Приватизація в Україні: невдачі, втрати та фактори неефективності

Фокус зверне увагу на те, як держава поступово втрачала контроль над своїм майном, які підприємства були продані "з молотка", а також на поради експертів щодо того, як українські заводи, порти та енергетичний сектор можуть почати ефективно сприяти розвитку економіки країни.

Після здобуття незалежності Україна отримала в спадок велику кількість державних активів — від виробничих підприємств і шахт до оздоровчих закладів та наукових установ. Оскільки держава не могла забезпечити їх ефективне управління, на початку 1990-х років розпочалася масштабна приватизація. Спочатку цей процес планувався як крок до формування ринкової економіки, проте швидко перетворився на явище, що призвело до виникнення олігархічних структур.

Перший етап процесу приватизації в Україні розпочався з ваучерної системи: кожному громадянину видали сертифікат, який можна було обміняти на частку в підприємстві. Однак багато людей не розуміли механізм цього процесу, і тому ваучери в значній кількості скуповували посередники та керівництво підприємств. Це стало поштовхом для "червоних директорів" — колишніх радянських управлінців, які здобули контроль над багатьма підприємствами.

Наприкінці 90-х стартувала грошова приватизація. І тут власне все й почалося: підприємства продавали за безцінь, часто одному заздалегідь визначеному покупцю. Перед продажем об'єкти навмисно доводили до банкрутства -- виводили прибуткові активи, накопичували борги, створювали штучні проблеми. Це дозволяло купувати їх за копійки, а держава втрачала мільярди.

Які підприємства стали ласим шматком "для своїх"?

Приватизація підприємств у 2005-2013 роках стала джерелом численних історій про значно занижені ціни. Це був час, коли державні активи реалізовувалися за настільки низькими ставками, що здавалося, ніби йдеться не про великі промислові компанії, а про речі, що продаються на розпродажах "для своїх".

Яскравим прикладом є "Криворіжсталь". У 2004 році завод був проданий компаніям Ріната Ахметова та Віктора Пінчука за 4,26 млрд грн (800 млн доларів). Однак, після зміни політичної ситуації, угоду переглянули, суд визнав приватизацію нелегітимною, і підприємство було повернуто державі. У 2005 році, коли відбувся дійсно прозорий аукціон, міжнародна компанія ArcelorMittal заплатила вже 24,2 млрд грн — це в шість разів більше. Тим не менш, це був не єдиний випадок "розпродажу".

Чорноморське морське пароплавство насправді позбулося свого флоту через фінансові зобов'язання та непрозорість управлінських процесів. Кораблі реалізовувалися за символічними цінами, а деякі активи просто пропали безвісти.

Одеський припортовий завод протягом тривалого часу "переминався на місці" через маніпуляції з його вартістю. Протягом багатьох років підприємство намагалися продати, але аукціони регулярно зривалися. Остання спроба відбулася всього кілька днів тому. Приватизація заводу "Більшовик" також викликала багато суперечок. У 2021 році його продали за 1,4 млрд грн — менше, ніж коштувала лише земля, на якій він розташований. Експерти зазначали, що реальна вартість могла бути в 2-3 рази вищою. Однак через обмежену конкуренцію результати аукціону не стали несподіванкою для багатьох.

Також варто згадати про гірничо-металургійний сектор, енергетичну інфраструктуру та спиртові підприємства, які були реалізовані за смішні гроші.

Які доходи Україна отримала від приватизації в 2024 році?

Після початку повномасштабної війни в Україні процес приватизації був повністю зупинений. У умовах невизначеності держава не могла дозволити собі продаж активів. Лише влітку 2022 року парламент відновив малу приватизацію, а з 2024 року відкрив можливості для великої. Саме в цей період було зафіксовано рекорд: державний бюджет поповнився на майже 3,5 млрд грн від продажу об'єктів малої приватизації, а два великі активи — готель "Україна" та ОГХК — принесли ще 6,45 млрд грн.

Незважаючи на це, чимало державних компаній продовжують залишатися неприбутковими: вони накопичують борги, втрачають свою ринкову вартість і потребують регулярних фінансових підтримок з бюджету. Однак уряд не проявляє бажання терміново виставляти ці підприємства на продаж.

Державні підприємства і їх роль у системі: чому це не є ефективним рішенням.

Павло Шеремета, старший офіцер штабу 2-го Корпусу НГУ та міністр економіки і торгівлі у 2014 році, підкреслює, що практика довела: приватний сектор демонструє вищу ефективність порівняно з державним. Він вважає, що Україні слід розглядати можливість продажу державних активів, проте цей процес має проходити виключно через прозорі аукціони, без закулісних угод.

Подібну позицію висловлює в.о. міністра економіки Павло Кухта. Він підкреслює, що українська економіка ще в 1990-х роках пережила складний перехід від планового управління до ринкових відносин. За його словами, у нинішніх умовах завдання держави полягає не в контролі над підприємствами, а в забезпеченні сприятливого середовища для бізнесу, що включає стабільність, доступ до фінансових ресурсів та наявність кваліфікованих кадрів.

"На практиці ж держава й досі намагається "тягнути" на собі вагон держпідприємств, що вкрай неефективно", -- говорить Кухта.

Економіст Борис Кушнірук роз'яснює, чому державні підприємства демонструють низьку ефективність: державний апарат не пристосований для ведення бізнесу. У приватних компаніях усі ризики лягають на плечі власників, тоді як у державного службовця, навіть добросовісного, будь-яке прийняте рішення може призвести до кримінальної відповідальності, при цьому відсутні стимули за досягнуті успіхи.

