Не лише Молдова: які держави можуть зникнути з глобальної карти протягом наступного десятиліття.

Президентка Молдови відкрито заговорила про можливе об'єднання з Румунією - ще кілька років тому така заява здавалася немислимою

Але зараз світ стрімко змінюється, адже геополітика, війни, все більший тиск великих держав і навіть клімат змушують переглядати саму ідею суверенітету. Тому Молдова - не єдина країна, чия незалежність або статус можуть змінитися вже в найближче десятиліття.

Більше про це розповість Еспресо.

карта новоствореної об'єднаної нації, зображення: Вікіпедія

Молдова має складну історію. У середньовіччі територія входила до складу Молдавського князівства (з XIV століття), яке було певний період незалежним, а тоді васальною державою під протекторатом Османської імперії. Однак з послабленням сили турків, у середині ХІХ століття Молдавське князівство об'єдналося з Валахією, спільно утворивши Румунію.

Та ще раніше, на початку ХІХ століття росіяни захопили східну частину Молдавії - Бессарабію (сучасна Молдова без Придністров'я). Після Першої світової війни і розпаду Російської імперії, Бессарабія теж приєдналася до Румунії.

У 1940 році, згідно з пактом Молотова-Ріббентропа, Радянський Союз захопив Бессарабію. У результаті в період з 1940 по 1991 роки була утворена Молдавська РСР, яка була створена радянською владою як штучна адміністративна одиниця для досягнення своїх цілей, включаючи частини українських територій, такі як Придністров'я та Буджак. Мовою, якою спілкуються місцеві жителі, є румунська (молдавська мова насправді є варіантом румунської з певними регіональними нюансами, тому в Молдові офіційно визнана румунська).

Після розпаду СРСР у 1991 році Молдова стала незалежною, але з проблемами: сепаратизмом у Придністров'ї (де з 1992 року російські війська) та Гагаузії.

Сьогодні Молдова є однією з найменш розвинених країн Європи, з населенням приблизно 2,4 мільйона людей. Росія має значний вплив на ситуацію в країні через свою пропаганду, наявність 1500 російських військових у Придністров'ї та підтримку проросійських рухів.

У сучасному світі меншим державам дедалі важче протистояти гібридним загрозам великих гравців, особливо коли близький сусід - агресор. Об'єднання з Румунією (членом ЄС і НАТО) могло б дати захист, але потребує референдуму та згоди обох сторін. Багато молдаван мають румунське громадянство (близько 1,5 млн), що полегшує інтеграцію, але опір сильний через страх втратити ідентичність та проросійські настрої.

Хай там як, 12 січня президентка Молдови Мая Санду заявила, що якби відбувся референдум про об'єднання з Румунією, вона б проголосувала "за". Вона пояснила це тим, що Молдові дедалі важче виживати як суверенній демократії, особливо під тиском Росії. Санду визнала, що більшість молдаван не підтримують таку ідею (опитування показують близько 28-30% "за" проти понад 60% "проти"), і наголосила, що реальнішим шляхом є вступ до ЄС. Ця заява викликала гостру реакцію проросійських сил у Молдові, які звинуватили її в "зраді", але водночас підкреслила вразливість фізично невеликих держав у сучасному світі.

З іншого боку, Румунія виявила готовність до обговорення можливості обʼєднання з Молдовою після заяви Санду. Як зазначив радник президента Румунії Євген Томак, партнери по НАТО, ЄС та в США "усвідомлюють, що в Румунії та Республіці Молдова проживає один і той самий народ". Він підкреслив, що Бухарест виявляє повагу до всіх громадян Молдови, а "кожен румун, що має добрі наміри, сприймає ідею обʼєднання обох країн як природний крок".

Путін і Лукашенко, зображення: публічно доступні джерела.

Але це не єдиний приклад країни, яка може "зникнути" з карти світу в найближчі 10 років - через об'єднання, поглинання чи інші процеси.

Не потрібно далеко шукати приклади, адже достатньо звернути увагу на нашого північного сусіда - Білорусь. Союзна держава Росії та Білорусі існує вже з 1999 року, проте Лукашенко тривалий час протистояв інтеграційним процесам. Після 2020 року, коли країну охопили масові протести, репресії та почалася війна в Україні, Мінськ став ще більш залежним від Москви. Росія активно використовує білоруську територію для своїх військових цілей в Україні, розміщує там ядерні арсенали та підписує угоди про спільну оборону та економічну співпрацю.

