Результати переговорів між Сі та Трампом: хто вийшов зі зустрічі з перевагою, який вплив це має на Україну та які питання викликають занепокоєння у Путіна. Інтерв'ю з дипломатом Веселовським.

Зустріч президента США Дональда Трампа і Сі Цзіньпіна в Кореї стала одним із найочікуваніших дипломатичних моментів осені - і не лише тому, що це була перша особиста розмова двох лідерів із 2019 року. Уперше після повернення до Білого дому Трамп продемонстрував, що готовий будувати з Китаєм не лише торговельну, а й політичну архітектуру нового "прагматичного співіснування". Тон переговорів несподівано м'який, а риторика показово партнерська. І хоча спільної заяви сторони не ухвалили, вже зрозуміло: обидва вирішили зробити ставку на контрольовану стабільність.

Трамп після зустрічі говорив у притаманному йому стилі: "чудова розмова", "видатні рішення", "оцінка 12 із 10". За його словами, сторони досягли річної торговельної угоди, яку можна буде переглянути з урахуванням нових умов. Китай пообіцяв відновити закупівлі американської сільськогосподарської продукції, відновити постачання до Штатів рідкісноземельних металів, а також "сприяти припиненню потоку фентанілу" до США - тема, на якій Трамп робить окремий політичний акцент. Президент США водночас заявив, що скорочує мита на китайський імпорт і дозволить контрольоване постачання технологій.

Для Сі Цзіньпіна ця зустріч мала величезне значення. Лідер Китаю, використовуючи символіку, закликав до забезпечення "стійкого розвитку величезного корабля китайсько-американських відносин". Це чіткий сигнал: Пекін не має наміру йти на конфлікт, але й не готовий до компромісів у ключових питаннях - таких, як технології, безпека та регіональний вплив. Замість цього Сі пропонує новий підхід - стабільність через регулярний діалог між лідерами та контроль над "вітрами і хвилями" глобальної політики.

Попри те, що головними темами саміту в Пусані були торговельна угода, постачання рідкісноземельних металів і співпраця у сфері енергетики, саме обговорення війни в Україні стало однією з найцікавіших і водночас найменш розкритих частин переговорів. Трамп, коментуючи зустріч, несподівано визнав, що українське питання займало окремий великий блок розмови із Сі Цзіньпіном. За його словами, обидві сторони "домовилися працювати разом, щоб спробувати досягти результату". Ця фраза прозвучала неоднозначно. З одного боку, вона може свідчити про прагнення Трампа використати Китай як потенційного посередника або як інструмент тиску на Москву - особливо на тлі зростаючої залежності російської економіки від Пекіна. З іншого, його зауваження, що "іноді треба дозволити сторонам боротися", виглядає як спроба дистанціюватися від прямого втручання й залишити за собою право на політичний маневр: мовляв, США готові діяти, але не брати на себе роль арбітра. Водночас сам факт, що Трамп вивів українську тему на рівень переговорів із Пекіном, означає: у його розумінні війна перестала бути лише європейською проблемою.

Сі Цзіньпін не надав конкретних деталей стосовно України, але акцентував на тому, що "потужні держави повинні підтримувати мир, а не спровокувати конфлікти". Це висловлювання абсолютно відповідає стилю Китаю: воно допомагає зберігати "нейтральну" позицію, не ставлячи під загрозу стратегічні стосунки з Росією, та в той же час відкриває можливість для діалогу з Вашингтоном.

Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA поділився дипломат, надзвичайний і повноважний посол України, представник України при ЄС у 2008-2010 роках Андрій Веселовський.

Зустріч між Сі та Трампом завершилася, і президент США охарактеризував її як чудову та вражаючу, зазначивши, що було ухвалено "безліч важливих" рішень. Які ваші враження від загального настрою цієї зустрічі?

Всі високопрофільні зустрічі зазвичай проходять за схожим алгоритмом. Делегації заздалегідь узгоджують основні питання, які будуть обговорюватися. Результати попередніх переговорів фіксуються у письмовій формі. У випадку з Трампом, як і в багатьох інших аналогічних ситуаціях, ключовим моментом є те, щоб лідер зміг зустрітися поглядом з іншим лідером і почути від нього підтвердження тих домовленостей, які були досягнуті делегаціями. Це свідчить про його згоду і дає зелене світло: "Так, те, що мій представник передав твоєму, є правдою". Таким чином, процес буде продовжено.

