Неповні заходи підтримки національного оборонно-промислового комплексу

Забезпечення більшого рівня локалізації вітчизняного оборонно-промислового комплексу є одним із ключових стратегічних пріоритетів для нашої держави. Як його реалізувати?

На початку квітня ухвалили два важливі рішення, що сприяють розвитку оборонно-промислового комплексу (ОПК). Вони орієнтовані на підтримку підприємств, які виготовляють компоненти для озброєння та військової техніки.

По-перше, це відкриття програми грантів у сумі до 8 млн грн, які можна спрямувати на придбання, доставку, монтаж та запуск виробничого обладнання для випуску комплектуючих на умовах співфінансування (50% - грант від держави, 50% - власні кошти заявника, для виробників безпілотних систем та підприємств у прифронтових регіонах - пропорція 80/20).

По-друге, впровадження електронного ресурсу "Бібліотека комплектуючих" має на меті створення ефективного механізму взаємодії між українськими виробниками, що виготовляють компоненти та готові вироби, і підприємствами, які займаються виробництвом кінцевої військової продукції. Це сприятиме розширенню можливостей для виробництва озброєння в Україні.

По суті, в прийнятих рішеннях, які є безсумнівно корисними, немає нічого надзвичайного чи інноваційного.

По-перше, це новий етап вдосконалення програми грантової підтримки, яка була ініційована майже три роки тому в рамках Плану відновлення України. Тепер фінансування зможуть отримати не лише ті, хто займається створенням теплиць, вирощуванням садів, виготовленням джемів чи меблів, а й виробники, які займаються продукцією, що може бути застосована у військовій сфері.

Люди старшого віку пам'ятають, що 30 і більше років тому в Україні існували тисячі підприємств з виробництва нібито цивільної продукції, які, формально не належачи до ОПК, паралельно виготовляли величезну кількість одиниць продукції (нерідко у більших обсягах, ніж цивільної) підвищеної стійкості та надійності за "військовими стандартами" для підприємств, які кваліфікувались тоді як "важке машинобудування" (а насправді - ОПК).

В той час фінансування продукції, яка включала комплектуючі "подвійного призначення", називалося просто "державним замовленням". Пізніше, багато підприємств, які брали участь у цьому процесі, були знищені в результаті так званої "конверсії" та приватизації в 90-х роках, але це вже окрема тема.

Передісторію "Бібліотеки комплектуючих" виконували спеціалізовані міністерства та агентства, які, щоб забезпечити виробництво військової техніки, формували, розподіляли та координували замовлення на комплектуючі (продукцію з подвійним призначенням) для "цивільних" підприємств.

Отже, сьогодні ми спостерігаємо значний технологічний та ринковий оновлення того, що існувало багато років назад. Цей винахід вимагав більше ніж три роки, починаючи з початку широкомасштабної агресії з боку держави-агресора проти України. В умовах нинішньої війни це вважається надзвичайно тривалим періодом.

Спостерігається розчарування щодо фінансування грантової програми для виробників комплектуючих військової техніки, яке становить 1 млрд грн. Це сума менша, ніж вже витрачено на широко розрекламовану, але малоефективну ініціативу "кешбек". Заплановане співфінансування ресурсу з загальним обсягом до 2 млрд грн (менше 50 млн доларів) є яскравим прикладом стратегічного нерозуміння з боку відповідальних осіб. Це свідчить про недостатнє усвідомлення масштабів, необхідних для створення бази комплектуючих, що дозволила б задовольнити потреби виробництва військової техніки як у теперішній, так і в майбутній перспективі.

Каталог "Бібліотеки", як для четвертого року конфлікту, виявився досить стриманим – він містить 38 типів комплектуючих від 16 різних виробників.

Забезпечення більшого рівня локалізації вітчизняного оборонно-промислового комплексу є одним із ключових стратегічних пріоритетів для нашої держави.

Ми щиро вдячні всім нашим союзникам за їх неймовірну підтримку у вигляді військової допомоги, яку ми отримали. Проте, нам потрібно все більше залежати від власних сил. Адже ресурси партнерів мають свої межі, як у питанні передачі озброєння з їхніх запасів, так і в виробництві нової техніки та її компонентів.

Отже, нам потрібно просуватися одночасно в двох напрямках.

Першим кроком є заснування спільних підприємств разом з провідними світовими концернами. Ці підприємства розпочнуть свою діяльність з обслуговування техніки, яка вже надійшла до нас, або тієї, що має потенціал для використання у Збройних Силах України. Наступним етапом стане виробництво компонентів, модернізація та вдосконалення функціональних можливостей, а з часом і створення нових моделей та зразків.

Другий аспект полягає у формуванні нових виробництв (як це сталося в секторі безпілотних технологій) або ж у модернізації наявних виробників озброєння та військової техніки, які максимально орієнтовані на використання вітчизняних сировин, матеріалів та комплектуючих.

Необхідно усвідомлювати, що навіть наявність достатніх фінансових ресурсів не є гарантією отримання озброєння іноземного виробництва. Цю угоду можуть заблокувати не лише країни-виробники військової техніки, а й держави, що постачають компоненти з третіх країн, які використовуються у виробництві зброї. Як показує поточна ситуація, у контексті глобальної торгівельної війни, рівень протекціонізму та обмеження доступу до критично важливих сировин, матеріалів, унікальних товарів та їх складових лише зростатиме.

І у цьому плані у нас немає альтернативи відновленню електронної, радіоелектронної, оптичної, окремих видів хімічної та ще деяких видів промисловості, які колись вже працювали в Україні (це не буде для нас новинкою), без яких буде важко вести мову про розвиток літакобудування, судно- і кораблебудування, космічної промисловості.

