Яким чином зниження цін на нафту, значні державні борги часів Чавеса і Мадуро, американські санкції, а також суміш неефективного управління економікою та корупційних схем на верхніх рівнях влади спричинили економічний крах?
Не так давно Венесуела, яка має найбільші у світі запаси нафти (згідно з даними ОПЕК на 2024 рік - 303,2 млрд барелів), вважалася однією з найперспективніших економік Латинської Америки. Використовуючи період високих цін на нафту, соціалістичний уряд покійного Уго Чавеса інвестував величезні кошти в соціальні програми. Однак у 2014 році зниження глобального попиту та стратегія Саудівської Аравії щодо зниження цін призвели до різкого падіння на світовому нафтовому ринку.
Венесуела стала однією з країн, що найбільше постраждали від кризи: на початку 2016 року ціна на нафту знизилася до менш ніж 30 доларів за барель. На фоні цього, а також через неефективну економічну політику режиму Мадуро, країна опинилася на межі соціально-економічного колапсу. Внутрішній валовий продукт Венесуели зазнав значного падіння, а більшість населення, яке налічує близько 30 мільйонів осіб, живе в умовах бідності, стикаючись із частими блекаутами та нестачею продуктів харчування.
У минулому Венесуела слугувала прикладом економічного підйому, значною мірою завдяки розвитку нафтової галузі. Згідно з інформацією центрального банку країни, в період з 1958 по 1977 роки ВВП на душу населення зріс на 250%.
Після відходу з життя диктатора Хуана Вісенте Гомеса у 1935 році і до періоду правління Карлоса Андреса Переса (1974-1979 роки) Венесуела переживала етап стабільності з низькою інфляцією, сильною валютою та активними процесами урбанізації. Після скидання диктатора Маркоса Переса Хіменеса у 1958 році країну навіть охрестили "маяком демократії" в Латинській Америці.
Проте, як показав час, більша частина економічного зростання виявилася міражем. До середини 1970-х націоналізація нафтопрому, ініційована президентом Пересом, показала крихкість економіки, яка значною мірою залежала від нафти.
До кінця 1970-х ілюзія гармонії розвіялася, її змінив тривалий період економічної нестабільності. Інфляція зросла із 7,2% у 1978 році до 81% у 1989-му, підірвавши купівельну спроможність і зробивши експорт та імпорт украй нестабільними.
У 1983-1988 роках два уряди - спочатку президента Луїса Еррера Кампіна, а потім Хайме Лусінчі - намагалися стабілізувати ситуацію, запроваджуючи контроль над цінами та валютним ринком, але всі зусилля виявилися марними. Занепад супроводжувався соціальною та політичною кризами, які вилилися в масштабні протести 1989 року та спробу держперевороту у 1992 році на чолі з Уго Чавесом.
У підсумку, у 1998 році Чавес здобув президентську посаду, вигравши вибори. На фоні зростання світових цін на нафту його популярність зростала завдяки ініціативам, спрямованим на боротьбу з бідністю, наданню житлових субсидій та організації навчання для дорослих.
Поки концепція "соціалізму XXI століття" здобувала популярність, Чавес поступово взяв під контроль демократичні інституції. Прихильники "чавізму" отримували призначення на посади суддів, прокурорів та членів виборчих комісій, що суперечило Венесуельській Конституції 1999 року.
Згодом ціни на нафту впали, але Чавес продовжував випускати облігації на міжнародних ринках і на двосторонній основі, зокрема з Китаєм. Він збільшив зовнішній борг країни з 25 млрд дол. у 2005 році до понад 120 млрд дол. у 2006-му. Це сприяло шаленим і часто необґрунтованим витратам. Через це країну, як і наприкінці 1970-х, знову почали називати "Саудівською Венесуелою".