- Фактично - завізувати?

Отже, це походить з традицій середньовіччя, коли суверен спілкувався з іншими суверенами. Тоді також існували радники і представники, які організовували попередні зустрічі та узгоджували деталі, але їхня роль була менш виразною. Нині ж вона набуває великої значущості. Особливо це помітно у відносинах між Китаєм і США, адже ці країни є потужними економіками з величезними обсягами взаємодії та конфліктів. Не хочу вдаватися в усі деталі, але теми охоплюють все – від металів до TikTok і закупівлі американських літаків. Від Аляски до Тайваню – все це підлягає обговоренню. Оскільки обидві країни вважають себе відповідальними за глобальні питання, їхні дискусії охоплюють світовий контекст. Коли говорять про те, що Китай "прийняв" чи "схвалив" певне рішення, це означає, що інші держави, які є в його сфері впливу, ймовірно, реалізують ту ж політику. Це має велике значення: наприклад, рішення США в галузі рідкісних земель потребують узгодження з безліччю країн, які співпрацюють з ними. Отже, технології не будуть продаватися тим, хто залежить від Китаю; їх пропонуватимуть лише державам, що підтримують співпрацю зі США. Це лише один із численних прикладів.

При цьому головне, чого досягли лідери, то це певне заспокоєння: "Ми зараз не воюємо". "Що ми робимо? Готуємось до війни?" Ні. "Ми взагалі до неї не будемо готуватися, бо знищимо самі себе". Можливо, обидва не сказали про це вголос, але подумали, "що буде так, як з Україною та Росією". "Якщо ми будемо воювати, то все знищимо: голодні вулиці, мертві міста - нам це треба? Ні, бо це глухий кут". Такий підтекст був.

Отже, основний конкретний результат полягає в тому, що ситуація між США та Китаєм отримала певне заспокоєння?

Отже, те демонстративне напруження в економічних відносинах, яке загрожувало паралізувати міжнародну торгівлю та економічний розвиток, вже залишилося в минулому. Це напруження було частково штучним – трохи перебільшеним, але все ж таки мало місце. Тепер же його більше немає. Усе повертається до звичного ритму: поїзди курсуватимуть за розкладом, кожен у своєму напрямку, і не перетинатимуться.

Щодо конкретних підсумків: було відзначено, що Китай знову розгляне можливість закупівлі сої, що має велике значення для Трампа. Постачання рідкоземельних елементів буде відновлено на один рік. Трамп зменшить митні збори на 10%. Щодо чипів, то, за чутками, Китай досягнув певних успіхів, але Трамп заявив, що найсучасніші чипи не надходитимуть з Китаю. Як ви вважаєте, хто вийшов переможцем у цьому "першому раунді"? Чи, можливо, це нічия — сторони розійшлися, продовжуючи працювати кожен над своїм успіхом?

У порівнянні з ситуацією 5-6 років тому, коли Трамп ще був на посаді президента, можна з упевненістю стверджувати, що Сполучені Штати зазнали поразки. Тоді переговори з Китаєм часто закінчувалися тим, що китайська сторона обіцяла виконати умови США, але насправді не дотримувалася їх у повному обсязі. Китай завжди знаходив способи уникнути повного виконання угод, надаючи лише часткові зобов'язання. Наразі ж, сторони не створили чітких зобов'язань: вони домовилися про відновлення тих аспектів співпраці, які були зупинені через штучно створене напруження. Це дозволяло на переговорах заявляти: "ми не згодні", а потім змінювати позицію на "добре, ми це приймаємо". Тому, підсумовуючи, можна сказати, що порівняно з 2019 роком США зазнали втрат. Проте, якщо взяти до уваги перші шість місяців нинішнього президентства Трампа, американці змогли усвідомити масштаби китайських можливостей і вжили заходів, щоб залучити на свій бік ряд країн, насамперед у Південно-Східній Азії, Австралії, а також деяких африканських держав і частини Латинської Америки. Таким чином, американці встигли вжити необхідних заходів, щоб не дозволити Китаю "окутати" увесь світ настільки, що, виїхавши за межі Вашингтона, можна було б побачити лише китайський вплив. Отже, хоча США програють в порівнянні з 2019 роком, у контексті 2023 року ситуація виглядає більш позитивно для них.

