Наприкінці серпня українсько-американські відносини можуть зазнати значних змін. До Києва планують приїзд спецпредставників президента США, Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера. Це стане першим візитом особистих представників Дональда Трампа, які раніше неодноразово відвідували Москву. Відтак, їхній приїзд вже отримує особливу увагу.
Нещодавні висловлювання представників американської влади вказують на те, що Вашингтон знову звертається до питання можливості переговорів. Державний секретар США, Марко Рубіо, повідомив, що в найближчі тижні Сполучені Штати аналізуватимуть, чи є умови для відновлення діалогу між Києвом і Москвою. Водночас він визнав, що позиції обох сторін залишаються суттєво віддаленими, а основні суперечності не зникли. У США також звертають увагу на зміни на фронті. Вашингтон вважає, що здатність України завдавати удари великої дальності по російських територіях може вплинути на стратегічні розрахунки Кремля, зробивши його більш відкритим до переговорного процесу.
Водночас позиція Дональда Трампа щодо подальшої військової підтримки України залишається неясною. Як повідомляють американські медіа, він не висловив підтримки для передачі Києву додаткових ракет Patriot, а також для можливості їх виробництва в Україні за ліцензією. Тому можливий візит Віткоффа та Кушнера має продемонструвати, чи дійсно у Вашингтоні готові запропонувати своє бачення шляхів до завершення конфлікту, не відмовляючи Україні в її основних інтересах.
У спеціальному інтерв'ю для OBOZ.UA своїм баченням з цього та інших питань поділився надзвичайний і повноважний посол України в Сполучених Штатах і Франції Олег Шамшур.
- Якщо візит Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера до Києва відбудеться, чи можна розглядати його як початок нового етапу американської дипломатії щодо війни в Україні? Що саме хочуть почути у Вашингтоні? Чи йтиметься насамперед про оцінку готовності Києва до політичного діалогу, чи вже про підготовку конкретного переговорного формату?
На мою думку, після візиту Володимира Зеленського до Вашингтона та його зустрічі з Дональдом Трампом, ймовірний візит Кушнера та Віткоффа виглядає дещо незвично. Якщо припустити, що вони мають намір представити якусь принципово нову інформацію для Києва, то, як колишній дипломат і просто людина, яка прагне логічного розуміння, мені важко зрозуміти, чому цю інформацію не було озвучено під час їхньої зустрічі в Овальному кабінеті.
По-перше, слід зазначити, що приїзд Кушнера і Віткоффа не є вирішальним моментом. Наприклад, візит Марко Рубіо міг би мати набагато більший символічний сенс. Адже, незважаючи на зусилля Кушнера і Віткоффа, реальні результати на сьогоднішній день залишаються мізерними. Навіть ситуація в Газі знову стала напруженою. Тому я не бачу особливого сенсу в цьому візиті, або ж його значення є досить обмеженим. Безумовно, Кушнер і Віткофф заслуговують уваги, оскільки є довіреними особами президента США, і їхня думка має вагу у його найближчому оточенні. Але в кінцевому підсумку важливе тільки те, що говорить Дональд Трамп.
Ми вже стали свідками висловлювань Марко Рубіо, Джей Ді Венса та інших членів адміністрації. Проте, їхній вплив має значення лише в контексті позиції Дональда Трампа. Отже, істотним є не стільки те, хто і коли прибуде, скільки теми, які вони обговорюватимуть. Саме це питання залишається найбільш невизначеним на сьогодні.
А чи не існує ймовірність, що після Києва їхній маршрут може пролягати до Москви? Можливо, саме тому до України вирушили Віткофф і Кушнер, а не, скажімо, Рубіо, який навряд чи погодився б на поїздку до Кремля. Чи не є цей візит черговою спробою з'ясувати, які поступки готова зробити Україна для старту серйозних переговорів із Москвою?
- Якщо припустити, що після Києва вони справді поїдуть до Москви, тоді така логіка виглядає зрозумілою. Але й у цьому випадку нічого нового вони від Володимира Путіна не почують. До того часу, поки не буде суттєво виснажена російська економіка, поки Україна разом із партнерами не зупинить російські війська на фронті та не обмежить можливості Росії тероризувати українське цивільне населення, Путін і надалі говоритиме, що хоче отримати все. І діятиме відповідно. Якщо ж говорити про політику Дональда Трампа, то ця ситуація стала ще одним нагадуванням для тих, хто після кількох його заяв почав говорити про радикальну зміну політики Вашингтона. Навіть Politico писало про можливі зміни, і, чесно кажучи, мене це здивувало.