Епатажний лідер помер у 2013 році, і здавалося, що після цього "соціалізм XXI століття" залишиться в історії. Його наступник, Ніколас Мадуро, колишній автобусний водій та профспілковий діяч, який під час правління Чавеса обіймав посади міністра закордонних справ і віцепрезидента, не мав харизми свого попередника. Коли Мадуро оголосив про смерть Уго, він стверджував, що його вбили "зовнішні вороги", а опозицію охарактеризував як "фашистів".
Передвиборча кампанія пройшла дуже стрімко: Чавес пішов з життя 5 березня, а вже 14 квітня відбулися президентські вибори. Влада чинила тиск на працівників бюджетних установ, активно вкидала фальшиві бюлетені та використовувала підконтрольні медіа для розповсюдження пропаганди. В результаті Мадуро здобув перемогу над опозиційним кандидатом Енріке Капрілесом з перевагою в 1,5%.
Опозиційні сили, які зазнали поразки, відмовилися визнавати переможця виборів та проігнорували його інавгураційні урочистості. Це призвело до зростання напруженості в суспільстві Венесуели, яка все ще триває.
Після того, як Мадуро прийняв владу, він розпочав рішучу кампанію переслідування політичних опонентів, особливо в Міністерстві нафти та державному нафтовому гіганті Petróleos de Venezuela S.A. (PDVSA). Це було зроблено з метою ліквідації нелояльного керівництва та здобуття абсолютного контролю над доходами від природних ресурсів.
Він досягнув своїх цілей, проте роки неефективного диктаторського правління, політичних репресій та руйнування управлінських структур у PDVSA серйозно підірвали нафтогазову галузь та дестабілізували економічну ситуацію в країні. Згідно з даними ОПЕК, у вересні 2021 року Венесуела видобувала лише 527 тисяч барелів нафти на добу, що на 83% менше в порівнянні з 2013 роком.
Це падіння є безпрецедентним. Жодна країна, що займається видобутком нафти і не зазнала впливу виснаження родовищ, військових дій чи збройних конфліктів, не стикалася з подібним. Спад ще більше вражає, враховуючи величезні світові запаси нафти.
Попри проблеми режиму, PDVSA мала репутацію однієї з найпотужніших державних нафтових компаній у світі. У 2013 році вона видобувала 3,02 млн бар. на добу, мала активи на 231 млрд дол. та отримала 12 млрд дол. прибутку.
У період з 2004 по 2013 рік доходи від нафтоторгівлі склали 700 мільярдів доларів, що становило 96% усіх експортних надходжень країни. Однак, через репресії, запроваджені Мадуро, сотні керівників і працівників PDVSA були змушені покинути країну або опинилися за гратами.
Натомість, на ці посади призначалися віддані лідери, які безумовно підтримують чинну владу. З тих пір PDVSA почала ігнорувати механізми звітності: з 2016 року уряд не публікує фінансові аудити компанії ані для громадськості, ані для Національної асамблеї.
Після грубих зловживань PDVSA уряд передав контроль над нею військовим, у 2017 році призначивши генерала Нацгвардії Мануеля Кеведо президентом компанії та міністром нафти. Після цього переслідування лише посилилися: компанію залишили ще 3 тис. робітників, зокрема кваліфікованих інженерів.
Внаслідок цього, у період з 2015 по 2018 рік видобуток нафти знизився на 43% у порівнянні з 2013 роком, а обсяги її переробки впали на 90%. Решта нафтових доходів використовувалася для сплати кредитів, отриманих від Китаю, що мало негативні наслідки для економічної ситуації.
Відсутність доходів і недосконала економічна політика призвели до того, що країна опинилася в полоні гіперінфляції, яка досягла 180% у 2015 році і вражаючих 9 586% у 2019-му. Національна валюта, болівар, зазнала значного знецінення по відношенню до долара, а валовий внутрішній продукт на душу населення в період з 2015 по 2019 рік знизився на 74%.