У період 2024-2025 років Путін та Лукашенко значно посилили процес інтеграції, реалізуючи 28 програм Союзної держави, створюючи спільні ринки та валюту. Аналітики, зокрема з Інституту вивчення війни (ISW) та незалежні експерти, висловлюють побоювання щодо можливого "поглинання" Білорусі Росією до 2030 року, що могло б призвести до її втрати фактичної незалежності, попри збереження формальних ознак. На сьогодні Білорусь є юридично самостійною, але на ділі вона вже давно виступає як незмінний сателіт Москви.

Гренландія є автономною територією Данії, проте на картах її часто виділяють окремо завдяки її значним розмірам і унікальній природі. Останнім часом Дональд Трамп та його адміністрація активно розглядають питання "придбання" або інших форм контролю над Гренландією, не виключаючи навіть можливі силові дії. Це пов'язано з наявністю цінних ресурсів, таких як рідкісні метали, а також нафтові та газові запаси, і стратегічно важливими морськими шляхами в Арктиці, які можуть використовуватися для військових баз. Вашингтон стверджує, що ці дії необхідні для того, щоб найбільший острів світу не потрапив під контроль Росії чи Китаю, тобто для забезпечення безпеки західних країн, оскільки Данія, на їхню думку, не здатна гарантувати безпеку Гренландії.

Внаслідок цього, європейські держави почали направляти своїх військових експертів для аналізу ситуації з безпекою. Однак, Трамп виявився незадоволеним цим кроком і пригрозив застосуванням своїх традиційних важелів впливу — економічних тарифів. Саме тому Гренландія стала головною темою обговорення у міжнародних медіа.

Данія та Гренландія категорично виступають проти планів, які просуває Вашингтон, а в Європейському Союзі також різко відкинули ідеї Трампа. За словами The Economist, якщо США вирішать захопити Гренландію, це може призвести до втрати підтримки Європи, яка у свою чергу відмовиться від розміщення американських військових баз і загострить економічну конкуренцію. Прем'єр-міністр Іспанії зазначає, що такі дії зроблять Володимира Путіна "найщасливішою людиною", оскільки це легітимізує агресію Кремля і підриває основи НАТО.

Сполучені Штати не відмовляються від своїх намірів, а виступають з пропозицією надати незалежність від Данії, з подальшою співпрацею, схожою на ту, що існує з Маршалловими островами. У цьому випадку США гарантують оборонні зобов'язання та фінансову підтримку.

Слід підкреслити, що більшість населення Гренландії, яке налічує приблизно 56 тисяч осіб, виступає проти ідеї приєднання до Сполучених Штатів, проте прагне до поступового здобуття незалежності. Це означає, що вони бажають стати окремою державою. Таким чином, якщо Гренландія отримає незалежність і згодом укладе угоду про приєднання зі США, на картах можуть з’явитися нові позначення, подібні до "США", замість "Гренландії", як це сталося з Аляскою.

Тайвань є одним з найбільш ризикованих кандидатів на потенційне "зникнення" з глобальної карти в найближчі десять років через загрозу захоплення або примусового об'єднання з Китаєм. Пекін вважає цей острів своєю відокремленою провінцією і наполягає на "возз'єднанні" — як мирному, так і силовому — як на важливому елементі "китайської мрії" Сі Цзіньпіна до 2049 року. У своєму новорічному зверненні 1 січня 2026 року Сі знову підкреслив неминучість цього процесу, вказуючи на "кровні зв'язки" та історичну справедливість.

Китай активно готується до потенційної військової операції, інтенсивно модернізуючи свою армію з акцентом на 2027 рік. Це рік, коли, згідно з прогнозами США, Пекін зможе успішно реалізувати захоплення Тайваню. Однак уже цього року небезпека зростає через різноманітні "спокуси" – Китай може скористатися внутрішніми проблемами Сполучених Штатів, такими як політичні суперечки, невизначеність у підтримці та власними військовими досягненнями, а також відволікти увагу світу на інші глобальні кризи.

Слід зазначити, що повномасштабне вторгнення буде ускладнене через наявність проток, гірських масивів та асиметричних оборонних систем Тайваню. Натомість, блокада острова, що передбачає переривання торгівлі та постачання енергії, а також захоплення менших прилеглих островів, може стати ефективним засобом тиску. У разі успіху Китаю, Тайвань перетвориться на частину КНР, подібно до Гонконгу, і більше не буде фігурувати на картах як окрема держава (тобто Республіка Китай, яка є спадкоємицею традицій китайського республіканізму, припинить своє існування). Проте вторгнення не є гарантованим, оскільки наслідки можуть бути катастрофічними: можливість війни зі США та Японією, глобальна економічна криза, санкції, а також внутрішні протести в Китаї у разі невдачі швидкої операції.