Що ж ми спостерігали на практиці? Ми стали свідками зустрічі, яку вже встигли охрестити історичною та знаковою. Однак, одразу після цього пролунали заяви Трампа, які стали холодним душем для багатьох. Він підкреслив, що ще не ухвалив остаточного рішення щодо передачі систем Patriot, наголосивши на тому, що вони не повинні потрапити "в руки ворогів" США. Це знову підняло питання щодо України. Більше того, з його слів можна зробити висновок, що він все ще сподівається на переговори з Путіним, а не на посилення тиску на Росію. Також цікаво, що буде з законопроєктом сенаторів Грема і Блюменталя. Отже, багато аспектів повертають нас до первісного стану. І, як своєрідна "вишенька на торті", його коментар про можливість повернення США витрачених коштів на допомогу Україні, а також згадка про уявні 300 мільярдів доларів виглядають абсолютно неприйнятними навіть з моральної точки зору. До речі, говорячи про Patriot, він жодного разу не висловив обурення з приводу російських атак на цивільні об'єкти і не згадав про різке збільшення кількості загиблих серед мирних жителів. Цього знову не було почуто. Тому, чесно кажучи, я поки що не бачу достатніх підстав стверджувати про реальні зміни в позиції Дональда Трампа.
Отже, виходить, що в позиції Дональда Трампа стосовно України не відбулося особливих змін, в основному? Адже, варто зазначити, що президент України звертався з проханням про надання 300 ракет Patriot ще до початку осінньо-зимового періоду для зміцнення повітряного захисту, але, здається, поки що на це запитання не надійшло схвальної відповіді. Чи може цей аспект стати інструментом тиску або навіть предметом торгу з боку Віткоффа та Кушнера? Мовляв, якщо Україна не прийме певні умови для переговорів чи компромісів з Росією, то підтримка може бути скорочена.
Є кілька важливих аспектів, які варто розглянути. По-перше, потрібно звернути увагу на слова Марко Рубіо перед його зустріччю з Сергієм Лавровим. Він прямо казав, що конфлікт в Україні ускладнює Сполученим Штатам встановлення нових конструктивних зв’язків із Росією. Варто задуматися над цими словами. Мова йде про країну, яка щоденно вбиває українців, діє всупереч американським інтересам, підтримує Іран і фактично є неофашистським режимом. І при цьому Вашингтон розглядає можливість налагодження нових відносин з нею. Не менш важливими були результати зустрічі Рубіо і Лаврова, де на першому місці виявилися двосторонні американо-російські відносини, а питання припинення війни в Україні стало на другий план. Подібні настрої спостерігалися й після контактів на рівні президентів.
Щодо ліцензії на виробництво ракет для Patriot, треба розуміти, що це довготривалий процес. Наприклад, Німеччина підписала відповідний контракт ще у 2022 році. Лише цього року вона завершила створення виробничих потужностей, а сам випуск ракет розпочнеться лише наступного року. Тому це справді історія не одного місяця. Але самі ракети Україні потрібні буквально як повітря. Судячи з наявної інформації, позитивної відповіді ми поки що не отримали. І це питання не лише до Трампа. Це питання і до наших європейських партнерів. Бо, вибачте, як можна спокійно дивитися на те, що Путін фактично безкарно продовжує тероризувати Україну? Так, нам потрібно менше говорити про нестачу засобів ППО, але критичність ситуації очевидна і для нас, і для наших партнерів.
Президент України має абсолютно слушну позицію, коли підкреслює важливість використання запасів союзників для підтримки нашої країни. Від результатів цієї війни та умов її завершення значною мірою залежить безпека всієї Європи. Це також вплине на можливість подальшої агресії з боку Путіна щодо інших європейських націй. Тому ризики надзвичайно високі. Особисто я не спостерігаю у Трампа чіткого стратегічного підходу до цієї ситуації. Також викликає здивування реакція деяких наших партнерів, де багато слів, але недостатньо реальних дій.
