Не тільки Україна. Які ще країни Європи орієнтуються на атомну енергетику?

Швеція продовжує розвивати атомну енергетику, незважаючи на своє домінування в галузі гідро- та вітрових джерел енергії.

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила законопроєкт, який розблокує добудову двох атомних блоків на Хмельницькій АЕС. Передбачається, що їх закуплять у Болгарії, документ має підписати президент Володимир Зеленський, але ще до голосування він публічно його підтримав.

У четвер він відвідав Нетішин, де розташована Хмельницька АЕС з незавершеними енергоблоками: блок №3 готовий на 75-80%, а блок №4 – на 25-30%. За його інформацією, придбання нового обладнання та введення його в експлуатацію дозволить додати 2,2 ГВт до енергосистеми. Ця ж величина відповідає дефіциту, що виник внаслідок російських атак. Крім того, існують плани щодо будівництва ще двох американських блоків, які також забезпечать додаткові 2,2 ГВт.

"Ця станція стане нашою найпотужнішою. Цей масштабний проєкт не тільки дозволить Україні уникати імпорту електрики в важкі зимові часи, але й забезпечить більш доступні тарифи на електроенергію," - зазначив він у своєму вечірньому виступі.

Прихильники ядерної енергетики акцентують увагу на її економічних перевагах, тоді як противники підкреслюють екологічні загрози, пов'язані з її використанням. Наприклад, Німеччина, яка славиться своїм потужним антиядерним рухом і є однією з провідних економік Європи, після катастрофи на японській атомній електростанції "Фукусіма" ухвалила рішення про закриття своїх атомних електростанцій, завершивши цей процес у 2023 році. Натомість інші країни Європи виявляються менш схильними відмовлятися від своїх ядерних потужностей.

Станом на сьогодні, у 12 з 27 країн Європейського Союзу функціонують 101 атомний реактор з загальною встановленою потужністю 98 ГВт. Атомні електростанції забезпечують приблизно 25% від загального обсягу електричної енергії, що виробляється в ЄС, причому понад половина цього обсягу припадає лише на одну країну — Францію.

Хоча атомна енергетика є надійним джерелом і забезпечує 40% безвуглецевої електроенергії в ЄС, цей сектор стикається з серйозними проблемами. Деякі країни налаштовані різко проти і до 2030 року очікується закриття низки реакторів або через закінчення термінів експлуатації, або через політичне втручання.

На даний момент, нові атомні електростанції зводяться лише в двох країнах Європейського Союзу - у Франції та Словаччині. Ці проекти стикаються з проблемами перевитрат бюджету та затримками в реалізації, проте їх успішне втілення може визначити майбутнє атомної енергетики в Європі.

Франція - країна з 18 комерційними АЕС, на яких діють 57 реакторів. Країна отримує близько 70% своєї електроенергії з атомних станцій, що зумовлено давньою політикою енергетичної безпеки.

У 2022 році загальний обсяг виробництва електроенергії реакторами склав 282 мільярди кВт*год, що помітно менше середнього десятирічного рівня у 395 мільярдів кВт*год. Проте у 2023 році цей показник підвищився до 320 мільярдів, а в 2024-му, за попередніми оцінками, досягне приблизно 358-364 мільярдів кВт*год.

У 1970-х роках Франція була значним виробником нафти, водночас імпортуючи електричну енергію. Після нафтової кризи 1973 року було оголошено про план економічної реорганізації, що передбачав активний розвиток атомної енергетики. Перші три атомні електростанції почали будувати у 1974 році, і вже через 15 років в країні функціонувало 55 енергоблоків на 18 станціях.

Сьогодні Франція стала одним із провідних експортерів електроенергії у світі, займаючи четверте місце за цим показником. Італія є найбільшим імпортером французької електрики, а Велика Британія також входить до числа ключових споживачів.

У лютому 2022 року президент Еммануель Макрон оголосив про ініціативу зведення шести нових атомних реакторів, а також про можливість збудувати ще вісім. Це рішення викликане необхідністю зменшити залежність від нафти та газу протягом наступніх тридцяти років.

"Основою для виробництва електроенергії у найбільш безпечний та суверенний спосіб є комплексна стратегія... яка включає розвиток як відновлювальних, так і ядерних джерел енергії. У нас немає альтернативи, окрім як одночасно зосередитися на цих двох напрямках," - підкреслив він.

У січні 2023 року Сенат схвалив прискорення процедур, очікується, що будівництво першого із запланованих реакторів розпочнеться до кінця поточного терміну Макрона в травні 2027 року.

Іспанія є другим найбільшим виробником атомної енергії серед країн Європейського Союзу. У країні функціонує 7 ядерних реакторів загальною потужністю понад 7 ГВт, які забезпечують близько 20% електричної енергії національної мережі.

Процес спорудження реакторів першого покоління стартував у 1964 році. Однак вже в 1970-х роках було ухвалено рішення про зведення реакторів другого покоління, з яких вдалося реалізувати п'ять із семи запланованих. У 1980-х роках розпочалося будівництво третього покоління, але після зміни політичного курсу соціалістичний уряд ввів мораторій, внаслідок чого завершилися лише два проекти.

У 1994 році було введено мораторій, внаслідок чого всі заплановані енергоблоки залишилися нездійсненими, хоча деякі з них були готові до експлуатації. Електростанції були демонтовані, а території, на яких вони розташовувалися, були продані. Проте у 2010-х роках уряд почав змінювати своє ставлення до ядерної енергетики, оскільки прогнозувалося, що до 2014 року в Іспанії кількість електромобілів перевищить 1 мільйон.

Однак ця країна не зосереджується на розвитку атомної енергетики. У грудні 2023 року уряд оголосив про свій намір закрити всі атомні електростанції, причому виведення першого реактора з експлуатації заплановано до 2027 року.

Швеція займає третє місце серед країн Європейського Союзу за обсягом атомної енергетики. У країні функціонують три атомні електростанції, оснащені шістьма реакторами, які забезпечують приблизно 30% виробництва електричної енергії. Найпотужнішою з них є АЕС "Форсмарк", що має три енергоблоки загальною потужністю 3,3 ГВт.

Після інциденту на американській атомній електростанції "Три Майл Айленд" у 1979 році у Швеції було організовано референдум. Його результати призвели до ухвалення закону про повну відмову від використання ядерної енергії до 2010 року. Проте різні уряди реалізували різні підходи до цієї політики. В результаті, у 2010 році було прийнято рішення про поступову заміну застарілих реакторів на сучасні.

У жовтні 2022 року виникло обговорення щодо зведення нових енергетичних блоків. Проте, після приходу уряду Ульфа Крістерссона, цілі трансформації енергетичного сектору було переглянуто: замість повного переходу на відновлювані джерела енергії до 2045 року, акцент змістився на досягнення 100% енергії без використання викопних ресурсів. На той час гідро-, атомна та вітрова енергія вже забезпечували 98% виробництва електроенергії в Швеції.

У листопаді 2023 року була презентована стратегія розвитку нових атомних електростанцій, що включає плани зведення двох великих реакторів до 2035 року, а також реалізацію проектів, еквівалентних 10 новим реакторам, шляхом застосування малих модульних технологій до 2045 року. Наразі діє закон, який скасовує обмеження на будівництво нових блоків виключно в тих локаціях, де вони вже функціонують.