адміністративна структура Боснії та Герцеговини, зображення: Вікіпедія

Для Європи потенційно небезпечною територією на карті може виявитися Боснія і Герцеговина. Ця країна функціонує на основі крихкого етнічного балансу, закладеного в Дейтонських угодах 1995 року, які припинили збройний конфлікт, але не зняли напругу між босняками, сербами та хорватами. Держава поділяється на два основні ентитети: Федерацію Боснії і Герцеговини (де переважають босняки та хорвати) та Республіку Сербську (РС), що має сербську більшість, а також окремий округ Брчко. Ця архітектура, задумана як компроміс, перетворилася на пастку: централізована влада залишається слабкою, а сепаратистські настрої в РС продовжують існувати.

Лідер Республіки Сербської, Мілорад Додік, протягом багатьох років активно відстоює ідею автономії. У 2025 році ситуація досягла критичної точки, оскільки після рішення суду Боснії Республіка Сербська прийняла закони, які фактично відділяли її від державних структур, таких як суди, поліція та податкові органи. Додік навіть висловлював загрози про повний вихід з держави. У відповідь на ці дії США та Європейський Союз запровадили санкції, а в листопаді 2025 року в Республіці Сербській відбулися дострокові вибори, на яких переміг близький соратник Додіка, Синіша Каран, який обіцяв продовжити політику "з ще більшою рішучістю". Загальні вибори в Боснії заплановані на жовтень 2026 року, і вони можуть стати каталізатором подальших подій.

Розпад Боснії і Герцеговини загрожує не лише внутрішньою війною, а й регіональною дестабілізацією. Бо серби РС мріють про приєднання до Сербії (яка підтримує їх риторично, але не хоче відкритої конфронтації з Заходом), хорвати - про власну автономію чи приєднання до Хорватії. Росія використовує це для відволікання уваги від України, підживлюючи сепаратизм через пропаганду та союзників. Якщо РС піде на де-факто сецесію (наприклад, через блокаду державних інститутів чи референдум), це може спровокувати ескалацію - від гуманітарної кризи до локального конфлікту.

Сомалі в Африці вже десятиліттями вважається одним з найяскравіших прикладів неспроможної держави. Адже вона утратила всі атрибути єдиної державності й розпавшись на безліч клаптиків, контрольованих ворогуючими між собою польовими командирами.

Центральна влада контролює лише невелику ділянку території, зокрема Могадішу та його околиці, тоді як інші райони знаходяться під впливом ісламістської групи Аль-Шабааб, кланових збройних формувань та автономних регіонів, таких як Пунтленд і Сомаліленд, останній з яких навіть проголосив свою незалежність. Тому не дивно, що води Сомалі вважаються одними з найнебезпечніших у світі, і саме тут діють відомі сомалійські пірати.

Конфлікт посилюється посухами, повенями та голодом через кліматичні зміни. Якщо Аль-Шабааб або кланові війни переможуть, країна може остаточно розпастися на кілька де-факто держав (Сомаліленд уже функціонує як окрема). Ризик повного колапсу дуже високий у найближчі 10 років.

Непередбачувана ситуація і в Південному Судані, який на межі нового громадянського конфлікту та фрагментації. Те саме стосується і Центральноафриканської Республіки (ЦАР), адже там хронічна нестабільність і туди втручаються росіяни. Незрозуміле майбутнє і в країнах Сахелю: Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, які пережили останнім часом військові перевороти. Території в Трикордонні (Малі-Буркіна-Нігер) фактично не контролюються урядами - там правлять бойовики, яким допомагають колишні "вагнерівці". А часті посухи посилює конфлікти за ресурси.

Внаслідок змін клімату невеликі острівні країни стикаються з все більш відчутними наслідками природних катастроф. Це може призвести до їхнього зникнення. Мова йде про такі держави, як Тувалу, Кірибаті, Мальдіви, Маршаллові та Соломонові острови. Згідно з певними науковими прогнозами, підвищення рівня моря може зробити ці території непридатними для життя не через десять років, а цілком ймовірно до середини ХХІ століття. Вже тепер мешканці починають придбати земельні ділянки в інших країнах, наприклад, Кірибаті купують землю у Фіджі. Таким чином, хоча ці країни не зникнуть раптово з географічної карти, вони можуть втратити частину своїх територій і статус.