"Проксі-війна між США та Китаєм": чому Таїланд і Камбоджа опинилися в конфлікті та яка з економік зазнає більших втрат.

На півострові Індокитай розгорівся військовий конфлікт між Таїландом і Камбоджею, який так само швидко, як і почався, завершився. Яким буде тривалість досягнутого миру та хто зможе отримати вигоду з цього протистояння?

24 липня на міжнародній арені з'явилася нова "гаряча точка": на межі Таїланду та Камбоджі розпочалися бойові дії з використанням артилерійських систем та авіації. Протягом п'яти днів конфлікту загинули не менше 36 осіб, а більш ніж 200 тисяч мешканців прикордонних регіонів з обох країн були евакуйовані.

Сучасна ескалація тривалого конфлікту між Таїландом і Камбоджею розпочалася 23 липня, коли тайський військовий підірвався на мінному полі і втратив кінцівку. У той же день влада Таїланду відкликала свого посла з Пномпеня та вислала камбоджійського дипломата з Бангкока.

Вранці наступного дня на кордоні виникла збройна сутичка. За інформацією з Бангкока, група камбоджійських військових намагалася перетнути межу, але була зустрінута вогнем. Водночас, Камбоджа стверджує, що першими атакували тайські солдати. У бойових діях брали участь установки "Град" з боку Пномпеня та винищувачі F-16 з тайської сторони.

Коли стало зрозуміло, що наступна ескалація може призвести до повномасштабного конфлікту, учасники процесу вирішили укласти перемир'я за посередництва Малайзії та під впливом США й Китаю.

Яка основна причина столітнього конфлікту між Таїландом і Камбоджею? Чому поточне загострення ситуації характеризується як "проксі-війна" між США і Китаєм? Які ризики пов'язані з оголошеним миром, і чия економіка зазнає найбільших втрат у разі нової ескалації насильства?

Таїланд і Камбоджа ділять 800-кілометровий кордон, оточений джунглями, що містить спірні території, на які обидві країни висувають претензії. Цей конфлікт триває вже понад століття і виник через неоднозначність картографічних даних початку 20-го століття, які встановлювали межі між французькою колонією Індокитай (сучасна Камбоджа, Лаос і В'єтнам) та королівством Сіам (теперішній Таїланд). У цій суперечливій зоні знаходяться кілька старовинних храмів у горах Дангрек, зокрема кхмерські комплекси Prasat Preah Vihear та Prasat Ta Muen Thom, які стали символами цього конфлікту.

У 1962 році Міжнародний Суд у Гаазі ухвалив рішення на користь Камбоджі, визнавши храм Preah Vihear її власністю, проте питання земель навколо нього залишилося невирішеним. У 2008 році, за ініціативою Камбоджі, цей храм був внесений до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Це викликало негативну реакцію в Таїланді, що призвело до збройних конфліктів, унаслідок яких загинуло кілька військовослужбовців. У наступні роки обидві держави почали зводити військові бази та заміновувати прилеглі території. Перестрілки між військовими відбувалися регулярно, іноді з жертвами серед цивільного населення.

У 2011 році відбулася значна ескалація, яка нагадує поточну ситуацію: перестрілка перетворилася на збройні сутички з використанням артилерії та ракет. Школи і житлові будинки зазнали руйнувань, постраждали також і культові споруди. Більше 20 людей загинули, а тисячі мешканців з обох сторін кордону були змушені залишити свої домівки.

У 2011 році Міжнародний суд у Гаазі ухвалив рішення, згідно з яким обидві сторони зобов'язані були вивести свої війська з зони конфлікту та дозволити доступ міжнародним спостерігачам. Проте ці вимоги були виконані лише частково, а напруженість у регіоні не зникла.

У 2013 році суд ухвалив рішення, що не лише сам храм Preah Vihear, а й його околиці є частиною Камбоджі. Уряд Таїланду визнав це рішення, незважаючи на спротив з боку місцевих консерваторів та військових.

Попри те, що тайці гордяться тим, що стали єдиною нацією в Південно-Східній Азії, яка уникнула колонізації з боку Західних держав, Королівство Сіам, під тиском колонізаторів, змушене було поступитися частиною своїх територій, які нині є частинами Лаосу та Камбоджі.

Цей наратив "національного приниження" пояснює, чому тайські консерватори так знервовані діями свого об'єктивно слабшого сусіда: за територіальними претензіями Камбоджі стоять спогади про принизливі капітуляції перед західними державами.

Для Камбоджі можливість втрати територій, навіть у малих масштабах, глибоко пов'язана із спадщиною французького колоніального режиму та відчуттям "національного приниження і втрати".

У цих двох країнах ці наративи мають значний вплив на політичну ситуацію, оскільки вони слугують як засіб для підкріплення легітимності урядів, так і для відволікання громадськості від існуючих економічних труднощів.