Рівень бідності стрімко зростав, а мінімальна зарплата знизилася з 480 доларів на місяць у 2012 році до лише 2,4 долара у 2021-му. В результаті 96% населення опинилося за межею бідності. Корупційні практики та насильство з боку держави під керівництвом Мадуро стали ще більш поширеними. Згідно з даними Transparency International (TI), у 2024 році Венесуела зайняла третє місце у рейтингу найкорумпованіших країн світу, поступаючись лише Сомалі та Південному Судану.
"Мільйони доларів з державного бюджету регулярно спрямовуються на збагачення обраних осіб при владі, що призводить до зростання бідності та соціальної нерівності. Масштабні корупційні схеми тісно пов'язані з контролем над законодавчими та судовими установами чиновниками, які прагнуть зберегти свою владу та уникнути сплати податків", - заявили в Transparency International.
У країні, де інфраструктура страждає від недостатнього фінансування, нерідко виникають проблеми з постачанням електрики та води. До того ж, у середині 2010-х років Венесуела пережила сплеск вуличної злочинності. Згідно з даними CCSPJP, у 2015 році Каракас став найнебезпечнішим містом на планеті, з показником вбивств у 120 на 100 тисяч населення.
У той самий період у Венесуелі виникла одна з найгрізніших кримінальних груп у цьому регіоні — "Поїзд Арагуа", яка вже розширила свою діяльність до США. Ця банда, що налічує більше 5 тисяч учасників, займається викраденням та вбивствами, пограбуваннями, рекетом, а також наркоторгівлею.
За даними ООН, з 2016 року країну в пошуках кращого життя покинули щонайменше 7 млн громадян. Емігрувати виявилося простіше, ніж продовжувати боротьбу. Здебільшого мігранти облаштувалися в сусідніх країнах: Колумбії, Бразилії, Еквадорі, Перу, Чилі. Найзаможніші виїхали в США і Європу ще за часів Чавеса - для них еміграція і економічно, і психологічно була не настільки болюча.
"Який був сенс учитися і щодня ризикувати життям у Венесуелі, щоби потім заробляти менше 100 доларів на місяць? Я вирішила виїхати. Батьки мене повністю підтримали", - розповіла одна з мігранток Оріана.
Ці питання зрештою призвели до політичної кризи. У 2015 році опозиційні партії здобули перемогу на парламентських виборах і мали б отримати контроль над Національною асамблеєю, проте уряд Мадуро, скориставшись підконтрольним Верховним судом, відмовився визнати результати голосування. Країна стала свідком масових протестів та політичних репресій. Більше 130 осіб загинули внаслідок вуличних зіткнень, а численні протестувальники були заарештовані. Ці події ще більше підірвали легітимність режиму Мадуро та його інститутів у очах міжнародної спільноти.
За словами Оріани, за Чавеса так жорстко не розганяли протести, як за Мадуро. Не тому, що Уго був шляхетним чи поважав опозицію - він турбувався про свій імідж: "Чавесу не було наплювати, що про нього думають за кордоном".
У серпні 2018 року уряд запровадив економічний "шоковий пакет": збільшив девальвацію валюти і скасував трудові пільги. Одночасно він розпочав приватизацію державних активів, зокрема нафтового сектору.
Потужності PDVSA були передані приватним компаніям, що мають зв’язки з владою, через укази та судові рішення, які ігнорували Конституцію. В результаті цього частка компанії в ключових нафтових регіонах скоротилася, що вигідно вплинуло на інтереси Росії та Китаю.
У 2018 році Мадуро провів вибори, на яких, як стверджується, були численні фальсифікації. Ці результати не визнали ані опозиційні сили, ані міжнародна спільнота, що призвело до нових хвиль протестів. У січні 2019 року голова Національної асамблеї Хуан Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом, отримавши підтримку від США, Канади та понад 50 інших країн. Натомість Мадуро отримав підтримку від Росії, Китаю, Ірану, Сирії, Куби та Туреччини.
