У нинішньому випуску нашої рубрики "Ойкономія: християнський погляд на економічне життя" ми розглянемо одну з найнагальніших соціальних проблем сучасності - працюючу бідність, коли особа, що має роботу, все ще опиняється в ситуації крайнього матеріального нестатку.
За даними Міжнародної організації праці, у 2018 році 8% глобальних працівників опинилися в умовах крайньої бідності, отримуючи менше ніж 1,90 долара США на день у перерахунку на купівельну спроможність. Ще 13% людей перебували в стані помірної бідності, що означає, що кожен п’ятий працівник у світі не мав можливості забезпечити гідне життя для своєї сім'ї. Найгірша ситуація спостерігається в Африці, де близько третини працюючих живуть у злиднях, а 22% знаходяться на межі бідності. Однак ця проблема також стосується розвинених країн, адже бідність не завжди пов'язана з безробіттям. Статистичні дані свідчать, що бідність часто вражає навіть тих, хто має роботу, тому в багатьох європейських країнах люди змушені працювати на кількох роботах одночасно, щоб впоратися з фінансовими труднощами. Це вказує на серйозну кризу якості праці, адже наявність роботи не завжди є запорукою виходу з бідності.
Проблема не обмежується лише низьким рівнем заробітної плати. Причини цього явища є багатогранними та включають нестабільність зайнятості, невизначені умови праці, брак соціального захисту, а також тіньову економіку, в якій людина формально має роботу, але не отримує жодних гарантій чи захисту. Особливо вразливими до проблеми працюючої бідності є жінки, молоді спеціалісти, працівники в сільських районах та ті, хто зайнятий у сферах неформальної економіки.
У недавньому дослідженні Міжнародна організація праці підкреслює масштаби змін, що відбуваються в цій сфері. Хоча рівень крайньої бідності знизився з 47% у 1981 році до 10,3% у 2024 році, все ще 839 мільйонів людей живуть з менш ніж 3 доларами на добу. Якщо розглядати ширші критерії, то у 2024 році близько 1,5 мільярда осіб заробляли менше 4,20 долара на день, а 3,8 мільярда – менш ніж 8,30 долара. Це становить майже половину світового населення. Найбідніші країни продовжують залишатися поза межами прогресу: 22 держави не змогли вийти з категорії "низький дохід" з початку 1980-х років, а їхній ВВП на душу населення за більше ніж три десятиліття майже не змінювався.
У даному контексті праця перетворюється на інструмент нового виду поневолення. Згідно зі звітом Міжнародної організації праці, хоча рівень бідності серед працюючих знизився до 6,9%, ця проблема залишається тривалою, особливо в Африці. Лише 15,6% працевлаштованих у світі проживають на цьому континенті, проте саме там зосереджено 66% осіб, які живуть в умовах крайньої бідності. Навіть стратегія роботи на кількох посадах не завжди виявляється ефективною, оскільки в найбідніших країнах навіть кілька підробітків не здатні забезпечити вихід з бідності.
Церква сприймає працю як сферу, в якій реалізується покликання та гідність особистості. У Біблії зазначено: "Гідний робітник отримує свою винагороду" (1 Тим 5:18). Пророк Єремія також застерігає: "Горе тому, хто будує свій дім несправедливістю, а верхні кімнати - безправ'ям, хто говорить своєму ближньому працювати безкоштовно і не виплачує йому заробітної плати" (Єр 22:13). У Компендіумі соціального вчення Церкви стверджується, що праця є основним правом і благом для людства, а також засобом для вираження та зміцнення людської гідності.
У рамках обговорення працюючої бідності важливо звернути увагу на суттєвий документ Церкви, присвячений праці — енцикліку Laborem exercens святого Івана Павла ІІ. Видана в 1981 році, вона залишається надзвичайно важливою й актуальною, оскільки розглядає працю не як звичайний товар або інструмент виробництва, а як ключову форму самореалізації людини. Папа підкреслює, що через працю людина стає більш людяною, акцентуючи, що праця є не лише економічним аспектом, але й глибокою антропологічною та духовною реальністю.
У документі "Laborem exercens" праця розглядається як активна участь людини у Божому акті творення. Люди не лише створені для споживання, але й покликані співпрацювати у формуванні світу та служити спільному благу. В цьому контексті, гідна праця є невід'ємним правом, яке корениться в самій сутності людської природи. Папа підкреслює, що коли працю зводять до механічної функції виробництва чи отримання прибутку, людина ризикує втратити свою гідність, адже праця є природним вираженням людської гідності (LE, 16).
У документі "Laborem exercens" також вводиться термін структурного гріха в економіці, що описує системи та механізми, які, незважаючи на відсутність злого умислу, призводять до зневаги людської гідності. Прикладом такого гріха є явище працюючої бідності: формально людина має роботу, але насправді залишається ізольованою від повноцінного життя через недостатню оплату праці, відсутність соціального захисту та нестабільність.
Папа висловлює думку, що бідність, що виникає не через лінощі, а через несправедливі системи, є явищем, яке не можна вважати справедливим. Він підкреслює, що праця повинна мати більший пріоритет, ніж капітал. Цей принцип стверджує, що економіка повинна служити людям, а не навпаки. Коли людина, що працює, не має можливості утримувати себе, це свідчить про порушення цього пріоритету. В такій ситуації особа стає лише засобом для досягнення економічних цілей, а не метою самої економіки. Це абсолютно суперечить глибокому християнському розумінню праці як сфери розвитку, спільності та надії.
Іван Павло ІІ підкреслює важливість солідарності в праці, наголошуючи на потребі підтримки працюючих бідних з боку суспільства. Він вважає, що солідарність повинна проявлятися через справедливі закони, захист трудових спілок, а також забезпечення доступу до соціальних гарантій, освіти та медичних послуг. Папа закликає всіх людей доброї волі активно боротися за справедливу заробітну плату, яка дозволяє утримувати родину та жити в умовах, що відповідають людській гідності.
Таким чином, Laborem exercens допомагає нам не просто краще зрозуміти, чому працююча бідність - це виклик, але й окреслює конкретний моральний орієнтир: праця має бути джерелом гідності, свободи і спільного добра. Відстоювати означає будувати справедливіше суспільство, у якому жоден працівник не залишиться відкинутим.
Папа Франциск у своєму посланні Fratelli tutti підкреслює, що справа не лише в наданні допомоги бідним, а в необхідності змінити саму логіку системи, що викликає бідність. Це заклик до переосмислення не лише економічних процесів, а й особистого способу життя. Він акцентує увагу на культурі, яка ставить на перше місце гідність кожної людини, а не лише фінансовий прибуток.
У цьому ж дусі Папа Лев XIV у своєму Апостольському посланні Dilexi te підкреслює важливість активної, глибоко євангельської турботи про бідних, зокрема про тих, хто працює, але залишається у злиднях. Він вважає, що любов до бідних не повинна бути просто особистою чеснотою, а має стати основою суспільного устрою. Таким чином, християнська реакція на проблему працюючої бідності полягає насамперед у відстоюванні гідних умов праці для всіх.
#Економіка #Товари #Прибуток (економіка) #Валовий внутрішній продукт #Стратегія #Суспільство #Християнство #Папа Франциск #Людство #Африка #Гідність #Прогрес (історія) #Біблія #Господарство #Пророк #Соціальне страхування #Міжнародна організація праці #Бідність #Заробітна плата #Папа #Папа Іван Павло II #Це #Доброчесність