Щодо можливості використання цієї ситуації як засобу тиску на Україну, я не виключаю такого сценарію. Можливо, деякі сигнали Трамп вже висловлював під час зустрічі в Овальному кабінеті, проте вони могли залишитися непублічними. Президент України та члени його делегації могли їх почути. Водночас важливо врахувати й об'єктивні аспекти цієї ситуації. Запаси озброєнь США справді в значній мірі вичерпані. Це сталося частково через підтримку України, частково через недостатнє планування, а також через активне використання боєприпасів під час військових операцій на Близькому Сході. Я ознайомився зі статистикою: до початку повномасштабного конфлікту США мали близько 2200 ракет-перехоплювачів, а зараз їх залишилося значно менше. Отже, проблема виснаження запасів є справжньою, і це ускладнює ведення будь-яких переговорів про нові поставки.
- Я хотів би повернутися до Марко Рубіо. Ви згадали його зустріч із Лавровим і акцентували увагу на тих сигналах, які виглядали не надто позитивними для України. Але були й інші заяви. Наприклад, Рубіо чітко сказав, що те, про "що говорили в Анкориджі, залишилося в Анкориджі". Якщо там і були якісь домовленості, то вони вже не є актуальними для ситуації навколо російсько-української війни. До речі, у Росії це сприйняли досить болісно. Крім того, буквально кілька днів тому в ефірі Fox News держсекретар США заявив, що українські далекобійні удари по території Росії можуть вплинути на позицію Кремля. На вашу думку, чи справді цей фактор може вплинути на Кремль? І чи можуть США розширити підтримку України саме в цьому напрямку? Зокрема, Президент України говорив про використання Starlink для ударів по території Росії.
- На мій погляд, це цілком можливо. І використання Starlink, і навіть передача тих ресурсів, які зараз є в обмеженій кількості, можливі за умови, що у Вашингтоні буде розуміння, наскільки це важливо для України, для результату війни, а також для безпеки Європи й самих Сполучених Штатів.
Щодо заяв Марко Рубіо, то вони справді важливі. Його слова про Анкоридж можна вважати певним позитивним сигналом, адже вони свідчать про готовність чинити певний тиск на Росію. Водночас те, що якісь домовленості між США і Росією були, особисто у мене сумнівів не викликає. Так само очевидно, що українські удари вглиб території Росії справили враження і на американське керівництво, і реально впливають на військову ситуацію. Але це лише констатація очевидного факту. Знову ж таки, потрібно уважно слухати самого Дональда Трампа. Після його зустрічі із Зеленським справді склалося враження про позитивний політичний клімат. Про це говорили багато хто. Але це вже починає нагадувати саміти НАТО, коли позитивом вважають уже те, що Трамп не зірвав переговори.
Насправді, про зміни в політиці можна буде говорити лише тоді, коли Україна отримає ліцензії на виробництво ракет, коли буде реалізовано вже затверджений пакет допомоги на приблизно 400 мільйонів доларів, а також коли ухвалять і запустять законопроєкт Грема - Блюменталя. Найголовніше, щоб президент США був готовий до використання цих механізмів. На даний момент цього не спостерігається. Навпаки, останні висловлювання Трампа свідчать про те, що ми ще далеки від зміни його ставлення до України і до умов завершення війни. Ми вже не раз ставали свідками того, як після кількох позитивних новин усі поспішали заявити про кардинальні зміни в політиці Трампа. Але через кілька днів ставало очевидно, що ситуація повертається до попередніх позицій.
- Тобто ні заяви Марко Рубіо про те, що найближчим часом адміністрація США оцінюватиме можливість поновлення переговорів між Росією та Україною, ні можливий візит Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера до Києва не свідчать про появу якогось нового переговорного формату, який американці можуть запропонувати Києву та Москві?
Формати і переговорники можуть змінюватися, але ключовим у будь-яких переговорах є суть обговорення. Наразі є можливість говорити лише про припинення вогню, тоді як Путін прагне обговорити все відразу. Він намагається реалізувати свої максималістські вимоги, а його уявлення про Україну як підконтрольну Росії державу залишається незмінним. Поки він не готовий змінити свої позиції, будь-які переговори щодо припинення вогню на прийнятних для України умовах залишатимуться недосяжними. Важливу роль у цьому контексті відіграє Дональд Трамп — від його дій залежить, чи зрозуміє Кремль, що його позиція змінюється і що він готовий до реального тиску. На мою думку, тиск з боку Європи також міг би бути значним, якби вона вирішила радикально посилити санкції. Проте цього поки не відбувається, і доти, поки російський військово-промисловий комплекс функціонує, а Росія має можливість виробляти балістичні ракети і обстрілювати українські міста без серйозних наслідків, вона продовжуватиме свою агресивну політику.