Протистояння Мадуро і Гуайдо розвивалося на тлі погіршення економічного становища: виник дефіцит продуктів, зникли найпростіші ліки. Гуманітарну допомогу, яку відправляли сусідні країни і США, у країну не пропускали.
Через проблеми з електрикою виходили з ладу насосні системи, що викликало затримки у водопостачанні. Мешканців заможних районів рятували генератори, приватні підземні резервуари та свердловини. Іншим венесуельцям щодня доводилося вирушати на пошуки води з пластиковими пляшками, бідончиками та каністрами.
Тоді Сполучені Штати ввели санкції проти PDVSA, заморозивши активи компанії. Ці обмеження не поширювалися на імпорт венесуельської нафти до США, але забороняли американським компаніям вести фінансові угоди з PDVSA. Вашингтон також надав тимчасовому уряду Гуайдо права контролю над активами Венесуели і її центрального банку, які знаходилися на рахунках Федерального резервного банку Нью-Йорка та інших фінансових установ США.
Тоді почали ширитися слухи про те, що Пентагон роздумує над відправкою 5 тисяч своїх військових до Колумбії, що межує з Венесуелою. Очікувалося, що американські війська можуть спробувати допомогти Гуайдо в отриманні контролю над PDVSA. Опозиційний лідер висловлював впевненість у можливості мирного переходу влади.
Однак спроба усунути Мадуро не принесла успіху: Гуайдо не мав достатніх важелів впливу в Каракасі, а його популярність серед населення та розділеної опозиції почала знижуватися. Його критикували за нездатність організувати обіцяні вільні вибори.
Ще одним фактором стабільності для влади була підтримка армії, фактично куплена режимом Мадуро. Військові володіють компаніями через підставні структури та контролюють кордони, а отже, контрабанду і наркотрафік. До того ж популістський рух "чавізм" досі популярний серед певних груп населення.
У січні 2023 року опозиційні сили ухвалили рішення про скасування "тимчасового президентства". Внаслідок цього Сполучені Штати більше не визнають Гуайдо як президента Венесуели.
У жовтні 2023 року адміністрація Байдена вирішила зменшити санкції після укладення "Барбадоської угоди" між урядом Мадуро та опозиційними політичними силами Венесуели, що стосується організації президентських виборів, запланованих на 2024 рік. Це рішення включало надання генеральної ліцензії на шість місяців, яка тимчасово дозволяла здійснювати бізнес у нафтогазовому секторі Венесуели. Термін дії ліцензії закінчувався 18 квітня 2024 року.
За угодою Мадуро мав випустити політв'язнів та організувати вільні вибори. Проте своїх обіцянок він не виконав, тож Білий дім відновив дію санкцій. На тлі обмежень Каракас збільшив використання криптовалют у контрактах при експорті нафти.
Після виборів 2024 року, що не відбулися згідно з демократичними стандартами, Венесуела стикається зі складними викликами, оскільки економічна криза поглиблюється, а уряд продовжує репресії.
"Внутрішня політична ситуація, що включає оскарження виборчих результатів, неконституційне приведення до присяги Мадуро на новий термін, а також зміну геополітичного контексту після повернення Трампа до Білого дому, призводить до подальшої нестабільності та невизначеності в цій складній обстановці в країні", - зазначили експерти італійського аналітичного центру Istituto Affari Internazionali.
За словами експертів, посилення позицій неконституційного уряду - крок назад для країни, який повертає її до десятиліть диктатури в Латинській Америці. Цей перехід відбувся в умовах жорстоких репресій. Відтоді країна живе в стані страху.
У спробах стабілізувати економічну ситуацію, Мадуро в останні роки запровадив ряд реформ. Часткова доларизація фінансової системи, нові підходи до фіскальної політики та зміни у ставленні до міжнародного капіталу допомогли знизити річний рівень інфляції та покращити торговельні показники. Проте економічний колапс, що тривав з 2014 по 2020 рік, завдав серйозного удару по країні, і відновлення ситуації може бути досить складним завданням.