- Ви кажете, що американці "оговталися" після 2023 року, але ж за Байдена не було такого розбрату між історичними союзниками: США, Європою, Канадою - як сталося за Трампа за ці кілька місяців. Він же збирається тиснути на Китай, але розсварився фактично з усіма: так, його мають терпіти, але це вже не ті союзницькі відносини, які були багато років тому.

У 2023 році дійсно не спостерігалося такого хаосу. Тоді всі учасники тихо спали у великому гуртожитку, не підозрюючи, що на вулиці блукає величезний ведмідь, який у будь-який момент може вдарити по дверях, і вони злетять у протилежну стіну, залишивши всіх на холоді. Дії чинної адміністрації були непродуманими. Можливо, існували м'якші варіанти вирішення ситуації, хоча я маю сумніви: деякі європейці й досі не розуміють, що витрачають своє майбутнє, впадаючи в сьогоднішнє самозаспокоєння. Іспанія є яскравим прикладом. Італія поступово починає усвідомлювати свою загрозу в майбутньому, проте не лише південні країни Європи, а й Німеччина та частково Польща. Тут досі займаються внутрішніми національними питаннями, коли на кону стоїть виживання націй. А ще не так давно Європа перебувала у дуже складному становищі.

Зараз краще, і, можливо, ті методи, які застосовував Трамп, не хочу його хвалити, вони були єдиноможливими, аби перервати цей страшний сон.

Ось ще одна цитата Дональда Трампа в соціальних мережах після зустрічі: "Китай дав згоду на початок процесу купівлі американської енергії". Це може призвести до укладення великої угоди щодо імпорту нафти та газу з Аляски.

У цьому повідомленні важливе слово – "може бути". Я б провів аналогію з тунелем під Беринговою протокою, який існує лише в теорії. Якщо б протока розташовувалася в іншій точці, наприклад, там, де нині перебуває Гібралтар, де відбуваються значні обміни між Африкою та Європою, а також інтенсивні потоки вантажів і людей, тоді така інфраструктура мала б сенс. Наразі ж вона абсолютно не є необхідною. Те саме можна сказати про нафту.

Якщо умовна нафта з Аляски виявиться дешевшою та легшою для переробки для Китаю, ніж російська, яка постачається як танкерами, так і трубопроводами, чому б і ні? Однак на практиці Китай ніколи не буде купувати більше 25% своїх енергетичних потреб з однієї країни — ані нафти, ані газу. Можливо, з часом цей показник збільшиться до 30-40%, якщо буде розвідано нові родовища, збудовано нафтові порти та модернізовано нафтопереробні заводи в Китаї для роботи з цим видом нафти — адже це інший сорт, що вимагає специфічних технологічних процесів. А для цього потрібні мільярдні інвестиції. Отже, це може статися, але наразі не варто сподіватися на якісь дива.

Чи повинен Путін стурбуватися після таких висловлювань?

Чи повинно це викликати занепокоєння у Путіна? Його головна турбота – це збереження власного життя. І з кожним днем це стає дедалі очевиднішим. Коли спостерігаємо, як він реагує на запитання, можна помітити його дратівливість і втомленість. Це створює враження, що він втомлений і виснажений. Саме ці фактори роблять його нині жорстоким, неконтрольованим і непередбачуваним.

Трамп і Сі, як зазначив президент США, підняли питання війни в Україні, що вже є позитивним знаком. Трамп намагається довести, що може залучити Китай до переговорного процесу, який хоча б частково знизить підтримку Москви. Для Сі це можливість показати, що Китай не є ізольованим партнером Путіна, а виступає як глобальний гравець, здатний впливати на миротворчі ініціативи. Проте, у розмові не згадувалися санкції, обмеження на постачання російської нафти до Китаю або контроль за експортом технологій подвійного призначення. І ця фраза: "Ми погодилися, що іноді потрібно дозволити їм боротися". Виникає враження, що всі, в певному сенсі, піддаються впливу Путіна, який прагне продовження конфлікту. Схоже, Трамп визнав, що не може зупинити війну тими методами, які використовує наразі. Чи правильно це?