Отже, якщо підсумувати, які цілі переслідує Дональд Трамп у контексті війни в Україні?
- Сьогодні головна увага Дональда Трампа зосереджена на війні з Іраном. Йому потрібно знайти вихід із цієї ситуації. Можливо, він цього ніколи публічно не визнає, але, думаю, сам розуміє, що зайшов у дуже складне становище. Безпекова ситуація в регіоні сьогодні значно гірша, ніж була до початку війни. Сполучені Штати вже несуть серйозні репутаційні втрати. Багато американських експертів вважають, що якщо війна завершиться без досягнення хоча б більшості цілей, які декларував Трамп, це стане серйозним ударом по стратегічних інтересах США. Це вплине і на ставлення до Сполучених Штатів серед союзників, і в країнах Глобального Півдня. Безумовно, свої висновки зробить і Китай. Саме тому зараз основна увага Білого дому прикута до цього напрямку. Україна залишається у фокусі, але вже не є пріоритетом номер один. І поки що я не бачу нічого принципово нового, що міг би запропонувати Трамп. Якщо ж зміниться його стратегічне бачення війни в Україні, якщо він дійде висновку, що її результат безпосередньо впливає на національні інтереси США, тоді можна буде очікувати і зміни політики. До речі, це тісно пов'язано і зі ставленням Трампа до Європи. Він сприймає європейський напрямок як менш важливий стратегічний театр, ніж Західну півкулю чи Індо-Тихоокеанський регіон. Тому сьогодні, чесно кажучи, я не бачу передумов для того, щоб позиція Трампа змінилася на користь України. Звичайно, на це можна сподіватися. Але для цього Україна має й надалі демонструвати успіхи на фронті, продовжувати ефективні удари по військових цілях противника. І багато в чому це залежатиме від якості державного управління в умовах війни. А саме нової якості управління ми, на жаль, поки що не побачили.
- Чи можуть невдачі Трампа в Ірані та наближення виборів до Конгресу, які відбудуться в листопаді, підштовхнути його до більш прихильної політики щодо України. Мовляв, це дозволило б продемонструвати хоча б якийсь зовнішньополітичний успіх і компенсувати проблеми на інших напрямках. Чи бачите ви такий сценарій?
- Щоб відповісти на це запитання, достатньо уважно подивитися на те, що зараз відбувається всередині Сполучених Штатів. Безумовно, проміжні вибори до Конгресу мають для Трампа величезне значення. Попри те, що, наприклад, за інформацією Axios, він демонструє, ніби не надто переймається результатом, я переконаний, що це більше політична риторика. І він сам, і його команда прекрасно розуміють, які наслідки можуть настати, якщо демократи отримають більшість хоча б у Палаті представників. Саме на це сьогодні спрямована значна частина його політики.
Якщо розглядати зовнішньополітичні аспекти, які можуть суттєво позначитися на виборах, можна виділити два ключові фактори. Перший — це конфлікт з Іраном. І тут справа не лише в міжнародному іміджі США, а насамперед у впливі на ціни на нафту, паливні витрати, інфляцію та інші економічні показники, що турбують звичайних американців. Для Трампа важливо якомога швидше завершити цей конфлікт, навіть якщо для цього доведеться прийняти угоду, яка не буде повністю вигідною для Сполучених Штатів.
Наступне питання стосується Ізраїлю, яке має суттєвий вплив на внутрішню ситуацію в Демократичній партії, де спостерігається серйозний розкол щодо політики на Близькому Сході. Лише після цього можна перейти до теми України. Приємно відзначити, що підтримка України в американському суспільстві залишається стабільною. Також важливо, що деякі впливові особи з оточення Трампа переглянули свої погляди. Однак війна в Україні навряд чи стане визначальним фактором на виборах до Конгресу. Тому, на мою думку, не варто сподіватися, що Трамп почне активніше підтримувати Україну лише ради підвищення своїх рейтингів. Якщо він зможе завершити конфлікт з Іраном і стабілізувати ціни на пальне, це буде мати набагато більше значення для його виборчої кампанії, ніж будь-які досягнення в Україні. Отже, мріяти про те, що він змінить свою позицію щодо України у відповідь на невдачі на Близькому Сході, - це, скоріше, бажане, ніж реальне.
#
