негативний досвід", "Це ж наркотик".

Особливо вражає, що найчастіше найбільшу упередженість демонструють ті, кого, здається, варто було б очікувати професійної відкритості. Це особливо помітно в соціальних мережах серед спеціалістів: "Це загрожує, я б ніколи не погодився на таку терапію", "У нас і так існує чимало залежностей", "Це не лікування, а легалізація наркотиків" і подібні висловлювання.

І все це без жодної спроби розібратися, про що саме йдеться. Які дози застосовуються? Який формат використовується? Яка підготовка потрібна для спеціалістів? Які існують показання та обмеження?

Іноді це може здаватися зовсім неймовірним. Люди, які багато років борються з глибокими травмами, раптово втрачають бажання навіть вислухати. Це не через те, що у них є вагомі аргументи, а через те, що вони почули "неправильне слово". Ніби їхній досвід, стійка депресія, ПТСР та роки безуспішної терапії стають неважливими. Головне — щоб сам термін не порушував внутрішній спокій слухача.

Так відбувається підміна. Розмова про лікування перетворюється на розмову про страх. Конкретні люди стають абстрактним моральним кейсом. І в цей момент стає зрозуміло, що йдеться не про фахову дискусію, а про добре знайомий соціальний механізм.

У соціології він має назву "моральна паніка". Це ситуація, коли складне явище згортається до одного слова-тригера. Аналіз поступається місцем колективному захисному рефлексу. З'являється відчуття загрози. Не обов'язково реальної, зате емоційно переконливої. І тоді вже не так важливо, що відбувається насправді. Важливіше, як швидко і наскільки однозначно ми назвемо це "неправильним".

Моральна паніка не терпить складних нюансів і уникає запитань. Вона вимагає ясних визначень і чітко окреслених меж: тут прийнятно, а там "небезпечно". Усе, що не вписується в звичні рамки, автоматично викликає підозру. З цієї точки зору, кетамін перестає бути просто лікарським засобом або інструментом у конкретному терапевтичному контексті. Він стає зручним символом, який легко критикувати, не вдаючись у деталі.

Характерно, що моральна паніка рідко виникає там, де є час і простір для розмови. Вона добре почувається в умовах втоми, тривоги і перевантаження. Саме в тих умовах, у яких ми живемо сьогодні. Коли бракує ресурсу на складне мислення, суспільство починає мислити ярликами. І тоді будь-яка спроба говорити про нові або не такі звичні підходи до лікування сприймається не як запрошення до діалогу, а як загроза порядку.

Тут варто на мить відкласти емоції й згадати простий факт: кетамін у медицині застосовують уже понад п'ять десятиліть. Ще в 1960-х роках його розробили як безпечний і ефективний анестетик, який широко використовували в хірургії, травматології та екстреній медицині. Це не нова і не випадкова субстанція -- а добре вивчений лікарський препарат із чітко описаними фармакологічними властивостями та протоколами застосування.

В останні два десятиліття до кетаміну прикута увага вже в іншому контексті. Йдеться про лікування депресії, зокрема резистентної, а також ПТСР і тривожних розладів. Причина проста. Для частини пацієнтів стандартні антидепресанти не працюють або працюють недостатньо. А чекати місяцями на ефект означає втрачати час, іноді критичний. У цьому сенсі кетамін відкрив іншу оптику. Не як "чарівна пігулка", а як інструмент, який у певних випадках дає швидший доступ до змін і створює можливість для подальшої психотерапевтичної роботи.

Ця концепція вже давно перестала бути маргінальною. У Сполучених Штатах ескетамін, що є похідною формою кетаміну, офіційно затверджений для лікування стійкої депресії та використовується в сертифікованих клініках відповідно до встановлених протоколів. У таких країнах, як Канада, Велика Британія, Німеччина, Нідерланди та Австралія, кетамін застосовують в спеціалізованих медичних і психотерапевтичних закладах під контролем лікарів, які здійснюють ретельний скринінг, моніторинг та інтеграцію після процедур. Це вже не сіра зона, а усталена медична практика, яка є частиною системи охорони здоров’я.

У цих країнах обговорення вже давно перейшло від простого питання "дозволено чи заборонено" до набагато більш складних аспектів. Хто саме може скористатися цим методом? За яких обставин він демонструє найвищу ефективність? Які його обмеження та можливі ризики? Тут ведуть суперечки не про терміни, а про конкретні протоколи.

Україна в цьому контексті також не є пустою територією. Незважаючи на війну, обмежені ресурси та перевантаженість системи психічного здоров'я, кетамін уже застосовується в терапевтичних цілях і в нашій країні. Це відбувається відповідально і обережно, з урахуванням міжнародних стандартів. Центр "Експіо" вже протягом багатьох років інтегрує кетамін у свої програми психотерапії, накопичуючи цінний клінічний досвід. Також Центр психічного здоров'я та реабілітації "Лісова Поляна", державна установа, впроваджує використання кетаміну в лікуванні, зокрема серед ветеранів, в суворо визначених умовах.

Звичайно, не можу оминути увагою нашу ініціативу з групової кетамін-асистованої психотерапії для ветеранів, яку реалізує Heal Ukraine Trauma. Ця програма була створена за участю міжнародних експертів і ґрунтується на сучасних клінічних протоколах, але адаптована до українських реалій війни, стану системи охорони здоров'я та актуальних потреб ветеранів. У рамках програми передбачено навчання українських фахівців, чіткі критерії для відбору учасників, їх супровід та систематичну оцінку результатів. І вже перші результати виглядають обнадійливо.

Крім того, досвід використання кетаміну в поєднанні з психотерапією для лікування депресії вже стає об'єктом українських наукових досліджень. Нещодавно в журналі Insight була опублікована стаття, яка розглядає застосування кетаміну в контексті психічних розладів, додаючи до дискусії важливі локальні дані, а не лише інформацію з-за кордону. Коли така практика починає отримувати академічне обґрунтування в Україні, вона переходить з розряду чуток до сфери професійних обговорень.

Врешті-решт, усе зводиться до однієї простої істини. Кетамін більше не викликає страху, а перетворюється на структурований процес. Це означає наявність конкретних рішень: кого залучати до терапії, а кого — ні. Яким чином готувати спеціалістів, як управляти ризиками, як оцінювати результативність лікування і що робити у випадку його відсутності. У цей момент магія зникає, і на перший план виходить професійна відповідальність.

Найкращий комплімент для медичної й психотерапевтичної практики це коли про неї немає легенд. Коли немає культу і немає демона. Є протокол. Є навчання. Є відбір. Є супровід. Є дані. Є чесність щодо обмежень.

Кетамін не є ані панацеєю, ані злом. Його значення розкривається у контексті клінічної відповідальності та у поєднанні з психотерапевтичними методами. Це ліки, які можуть бути корисними для тих, кому інші методи лікування не дали бажаного результату.

А моральна паніка завжди просить одного: щоб ми не думали, а реагували.

Я маю досвід роботи з ветеранами і спостерігаю іншу реальність. Для тих, хто пережив справжні війни, міфи стають малозначними. Вони шукають прості та щирі речі: безпеку, підтримку, професіоналізм та можливість відновити своє життя.

"Ми не повною мірою усвідомлюємо, як психічне здоров'я впливає на економічний розвиток та перспективи нашої країни", -- зазначив професор Денис Угрин.