Нова хвиля напруженості розпочалася навесні 2025 року. Військові Таїланду заборонили групі паломників з Камбоджі увійти до храму, на що Пномпень відповів забороною на імпорт тайських фруктів та відключенням інтернету в прикордонних регіонах. У відповідь Бангкок закрив декілька прикордонних переходів. У результаті сталася перестрілка, в якій загинув один камбоджійський військовий. Обидві сторони стали звинувачувати одна одну у спровокуванні конфлікту.

Ще один кроком до нинішньої п'ятиденної війни стало несподіване рішення лідера Камбоджі Хуна Сена, який після 40 років на чолі країни формально передав владу сину Хуну Манету, оприлюднити телефонну розмову з прем'єркою Таїланду Пхетхонтхан Чинават.

38-річна Пхетхонтхан - донька колишнього прем'єра Таксіна Чинавата, яка отримала владу здебільшого завдяки популярності й багатству свого батька і власним авторитетом майже не володіла.

Дружба між родинами Хуна та Чинават триває вже багато років, але витік їхньої розмови призвів до серйозної політичної кризи в Таїланді. Молодий прем'єр у бесіді з досвідченим "дядьком" розкритикувала одного зі своїх військових лідерів, покладаючи вину за ескалацію конфлікту на армію, яка, на її думку, прагне виглядати більш вражаюче. Цей витік викликав обурення серед військових, які періодично влаштовують перевороти в країні. Тим часом союзники Пхетхонтхан у правлячій коаліції відкрито дистанціювались від неї, звинувативши в неповазі до збройних сил та в надто м'якому підході до Камбоджі.

Наслідком цього стало рішення Конституційного суду відсторонити Пхетхонтхан від посади. Новий уряд сформували військові - тимчасовим главою уряду став колишній міністр оборони Пхумтам Вечаячай.

Чому Хун Сен підставив уряд дружньої до нього Пхетхонтхан? За однією з версій, він прагнув або зірвати в Таїланді ухвалення закону про легалізацію казино, який загрожував зменшенню прибутків ігрового сектору Камбоджі, або запобігти репресіям проти камбоджійських кіберзлочинців.

За іншою теорією, він розпалив кризу, щоб покращити репутацію свого непопулярного серед народу сина на тлі корупції та економічних проблем Камбоджі. Позиція уряду - що Камбоджа є жертвою навмисної агресії Таїланду - була рефлекторно прийнята більшістю. Потужна китайська підтримка, ймовірно, також зробила режим більш впевненим у відстоюванні своїх інтересів.

Проте, на думку експерта з камбоджійської політики Софала Ера, Хун Сен виявився в помилці. "Його дії, ймовірно, мали на меті отримання внутрішньополітичних переваг, але, принизивши прем'єр-міністра Таїланду на публіці, він ненавмисно створив для тайських військових можливість для ескалації конфлікту", - підкреслив аналітик.

Якщо політичні сили і в Таїланді, і в Камбоджі мають зацікавленість у позиціонуванні себе як жертви і тимчасової ескалації, то жоден з урядів не зацікавлений у повномасштабній війні. Камбоджа найімовірніше програє такий конфлікт, який крім великих людських втрат, потенційно загрожує правлячому режиму втратою впливу, вважає Ер.

Для Таїланду перемога вийшла б "пірровою": війна, в якій її військові б'ють набагато слабшого сусіда, погіршила б відносини королівства з західними партнерами і посилила б проблеми, з якими стикається тайська економіка.

Усе це стало основою для розпочатих переговорів щодо припинення бойових дій. В результаті, після п’яти днів інтенсивних зіткнень, керівники Камбоджі та Таїланду досягли угоди в Малайзії про безумовне припинення вогню, яке вступило в силу опівночі 29 липня.

Малайзія, Таїланд та Камбоджа працюватимуть над створенням детального плану для "реалізації, перевірки та звітування про припинення вогню". Крім того, учасники домовилися про проведення засідання "Спільного прикордонного комітету", яке відбудеться 4 серпня в Камбоджі.

Бангкок і Пномпень досягли угоди про припинення вогню на фоні заяв Дональда Трампа, який пригрозив не підписувати з ними торговельні угоди, поки тривають бойові дії. "Я звернувся до керівників обох країн і повідомив їм: "Ми не будемо укладати угоди, поки ви не завершите конфлікт", - написав президент США 27 липня в своїй соціальній мережі Truth Social.

Оскільки Таїланд значною мірою залежить від торгівлі зі Сполученими Штатами, країна вирішила вжити цей захід. Вона веде переговори з Вашингтоном про зменшення 36% мита, яке було оголошене Трампом, пропонуючи при цьому розширений доступ для американських товарів.

