Лідер Кремля Володимир Путін невдало пожартував, запитавши, чим ми будемо займатися, якщо "спеціальна військова операція" в Україні завершиться. Цей вислів виявився яскравим прикладом фройдистської обмовки, що свідчить про те, що російський диктатор фактично існує у стані війни, яка стала його основою життя і способом виживання. Проте, об'єктивно кажучи, Росія не має ресурсів для ведення війни протягом тривалого часу. Більше того, країна-агресор стикається з наближенням колапсу, який може статися раптово і в будь-який момент.
Після "єдиного дня голосування", запланованого на кінець вересня, в Росії може бути оголошено про нову масштабну мобілізацію. Однак результати, на які сподівається Кремль, можуть виявитися невтішними. По-перше, багато росіян можуть вирішити залишити країну, щоб уникнути служби. А по-друге, навіть якщо режиму вдасться залучити сотні тисяч новобранців, це призведе до їхнього вилучення з економічного життя, а також створить нові виклики для забезпечення та підготовки окупаційних сил.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA цю думку озвучив Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, який також є військовим експертом.
Путін, як повідомляють, пожартував, заявивши: "Коли "СВО" завершиться, чим ми будемо займатися?" Ця заява викликала аналіз експертів з американського Інституту вивчення війни (ISW), які вважають, що Кремль почав підготовку російського населення до тривалої війни. Варто нагадати, що раніше Путін неодноразово згадував про "тривалу війну". Але чи є об'єктивні підстави для подібних заяв? Чи дійсно Росія має достатні ресурси для ведення війни ще протягом одного, двох, п'яти або навіть десяти років?
Давайте розпочнемо з того, що ви називаєте жартом, адже це яскравий приклад Фройдової обмовки. Можливо, він і не планував це проговорити, але слова все ж вирвалися. Це свідчить про те, що війна стала центральним елементом існування та діяльності Путіна сьогодні. Також можна помітити це у його коментарях щодо різних тактичних подій на фронті. Не будемо обговорювати об'єктивність його висловлювань, але він, немов дитина, глибоко занурюється в усі ці питання, фактично роблячи їх частиною свого життя.
Якщо розглянути питання про те, чи мав він намір розпочати війну або готувався до неї, можна стверджувати, що певною мірою так, оскільки були вже випадки в Грузії та Сирії. Він поступово наближався до цього сценарію. Якщо говорити про конкретні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року, то він, безсумнівно, сподівався на швидку перемогу, плануючи "Київ за три дні". Але це не означає, що він зупинився б на досягнутому.
Війна давно стала його основною метою, а сьогоднішні бойові дії — це не лише мета існування, але й ключ до його фізичного виживання. Як в політичному сенсі, так і в контексті його фізичної природи. Таким чином, спираючись на ідеї Фройда, він відверто висловив свої плани на майбутнє.
Інше важливе питання, яке ви піднімаєте, стосується наявності ресурсів для цього. Це питання частково відображає об'єктивні оцінки стану економіки Росії та настроїв серед її населення. У незалежній демократичній країні аналітичні установи зазвичай оперативно інформують керівництво про актуальну ситуацію і попереджають про можливі ризики. Наприклад, подібна ситуація спостерігалася під час війни США з Іраном. Як зазначають як нинішні, так і колишні американські чиновники, США не можуть тривало вести цю війну, і початкові удари не змінять загальної ситуації.
У Росії ситуація кардинально відрізняється. Ніхто не наважується висловити Путіну, що його курс є не лише безперспективним, а й може призвести до катастрофи для держави та країни в цілому. В країні відсутні будь-які механізми стримування. Путін самостійно їх ліквідував, а громадяни не проявили значного спротиву цьому процесу.
Тому, підсумовуючи, можна сказати, що скоріше за все в Росії ресурсів для того, аби продовжувати цю війну протягом десятків років, немає. У певний момент це може призвести до колапсу або ж, у кращому випадку, просто підірве перспективи якогось розвитку Росії як країни, як держави на десятиліття вперед.
Отже, для Путіна було б логічно розглянути можливість завершення війни, як це дружньо порадив йому президент Казахстану Токаєв під час їхньої зустрічі, зазначивши, що спочатку слід знайти спосіб закінчити конфлікт, а вже потім займатися його врегулюванням. Таким чином, з одного боку, в Путіна є намір продовжувати війну без кінця, але з іншого - він стикається з хронічною проблемою в оцінці можливостей Росії вести затяжну війну на виснаження.
Можливо, що інформацію про цей колапс, про який ви згадали, Путін дізнається одним із останніх.
- Є такий вислів: авторитарні, тоталітарні режими, особливо коли йдеться про такі великі держави, як Росія, надзвичайно стійкі до моменту, коли наступає колапс. Скоріш за все, як це вже бувало в російській історії, якщо такий колапс трапиться, то це станеться несподівано. Про це говорять багато аналітиків, в тому числі експертів з Росії, з історії революцій і заколотів тощо - про те, що немає залізобетонних ознак, які дозволили б спрогнозувати, у якій часовій перспективі це може статися. Але тоді, коли це дійсно стається, усі згадують, що всі ознаки, всі "інгредієнти" колапсу вже були.