Протягом років жорстокого контролю, націоналізації та бюрократизації економіка зменшилася більш ніж на 80%. Місцевий промисловий сектор функціонує лише на 30% своїх можливостей.
Причини зниження видобутку нафти та економічних показників Венесуели мають політичний характер. Немає жодних технічних обставин, які могли б пояснити поточний стан справ. Країна володіє значними запасами, що дозволяють здійснювати видобуток нафти з невеликими витратами і з мінімальним впливом на навколишнє середовище протягом тривалого періоду.
Аналітики стверджують, що тільки відновивши верховенство права та здобувши визнання на міжнародній арені, країна зможе ефективно керувати своєю нафтовою промисловістю. Це стане ключовим фактором у подоланні безпрецедентних гуманітарних та соціальних викликів.
Після скидання військової диктатури Венесуела дотримувалася обережного курсу у своїй зовнішній політиці. Проте ситуація кардинально змінилася після того, як Уго Чавес здобув перемогу на виборах у 1998 році.
Невдовзі після свого приходу до влади він став одним із найближчих союзників Москви в Латинській Америці. Чавес, захоплений ідеєю антиамериканізму, виявився корисним для Кремля в той час, коли стосунки між Москвою та Вашингтоном ще не були настільки напруженими. З погіршенням їхніх відносин роль Каракаса для Кремля лише зростала.
Після того як Чавес пішов з життя і Мадуро став президентом, Венесуела зберегла свій проросійський вектор. Обидва лідери обговорюють концепцію "багатополярного світу", акцентують увагу на "боротьбі з західною гегемонією" та принципі "невтручання у внутрішні справи суверенних держав". Лідери країн регулярно зустрічаються та спілкуються по телефону. Мадуро навіть відвідав Росії під час святкування 9 травня.
Заяви та візити підтримуються динамічною торгівлею та військовим співробітництвом. У той час як Мадуро лякає своїх прихильників "імперіалізмом Заходу" і "агресією США проти Венесуели", на території країни вже перебувають військові з Куби та Росії.
Єдиним аспектом, в якому Венесуела не відчувала труднощів в останні роки, стали постачання озброєнь з Росії. З моменту підписання перших угод між Путіним і Чавесом на початку 2000-х, Каракас став провідним споживачем російської військової техніки в Латинській Америці. Це включає літаки, вертольоти, танки, бронетранспортери та артилерійське обладнання. Наприкінці 2017 року загальна вартість контрактів на постачання техніки та озброєння досягла 11 мільярдів доларів.
"Хоча офіційно в Венесуелі немає російської військової бази, насправді представники Росії регулярно перебувають у кількох ключових стратегічних точках країни", - зазначив венесуельський журналіст Ернан Луго Галісія.
Російські військові вчать венесуельців користуватися купленою технікою. Курси підготовки доводиться повторювати через плинність кадрів: навчені місцеві пілоти йдуть працювати в комерційну авіацію або дезертирують і виїжджають з країни.
З 2009 року Венесуела імпортувала різні товари за російські кредити. На знак подяки за визнання "незалежності" Абхазії та Південної Осетії Кремль виділив країні 2,2 млрд дол. У 2011-му Чавес отримав ще 4 млрд дол. Хоча він обіцяв погасити їх до 2014 року, Росія неофіційно визнавала, що дає гроші безповоротно.
Співпрацюють країни і в нафтовому секторі. Ще до смерті Чавеса у Венесуелі працював Національний нафтовий консорціум. Для освоєння нафтових родовищ до нього увійшли, зокрема, "Газпром", "Лукойл" та "Роснефть".
В умовах санкцій режим Мадуро покладає дедалі більші надії на видобуток золота, алмазів та колумбіту-танталіту - важливого металу для виробництва електротехніки. Він запрошує до Венесуели російські компанії.