"Тактика тиску президента Трампа, схоже, працює, оскільки уряди Таїланду та Камбоджі переживають економічні труднощі. Неспроможність знизити тарифну ставку буде дорого коштувати таїландському уряду з політичної точки зору", - пише Bloomberg. Після оголошення про припинення вогню Трамп заявив про готовність продовжити торговельні переговори.

Снаряди та ракети не припиняли падіння на території обох країн, навіть коли проходили мирні переговори. Експерти одностайні в думці, що для заспокоєння емоцій з обох сторін кордону, викликаних руйнуваннями та людськими втратами, знадобиться значно більше часу. "Так, угода про припинення вогню досягнута, проте вона залишається під пильним контролем двох наддержав і тримається на "дуже крихких дипломатичних основах", - підкреслює WP.

Через кілька годин після підписання угоди військові Таїланду звинуватили Камбоджу у навмисному порушенні умов припинення вогню, зазначивши, що тайські сили "діяли у відповідь на загрозу". Однак виконуючий обов'язки прем'єра Таїланду згодом знизив значення цих звинувачень, запевнивши, що ситуація залишалася стабільною. "У нас зараз панує спокій," - підкреслив він.

За останньою ескалацією ситуації стоїть також геополітична боротьба між Вашингтоном і Пекіном за домінування в Південно-Східній Азії – делегації з США та Китаю виступали спостерігачами на переговорах, що проходили в Малайзії.

Як відзначає The Diplomat, коментарі США та Китаю стосовно конфлікту відображають теперішні підходи обох країн. З одного боку, експресивний Трамп приписав собі заслуги в сприянні діалогу, проголосивши себе "президентом миру" та "рятівником тисяч життів". З іншого боку, Пекін, завжди обережний у своїх висловлюваннях, закликав до стриманості та регіонального співробітництва.

Трамп з властивою йому пихою заявив, що особисто попередив і Бангкок, і Пномпень припинити бойові дії, інакше вони ризикують втратити американські торговельні пільги. Хоча Держдеп зайняв більш стриману позицію, заява президента США викликала побоювання, що в його очах мир - не безумовний принцип, якого слід дотримуватися, а товар, за який можна торгуватися.

Пекін проявив обережний підхід у своїй активності – Китай публічно дотримувався загальної політики нейтралітету, але водночас узгоджував конкретні деталі з Камбоджею, посилюючи свій вплив на її економіку.

"Контраст вражаючий. США під час президентства Трампа орієнтуються на швидкі рішення та активні важелі впливу, тоді як Китай обирає повільніший, але постійний підхід до зміцнення свого впливу. Обидві ці світові потужності намагаються формувати регіональний порядок і з великою увагою слідкували за тим, як Малайзія відігравала роль у переговорах", - зазначає The Diplomat.

Сучасне загострення на кордоні поставило перед викликом потужного союзника США - Таїланд, який опинився в конфлікті з помітно менш сильним опонентом, але з тісними зв'язками з Китаєм - Камбоджею.

Збройні сили Таїланду мають значну перевагу над Камбоджею як за кількістю військовослужбовців, так і за наявним озброєнням. Загальна кількість військових у Таїланді становить 360 тисяч осіб, що втричі перевищує чисельність збройних сил Камбоджі. Крім того, тайські військові володіють технікою і озброєнням, про яке їхні камбоджійські колеги можуть лише мріяти.

Аналітичний центр Lowy Institute у своєму рейтингу військових можливостей 27 країн Азійського регіону на 2024 рік визначив, що Таїланд займає 10-ту позицію, перебуваючи між Індонезією та Малайзією, що свідчить про "середній рівень сили". У той же час Камбоджа посіла 23-тє місце, сусідячи з Бангладеш та Шрі-Ланкою, що характеризує її як країну з "низьким рівнем сили".

Така диспропорція більш ніж очікувана, враховуючи те, що населення Таїланду в чотири рази більше (71,6 млн проти 17,8 млн), а ВВП - у понад 10 разів (526 млрд дол. проти 46 млрд дол. у 2024 році). На відміну від Камбоджі, Лаосу і В'єтнаму, Таїланд уникнув руйнівних воєн, що охопили регіон у другій половині 20-го століття.

Крім того, Таїланд виступає союзником Сполучених Штатів згідно з Манільським пактом 1954 року, який стосується колективної оборони в Південно-Східній Азії. Під час В'єтнамської війни країна приймала на своїх авіабазах військові літаки США, включаючи бомбардувальники B-52, а тисячі тайських солдатів брали участь у бойових діях на стороні Південного В'єтнаму, який підтримувався США, проти комуністичного Північного В'єтнаму.