Так, саме так. Він, по суті, визнає свою безпорадність, але, що найважливіше, робить це чесно. У нього насправді немає ефективних засобів для того, щоб зупинити конфлікт. Є лише можливість трохи ускладнити життя Російській Федерації. Проте війна стала для Кремля справжньою залежністю, від якої він вже не здатний відмовитися. І Трамп просто відзначає цю реальність.

Є ще один важливий момент. Саме поява теми України в обох звітах — китайському та американському — викликає інтерес. У них обох підкреслюється, що війна є злом, і її слід зупинити. Це незвично для Пекіна, адже зазвичай Китай уникає повторення позицій своїх геополітичних конкурентів. Проте в даному випадку вони висловлюють спільну думку.

А фраза Трампа: "Якщо вони не можуть без цього, то хай продовжують боротися", звучить цинічно, але вона не нова. Подібне казали й під час війни в Сирії: поки сторони не виснажаться, миру не буде. Те саме - під час конфлікту в Югославії на початку 90-х. Це реальність, якою він керується. І, на жаль, Україна від цієї "реальності" страждає найбільше. Бо важелів впливу на саму війну у Трампа немає. Він може лише тиснути на Росію опосередковано - і він це робить: через Кавказ, де ми бачимо новий розклад між Вірменією та Азербайджаном; через Центральну Азію, яка дедалі тісніше співпрацює з Вашингтоном; через удари по "Роснєфті", через зближення з Європою. Але цього всього замало, щоб задушити війну в її джерелі.

- Питання Тайваню. Очікувалося, що Трамп і Сі зачеплять тему, принаймні на рівні обміну думками. Зазначалось: усе, що потрібно було китайській стороні, - щоб Трамп не загострював, а можливо, й пригальмував військову допомогу Тайваню. Але нібито надважливе питання "не обговорювали".

Тема Тайваню стала улюбленим інструментом зовнішньої політики Демократичної партії. Це зручно демонструє їхню прихильність до захисту демократії, навіть на відстані. Республіканці, зокрема Дональд Трамп, підходять до цього питання з більш прагматичної точки зору. Наразі він діє саме з цієї практичної позиції. Основний акцент їхньої зустрічі зосереджений на економіці, енергетиці, торгівлі та взаємному доступі до ринків. Сі Цзіньпін і Трамп прагнули перевірити, чи можливо співіснувати та конкурувати, не завдаючи шкоди один одному. Для цього вони домовились проводити тестування досягнутих угод протягом року. У цей момент питання Тайваню відходить на другий план. Воно не забуте, але тимчасово відкладене.

Моє сприйняття таке: в даний момент Китай більше орієнтується на "плавну" політичну інтеграцію Тайваню, ніж на відкриту війну. Їхня логіка досить зрозуміла: Китай є великим, впливовим і економічно невідворотним гравцем. З часом тайванці повинні будуть усвідомити, що єдиний шлях для них - це приєднання до материкового Китаю. Це не тиск за допомогою військових засобів, а скоріше тиск через масштаб. Китай не має наміру зламати вашу волю завтра - він поступово інтегрує вас у свою структуру. Це частина стратегії самозаспокоєння: вони стверджують, що не є загарбниками, а лише відновлюють природний хід історії.

- Тобто ви вважаєте, що сценарій розвитку подій буде не військовим, а політичним?

Абсолютно згоден. Військовий конфлікт стане катастрофою для всіх учасників. Думаю, Трамп це розуміє. Якщо Китай справді вирішить атакувати, Тайвань боротиметься до останнього, а поруч буде американський флот та військові бази в Японії і Кореї. Реакція буде миттєвою. А в США Трампа просто "засиплять" критикою, якщо він не відреагує. Тому обидві сторони, ймовірно, тихо дійшли згоди — збройне вирішення конфлікту є неприйнятним.