"Внаслідок цього рішення інвестиції не реалізуються, а підприємства залишаються без змін. Саме з цієї причини приватизація або передача управлінських функцій кваліфікованим інвесторам є необхідною, щоб державні підприємства почали функціонувати ефективно і приносити користь економіці та країні," — підкреслив експерт.

Павло Кухта зазначає ще одну важливу проблему: державні компанії часто перетворюються на осередки корупційних схем.

"Найзначніші політичні кризи останніх років нерідко виникали через державні активи, що створює сильну спокусу привласнити їх на власний рахунок. Це ті ресурси, які могли б ефективно слугувати на благо економіки та суспільства," – зазначає він.

Кухта також акцентує увагу на тому, що державні підприємства не можна просто "закрити", оскільки вони відіграють важливу роль у створенні робочих місць, виробництві товарів та наповненні державного бюджету.

"Основна мета полягає не в їхньому усуненні, а в трансформації з корупційних джерел доходу на ефективні, високоякісні підприємства, які служитимуть на благо народу України та сприятимуть розвитку економіки", -- підкреслює Кухта.

Які можливості відкриє новий імпульс для державних підприємств?

Фахівці одностайні: приватизація має потенціал стати одним із найдієвіших засобів для поліпшення роботи державних підприємств. Однак її успіх можливий лише за умови дотримання чітких стандартів, наявності механізмів захисту від зловживань та залучення міжнародних стратегічних інвесторів.

Павло Шеремета підкреслює, що не варто звужувати коло потенційних інвесторів — рівні умови повинні діяти як для українських, так і для закордонних учасників. Саме завдяки конкуренції забезпечується об'єктивне встановлення цін.

"Воєнні ризики фактично відрізали Україну від значної частини потенційних інвесторів, особливо іноземних, що зменшило конкуренцію і, відповідно, знизило можливі ціни продажу активів. За мирних умов, підкреслює експерт, державне майно могло б коштувати суттєво дорожче.

Стратегічний західний інвестор -- майбутнє українських держкомпаній

Експерти зазначають, що більшість великих державних підприємств в Україні працюють украй неефективно. Частина з них роками "топчеться на місці", а управлінські рішення часто залишаються слабкими -- незалежно від політичної влади.

"Мова йде не тільки про металургійні підприємства чи морські порти. Серед них також Енергоатом, Нафтогаз, Укрзалізниця, Укренерго, Укрпошта та численні інші важливі компанії. Зверніть увагу на їхню роботу — все відбувається повільно і неефективно. Системних змін там не відбувається", — зазначає Павло Кухта.

Він вважає, що ключовим рішенням для України є активне залучення значних західних інвесторів, насамперед з Європи. Саме ці компанії можуть впровадити сучасні управлінські практики, внести інвестиції та знизити корупційні ризики, які роками переслідують українські державні підприємства.

Кухта зазначає, що Польща колись проходила подібний етап: німецькі компанії фактично відродили цілі сектора, оновили виробничі процеси та забезпечили стабільне економічне піднесення. Після перемоги Україна також має можливість реалізувати подібну стратегію — продавши частину акцій, передавши підприємства в концесію або залучивши іноземних керівників із можливістю контролю.

"Цей підхід дозволить вирішити дві важливі задачі: він забезпечить ефективне управління бізнесами та знизить ймовірність корупційних проявів. – зазначає він. – Держава зможе зберегти контроль і отримати вигоду, в той час як західні управлінці сприятимуть розвитку, інвестиціям і прибутковості."

Кухта підкреслює, що залучення великих європейських компаній могло б мати позитивний вплив на безпеку: стратегічні об'єкти з іноземними інвестиціями ворог не наважився б атакувати, а міжнародна підтримка України стала б ще більш вагомою.

"Україна потребує одного або кількох надійних західних інвесторів, готових взяти на себе управлінські обов'язки та професійно вести бізнес. Частину акцій компанії можна запропонувати цим інвесторам, в той час як інша частина буде розподілена серед українців. Такий підхід дозволить підприємству діяти в інтересах громадян, а держава зможе зберегти контроль, не втручаючись у щоденну діяльність", - підкреслив експерт.

Прозорі продажі через Prozorro: реальні результати та виклики

Чесна приватизація в Україні досі є серйозним викликом: угоди нерідко укладаються поза прозорими процедурами, а умови продажу адаптуються під інтереси окремих покупців. Для зміни цієї ситуації та підвищення рівня відкритості впроваджено систему Prozorro.

"Це одна з найуспішніших систем прозорих продажів у світі, яка дійсно функціонує. Однак ідеальних механізмів не існує. Система вимагає регулярного вдосконалення та зміцнення, адже завжди знайдуться люди, які намагатимуться обійти встановлені правила", -- зазначає міністр економіки і торгівлі (2014) Павло Шеремета, який був одним із засновників цієї системи ще у 2014 році.

Для малих і середніх підприємств ефект від Prozorro найбільш помітний.

"Малі та середні активи реалізуються через платформу Prozorro.Продажі, що є значним успіхом. Коли ціна підвищується в кілька разів, це свідчить про реальну конкуренцію та прихід справжніх інвесторів", - зазначає економіст Володимир Дубровський.

Проте з крупними компаніями справа виглядає інакше.

"Завжди існує ймовірність, що держава встановить такі умови, які ускладнять подачу заявок для частини потенційних інвесторів. Це давня проблема, яка не втратила своєї актуальності, -- наголошує він. Тому успішний результат залежить від політичної волі. Якщо уряд дійсно має намір передати підприємство у надійні руки та отримати за нього справедливу ціну, потрібно забезпечити конкуренцію та прозорість процесу приватизації. Якщо ж у держави немає належної мотивації, то переважають особисті інтереси," -- підсумував експерт.