Між Вашингтоном та Бангкоком з того часу встановилися міцні відносини. США вважають Таїланд одним із ключових партнерів поза межами НАТО, що надає йому особливі переваги. Це дозволило країні протягом багатьох років отримувати американську підтримку у своїх програмах військової модернізації.

Зокрема, з 1982 року Таїланд і Індо-Тихоокеанське командування США організовують щорічні військові навчання під назвою Cobra Gold. У цих навчаннях також беруть участь збройні сили Індонезії, Японії, Малайзії, Сінгапуру та Південної Кореї.

Незважаючи на тривалу історію відносин із Вашингтоном, протягом останнього десятиліття тайські військові прагнуть дотримуватися більш збалансованого курсу в своїй оборонній політиці, активно розвиваючи зв'язки з Китаєм.

Не бажаючи покладатися лише на США і Китай, Таїланд розвинув власну оборонну промисловість за допомогою Ізраїлю, Італії, Росії, Південної Кореї і Швеції.

З іншого боку, армія Камбоджі, заснована в 1993 році, є значно молодшою у порівнянні з армією Таїланду.

"Камбоджа має найзначніші міжнародні оборонні зв'язки з Китаєм і В'єтнамом. Хоча країна традиційно покладалася на Росію для отримання оборонного обладнання, Китай з часом став основним постачальником", - зазначили експерти Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS).

Пекін також відкрив військово-морську базу в Камбоджі. Аналітики вважають, що база Ріам, розташована в Сіамській затоці, має потенціал для прийому китайських авіаносців. У травні Камбоджа та Китай успішно завершили сьомі щорічні спільні військові навчання під назвою "Золотий дракон", які були визнані наймасштабнішими в історії.

"Китай і Камбоджа є надійними партнерами, які завжди готові прийти на допомогу один одному. Військові сили обох країн мають стійкі зв'язки та глибоке братерство," - зазначили в Міністерстві оборони Китаю. Проте, за даними IISS, Камбоджа наразі стикається з труднощами у розробці та виробництві сучасного озброєння для своїх збройних сил.

Завдяки тривалій допомозі Сполучених Штатів, повітряні сили Таїланду отримали сучасне оснащення, включаючи не менше 11 сучасних шведських винищувачів Gripen, а також велику кількість старих американських літаків F-16 та F-5. Натомість, Камбоджа не може похвалитися подібною бойовою спроможністю своїх ВПС.

Водночас Таїланд має десятки бойових танків, в тому числі 60 сучасних танків китайського виробництва VT-4 і сотні старих від США. А Камбоджа - близько 200 старих танків китайського і радянського виробництва.

Згідно з інформацією, наданою IISS, армія Таїланду володіє більше 600 артилерійськими системами, в той час як Камбоджа має лише близько десяти 155-мм гармат і близько 400 меншими буксируваними артилерійськими установками.

Бангкок володіє американськими ударними вертольотами Cobra, а також має в своєму арсеналі 18 транспортних літаків Black Hawk. На противагу цьому, Пномпень використовує лише кілька десятків застарілих радянських і китайських транспортних вертольотів.

Сфера туризму відіграє ключову роль у економіках обох країн: у минулому році цей сектор сформував 12% валового внутрішнього продукту Таїланду, тоді як у Камбоджі – 9%. У 2024 році Таїланд відвідали понад 35 мільйонів туристів, у той час як Камбоджа прийняла 6,7 мільйона мандрівників.

Згідно з оцінками аналітиків Observer Research Foundation, Камбоджа, на відміну від Таїланду, має обмеженіші політичні важелі для пом'якшення негативних наслідків. Хоча ключові туристичні напрямки Таїланду, такі як Бангкок і Пхукет, знаходяться далеко від епіцентрів конфлікту, вітчизняний туристичний сектор все ж має свої вразливі місця.

"Таїланд, де туристична індустрія є важливим джерелом робочих місць, залишається вразливим до ризиків сприйняття нестабільності. Навіть невеликі збройні конфлікти поблизу кордонів можуть суттєво знизити довіру мандрівників, що є особливо небезпечним у цей період, коли Бангкок сподівається на швидке відновлення економіки через розвиток туризму", - зазначають експерти з Observer Research Foundation.

Експерти погоджуються, що ймовірність зриву мирної угоди та наступного загострення конфлікту несе ризики для економік, які залежать від туризму. Проте вони акцентують увагу на тому, що Камбоджа є більш чутливою до цих загроз.

Оскільки основні курортні зони знаходяться на значній відстані від конфліктних територій, бойові дії навряд чи суттєво вплинуть на економіку Таїланду, стверджує Джошуа Курланцик, старший науковий співробітник Council on Foreign Relations. Він зазначає, що Пномпень зазнає серйозніших втрат, оскільки Камбоджа вже перебуває в більшій нестабільності та небезпеці, а також не має такої розвиненої інфраструктури для залучення постійних туристів.