Нобелівська премія з економіки — це визнання досягнень в інноваціях та розвитку культурних аспектів економічного зростання.

Автор Андрій Длігач д.е.н., професор КНУ імені Тараса Шевченка, футуролог, глобальний амбасадор Singularity University, голова Ради Коаліції бізнес-спільнот за модернізацію України, керівник проєкту "Голос Громадянського суспільства", співзасновник Центру економічного відновлення, голова Центру соціальних змін і поведінкової економіки

Лише що завершилася церемонія оголошення лауреатів Нобелівської премії з економіки, і я почала отримувати повідомлення в соціальних мережах. І це не лише через те, що тематика премії — технологічний прогрес, інновації та стале економічне зростання — є ключовою у багатьох дослідженнях, над якими працює наша команда.

Справа в тому, що, як і минулого року, мені вдалося не лише спрогнозувати основну тематичну лінію, а й визначити двох з трьох лауреатів ще до їх офіційного оголошення. Нобелівський комітет підтвердив думку, що без культурного розвитку майбутнє є неможливим.

Відповідно до офіційного повідомлення Нобелівського комітету, Джоел Мокір був нагороджений своєю частиною премії "за вивчення умов, які сприяють сталому економічному розвитку завдяки технологічним інноваціям".

Наші результати, що базуються на його дослідженнях, які інтегрують економічну історію, наукову філософію та теорію інновацій, цілком відповідають рішенням Комітету:

Як на мене, ідеї ще одного цьогорічного лауреата Філіппа Агіона (Philippe Aghion) ще важливіші для розуміння тематики економічного розвитку. Агіон -- один із провідних теоретиків у галузі економіки зростання.

Чим особисто мені близький його внесок -- це тим, що в основі його поглядів лежить шумпетерівська ідея "творчої руйнації". Разом із Пітером Ховіттом (Peter Howitt) він розвинув класичну модель ендогенного зростання (Endogenous Growth Theory).

Балансування між "рентами та конкуренцією" є важливим аспектом. Інноватори повинні отримувати тимчасові надприбутки, щоб мати можливість інвестувати в подальший розвиток. Проте, якщо ренти стають занадто великими або бар'єри для входу на ринок є надто високими, це може призвести до зниження динаміки. Це явище є як благом, так і викликом для українських технологічних гігантів, таких як Ajax, mono, "Нова пошта" і Grammarly. Надмірна конкуренція, яка зменшує інвестиційну привабливість, також може бути шкідливою, викликаючи "ефект втечі" або escape competition.

Роль держави. Державна економічна політика має адаптуватися до структури економіки, і стимулювання повинне залежати від того, наскільки компанії є інноваторами чи імітаторами.

Екологічний розвиток. У своїх нещодавніх дослідженнях Агіон (зокрема у праці "Теорія ендогенного дегроуту та екологічної стійкості") аналізує, як зі збільшенням доходів спостерігається перенаправлення попиту на менш матеріаломісткі товари (послуги та якість), що відкриває можливості для екологічно збалансованого розвитку.

Пітер Ховітт, співавтор з Агіоном, доповнює концепцію ендогенного зростання, акцентуючи увагу на ролі конкуренції як двигуна інновацій. В їхніх дослідженнях підкреслюється, що політична влада здатна сприяти "творчій руйнації" в країнах на кшталт України шляхом впровадження прозорих антимонопольних норм та інвестування в освіту, а також у загальний розвиток людського капіталу.

Моделі Агіона, що стосуються ендогенного зростання, отримують критику за нехтування питанням нерівності, особливо з боку прихильників лібертаріанства. Крім того, як і дослідження Пола Ромера, вони акцентують увагу на важливій ролі держави у стимулюванні інновацій. Дослідження Мокіра, хоча й мають історичний контекст, не враховують в повній мірі глобальну нерівність, зокрема вплив колоніалізму на розвиток культур зростання в Європі.

Разом з тим зараз в економічній науці відбувається розвиток третьої хвилі ендогенного зростання -- коли інновації з'єднуються з поведінковими, соціальними та екологічними чинниками.

Нобелівська премія зазвичай є не лише знаком визнання, а й своєрідним інтелектуальним посланням. У даному випадку вона чітко демонструє: економічне лідерство формується не на основі природних ресурсів чи унікальності промислового розвитку, а завдяки знанням, культурній спадщині та ефективним інституціям.

Комбінування фундаментальних і прикладних наук, технологій та практичного досвіду (згідно з Мокіром), разом із структурованою "творчою руйнацією" (згідно з Агіоном) та розвитком людського капіталу, може стати основою для нової Національної економічної стратегії України. Це дозволить країні відійти від олігархічної та монопольної системи, перетворившись на "житницю сенсів" — глобальний центр інновацій.