- Схоже, Путін покладає дуже великі сподівання на те, що зможе набрати велику додаткову кількість людей у своє військо завдяки мобілізації. Зокрема, озвучуються прогнози, що таке рішення може бути схвалено в Росії відразу після так званого "єдиного дня голосування", який відбудеться наприкінці вересня. Може йтися про додаткових 300-500 тисяч, які невдовзі можуть опинитися на фронті. За вашими оцінками, чи такий варіант можливий? Чи може в Росії виникнути спротив проти таких дій Кремля?
По-перше, щодо можливості мобілізації. Громадська думка в Росії поступово готується до цього сценарію; періодично звучать заяви, які згодом намагаються спростувати, а потім з'являються офіційні запевнення, що, мовляв, ніякої мобілізації не планується. Для росіян, які мають досвід історичних подій, це є чітким сигналом: якщо влада стверджує, що чогось не станеться, то, швидше за все, це відбудеться. Так було з пенсійною реформою, цінами на паливо та іншими питаннями.
Тому, коли російське населення опитує ВЦИОМ, воно декларує, що довіряє Путіну, хоча насправді вони не довіряють. Ні Путіну, ні взагалі російським офіційним особам, бо, якщо їм щось обіцяють, цього точно не буде. Через це вони вже морально готуються до такого сценарію. Є також опосередковані свідчення про це, наприклад, зростання кількості запитів "як виїхати з Росії". Тобто певна частина населення вже готується, щоб завчасно уникнути цього.
Якою буде форма цієї мобілізації? Ймовірно, буде використано вже відпрацьований механізм прихованої мобілізації, хоча деякі експерти не відкидають можливості відкритого введення воєнного стану з боку Путіна. Основою для цього може стати розповідь про те, що весь Захід нібито веде війну проти Росії. Путін, за їхніми словами, не бажає вдаватися до таких заходів, але змушений це зробити через обставини.
Існує кілька можливих сценаріїв, але, на мою думку, найімовірніше, ми побачимо реалізацію вже відпрацьованого плану 2022 року. Варто зазначити, що указ, який оголосив часткову мобілізацію тоді, досі не був скасований. Немає потреби впроваджувати щось нове. Вся необхідна інфраструктура, включаючи воєнкомати, Росгвардію та полігони, вже готова до дій. Швидше за все, це станеться не до виборів, а відразу після них, хоча, звичайно, можуть бути і несподівані повороти для влади.
Скоріше за все, контрактів не буде, тому що в такому разі треба буде все-таки якимось чином отримати згоду рекрута, бо він має поставити підпис. Найпростіше - це все-таки часткова мобілізація, насамперед, це резервісти, ті, хто вже мають певні формалізовані стосунки з російськими збройними силами. Це також тимчасово окуповані території України, де росіяни від самого початку не надто церемонилися.
Який це матиме ефект? Знову ж, якщо згадати 2022 рік, близько половини новобранців після короткочасної підготовки, що триватиме тиждень або два у маршевих батальйонах, відразу ж будуть надіслані для закриття прогалин. Частина з них залишиться на навчанні, щоб компенсувати втрати.
Основне питання, яке порушують, зокрема, російські військові блогери, полягає в тому, що, теоретично, мобілізаційний резерв чоловіків у Росії є практично безмежним. Однак працездатні чоловіки залишають російську економіку, йдучи служити в армію. Це перший аспект. Другий - хто буде навчати їх, враховуючи сучасні умови ведення війни? Де знайти кваліфікованих інструкторів? Третій момент - з чим їх озброїти? Мова йде не лише про стрілецьку зброю, а й про техніку. Якщо зараз вже спостерігається серйозний дефіцит легкої бронетехніки, а військові пересуваються на застарілих "Жигулях" та ВАЗах, то ця проблема лише поглибиться.
Отже, підсумовуючи: Путін може вирішити взяти на себе цей значний ризик, але виникає питання, чи справді це посилить бойові можливості Російської Федерації, чи, навпаки, зашкодить їм? Зовсім не очевидно, що зростання чисельності військовослужбовців призведе до поліпшення бойової готовності армії Росії.
#Казахстан #Росія #Економіка #Київ #Мобілізація #Дефіцит #Московський Кремль #Кремль (фортифікаційна споруда) #Росіяни #Володимир Путін #Зовнішня політика #Риторика #Грузія (країна) #Військовий резерв #Авторитаризм #Революція #Сирія #Тимчасово окуповані території України #Стрілецька зброя #Залізобетон #Зигмунд Фрейд #Америка #Диктатор #Центри Разумкова #Бліцкриг #Іран #Президент (урядове звання) #Хвилі мобілізації в Україні (2014—2015) #Бунт #Броньована бойова машина