Обмежувальні заходи проти Росії на фоні масштабного конфлікту в Україні, здається, лише зміцнили зв'язки між Москвою та Каракасом. Російські урядовці повідомляли, що в 2022 році імпорт венесуельського кави та какао в Росію зріс у 2,5 та 1,8 разу відповідно, а до кінця року товарообіг між цими країнами досяг рекордної позначки в 9,8 мільярда доларів.
Окрім того, російські туристи почали частіше відвідувати Венесуелу, оскільки через санкції їм стало важче, а іноді й зовсім неможливо отримати візу до країн Європейського Союзу. У зв'язку з цим, венесуельська влада, що дозволяє росіянам перебувати на своїй території без візи протягом 90 днів, почала запрошувати їх на тропічний острів Маргарита. Для зручності мандрівників були організовані прямі чартерні рейси з Москви.
Після того, як Трамп знову став президентом, напруженість у відносинах між США та Венесуелою зросла. У ході своєї виборчої кампанії 47-й президент США рішуче засуджував політику Байдена, зокрема скасування санкцій на нафтову індустрію.
"Призначення новим держсекретарем Марка Рубіо, який має стійку позицію проти уряду Мадуро, додало сильного ідеологічного елементу до зовнішньої політики нової адміністрації, принаймні щодо Латинської Америки", - кажуть експерти.
Особистий посланець Трампа Річард Гренелл здійснив офіційний візит до Каракаса через десять днів після інавгурації. Хоча було багато спекуляцій щодо мети візиту, Трамп оголосив, що зустріч була присвячена звільненню шести громадян США, затриманих у Венесуелі, а також зобов'язанню Мадуро прийняти тисячі венесуельських біженців, яких його адміністрація планує депортувати.
Хоча уряд Мадуро намагався використати зустріч як політичний крок для зближення з Білим домом, Управління з контролю над іноземними активами США наказало енергетичній компанії Chevron припинити свою діяльність у Венесуелі.
24 березня адміністрація президента США повідомила про введення мит у розмірі до 25% на імпорт венесуельської нафти. Це рішення матиме наслідки для таких країн, як Китай, Індія, Італія та Іспанія.
Отже, нафтовий сектор Венесуели продовжує залишатися в стані правової та політичної невизначеності, що ускладнює залучення іноземних інвестицій. Останні санкції США, спрямовані на нафтову промисловість, можуть завдати серйозного удару по вже вразливій економіці країни.
Якщо Chevron та інші міжнародні нафтогазові компанії залишать Венесуелу під впливом американського тиску, видобуток нафти може різко впасти до 550-680 тисяч барелів на добу, як це було в період з 2020 по 2022 роки, коли обмеження діяли в повному обсязі. Додатково, запровадження вторинних санкцій для країн-імпортерів ускладнить перенаправлення нафтових поставок на інші ринки, позбавляючи режим Мадуро необхідних ресурсів.
#ОПЕК #Газпром #Дональд Трамп #Інфляція #Нафта #Європа #Росія #Економіка #Імпорт #Президент (державна посада) #Економічне зростання #Москва #Китай (регіон) #Північна та Південна Америка #Міжнародні санкції щодо Росії (2014—дотепер) #Московський Кремль #Експорт #Володимир Путін #Вашингтон, округ Колумбія #Організація Об'єднаних Націй #Валовий внутрішній продукт #Корупція #Білий дім #Латинська Америка #Опозиція (політика) #Еміграція #Валюта #Бразилія #Італія #Міністерство закордонних справ (Україна) #Диктатура #Диктатор. #Лукойл #Соціалізм #Куба #Колумбія #Венесуела #Саудівська Аравія #Перу #Націоналізація #Репресії #Texas Instruments #Чилі #Ніколас Мадуро #Корпорація "Шеврон #Каракас #PDVSA #Маркос Перес Хіменес #Уго Чавес #Хуан Вісенте Гомес #Сомалі #Південний Судан #Еквадор #Хуан Гуайдо