Для відновлюваних секторів промисловості вже сьогодні необхідно впроваджувати нові механізми, що сприятимуть залученню необхідних інвестицій. Важливо планувати забезпечення цих галузей відповідними ресурсами, підтримувати організацію наукового супроводу, а також готувати висококваліфіковані кадри. Це можна досягти, використовуючи інструменти державного замовлення на підготовку фахівців, створюючи стимули для підприємств, які інвестують в освіту за відповідними напрямами, або ж розвиваючи власні освітні платформи.

Розширення масштабів та підвищення інноваційного потенціалу українського оборонно-промислового комплексу є довгостроковою метою, що потребує багато років, а можливо, й десятиліть зусиль. Нам слід прагнути до максимальної самодостатності та технологічної автономії, одночасно інтегруючись у європейську оборонну промисловість. Це включає участь у спільних або мультинаціональних проектах, спрямованих на розробку і модернізацію озброєнь та військової техніки.

Це питання стосується не лише захисту та безпеки нашої країни, що має тисячі кілометрів кордону з державою, яка постійно прагне завдати шкоди Україні. Це також є важливим фактором для економічного зростання, адже виробництво одного типу військової продукції може бути пов'язане з десятками або навіть сотнями інших галузей.

Не можна не згадати про можливості експорту військової продукції. Конфлікт стане каталізатором тривалого, на багато років, процесу оновлення озброєння.

Зростання оборонних витрат, особливо на придбання військової техніки для армій різних країн, які планують збільшити свої чисельності на десятки або навіть сотні тисяч людей, відкриває нові можливості для тих, хто здатен запропонувати сучасні високоточні та ефективні рішення, що також враховують економічні аспекти виробництва. Це, безумовно, стосується і України, яка отримала унікальний досвід та розуміння шляхів вдосконалення військових технологій, здобуте не на полігонах, а у справжніх бойових умовах.

Тривала війна відкрила нові горизонти у розумінні того, які технологічні інновації стануть найбільш затребуваними та ефективними в умовах сучасного конфлікту. Це також вимагає вдосконалення традиційних видів озброєння, щоб підвищити їхню стійкість і захищеність. Частина цих нових знань вже втілена в конкретні технічні рішення.

Але для цього недостатньо точкових і, будемо відвертими, нерідко слабких, з малими за обсягом ресурсами, несистемних рішень (наприклад, запущене торік пільгове кредитування підприємств ОПК, у результаті якого в останні дні грудня було видано перший кредит на 100 млн грн на 1 рік під 5% річних - при загальному обсязі виділених торік 263,4 млн грн на зниження відсоткової ставки).

Недостатньо просто тихо ухвалювати згадані рішення щодо грантів та "Бібліотеки комплектуючих". Важливо активно їх комунікувати з українськими виробниками, зосереджуючи увагу на малому та середньому бізнесі, а також підприємствах, що працюють у прифронтових та звільнених районах. Для цих компаній це стане додатковою можливістю для виживання та підтримки економічної активності в регіонах, де ситуація є значно складнішою, ніж у місцях, розташованих за кілька сотень кілометрів від лінії фронту.

Комплектуючі під час триваючої війни - це не тільки засіб для виробництва нової техніки, але й для відновлення та ремонту пошкодженої у боях, і чим ближче буде потрібний ресурс у достатній кількості, тим швидше повертатимуть техніку захисникам і захисницям ремонтно-відновлювальні підрозділи.

Якщо подивитись широко - потрібна комплексна державна політика підтримки вітчизняного ОПК та створення для нього спеціальної сучасної екосистеми розвитку. Частину з елементів такої екосистеми президент Володимир Зеленський озвучив ще у вересні 2023 року.

Обговорювалась концепція створення спеціального режиму для економічної діяльності в оборонно-промисловому комплексі, що має на меті залучення більшої кількості іноземних партнерів. Заплановано також створення Оборонного фонду, який забезпечить додаткові ресурси для розвитку відповідних виробництв завдяки чітко окресленим джерелам фінансування. На жаль, не спостерігаю значного прогресу у цій сфері з боку тих, хто повинен був реалізувати ці ініціативи.

Ми сьогодні абсолютно пасивні у питанні використання індустріальних парків для розміщення там виробництв як власне ОВТ, так і комплектуючих до них. Треба масштабувати інструмент венчурного інвестування у розробки та технології, які вже пропонуються у рамках Brave1.

Збільшення обсягів державних гарантій, що будуть надаватися для реалізації проектів в області оборонно-промислового комплексу, а також для підприємств, які залучені до формування ланцюга виробництва та постачання військової продукції.

Ми повинні просуватися у напрямку трансформації "Коаліцій спроможностей" у різноманітні виробничі альянси та партнерства, що сприятимуть довготривалій співпраці між українськими та міжнародними компаніями, які займаються виробництвом озброєння та військової техніки.

Абсолютно не зайвим був би і розвиток спеціалізованого кредитування для ОПК для підтримки доступним, довгостроковим і недорогим ресурсом у першу чергу розроблення нових зразків озброєння та військової техніки, доведення їх до серійного виробництва.

Необхідна спеціалізована агенція, що не підлягає бюрократичним ускладненням і не перевантажена типовими для наших міністерств і установ обов'язками. Ця агенція повинна стати візіонером, стратегічним модератором та елементом рівноваги в екосистемі, виконуючи роль комунікатора з міжнародними партнерами.